Автор: Дмитро Синяк
Лесю Голояд цілком заслужено можна назвати однією з найкращих в Україні фахівчинь з питань молоді. Ще навчаючись у Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка, вона створила та очолила у рідному Зборові молодіжну раду, про деякі цікаві ініціативи якої тоді писала Децентралізація. Згодом Леся стала депутаткою Зборівської міської ради та президентом Молодіжного Конгресу Зборівської громади. Після цього працювала менеджером проєктів з розвитку волонтерства у Міністерстві молоді та спорту, входила до правління Української асоціації молодіжних рад та навіть була помічницею-консультанткою народного депутата. Близько місяця тому Леся Голояд повернулася до рідного Зборова у новому статусі – радниці з питань молодіжної політики начальника Тернопільської обласної військової адміністрації. Про плани роботи на новому місці, а також про молодіжну політику громад ми й поспілкувалися з Лесею.
За чотири роки кількість молодіжних рад в Україні зросла утричі
Як ви опинилися на цій посаді, доволі незвичній для України?
- Насправді я доклала дуже великих зусиль до того, щоб ця посада взагалі з'явилася. Я боролася за це три роки. Так, три роки я доводила різноманітним посадовцям, що такий фахівець потрібен. Але попереднє керівництво не дуже хотіло слухати і про обласну молодіжну раду, і про посаду радника з питань молоді. Не на часі, казали. А коли керівництво змінилося, я спробувала знову, не особливо сподіваючись на успіх. Швидше, я хотіла переконатися, що зробила все можливе для втілення цієї ідеї, що не пропустила жодного шансу. Треба ж завжди стукати, раптом відчинять. І відчинили…
Що на це вплинуло?
- Мабуть, те, що я прийшла з готовим планом дій, створеним на основі мого досвіду праці у Міністерстві молоді та спорту, у громадському секторі, у різних національних проєктах. Також я знаю, як ті чи інші моделі роботи з молоддю працюють в інших областях, і це теж знайшло відображення у моєму плані.
Отже тепер на молодіжну політику Тернопільської військової адміністрації чекають великі зміни?
- Я працюю не тільки для Тернопільщини, але й для цілої України, адже багато проєктів молодіжних рад, які я координую у громадській організації «Молодіжна платформа», поширюються на всі регіони нашої держави. Весь минулий рік у рамках роботи в ГО «Молодіжна платформа» я координувала програму «Діалоги перемоги» для 20-ти молодіжних рад з 17 областей України, адвокатуючи молодіжні ініціативи та розвиваючи вплив молоді на прийняття рішень. Планую займатися цим і надалі. Також я очолюю Національне об‘єднання радників з питань молоді, й усіляко намагаюся поширювати позитивний досвід інших, і публікації у пресі, до речі, дуже цьому сприяють. Наприклад, після тієї статті на сайті Децентралізації нашими ідеями моніторингу депутатської діяльності зацікавилася молодіжна рада Підволочиської громади, і згодом теж запровадила у себе схожу систему.
Успішно?
- Хм… На жаль, не дуже. Річ у тім, що ми у Зборові завжди відчували підтримку міської влади, але така ситуація не у кожній громаді. Тому й ця програма у Підволочиську не дуже добре спрацювала. Загалом це доволі типова ситуація. Якщо голова громади проти, нічого не вийде. Якщо він – за, швидше за все, на проєкт чи ініціативу чекає успіх. От в одній громаді на Волині молодь не змогла просунути свою програму стосовно запровадження фемінітивів в офіційних документах громади та у виступах офіційних осіб, бо все керівництво селищної ради проти цього. Вони вважають проблемними такі слова як депутатка, керівниця, директорка тощо у офіційних документах громади…
Першим вашим кроком на новій посаді було…
- Проведення опитування серед діючих молодіжних рад області, щоб дізнатися про потреби молодих людей, про виклики, які перед ними стоять, тощо. Без опитувань, на мій погляд, неможливо ефективно працювати. Некоректно, сидячи у кабінеті, одноосібно вирішувати, що робити з молоддю. Треба насамперед спитати про це саму молодь. Так ми і зробили. Результати будуть у нас вже у червні.
