У Баштанській ОТГ Миколаївської області будують басейн, спорткомплес та легкоатлетичний центр.

 

 

Автор: Дмитро Синяк 

- Хто був вашим першим тренером?

- Річка Інгул.

- Де він мешкає?

- У селі Маріїнка Баштанського району Миколаївської області.   

- А хто ваш другий тренер?

- Чорноморський флот. Він мешкає у місті Севастополь.

(З діалогу багаторазового чемпіону світу з плавання, уродженця Баштанського району Семена Бойченка та французького журналіста, який був переконаний, що спортсмен називає йому імена та прізвища).

---

Річка Інгул протікає за кілька кілометрів від міста Баштанка, центру однойменної об’єднаної громади, створеної наприкінці 2016 року. У пониззі Інгулу, за 30 км від Баштанки, у 1912 році народився Семен Бойченко, унікальний спортсмен, багаторазовий рекордсмен світу. Дитиною Семен підробляв тим, що переправляв через стрімкий Інгул кошики з овочами, зібрані селянами з городів. За кілька років він навчився буквально ходити по воді: тримаючи у руках важкий кошик, він плив за допомогою самих лише ніг, мало не по пояс висовуючись з води.

Незважаючи на виняткові здібності, Семен ніколи б не став професійним плавцем, якби не служба на флоті – там хлопець швидко став першим в усіх «плавальних» дисциплінах. Його помітили, взяли до армійської збірної (ЦСКА), і згодом він об’їздив всю Європу. Радянські журналісти не раз включали Бойченка до десятки кращих спортсменів СРСР, а іноземні називали королем батерфляю.

 

Чемпіон світу з плавання Семен Бойченко та причина його ув'язнення - пловчиня Капіталіна Васильєва

 

Про Семена Бойченка мені розповідає голова Баштанської ОТГ Іван Рубський, коли ми йдемо біговими доріжками старенького стадіону у місті Баштанка. Назустріч нам поспішає зграйка дітей: незважаючи на холод і дощові хмари на півдні, вони готуються до проведення шкільної естафети. Мій супутник охоче фотографується зі школярами, а потім продовжує свою розповідь.

 

Голова Баштанської ОТГ Іван Рубський зі школярами - майбутніми чемпіонами. Пам'ятник Семену Бойченку

 

Бойченко для Івана Васильовича – не просто земляк, а ще й неначе товариш по службі: армійські роки голови громади теж пройшли на флоті. І статурою Іван Рубський теж подібний до Семена Бойченка: такий ж високий та широкоплечий. От тільки в очах у нього світиться не виклик, характерний для відомого радянського спортсмена, а досвід та розуміння життя.

- Можна сказати, що ми воскресили пам’ять про Бойченка, якого за радянських часів замовчували, – із завзяттям говорить Іван Васильович. – Адже він шість років провів у сталінських таборах за звинуваченням в антирадянській пропаганді та агітації. Насправді ж Семен лише виявляв надмірну, як здалося органам, увагу до дівчини Василя Сталіна. Її звали Капіталіна Васильєва, і невдовзі, по ув’язненню Бойченка, вона стала дружиною прямого нащадка «отця народів». Коли Василь Сталін зажадав позбутися конкурента, в НКВС та МДБ підняли звіти про довоєнні поїздки Бойченка на зарубіжні змагання і швидко «зшили» справу. От як сталося, що багаторазовий рекордсмен світу, популярність якого цілком можна порівняти із популярністю сучасного американського плавця Майкла Фелпса, опинився на лісоповалі під Солікамськом.

Іван Рубський піднімає комірець своєї шкіряної куртки, щоб краще захиститися від різкого вітру, який жене з Чорного моря важкі сизі хмари.

- Тепер Бойченко є вже не тільки нашим минулим, але й майбутнім, – продовжує він. – Ми встановили йому пам’ятник, назвали його ім’ям вулицю. А незабаром ми назвемо ім’ям Бойченка ще й басейн…

Ми зупиняємося поряд із новим будівництвом, яке примикає до двоповерхової будівлі. Коло неї невеличка водойма із зеленкуватою водою, а поруч іще дві – з очищеною, хлорованою.

