Чому до невеличкої ОТГ Вінницької області вирішили приєднатися ще 8 сільрад.
Автор: Дмитро Синяк
Селище Томашпіль Вінницької області заснував у 1616 році син великого гетьмана коронного Речі Посполитої Яна Замойського – Томаш. Він був земельним магнатом, подільським воєводою. Настільки незалежним, що його сина Яна, чоловіка майбутньої польської королеви Марії, прозвали Собіпаном. Тепер, через чотириста років, реальна влада на цих територіях теж часто належить «собіпанам» – власникам великих аграрних холдингів. Знаючи, що після об’єднання громад обов’язково розпочнеться інвентаризація, і всі незаконні схеми використання земель знищать, ці пани роблять усе, аби завадити реформі. Вони створюють партії, які проголошують загадкові гасла на кшталт: «Ми за об’єднання, але тільки не примусове!» Однак ці люди забувають про те, що жителі західного Поділля мають давній досвід боротьби за свої права. Адже були часи, коли козаки Максима Кривоноса вигнали «собіпанів», встановивши в усьому краї свою владу…
- Розумієте, сільський голова навмисно не прийшла на загальні збори, навмисно! От сьогодні ми повідомили їй, що завтра проводимо збори, а наступного дня дізнаємося, що вона на лікарняному. І так вона чинила вже вдруге.
Заступник голови Томашпільської ОТГ Віталій Годний своїми окулярами та поважною лисиною нагадує радше університетського професора, ніж бойового козака. Він розповідає історію, як нещодавно приїхав до сусіднього села Пеньківка, де лише 500 жителів. Ті запросили його, щоб розпочати процедуру приєднання Пеньківки до Томашпільської об’єднаної громади, але більшість місцевих депутатів та сільський голова Пеньківки вирішили саботувати проведення загальних зборів. За таких умов про позитивне голосування депутатів сільради не могло бути й мови. Побачивши, що «діла не буде», Віталій Годний вже думав повертатися до Томашполя, але його… не відпустили.
Заступник голови Томашпільської ОТГ Віталій Годний своїми окулярами та поважною лисиною нагадує радше університетського професора, ніж бойового козака
- Жителі Пеньківки сказали мені: «Чекайте, нікуди не їдьте, ми зараз тут все організуємо!», – поблискуючи окулярами, розповідає пан Віталій. – Депутати, залякані чи підкуплені місцевими аграріями, не хотіли йти до сільради, але декого з них у буквальному розумінні привели за руки. Погрожували: «Як зараз не підеш і не проголосуєш, як ми хочемо, то буде твоя остання каденція! Коли народ тебе вибрав, голосуй, як народ каже!» Дехто з жінок-депутатів згодом з криками та сльозами втекли з сільського клубу, де проходили збори та засідання сільради, але кворум таки вдалося зібрати.
Хтось із селян дізнався, що секретар сільради має право провести загальні збори замість голови. Тож жителі Пеньківки пильнували, щоб секретар залишалася на робочому місці, поки активісти шукали по хатах депутатів. Врешті-решт засідання вдалося розпочати, і народні обранці, хоч і без особливого ентузіазму, все ж проголосували за приєднання до Томашпільської ОТГ. Але це було ще не все. Боячись підступу, люди дочекалися, доки секретар надрукує рішення загальних зборів, підпише його, і згодом вручили цей документ Віталію Годному.
- Я був вражений, – зізнається він. – Здається, для цих людей немає нічого неможливого! Я пишаюся тим, що житиму з ними в одній громаді…
За кілька днів сільський голова Пеньківки, повернувшись з лікарняного, вирушила у Томашпіль: щоб познайомитися з майбутнім керівництвом і погодити перші кроки щодо об’єднання…
На центральній площі встановили фонтан
Пеньківка стала восьмою сільрадою, яка виявила бажання приєднатися до Томашпільської ОТГ. Причому дві з цих восьми сільрад за перспективним планом мали би входити до складу Вапнярської об’єднаної громади. Але люди вирішили, що їм «миліший» Томашпіль. Це викликало чималий скандал у районі, проте мешканці двох бунтівних сільрад стояли на своєму. Довелося прийняти зміни до перспективного плану. У ньому Томашпільська ОТГ перетворилася тепер на потужну громаду, що має об’єднати 14 тис. населення та 12 сільських і 1 селищну ради.