Ви сказали, що опитували лише членів діючих молодіжних рад області. А як бути з тими громадами, які не мають молодіжних рад?
- Власне, мій другий крок, який я планую зробити у партнерстві з двома громадськими організаціями національного рівня, це заснування безкоштовної менторської програми саме для таких громад. Я вважаю заснування молодіжних рад ключовим пунктом роботи з молоддю. Тому кожна громада, яка захоче створити у себе молодіжну раду, отримає від нас усебічну підтримку. Ми проконсультуємо її в усьому і будемо супроводжувати усі її ініціативи, які стосуються молоді.
Чим плануєте займатися, доки немає результатів опитування?
- Ще одним важливим напрямком моєї роботи є інституційна підтримка обласної молодіжної ради. Її у нас створено нещодавно – з членів різних громадських організацій та органів студентського і учнівського самоврядування, активістів з громад. Тепер ці люди мають налагодити зв’язки з різними управліннями і департаментами обласної військової адміністрації. А для цього треба трошки розбиратися у тому, як має працювати молодіжна рада обласного рівня. Тому перше, що ми зробили – це провели базове навчання для членів молодіжної обласної ради. Ми продемонстрували їм їхні можливості та інструменти їхньої роботи. Третім вектором, який я започаткувала у Тернопільській обласній адміністрації, є крос-секторальність у молодіжній політиці.
Що мається на увазі?
- Це відносно нова ідея. Ось в обласній адміністрації, наприклад, є департамент охорони здоров'я, на національному рівні питаннями охорони здоров’я займається профільне міністерство. Ми хочемо, щоб і міністерство, і департамент у своїх програмах та діяльності приділяли увагу молоді. Цю роботу дещо спрощує наявність молодіжних рад, вже сформованих при міністерствах. Ми почали співпрацю з ними. Наприклад, під час зустрічі з молодіжною радою при Міністерстві молоді та спорту ми обговорили вектор підтримки молодих професійних спортсменів.
Чи йдуть чиновники вам у цьому назустріч? Адже йдеться про перебудову цілої державної системи?
- Різні представники влади і департаментів по-різному ставляться до молодіжної політики. Часто відповідні фахівці вважають, що молодіжна політика вичерпується проведенням Дня молоді, Дня захисту дітей і ще якихось турнірів з футболу. Їм важко усвідомити, що насправді молодіжна політика – це крос-секторальне явище, вона має бути присутньою абсолютно в усіх стратегіях, у цільових програмах тощо. Бо молодь – це люди віком від 14 до 45 років, вони є у кожній сфері роботи.. А цього чомусь вперто не помічають, і молодіжна політика, на жаль, як була, так і залишається непріоритетним напрямком – і для громад, і для держави.
За чотири роки кількість молодіжних рад в Україні зросла утричі, але разом із тим дієвими є менше половини. Як оживити ці ради?
- Коли працювала Агенція USAID, існування навіть слабеньких молодіжних рад було ще більш-менш виправдано, адже навіть слабенька молодіжна рада могла підтягнути сякі-такі кошти під свою діяльність. USAID особливо підтримувала молодіжні ради, скеровувала туди консультантів, які допомагали просувати молодіжні програми тощо. А тепер слабкі молодіжні ради повинні шукати допомоги у сильніших. За таких умов різко зросла роль різноманітних об’єднуючих організацій, зокрема Української асоціації молодіжних рад. У ній близько 80 делегатів з різних регіонів, туди можна звертатись і швидко отримувати відповідь. Отже відсутність донорської підтримки компенсується активнішим спілкуванням і мережуванням.
Під час занять з молоддю у Зборівській громаді
Молоді люди-активісти Зборівської громади
Молодь вже цікавлять не розваги, а кар’єрне зростання
Як повномасштабна війна змінила роботу з молоддю у громадах?
- У перші два роки повномасштабного вторгнення більшість молодіжних рад активно включилися у волонтерський рух. Вони відкривали різноманітні штаби, хаби, пункти незламності й активно волонтерили: хтось допомагав внутрішньо переміщеним особам, хтось – війську. Через це юнаки та дівчата трохи закинули, власне, консультативно-дорадчу роботу для керівництва громади та просування молодіжних програм. Тепер це знову внормовується: молодіжні ради почали включатися у цільові програми, впливати на рішення місцевих рад тощо.
