В одних регіонах селяни пікетують владу, звинувачуючи в саботажі реформи децентралізації, а в інших - категорично не сприймають ідеї об'єднання громад, досі бояться перетворення на бригадні села, як було після укрупнення в 70-х.

А тим часом процес триває. Згідно з даними Мінрегіонбуду, в Україні вже об'єдналися 889 громад з 11 520 існуючих і на їх базі створено 184 нових, об'єднаних (ОТГ). У них вже пройшли перші вибори. Вони користуються наданими державою преференціями і, водночас, стикаються з усім шквалом проблем, що виникають у ході реформи. Стосовно ще 105-ти громад місцеві облдержадміністрації вже звернулись до ЦВК, аби вона призначила перші вибори цьогоріч.

Багато це чи мало? Стане децентралізація влади на європейський манер для нашої країни "чарівним пенделем" чи її поховають політики? Чи впораються з новими можливостями і повноваженнями на місцях? 

Відповіді на ці питання кореспондент Укрінформу шукала разом із координатором Вінницького офісу реформ і регіонального розвитку Олегом Левченком.

- Олеже, з точки зору експерта, що ж маємо з децентралізацією у країні наразі?

- Зараз можна виділити чотири регіони - це Хмельниччина, Житомирщина, Тернопіль і Дніпро, де люди повірили в децентралізацію зразу, і де на це була політична воля депутатського корпусу і голів ОДА. Власне, тому ці регіони мають найкращі результати об'єднання громад. Ставши лідерами реформи децентралізації, вони отримали нові можливості у вигляді субвенцій, додаткових коштів із Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР) тощо. Але водночас, вони зіштовхнулися і з усіма наявними недоліками, неготовністю законодавчої бази тощо. І ці ризики виявились рівноцінним здобуткам, на які вони сподівались. 

Громади зорієнтувались, що треба створити потужне комунальне підприємство. Головне, що відбувається зміна мислення громад

Коли вони почали готуватися до формування ОТГ, ще навіть не було законодавства про реєстрацію таких громад. Але люди, лідери громад, повірили, що це потрібно зробити, зробили і отримали результати. Перше - це фінанси. Якщо говорити про держпідтримку в національному масштабі, то йдеться про 3 млрд грн з ДФРР, мільярд субвенції на формування інфраструктури об'єднаних громад і свою частку з 1,95 млрд грн субвенції місцевим бюджетам унаслідок децентралізації фінансової.

Наприклад, Хмельницька область, де громади отримали 226 млн грн у вигляді цільової субвенції. Таких грошей вони не бачили ніколи. І за ці кошти вони роблять дороги, школи, садочки. Причому, йдеться не просто про ремонти. Ми бачимо зовсім інші підходи до використання нових можливостей. З'являються сільські (!) спортивні школи, комплексні навчальні заклади, які вирішують проблему як дошкільного виховання, так і середньої освіти. Найцікавіше, що люди, які відповідальні за ці громади, - голови і депутати, - зорієнтувались, що треба створити потужне комунальне підприємство, яке могло б самостійно вирішувати проблеми громад. Але головне, що відбувається зміна мислення цих громад.

- Локомотивом децентралізації традиційно вважалась Вінниччина, але наразі серед передовиків з об'єднання громад її немає. Чому так туго йде справа на малій Батьківщині її натхненника? 

Залишається низьким рівень довіри до влади як такої, а особливо - до пропонованих нею реформ. Єдина реформа, яка наразі спрацювала позитивно - запровадження ЗНО

- Зараз уже не туго. Власне, Вінниччина не була лідером цього процесу, але й не була найгіршою. Але для повільних темпів було багато причин. Насамперед, через низький рівень довіри до влади як такої, притаманний усій Україні, а особливо - до пропонованих нею реформ. Бо єдина, яка наразі спрацювала позитивно - це запровадження ЗНО. Її єдину люди помітили і відчули зміни, коли їхні діти почали вступати у вузи за знаннями, без тисяч доларів хабарів. Інші ж реформи насправді й не стартували.

Що ж стосується власне Вінницької області, то чинна на той момент облрада складалася зі значної кількості людей, які хотіли якісь свої питання вирішити, хтось не сприймав реформу, бо не розумів, як воно усе буде. У результаті, замість 50-60 об'єднаних громад, які мали б бути створені відповідно до методики Кабміну, обласна рада "напланувала" аж 106. 