Валерій Немировський вже зараз розглядає сільради, що хочуть долучитися до його ОТГ, як частину громади. Він не приховує, що таким чином готується до наступних виборів голови, у яких, швидше за все, братимуть участь щонайменше 12 старостатів. На разі це об’єднання блокує ЦВК, не призначаючи вибори в ОТГ України взагалі.
Ми розмовляємо у щойно відремонтованому кабінеті Томашпільської селищної ради. У ньому немає звичнихдля владних органів портретів президента, прем’єра чи голови партії, замість них на стіні висить маленький портрет Ейнштейна з висолопленим язиком.
- Це щоб відвідувачі почувалися вільніше, – усміхається Віталій Годний. – А іще щоб вони були креативнішими, і самі пропонували рішення, а не лише вимагали його від влади.
- Слухайте, а навіщо вам ці 8 сільрад? – відверто запитую я. – Громада у вас повноцінна, спроможна, і ви маєте непогані надходження з ПДФО. Чи треба витрачати ці кошти на інші села, у яких, крім проблем, нічого немає?
Віталій Годний відповідає не відразу.
- Скажу відверто, під час обговорення рішень щодо об’єднання з довколишніми селами наші депутати озвучували такі думки, – нарешті каже він. – Адже якщо у 2016 році, до об’єднання, бюджет усіх населених пунктів нашої громади сягав лише 13 млн грн, то у 2017, після об’єднання, він виріс до 47,5 млн грн. А цьогоріч ми запланували тільки 43 млн грн власних надходжень. З цих власних коштів ми почали фінансувати колишні районні установи: дитячо-юнацьку спортивну школу, будинок дитячої творчості, музичну школу, центральну районну бібліотеку, будинок культури… Тільки ці 5 об’єктів витягнули 5 млн грн з нашого бюджету. Крім цього, понад 1 млн грн ми виділили на зарплату техперсоналу, який працює у закладах освіти нашої громади. Отже, гроші нам і самим потрібні. Але з іншого боку, коли до нашої ОТГ приєднаються ще 8 сільрад, ми отримаємо набагато більше коштів інфраструктурної субвенції, які надходять відповідно до кількості сільського населення. Зараз у нас такого населення тільки 2 тис. осіб, а буде 9 тис… От зараз, до прикладу, бюджет тієї ж Пеньківки сягає близько 500 тис. грн, які фактично йдуть на сільраду. А дохід цього села в об’єднаній громаді має сягнути близько 1,5 млн грн. І ці гроші ми обіцяємо залишити у селі. Треба також звернути увагу на наступну річ: що більша громада, то вона потужніша. Маленьку громаду можуть укрупнити згодом адміністративним шляхом. Ні, ми вже краще самі…
Для жителів Томашпільської ОТГ запрацював безоплатний стоматологічний кабінет з новеньким обладнанням
- Але через дві сільради ви маєте конфлікт із Вапнярською ОТГ, яка тепер звинувачує Томашпіль у переманюванні до себе «чужих» сільрад, – не вгамовуюсь я. – Вам точно потрібен цей конфлікт?
- Річ у тім, що не ми були ініціаторами цього приєднання, а самі жителі цих сіл, – виправдовується Віталій Годний. – Ми нічого не добивалися, але, щоправда, і не протестували проти волі людей. Якщо ті чи інші села хочуть приєднатися до нашої громади, то чого ми маємо бути проти? А коли хтось хоче, щоб ці села перейшли під юрисдикцію його ОТГ, прошу дуже: нехай спілкується з їхніми жителями, переконує… Як на мене, вся проблема у тому, що Вапнярка, колишня вузлова станція, де населення набагато більше, ніж у нас, об’єдналася тільки з одним селом, де близько 500 мешканців. Отже, люди бачать набагато більшу перспективу у великій Томашпільській ОТГ, де багато сіл і де є досвід вирішення суто сільських проблем, ніж у Вапнярській ОТГ, де село тільки одне.