Які молодіжні ініціативи були найцікавішими за останній рік?
- Дуже популярним серед молоді стало підняття питань безбар'єрності. Йдеться про прийняття програм з безбар'єрності в громаді, розробку безбар'єрних маршрутів тощо. Зокрема, Молодіжний конгрес Зборівської громади розробив цілу програму “Шкільні амбасадори інклюзивності” для навчальних закладів, за якою окремо навчав вчителів, окремо членів учнівського самоврядування. Причому йшлося не тільки про фізичну безбар'єрність, але й про соціальну, ментальну, мовну тощо. Подібним чином молодіжні ради працюють і на Закарпатті. Зокрема Довжанська молодіжна рада зробила, на мою думку, чудовий проєкт, який стосується рівних можливостей усіх мешканців. Спершу молоді люди провели кілька заходів та тренінгів для різних цільових аудиторій, яких, так би мовити, вводили в курс справи. Наприклад, пояснювали їм, що таке безбар'єрна мова. Для багатьох було відкриттям, що правильно казати не інвалід, а людина з інвалідністю, не інвалідний візок, а крісло колісне.
Чому саме ця тема, яка, мабуть, є ближчою для зрілих людей та пенсіонерів, привернула увагу молоді?
- Я думаю, головною причиною є те, що молодь часто краще за дорослих розуміє, наскільки безбар’єрність важлива для ветеранів, а також для європейської інтеграції України. Адже молоді люди, на відміну від працівників органів місцевого самоврядування, завантажених щоденною рутиною, відвідують різноманітні тренінги з цього напрямку, вони загалом чутливі до прогресивних тенденцій. Та й загалом протягом останніх років молодь почала набагато активніше цікавитися дорослими темами і втручатися у них. Якщо до «повномасштабки» в опитуваннях щодо потреб молоді з величезним відривом лідирувало дозвілля, розваги та дискотеки, то тепер головним є запит на кар'єрну освіту та можливості власного розвитку. Молодих людей цікавить проектний менеджмент, здобуття певних професій, агророзвиток, організація бізнесу тощо. Тепер молодіжні ради займаються підтримкою військових, переселенців, відновленням своїх громад і навіть їхньої економікою.
Яким же чином молодь втручається в економічні питання громади?
- Багато громад мають програми економічного розвитку, у яких немає ані слова про молодь. Молоді люди створюють робочі групи та змінюють ці програми з урахуванням власних інтересів і потреб. Зокрема, юнаки та дівчата лобіюють включення до місцевих програм різноманітних навчань, на яких вчать, як правильно написати резюме, як поводитися на співбесіді тощо. Тільки за моєї участі такі семінари проходили минулого року у трьох громадах Тернопільщини. Але запит на це є набагато більшим. До речі, ці заходи потрібні й багатьом ветеранам, які через війну втратили кілька років свого життя і тепер намагаються це надолужити.
Навчання для вчителів та учнівського активу стосовно інклюзивного підходу в освіті та самоврядуванні у Зборівській громаді. Завдяки молоді, пріоритетним напрямком розвитку громади цього року є поширення безбарʼєрного середовища
Молодь Зборівської громади активно волонтерить, допомагаючи організовувати різноманітні збори та аукціони
«Чимало юнаків та дівчат у свої 18-19 років жодного разу не були на звичайній дискотеці…»
Як війна впливає на роботу молодіжних рад? Яке місце займає у їхній роботі?
- Безпосередньо військову підготовку молодіжні ради, звісно, не організовують, але ініціюють різноманітні «супутні» навчання, наприклад, з надання першої медичної допомоги, мінної безпеки, з інформаційної безпеки тощо. Вони також активно займаються волонтерськими справами, перетворюючи власні молодіжні простори на волонтерські хаби. Наприклад, у Зборівській громаді молодь заснувала так званий «БАВОВНА Хаб». Простір слугує місцем, де збирають ті чи інші речі для армії, організовують благодійні заходи, розфарбовують гільзи для аукціонів тощо. Загалом війна стала причиною багатьох негативних змін. Найгіршою з них став масовий виїзд молоді з громад. Тепер якщо на будь-якому тренінгу є більше п'яти хлопців, ми вважаємо це успіхом. Через це падає і загальна мотивація молодіжних рад.
