Відверта розмова про туризм як джерело доходів з головою Баштанської об’єднаної громади Миколаївської області Іваном Рубським.

 

Автор: Дмитро Синяк 

 

Разом з головою Баштанської ОТГ Іваном Рубським, високим та кремезним чоловіком, ми прямуємо до місцевого парку. Дрібний дощ поливає вулиці Баштанки, стікає срібними краплями по склу вітрин і поблискує на лисині пана Івана. Він застібає на ходу шкіряну куртку, щоб не замерзнути на холодному вітрі.

Парк зустрічає нас двома невеличкими левами з піщаника, подібними до розгодованих вовкодавів. Вони охороняють невеличкий фонтан, струмені якого заледве піднімаються на висоту півтора метрів. Двоє робітників у темно-зеленій формі комунальників сумлінно прочищають труби, з яких б’є вода. На дощ вони не звертають уваги.

 

Про середньовічні бої, байкеріва та адмірала

 

- Мої політичні противники зневажливо називають мене будівельником фонтанів та відкривачем пам’ятників, – каже Іван Рубський. – Справді, з 2008 року, коли став головою Баштанської РДА, я відкрив у районі близько 30 пам’ятників та меморіальних дошок. Он через дорогу пам’ятник нашому видатному пловцеві – Семену Бойченку. Ви чули про нього? Він кілька разів ставив світові рекорди, і останній з них не могли побити протягом п’ятнадцяти років. Пам’ятники допомагають людям по-іншому подивитися на самих себе, краще зрозуміти, хто вони і звідки. Є тут також інвестиційна складова…

- Зараз поясню, – піднімає вказівний палець Іван Рубський, зауваживши на моєму обличчі недовіру та звивування. – От голова Тростянецької ОТГ Юрій Бова свого часу відреставрував так званий Круглий Двір – велику історичну садибу XVIII сторіччя, схожу на фортецю. І тепер у ній щороку проходить фестиваль середньовічного двобою «Стара фортеця». Цього року у ньому взяли участь понад 500 бійців з цілої України. Кілька днів фестивалили, десятки, якщо не сотні тисяч гривень у Тростянці залишили. А у селі Трихати сусідньої Ольшанської ОТГ не так давно заснували фестиваль повітряних зміїв – Tryhutty International Kite Festival. І хоча перший рік був збитковим, на другий рік до колись забутого Богом села приїжджали люди навіть з Туреччини. А тепер автомобільні бренди змагаються за право бути спонсором цього фестивалю. Цьогріч він зібрав близько 150 тис. учасників з 15 країн: з Бразилії, Іспанії, Індії, Арабських Еміратів... І Трихати живе тепер заможно. У мене немає ані фортеці, ані вітряних місць, але є Семен Бойченко. А крім цього, є ще командувач Чорноморським флотом, адмірал Микола Аркас, залишки маєтку якого збереглися у селі Христофорівка. Син адмірала, якого теж звали Миколою, був відомим українським культурно-освітнім діячем, письменником, композитором та істориком. Його ім’ям названо вулиці не тільки у Миколаєві та Одесі, але й у Києві, Львові, Хусті… А онук адмірала був командиром полку Дієвої армії Української Народної Республіки. Він..

- У нас розмова не про історію, а про сучасність, – перебиваю я. – Ну і що, як у Христофорівці зберіглися якісь історичні руїни? Ви серйозно думаєте, що вони приваблять туристів?

- Я ж не дарма це все розповідаю, – сердиться Іван Рубський. – Туристів важко притягнути у чисте поле. Їм потрібні якісь зачіпки. От, наприклад, де краще проводити змагання з плавання?

- Там, де є басейни і готелі.

- І ми це все вже будуємо! У басейн вклали близько 13,5 млн грн, і ще з 50 млн грн плануємо знайти і освоїти. Але спортивна інфраструктура ще не все. Бо такі самі, як у мене, басейни років через десять будуть у кожній громаді. Та не у кожній громаді народився Семен Бойченко!

- Слухайте, давайте будемо чесними: Семен Бойченко народився у селі Маріївка, яке на разі не входить до складу Баштанської ОТГ.

- Ну і що! Але ж Маріївка знаходиться на території Баштанського району! Отже, це спільна тема усіх баштанських об’єднаних громад, у тому числі й моєї. Крім цього, відновлювати спадщину Семена Бойченка я почав на посаді голови РДА – ще тоді, коли не було й мови про реформу. Зараз я тільки продовжую почате. Треба також сказати і наступне: не думаю, що у самій Маріївці може колись з’явитися потужний спортивний комплекс з басейном. А у Баштанці його вже будують. Коли це будівництво завершиться, ми прийматимемо не менше тисячі спортсменів щороку. Спортивний туризм може озолотити нашу громаду.

- Ну добре, із цим я згідний. А до чого тут Аркас…

- У Христофорівці, в аркасівському лісі, вже сім років поспіль проводиться байкерський фестиваль «Чупакабра». Цього року ми провели його у співпраці із програмою DOBRE Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Було понад 200 мотоциклів. Байкери і гітарний акустичний концерт коло вогнища слухали, і різноманітні конкурси та змагання влаштовували. А ще багато з них ходили на екскурсію по аркасівським місцям, яку ми їм запропонували. Тепер ви розумієте, про що я?