Віталій Годний говорить, що у довколишніх селах швидко зауважили чималі зміни, які відбулися у Томашполі: після об’єднання тут проклали 10 км доріг, на центральній площі встановили фонтан, а ще запровадили роздільне збирання сміття, встановивши по всій території селища сміттєві баки. Крім цього, для жителів Томашпільської ОТГ запрацював безоплатний стоматологічний кабінет з новеньким обладнанням, на яке було виділено понад 300 тис. грн. У тих сільрадах району, які ще не наважилися на об’єднання з Томашполем, дедалі гучніше звучать голоси: «Якщо будуть примусово об’єднувати, то ми хочемо тільки до Томашполя». Але Віталій Годний пояснює усім, що не може цього гарантувати, натомість якщо рішення буде добровільним, то таке приєднання відбудеться з вірогідністю 99,9%.
- Але чи вистачить громаді коштів на утримання кількох десятків депресивних сіл? – питаю я.
- Ми проводили всі розрахунки - вистачить, – впевнено відповідає пан Віталій, і я бачу, як з-за його спини показує мені язик лауреат Нобелівської премії Альберт Ейнштейн.
«Лада» заступника голови Томашпільської ОТГ впевнено долає чималі кручі, які на картах позначені як Придністровська височина. Їдемо дорогою, яка видається мені побудованою ще за часів Речі Посполитої. Вона ґрунтова, але доволі непогана.
- Цей шлях – наша велика проблема, – зазначає Віталій Годний. – Він є дорогою міжрайонного значення, але район ним не займається. Районне керівництво хоче, щоб наша громада виділила кошти райавтодору, який береться відремонтувати її, але ми проти. Краще ми самі знайдемо підрядника. Бо дорогу, яку ми зробили 6 років тому, досі не потребує ремонту. А те, що робить автодор…
Цей шлях – наша велика проблема. Але краще ми самі знайдемо підрядника. Бо дорогу, яку ми зробили 6 років тому, досі не потребує ремонту. А те, що робить автодор…
«Лада» підстрибує на черговій вибоїні, але пан Віталій, здається був готовий до цього.
- Головними передвиборчими обіцянками голови нашої громади були: купівля автобусів для налагодження транспортного сполучення з віддаленими селами та асфальтування доріг, – продовжує він, впевнено ведучи машину понад урвищами, позначеними лише вкопаними у землю похиленими бетонними стовпчиками. – Бо у селах асфальту не було взагалі. І коли до нашої громади прийшла державна субвенція в 1,9 млн грн, ми повністю скерували її на дороги. Крім цього, придбали за власні 2,4 млн грн два мікроавтобуси Ford, поставили їх на баланс комунального підприємства і пустили до віддалених сіл, які знаходяться за 20 і 15 км від Томашполя. Один бус їздить на південь, інший – на північ… Ну і дороги по селах ми почали ремонтувати. От, у Нетребівці зробили 1 км.
Громада придбала сучасні автобуси, що поєднали села ОТГ
- Чому не віддали ці маршрути підприємцям? – запитую я і бачу, як пан Віталій скептично усміхається у відповідь.
- Бо ці рейси – збиткові, – каже він. – Квитки фактично продаються за вартістю 1 грн/км. Цього вистачає лише на оплату частини пального. Але зате цими бусами безкоштовно возять працівників місцевого самоврядування, які їздять у справах, а також підвозять дітей до Томашпільського садочку і школи, бо у деяких селах не було ні того, ні іншого. Якби через ці села проходили центральні дороги, картина була б цілком інакшою. А так… Раніше до цих сіл лише раз-два на тиждень приїжджав автобус. Отже, вони були фактично відрізаними від світу.
Нетребівка зустрічає нас порожніми вулицями та шелестом вітру у кронах яблунь та смерек. У центрі села, на великому майдані, де стоять Будинок культури та старостат, на нас чекає староста Валентина Дубчик. Усе її життя пройшло фактично на цьому п’ятачку: вона народилася у хаті за сільрадою, у будинку культури поруч 40 років працювали її мати та дядько. А сама Валентина Михайлівна у 2006 році стала Нетребівським сільським головою.