Молоді люди виїжджають за кордон?
- Не тільки. Часто вони переселяються до більших громад. Здавалося б, що у цьому такого? Ця якоюсь мірою природній процес. Але подивіться, що зазвичай відбувається з активними молодими людьми при такому переїзді. Ті з них, які ходили на засідання молодіжної ради, вміли домовлятися з місцевою радою, адвокатували щось, на новому місці вже не роблять цього. Можливо, вважають себе чужими, можливо, мають забагато нових проблем. Але так чи інакше, ці люди фактично втрачаються як активісти і для тої громади, з якої вони виїхали, і для тої, до якої вони приїхали. А заміну їм на старому місці знайти дуже важко.
Ернест Хемінгуей назвав воєнне покоління молоді втраченим. Чи так само можна сказати про тих українців, яким зараз до 35 років?
- Я би не називала всіх молодих людей втраченим поколінням хоча б тому, що війна цілком по-різному відгукнулася у різних регіонах. І проблеми у різних регіонах є різними, часто діаметрально протилежними. Найбільше мені болить доля молоді на окупованих територіях. Я спеціально і доволі давно досліджую цю тему, і мушу сказати, що там ситуація найгірша. Але проблеми цієї молоді не можна порівняти з проблемами молоді у громадах, наприклад, Львівської області… У Херсонській області свої проблеми. Там фактично немає умов для нормальної роботи з молоддю. Про яку роботу можна говорити, якщо по дорозі на тренінг юнака чи дівчину може вбити російський дрон? Я працювала з молоддю Херсонщини, я бачила, що ця загроза не є порожніми словами. Так, небезпека існує і у Львівській чи Тернопільській областях, але вона все ж є набагато меншою, ніж у Херсоні, Запоріжжі та Сумах. Різні можливості для розвитку молоді у різних частинах нашої країни виливаються у різний ступінь навченості та згуртування молоді. На Закарпатті набагато легше зібрати молодь у місцевому будинку культури та пограти з нею у якісь розвиваючі ігри, провести навчання ніж у громаді, що знаходиться у двадцяти кілометрах від лінії фронту. У прифронтових громадах часто й молоді вже не лишається.
Чи відчувається серед молоді ментальна напруженість, пов’язана з війною?
- Так, дуже відчувається, особливо серед підлітків. Ті, хто раніше позиціонував себе як активістів, як рушійну силу будь-яких позитивних змін, тепер часто демотивовані. Так вже трапилося, що спочатку вони нічого не робили через ковід, згодом – через повномасштабне російське вторгнення… Ці молоді люди зростають у «Тіктоці» та «Ютубі», вони є соціально набагато пасивнішими. Чимало з них у свої 18-19 років жодного разу не були на звичайній дискотеці. Що говорити про участь у роботі молодіжних рад!? Вони не соціалізовані настільки, наскільки, наприклад, покоління 25+, у якого була справжня молодість, яке могло навчатися очно, а не дистанційно. Вони ментально більш закриті, гірше освічені, вони не настільки активні. Вони переписуються зі штучним інтелектом і не прагнуть нічого змінювати у своїх громадах. І це велика проблема.
Заняття з надання першої домедичної допомоги у Зборівській громаді
Під час проведення благодійного аукціону у молодіжному просторі «БАВОВНА ХАБ» Зборівської громади
«Бюджет загарбників на роботу з молоддю усемеро перевищує український…»
Ви сказали, що спеціально досліджуєте те, що відбувається з молоддю на окупованих територіях. Розкажіть, будь ласка, про це докладніше.