 

Майбутній басейн імені Бойченка

 

- Ось тут і буде наш басейн імені Бойченка, – в очах у голови громади з’являється хлоп’ячий азарт. – Там, на десяти доріжках, будуть проводитися змагання. Ось тут буде «лягушатник» для дітей, а там можна буде відпрацьовувати навички плавання, вигрібаючи проти штучної течії. Нічого, що басейн не олімпійський: 25 метрів у довжину – це якраз те, що нам треба. У спортивній термінології такий басейн називається «короткою водою». Ми будемо чистити його за сучасною технологією соляного електролізу, а щоб було комфортніше проводити змагання, зробимо тут автоматичну систему хронометражу запливів. Перший технічний поверх вже готовий. Тепер сюди мають завезти пісок, потім ми почнемо робити стяжку, а тоді – систему опалення…

Певний час я дивлюся на Івана Рубського, як на інопланетянина. Басейн у містечку, де живуть лишень 14 тис. мешканців? Для кого він працюватиме? Де знайти гроші на таку «махіну», яка далеко не завжди по кишені й містам обласного значення? І головне: на які кошти згодом утримувати ще одного бюджетного «дармоїда»?

Але пан Рубський має відповіді на всі ці запитання.

- Не забувайте, що після об’єднання ми працюємо вже не тільки на саму лише Баштанку, а на громаду з населенням 22 тис. жителів, серед яких понад 2,5 тис. дітей, – говорить він. – Крім цього, кожна громада повинна мати свою «фішку», особливість. А що коли нашою «фішкою» буде спортивна тема? На усі змагання – до нас. На товариські матчі – до нас. Скільки нам самим їздити до Миколаєва та Одеси! Ми ж зробимо тут все таким чином, щоб усі прагнули проводити змагання не в обласних центрах, а у Баштанці. Це і приємніше, і дешевше. Баштанка таким чином має перетворитися на регіональну столицю спорту.

Зауваживши на моєму обличчі недовіру,  Іван Рубський замислюється на кілька секунд.

- Я народився у болгарському селі в Одеській області, за 300 км звідси, – нарешті говорить він. – Так-от, там за часів моєї молодості на 5 тис. населення припадало 147 майстрів спорту та кандидатів у майстри спорту з греко-римської боротьби. У нас, можна сказати, було село борців. Хіба не логічно, що столиця району, у якому народився Бойченко, стане містом плавців?

- Ви серйозно думаєте, що до вас у Баштанку їздитимуть тисячі спортсменів для участі у змаганнях? – все ніяк не можу повірити я у те, що почув і побачив.

- Сто відсотків: кілька тисяч спортсменів на рік ми прийматимемо. Ми це вже перевірили на греблі.

- На чому?

- На греблі на байдарках і каное. Кілька років тому, працюючи головою Баштанської райдержадміністрації, я дав команду реконструювати  на нашому ставку елінг. Це, грубо кажучи, наземний гараж для човнів. На базі цього елінгу ми заснували секцію з греблі на байдарках і каное. Згодом познайомилися з тренером з греблі на байдарках і каноє,  і, щоб зацікавити його, купили йому тут будинок. І ось маємо вже одного чемпіона світу і одного чемпіона Європи. Тепер до нас весь час приїжджають спортсмени з Миколаєва, Херсона, Первомайська, Очакова… І баштанська команда, до речі, дуже часто посідає перші місця.

- Але ж басейн не елінг. Де візьмете гроші на його побудову? Скільки взагалі він коштує?

- Так, сума чималенька – близько 64 млн грн за нинішніми цінами. До об’єднання ми про таке і думати не могли. Але тепер, коли бюджет нашої громади сягає 150 млн грн, 60% з яких – наші власні надходження, то чом би й ні? У Польщі кожна маленька ґміна має свій басейн.

- А не краще на ці гроші дороги зробити? Он, у Польщі які дороги.

- І дороги зробимо! Ви не подумайте, я не планую будувати басейн виключно з бюджету громади. Ми вклали у нього лише 4,5 млн грн своїх коштів. Ще 9 млн грн додали народні обранці з субвенції на соцекономрозвиток. А є ще кошти Державного фонду регіонального розвитку, кошти інфраструктурної субвенції. Може, щось виділить і Міністерство спорту, ми працюємо над цим. Ага, я ще забув про кошти міжнародних донорів, до яких ми на разі не зверталися…

 

Пробний заплив у майбутньому басейні

 

Вітер тріпає банери із зображенням майбутнього басейну. Починається дощ, і ми ховаємося до «Опеля» Баштанської міської ради. Там Іван Рубський знайомить мене з  власною теорією.

- От ви мені скажіть, якщо країні потрібні ракети, то у яку галузь треба вкладати гроші?

- У ракетобудування? – несміло відповідаю я.

- Правильно! – радіє Іван Васильович. – А якщо країні потрібні високоякісні ліки?

- У фармацевтику.

- Правильно! А якщо країні потрібні здорові громадяни?