Староста Валентина Дубчик
Швидко зрозумівши всі переваги реформи, пані Валентина почала шукати шляхи для об’єднання з Томашполем. Найбільша проблема полягала у тому, що її сільрада не межувала з центром району. Тому пані Валентина переконала у необхідності об’єднання голову сусідньої північної сільради – Раківської. Згодом до них долучилася ще й південна сусідка Нетребівки – Яланецька сільрада. Завдяки цьому Томашпільська ОТГ отримала форму витягнутої з півночі на південь вузької смуги. Щоправда, приєднання наступних восьми сільрад має виправити цю ситуацію.
- Раніше нашим селом ніхто не займався, а самі ми не мали грошей ні на що, – розповідає пані Валентина. –А тепер ми змогли зробити ремонт водогону, підсипали дорогу щебеневою сумішшю, а не сумішшю ракушняка та вапняка, як раніше; поміняли вікна у Будинку культури, відремонтували дах. Щоб трохи заробляти, запланували у Будинку культури бенкетний зал для проведення різноманітних торжеств і придбали обладнання для його кухні. Ага, забула: ми ще ось цей дитячий майданчик зробили…
Поруч з Будинком культури – в оточенні гарних кованих лавочок – чепурний дитячий майданчик, перед яким стоять кольорові кам’яні статуї козака та козачки, що тримають над головами великі вазони з живими квітами. Цю парочку сюди особисто привіз голова громади Валерій Немировський на одне зі свят.
Дитячий майданчик та кам’яні статуї козака і козачки
- На місці дитячого майданчику багато років стояло погруддя Михайла Васильовича Фрунзе, ім’я якого носив наш колгосп, – зізнається Валентина Дубчик. – Вся моя відпустка пішла на те, щоб того Фрунзе зняти і зробити тут дитмайданчик. Командарм воював тут майже сто років тому, і, як бачимо, нічого доброго з того не вийшло…
Кам’яна козачка цнотливо опускає очі долу, а козак, який однією рукою тримає величезну вазу, дивиться на мене з явною недовірою.
Йдемо до найголовнішого здобутку села після входження до Томашпільської ОТГ – кілометра нової асфальтової дороги. За словами пані Валентини, найбільше цій дорозі зраділи діти. Вони бавляться поруч, на залишку якоїсь древньої стіни.
- Добре, що у нас з’явилася дорога, ми нею тепер набагато швидше до магазину доїжджаємо, – зізнається Руслан Маценюк, хлопець років дванадцяти. – Раніше з 15 хвилин вєліком їхали,а тепер і за 3 хвилини можна встигнути, якщо добре натискатимеш педалі.
- А мені ролики брат обіцяв привезти, – додає його друг Станіслав Лисий.
- Що там ролики! Я он з Вінниці гіроборд привіз! – гордо зазначає огрядний міський хлопчина Ярослав Глухенький, який приїхав погостювати до бабусі.
Той, хто ніколи не бачив новенької дороги у віддаленому селі, нічого не знає про реформу. Здається, посадка літаючої тарілки інопланетян не викликала б у місцевих жителів стільки гордості та здивування.
Діти радіють новій дорозі
Коло одного з будинків бачимо жінку, котра фарбує паркан. Це Галина Маслій, яка 40 років тому поступила навчатися до якогось молдавського вишу, та й так і залишилася у Молдові, до якої звідси рукою подати. На вихідні пані Галина часто повертається додому, щоб доглянути літню матір. Побачивши нас, жінка плескає у долоні:
- Коли я дійшла до хати цією дорогою, то раптом зрозуміла, що ноги у мене, мабуть, вперше за багато років не болять. Я навіть ішла якось невпевнено, бо звикла, що маю спотикатися і перестрибувати через глибокі калюжі та ями. Ну, й зміни тут у вас!.. Раніше, коли у районі змінювалося начальство, це нікого не цікавило. А тепер я сама розшукала газету з фотографією голови громади, щоб подивитися на того, хто проклав у Нетребівці дорогу. У це неможливо повірити! Бо Нетребівка після того, як помер радянський колгосп, була Богом забутим селом. І раптом – асфальт!