- Ситуація там є дуже важкою і для нас патовою, бо ми нічого не можемо вдіяти, аби щось змінити. Найбільшою проблемою є те, що росія вкладає в українську молодь та у молодіжну політику на окупованих територіях дуже великі кошти. Це щонайменше уп’ятеро більше, ніж у нас. Це навіть більше, ніж у деяких країнах Євросоюзу. Але росія йде на ці витрати, бо їй у майбутньому потрібні нові солдати. Коли ми повернемо ці території, а я у це вірю, нам доведеться боротися за повернення українського самоусвідомлення тамтешніх мешканців і насамперед молоді.
Російська робота з молоддю – це лише пропаганда?
- Я думаю, дуже багатьом українцям буде неприємно дізнатися, що росія також має різноманітні грантові програми для молоді, що вона так само, як і ми, створює молодіжні простори і центри. Але, на відміну від нас, у росії молодіжна політика має пріоритетне фінансування. При цьому видно, що багато ідей змавповані з наших, наприклад, ідея проведення конкурсу «Молодіжна столиця». Але це не полегшує ситуацію. Ми недооцінюємо ворога, ми думаємо, що у росії всі ходять у ватниках та чунях, п’ють відрами горілку й тому нічого не можуть. Та це, на жаль, не так. росія кілька разів на рік проводить величезні молодіжні форуми, на які звозить наших хлопців та дівчат з окупованих територій. І знову і знову розказує їм байки про власну велич. До шкіл на окупованих територіях систематично приходять «герої з фронту» і навчають дітей військовій підготовці та викривленій версії історії. На все це виділяються великі кошти.
Ви сказали, що росія мавпує наші ідеї у молодіжній політиці. Але, мабуть, у реалізації цих ідей таки є певні відмінності. Чи не могли ви розповісти про це?
- Головною відмінністю є те, що в Україні молоді люди завжди мають вибір. Вони беруть участь у роботі молодіжних рад чи в акціях, які ці ради проводять, лише якщо самі хочуть цього. Юнаків та дівчат ніхто не змушує, лише заохочує. У росії ніхто нікого ні про що не питає. Молодь зобов’язують ходити на ті чи інші тренінги, обіймати ті чи інші посади у структурах молодіжних організацій, як наприклад «Юнармія». Це забезпечує масовий вплив на молодих людей. Ми ж нічого не навіюємо, ми даємо можливість самим зробити вибір. Краще це, чи гірше, ніж у росіян, судіть самі. Але думаю, що можу стверджувати, що у нас хороші підходи і у майбутньому також змушувати ми нікого не будемо.
Але за такого підходу лише активні молоді люди проходять різноманітні навчання, відкривають молодіжні простори, отримують гранти тощо, натомість пасивні часто залишаються за бортом. Чи не варто звернути на це особливу увагу?
- Так, ви це правильно підмітили, така проблема справді є. Пасивні молоді люди, власне, через свою пасивність, посилену ковідом і «повномасштабкою», часто не мають жодної громадянської освіти та навіть жодної громадянської позиції. Причому, на мою думку, відповідальність за це лежить не тільки на органах влади різного рівня, але й на громадянському суспільстві. Бо без його підтримки важко щось змінити. Усі органи влади у будь-яких своїх рішеннях мають враховувати молодь. Бо це – не тільки основний соціальний капітал держави, але й, на жаль, найменша демографічна група. Це просто жахливо, що цього не помічають. Відтак коли молодь приходить до місцевої ради з проханням профінансувати якусь цільову програму, то часто чує у відповідь: «У нас немає на це грошей». Звісно, всюди ситуація різна, але я хочу наголосити: коли чиновники відповідають подібним чином, вони роблять вибір. І я вам скажу, чим цей вибір обернеться у недалекому майбутньому. Активна молода людина, яка могла б розвивати власну громаду, виїде на навчання за кордон і залишиться там, збираючи полуницю чи працюючи у супермаркетах. Чиновники повинні протистояти цьому відтоку, а не сприяти йому.