- У медицину?

- Ні! Неправильно! У розвиток спорту та пропагування здорового способу життя. Тепер зрозуміли, у що ми інвестуємо? Ось чому у невеличкій Баштанці 7 спортзалів! Ось чому навіть маленька Баштанська гімназія має власний басейн! Хтозна, скільки ще таких бойченків народить наша земля? Може, вони зовсім поруч, і їм тільки треба дати можливість проявити себе? Ми щоліта проводимо народні змагання на Інгулі. На тому місці, де тренувався Семен Бойченко. Ви би бачили, скільки там народу збирається! І які  результати показують!

- Ну, добре, – здаюся я. – Але ж утримання басейну згодом з’їдатиме шалені кошти з бюджету громади. В Україні вже є кілька випадків, коли новозбудовані спорткомплекси перетворилися на важкий тягар для місцевих бюджетів. Ці спорткомплекси часто стоять неопалювані і без світла, бо за усе це нічим платити.

Моє зауваження анітрохи не спантеличує Івана Рубського.

- Зараз навіть у Миколаєві закривається басейн, бо він витягує аж 4 млн на рік, – незворушно відповідає він. – Наш басейн за попередніми розрахунками обходитиметься приблизно у 100 тис. грн на рік. По-перше, він буде невеличким, лише 21х25 метрів. По-друге, влітку нагріватиметься від сонячного тепла. У нас тут в літні місяці така спека, що до критого басейну, мабуть, нікого й не затягнеш. Потрібно було зробити так, щоб басейн був одночасно і закритим і відкритим. Та я вам зараз покажу!

Голова Баштанської ОТГ заводить двигун, і наша машина підбирається впритул до великих банерів, що мокнуть на проливному дощі. На одному з них – басейн із півкруглим накриттям. Іван Рубський детально пояснює мені, що це накриття зроблене за найсучаснішою технологією. Влітку воно просто відводиться убік, складаючись, мов гармошка, а взимку – накриває басейн згори. Опалюватися басейн буде газом, але насоси живитимуть сонячні батареї, якими будуть вкриті усі стіни адміністративної будівлі поруч. Панелі сонячних батарей при цьому будуть також встановлені й неподалік самого басейну. За ідеєю Івана Рубського, ці батареї мають виробляти електроенергію, яка продаватиметься державі за «зеленим» тарифом, а отриманих грошей має з гаком вистачити на утримання спортивної споруди.

 

Басейн у Баштанці росте, мов на дріжджах

- Добре, але де ви селитимете учасників змагань?

- Ось у цій будівлі біля  басейну ми надбудуємо третій поверх. У ньому й буде готель на 15 VIP - номерів. А ось там ми побудуємо з нуля гуртожиток готельного типу – приблизно на 100 місць. Гуртожиток буде якраз поруч із новим спорткомплексом.

- Із чим? – не вірю я своїм вухам.

- З новим спорткомплексом, – впевнено повторює Іван Рубський. – Ми візьмемося за нього відразу після того, як побудуємо басейн. Ми вже заклали кошти на розробку проекту ґрунтовної реконструкції цього стадіону. А вартість усього спорткомплексу – близько 100 млн грн. Ось там, на банері, бачите? Одне з двох футбольних міні-полів ми вже збудували. Тепер треба побудувати ще одне, вкрити центральне футбольне поле якісним штучним покриттям, спланувати тенісні корти та звести гуртожиток, про який я вам казав. Тут ми також плануємо встановити сонячні батареї, щоб вони живили потужні світлодіодні ліхтарі, які дадуть змогу займатися спортом у темну пору доби.

 

Проект нового спорткомплексу Баштанської ОТГ

 

- І тоді ви зможете робити на цьому стадіоні обласні змагання з легкої атлетики? – намагаюся вгадати я.

- Ні, тут тільки з футболу. Бо довкола не вистачає вільної землі для повноцінних легкоатлетичних доріжок. Але у нас за містом є ще один стадіон – там і буде легкоатлетичний центр. Правильного легкоатлетичного стадіону немає навіть у Миколаєві, а у нас буде. Ми там влаштуємо  8 доріжок, місця для метання спису, молота, стрибків у довжину…

Дощ з усієї сили барабанить по даху машини. Мокрі банери і басейн цілком ховаються за стіною дощу. Обличчя Івана Рубського сяє натхненням. Мені здається, він вже бачить і майбутній спорткомплекс, і готель, і змагання на «короткій воді», і заняття з метання спису… Чи це все фантазії? Перший поверх басейну стверджує, що ні.