Це неприйняття, нерозуміння законодавства і цілком логічне небажання голови ОДА силою заставляти громади об'єднуватися, і спричинило наявну ситуацію. Його позиція дуже важлива, адже закон передбачає необхідність внутрішньої волі і бажання громад об'єднуватись.  Бо, зігнавши всіх в ОТГ силоміць, увесь негатив цього процесу можна було перетягти на місцеву владу, зробивши сприйняття реформи в регіоні ще проблемнішим. 

На щастя, цього не сталось, і вже зараз ми бачимо, що область, особливо за останні півтора місяці, рішуче пішла вперед. Ми маємо 20 громад, яка подали у ЦВК цілісний пакет документів про об'єднання для оголошення у них перших виборів. Прогнозую, що 5 із них не будуть визнані Кабміном, як спроможні. І тут буде невідповідність реалій і очікувань тамтешніх людей, які хочуть об'єднання і вважають, що якщо вони підуть на вибори, то вже все вирішено. А решта п'ятнадцять - потенційно спроможні, вони є центрами об'єднання, визначеними Мінрегіоном під час попередніх консультацій.

Окрім того, в області є перспективний план об'єднання громад, зараз він перебуває на вивченні Мінрегіонбуду. Хочемо почути позицію міністерства з приводу цієї конфігурації ОТГ. Як тільки ми отримаємо відповідь, що буде визнаватись спроможним, а що ні, спробуємо винести на сесію облради і обговорити з депутатами.

Загалом, процес пішов, адже йдеться про 24 ОТГ із 66 очікуваних у найближчій перспективі (з урахуванням 4 вже існуючих - Калинівська (Калинівський район), Студенянська (Піщанський район), Вапнярська (Вінницький район) та Іллінецька (Іллінецький район).

- Про очікування і реалії. А об'єднані громади зможуть упоратися з новими можливостями? Наприклад, голова Вінницької ОДА на одній з нарад казав, що місцеві бюджети в ході фінансової децентралізації отримали понад мільярд гривень додаткових надходжень. Рік спливає, а половина цих коштів досі навіть не розподілені.

- Це дуже важливе питання, щоб вони взяли на себе не тільки ресурси, а й відповідальність. Насамперед, тепер доведеться думати, як збалансувати ситуацію в об'єднаних громадах. Робити в першу чергу щось у дальньому селі, чи поряд з центом ОТГ? Це має бути дорога, чи садочок? Але точно, що не все в одному селі, не тільки "на землі" одного депутата, інакше не оберуть вдруге. 

Сьогодні є багато ризиків. І досі люди живуть питаннями і побоюваннями, - хто нас буде представляти? Чи не станемо ми "бригадним селом"? Що буде зі школою, з медициною, з послугами? Ці питання за нас самих ніхто не вирішить. 

- Чи можна говорити про якісь провали реформи децентралізації? У чому вузькі місця цього процесу?

- Ну, з точки зору фінансів є тільки один провал. Громадам, навіть тим, що не об'єдналися, дозволили розпоряджатися акцизом. Скажімо, внутрішні дороги вони ремонтують, але ж їздять в основному шляхами міжрайонного і міжобласного сполучення! Там ремонт не робиться, а кошти від пального надходять саме в ті громади, де є АЗС. Це викликає певну диспропорцію. І багато голів громад, на території яких є АЗС, кажуть, що їм тепер не потрібно нічого міняти, їм і так добре. І це багатьох "законсервувало". 

Інша проблема в тому, що частина реформ іще тільки наздоганяють децентралізацію. Візьмімо хоча б охорону здоров'я. Зараз іде тривала дискусія про те, як мають виглядати медичні округи, незрозуміла остаточна ситуація відносно первинного-вторинного-третинного рівня надання медичної допомоги. Як це пов'язати з об'єднанням громад? Усіх відповідей ще немає, ми не бачимо цілого візерунка.

Разом із тим, є шанс вплинути на прийняття рішень, поки ці питання ще "гарячі", поки цього не зробили за нас. І чимало голів громад активно втручаються в питання розподілу податків, функціонування ДФРР тощо. Все це треба унормовувати і реалізовувати зараз. 

В Україні на реформу децентралізації працюють і кошти американського уряду, і шведські, і євросоюзівські, - і їх буде багато. Повну версію читати ТУТ