Пані Галина навіть розшукала газету з фотографією голови громади, щоб подивитися на того, хто проклав у Нетребівці дорогу
- Минулого року з державного бюджету на ремонт доріг наша громада отримала 2,1 млн грн, а цього року – ще 1,1 млн грн та майже 1,2 млн грн з обласного бюджету, – звітує Віталій Годний. – Ми додали до цих грошей 4 млн грн власних надходжень, щоб відремонтувати автошляхи у селах Нетребівка, Ракова та Горишківці. Крім цього, ми підсипали усі дороги громади, витративши на це 13 тис. тон щебеневої та кам’яної суміші…
Раптом вдалині ми бачимо дівчинку у рожевій кофтині і таких самих рожевих лосинах. Вона… йде по дорозі колесом. Просто і легко відштовхуючись від новенького асфальту, вона літає над дорогою, наче метелик. Дівчинка сором’язливо опускає голову, коли ми підходимо, проте згодом охоче повторює для нас свої акробатичні вправи. Ми дізнаємося, що вона – п’ятикласниця нетребівської школи на ім’я Богдана Мілінчук. А колесо її навчили робити на танцювальному гуртку у Томашполі, куди її та інших дітей села безкоштовно возить двічі на тиждень новенький мікроавтобус, який з’явився у селі після об’єднання.
П’ятикласницю Богдану на танцювальний гурток у Томашпіля безкоштовно возить новенький мікроавтобус, який з’явився у селі після об’єднання
- До речі, за підсумками минулого року наша громада посідає 12 місце у Всеукраїнському рейтингу спроможності об’єднаних громад і друге на Вінниччині, а ще – четверте місце серед селищних ОТГ України, – каже Віталій Годний, але я вже не слухаю його.
Я дивлюся на те, як легко, наче метелик, пурхає над дорогою п’ятикласниця Богдана, і тішуся, як дитина. Що таке 1 км асфальтової дороги? Майже нічого. І все ж таки як це багато для села, котре раніше було, по суті, островом, з’єднаним з «материком» лише двома нерегулярними автобусними рейсами на тиждень. Що треба було зробити, щоб вперше за всю історію села тут з’явилися асфальтоукладачі, грейдери і тяжкі вантажівки? І щоб Руслан нарешті зміг літати по селу на велосипеді, Стасик – кататися на роликах, а Ярик не полінувався навіть притягти сюди з рідної Вінниці гіроборд… А може, раніше ніхто просто не помічав ні цих дітей, ні от таких сіл, на які завжди «бракувало грошей».
Тепер у Нетребівці далеко не все йде гладко, і є безліч проблем. Але село вже має кілометр власної новенької дороги. Перший крок до добробуту. Підтвердження того, що все буде добре.
Теги:
Область:
Вінницька областьГромади:
Томашпільська територіальна громадаДжерело:
Прес-центр ініціативи «Децентралізація»
02 грудня 2024
Щоб розвивати громаду: в Царичанці за підтримки Програми USAID DOBRE запрацював медіацентр
Щоб розвивати громаду: в Царичанці за підтримки...
У Царичанській територіальній громаді Дніпропетровської області за підтримки Програми USAID DOBRE відкрили медіацентр...
02 грудня 2024
Те, про що мріяли й чого бракувало. Як у Решетилівській громаді учні створювали громадські проєкти
Те, про що мріяли й чого бракувало. Як у...
Авторка: Марія Булейко (Марковська) Полтавщина – чи не перший регіон в Україні, де ще у 2019 році на обласному...
02 грудня 2024
Сироварня на місці занедбаної будівлі: як Любарська громада заробляє на обліку землі
Сироварня на місці занедбаної будівлі: як...
За сім місяців 2023 року бюджет Любарської громади на Житомирщині поповнився більш ніж на 1,7 мільйона гривень...
27 листопада 2024
Було сиро, волого й жили жаби. Яким після ремонту стало шкільне укриття у Визирській громаді
Було сиро, волого й жили жаби. Яким після...
У Визирській громаді, що на Одещині, – шість закладів загальної середньої освіти та пʼять дитячих садків. Уже цього...