- Яким був бюджет фестивалю?

- Близько 120 тис. грн, з них біля 30 тис. грн на рекламу – на радіо та на різноманітних байкерських сайтах.

- Відбили витрати?

- Це складно порахувати. Але один підприємець розповідав мені, що за три дні фестивалю продав понад 600 пляшок пива. А тих підприємців було тут чималенько. Отже, подібні заходи ми розглядаємо насамперед як перспективний напрямок власного розвитку (згадайте Тростянеть і Трихати). Також це крок, направлений на стимуляцію місцевого бізнесу. І нарешті, це забезпечення дозвілля жителів громади, один із засобів втримання молоді у селах.

 

 

 

Баштанська республіка

 

Ми зупиняємося перед величезним монументом. Крижастий солдат стискає в одній руці гвинтівку зі штиком, а іншу піднімає догори, неначе закликаючи за собою. «Учасникам Баштанського повстання, які загинули в боях», – повідомляє табличка на монументі.

- Це повстання вибухнуло у серпні 1919 року, коли ставленики Денікіна, після усіх реквізицій та пограбувань, почали відновлювати колишні порядки, – розповідає Іван Рубський, дивлячись на солдата. –  Селяни не схотіли вертатися до старого, вигнали денікінців, організували 5 військових загонів, що налічували близько 2000 багнетів, і проголосили Баштанську республіку. Її територія охоплювала 1,5 тис. кв. км. А по сусідству, довкола великого села Висунськ утворилася подібна Висуньська республіка. Бійці обох республік не пропускали жодного потяга з вантажем, які білогвардійці направляли з Херсону та Миколаєва на фронт, зупиняли продовольчі обози і гурти худоби, руйнували телефонно-телеграфні лінії та залізничні колії. Ці дії селян настільки дошкулили Денікіну, що за два місяці він був змушений зняти з фронту кілька козачих полків і під командуванням генерала Слащова відправити їх на придушення бунту. Після тижня боїв козаки зламали опір баштанців. Згодом порубали шашками понад 800 полонених, ще близько 100 – розстріляли за доносами.

 

 

Якийсь час ми мовчки дивимося на пам’ятник.

- У нас тут місцеві декомунізатори намагалися його знести, так я не дав, – веде далі Іван Рубський. – Ми звернулися до істориків, і ті роз’яснили: «Баштанці боролися не за диктатуру пролетаріату, яка була йому добре відома за «продрозкладками», а проти реставрації дореволюційних порядків. І хоч над республікою майорів червоний прапор, керували нею спільно представники партій комуністів та боротьбістів». Отже, все було неоднозначно. Мало того, у 1937 році ті учасники Баштанського повстання, які залишились в живих, були репресовані та страчені радянською владою. Пам’ятник «Синам Баштанської республіки» звели у 1971 році, і він є символом віковічного прагнення українського селянства до гідного життя на своїй рідній землі. Він не містить радянської символіки…

- Навіщо ж вам цей пам’ятник? – питаю я.

- Як це навіщо? Це ж яка туристична атракція! От у Дунаєвецькій ОТГ планують робити туристичний центр на базі села Міньківці, де колись поміщик Ігнацій Мархоцький заснував Міньковецьку державу, що проіснувала майже 40 років. А ми тут у себе маємо Баштанську державу! Сам цей бренд відкриває широкі можливості для розвитку туризму. Ми можемо заробляти на екскурсіях, сувенірах, на відтворенні моментів боїв… У Висуньській республіці був навіть проект власних грошей. Ось вже готовий сувенір!

Холодна мряка раптово припиняється, пам’ятник та парк поволі заливає несміливе сонячне світло.

- Нещодавно я був у Польщі в одній громаді на 15 тис. населення, – змінює тему Іван Рубський. – Так-от, там на 11 га землі створено грандіозний Парк Юрського періоду. Туди люди з цілої Європи їздять, і бюджет у громади просто гігантський. Тільки вдумайтесь: вона своїм коштом будує міст через Віслу! Міст! А чим ми гірші?

- Отже і у вас скоро з’явиться такий парк? – питаю я.

Іван Рубський трохи ніяковіє.

- З дорогами у нас біда, – відповідає він. – Можна сказати, що доріг нема, є тільки напрямки. Та ще й дороги ці державного значення, до яких я не маю жодного відношення. Обіцяли, що з 1 січня дороги передадуть громадам, а передали обласним адміністраціям. Як тут їх відремонтуєш… От я заледве в ОДА 8 млн грн випросив. І то вдячний. А мені потрібні 88… Власними коштами ми заледве можемо зробити 5-6 км на рік. Тобто майже нічого. От якби дороги відремонтували, у нас, повірте, не бракувало б туристів.

 

 

Леви з піщанику скаляться вже не так хижо. Струмені фонтану виграють на сонці. Іван Рубський мовчить: його думки десь далеко. Мабуть, він бачить тисячі туристів, спортивні змагання, фестивалі, велелюдні свята... Чи можливо це все? Досвід інших громад стверджує, що так. Потрібне лише бажання та крапля везіння.