У Вишнівецькій громаді за підтримки Програми «ДОБРЕ» молодь створила молодіжний простір Vector Hub
Зараз у молодіжному простірі Vector Hub проходять не тільки заходи для молоді, але й різні неформальні заходи цілої громади
«Якщо молоді йдуть назустріч, відтік населення з громад відчутно зменшується…»
Однак, погодьтеся, що прямої залежності між увагою місцевих рад до молодіжних питань та відтоком молоді у великі міста, про який ви говорили раніше, немає. Ви-от, теж поїхали зі Зборівської громади… Це свідчить про те, що навіть з ідеальних громад, де порівняно багато грошей витрачається на молодіжну політику і молоді завжди йдуть назустріч, юнаки та дівчата все одно їхатимуть до великих міст. Адже у великих містах є більші можливості для самореалізації, чи не так?
- Пряма залежність таки є, і я бачила, як це працює, зокрема, на моєму прикладі і на прикладі багатьох моїх колег. Я ж зараз повернулася до рідного Зборова з Луцьку, хоча й не працюю більше у Зборівській міській раді… Повірте, якщо молоді йдуть назустріч, відтік з громад відчутно зменшується. Адже на активних молодих людей орієнтуються пасивні, і, якщо хтось із них бачить, що ситуація у громаді змінюється на краще, то вирішує залишатися. Я хочу, щоб мене почули голови громад і депутати: коли ви відмовляєте активній молодій людині у якійсь її соціальній ініціативі, знайте, що ви відмовляєте ще десяткам молодих людей, які на неї орієнтуються. Ви правильно сказали, багато з них налаштовані шукати кращої долі деінде. Так-от, місцева влада має не на словах, а на ділі переконати їх, що цього робити не треба. Інакше залишиться із самим лише пенсіонерами. Ці нікуди виїжджати не будуть. Але чи це буде розвивати громаду?
Голови громад зазвичай мають у пріоритеті фінансування шкіл, лікарень, доріг. Якщо їм сказати, що, приміром, будівництво баскетбольного майданчика для молоді є важливішим, боюся, багато з них будуть сміятися. Пригадуєте виступи місцевих жителів проти перекладання бруківки у громадах? Ви думаєте, ці мешканці підтримують виділення грошей на молодіжні ініціативи? Чи на часі це?
- Якщо працівники місцевого самоврядування думатимуть, що це не на часі, вони залишаться без молоді. Для кого тоді потрібні ці лікарні та школи, які вони так бережуть? Зверніть увагу на те, яку проблему, крім війни, голови громад вважають найпершою, найважливішою. Відтік населення! Вони розповідають про це на будь-яких форумах. Але чомусь не розуміють, що ремонт лікарні не надто зможе цей відтік населення зупинити. Безумовно, інфаструктура має значення, але навіть у питаннях інфраструктури можна залучати молодь і питати, яким є їхнє бачення її розвитку.
А будівництво баскетбольного майданчика зможе?
- Теж ні. Але якщо молодь відчує, що може реалізовуватися у власній громаді, це обов’язково вплине на ситуацію. Особливо якщо співпраця з молоддю базуватиметься на партнерських засадах, як це було, наприклад, у Зборівській громаді. Там ми, молоді люди, вирішили займатися моніторингом відвідувань депутатами сесій міської ради. Але ця ідея належала не лише нам, а й міському голові. Він пожалівся на зустрічі з нами, що народні обранці не ходять на сесії, і потім ми разом придумали, як цьому можна зарадити. Тобто має бути співпраця, і тоді це працює. При цьому я хочу наголосити, що допомога молоді є допомогою цілій громаді.
Що ви маєте на увазі? Чи не могли б ви пояснити на прикладі?
- Молодь каже, що їй потрібен молодіжний центр? Чудово! А громаді потрібен коворкінг, місце для різноманітних зібрань, приміщення, менше за клуб. І от виходить не суто молодіжний простір, де тільки молодь тусується, а певний громадський центр, який можуть використовувати за певним графіком всі мешканці громади. Саме такий центр працює зараз у Вишнівецькій громаді. Там дивляться фільми, грають у настільні ігри, проводять навчальні заходи, майстер-класи, різноманітні турніри тощо. Аналогічний простір є у Золотниківській громаді, при Будинку культури. Такі простори об'єднують не лише молодь, але й загалом жителів громади. Також вони є кейсами із соціальної роботи. Наприклад, результати опитування у Копичинецькій громаді показали, що молоді бракує баскетбольного майданчика. І от молоді люди організували толоку і самі власними руками створили цей майданчик.
Молодь Копичинецької громади сама зробила баскетбольний майданчик. Громада лише придбала для цього матеріали
На створення баскетбольного майданчика молодь Копичинецької громади залучила кошти з гранту та з бюджету громади в сумі 110 тис. грн
«Молодіжні ради – місток між владою та молоддю…
Що найбільше заважає співпраці молоді й органів місцевого самоврядування?
- Нерозуміння ситуації і стереотипне мислення. Молодь думає: «Нас точно не почують, тож не варто витрачати на це час». А працівники місцевої ради думають: «Та що ті діти можуть запропонувати, крім ідеї купити тенісний стіл?!» У цій ситуації потрібен фасилітатор, медіатор, яким може бути молодіжний працівник. Він, з одного боку, чує і розуміє молодь, а з іншого, знає, як донести її проблеми управлінцям. Також такий працівник може підказувати молоді, що з її ідей реально, а що ні, що цікаво, а що ні. Бо ж молодь, ви знаєте, часто мислить максималістично.
Де знайти таких молодіжних працівників?
- Найлегше – виховати з числа активної молоді. Але насамперед треба мати розуміння, що це потрібно.
Скільки може коштувати громаді якісна молодіжна політика? Чи можна назвати бодай якісь цифри, розрахунки тощо?
- Зазвичай молодь просить гроші на підтримку своїх інформаційних чи адвокаційних кампаній, на молодіжні простори, на соціальні проекти, на форуми і семінари. Але особливість ситуації у тому, що гроші на це юнаки та дівчата часто знаходять самі через різноманітні грантові програми. Класичній молодіжній раді від громади потрібна тільки матеріально-технічна база: приміщення, де можна було б збиратися чи працювати над втіленням якихось своїх ідей; транспорт, щоб можна було їздити, скажімо, до старостинських округів. Все!
А як же бюджет на втілення своїх ідей? От, скажімо, на ремонт покриття футбольного поля. Хто заплатить за це, якщо спонсорів знайти практично неможливо? Зараз же усі донатять на армію, футбол точно не у пріоритеті.
- Такий спосіб мислення – найрозповсюдженіша помилка. Часто працівники самих молодіжних рад думають, що вони є ніби членами громадських організацій і їм для роботи потрібні мільйони гривень. Насправді для того, щоб проадвокатувати програму, піти на сесію, зустрітися з міським головою, з мешканцями гроші не потрібні. Потрібні лише бажання і команда, яка готова це бажання втілювати. Повірте, безліч молодіжних ініціатив молодіжних рад в Україні відбувається без жодної фінансової підтримки місцевих рад. Навіть масштабніші речі, такі, як, наприклад, молодіжні простори, будуються за допомогою грантів.
Наведіть приклад, який проілюстрував би відмінність молодіжної ради від громадської організації. Давайте повернемося до зіпсованого покриття футбольного поля…
- Давайте! Ось до молодіжної ради звернулася місцева футбольна команда, де, природно, займаються переважно молоді люди. Молодіжна рада не повинна фінансувати жодного ремонту, адже вона не є ані місцевою радою, ані громадською організацією. А футбольна команда не повинна йти напряму до місцевої ради, бо не знає, до кого йти, не знає, як правильно подати своє прохання тощо. А молодіжна рада це знає. Може, навіть знає, як залучити спонсорські чи грантові кошти. У будь-якому разі молодіжна рада оформлює цей запит у пропозицію або місцеву ініціативу, з якою виступає на сесії місцевої ради чи на засіданні бюджетної комісії. Таким чином молодіжна рада стає своєрідним місточком між молодою та органом влади. Ось таким, як на мене, є її ідеальне застосування. Будь-який житель громади може прийти зі своєю ідеєю спершу до молодіжної ради, а не, наприклад, до міського голови. Адже очільнику міста часто не до дрібних індивідуальних ініціатив, а молодіжну раду цілком може це зацікавити.
Чим, якщо не грошима, можуть допомогти місцеві ради молоді?
- Вони можуть допомогти створити власне ці команди молодіжних рад, допомогти спільно скласти план роботи на рік чи на каденцію, організувати ті чи інші навчання. Якщо громада почне давати молодіжні раді гроші, вона автоматично перетворить її на громадську організацію, повністю нівелювавши філософію створення таких рад. Молодіжна рада має бути не інструментом для реалізації тих чи інших великих соціальних проєктів, а консультативно-дорадчим органом місцевої ради, який має представляти інтереси молоді у цій раді. Крапка! До речі, й заходи молодіжних рад не повинні бути спрямованими суто на молодь. Вони мають бути і для громадських організацій, які діють в громаді, і для шкіл, які мають учнівське самоврядування, і для якихось культурних і спортивних ініціатив. От, наприклад, у Барській громаді з Вінниччини молодіжна рада організувала дводенний форум для молоді, де було визначено найголовніші проблеми цілої громади, а також було розроблено програму розвитку. Також керівництво громади надзвичайно допоможе молоді, якщо змінить своє ставлення до неї.
Тренінг з написання грантів від Українського молодіжного фонду у Зборові
Леся Голояд (у центрі) на форумі ГО «Молодіжна платформа» на тему: «Роль молоді у становленні України: від минулого до сьогодення». Разом із нею – комунікаційні менеджерки ГО «Молодіжна платформа» Софія Вербицька та Софія Прус (ліворуч), які є водночас членкинями молодіжних рад Підгайцівської та Торчинської громад
Молодіжна рада – не гурток і не самодіяльність, а дієвий інструмент розвитку громади
Що ви маєте на увазі? Яким має бути ставлення громади до молодіжної ради і до молоді?
- Часто працівники місцевого самоврядування та мешканці громади загалом сприймають молодіжні ради як гуртки чи якусь самодіяльність. Треба відкинути ці стереотипи і зрозуміти, що молодіжна рада вирішує проблеми не тільки молоді. Якщо молодіжна рада, наприклад, організовує прибирання парку чи висадку у ньому дерев, то хіба не виграє від цього вся громада? Ось у Зборівській громаді молодь щойно проводила обговорення стосовно безбар’єрності. Хтось зацікавився і сприйняв цю ініціативу добре, а хтось написав у соцмережах: «Це фігня!» «Це смішно!» Чому так? Які аргументи? Їх немає! Просто людина вирішила так написати. Якби мені було 17-18 років, це мене б демотивувало. На таке ставлення людей місцеві ради цілком можуть вплинути. Це можливо змінити кількома постами чи виступами місцевого голови, де він підкреслює важливість молоді і їх роботи.
Ви озвучили кілька доволі революційних ідей. Чи відповідають вони загальній молодіжній політиці держави?
- Відповідають. Я весь час зустрічаюся з різними членами молодіжних рад, наприклад молодіжної ради при Міністерстві молоді та спорту. Ця рада цікава тим, що об'єднує три напрямки: молодь, спорт і громадянську ідентичність. Загалом за останні роки робота міністерства сильно змінилася на краще. Раніше працівники міністерства сприймались неначе якимись богами, з якими важко навіть поговорити, підійти. А тепер вони не тільки без проблем дають власні номери телефонів чи адреси електронної пошти, але й просять звертатися до них, якщо буде потреба. Можливо, ця відкритість та демократичність запозичується з Європейського Союзу, де давно є нормою, а можливо, це просто певна динаміка росту. Так чи інакше, я дуже задоволена нинішньою роботою Міністерства молоді та спорту. Тепер вони впроваджують якісні програми, цікавляться ситуацією в областях, прагнуть змін, відкриті до діалогу.
Чи має міністерство кошти на ці зміни?
- Цьогоріч у його бюджеті саме на сферу державної молодіжної політики доволі невелика сума – 55 млн грн. Але будемо виходити з того, що маємо. Молодь сама знайде гроші на все, дайте їй тільки можливість! Навіть у найтемніші часи можна запалити світло. І якщо всередині є вогонь, то ним можна зігріти не лише себе, а й інших. Це насамперед стосується наших юнаків та дівчат.
