Гроші з повітря, землі і води: як об’єднані громади (не) розвивають туризм

Гроші з повітря, землі і води: як об’єднані громади (не) розвивають туризм

Намагаючись розвивати туризм, громади не завжди розуміють, що саме повинні робити.

Автор: Дмитро Синяк 

- Чи розвивається у нас туризм? Аякже! Ще й як розвивається! У нас тут такі плани!

- А що конкретно ви вже зробили?

- Ну-у-у… Ми почали розробляти туристичні маршрути!

- А туристи по цих маршрутах точно підуть?

- А чого ж не підуть!? Де вони дінуться!? Ви знаєте, яка у нас тут краса! Ви б приїхали подивилися, коли вже пишете про туризм. У нас тут…

Далі йде довгий перелік культурних чи природних скарбів… Так розпочиналася практично кожна моя розмова з представниками тої чи іншої об’єднаної громади, яка «наслідила» в інтернеті заявами про бодай найменший розвиток у себе туризму. Працюючи над цим матеріалом, я провів десятки таких розмов і змушений визнати: громади майже не розвивають у себе туризм,  погано уявляють, що треба робити для такого розвитку.

 

Держава і громада

 

Туризм міг би бути значним джерелом заробітку для багатьох ОТГ України. За повідомленням міжнародного порталу туристичних рекомендацій TripAdvisor, у 2013-2014 роках 33% усіх українських користувачів порталу цікавилися відпочинком всередині країни, а у 2016-му ця цифра сягнула 50%. Водночас директор Центру туристичної інформації Володимир Царук вважає, що за останні два-три роки обсяг внутрішнього туризму в Україні зріс на 60-65%, порівняно з 2014-м роком.

Найбільшим попитом користуються Одеса, Львів та Буковель, але дедалі більше українців цікавляться іншими регіонами, у яких шукають досі практично невідомі українські родзинки. Як наслідок, чимало українських медіа створюють проекти, у яких розповідають про незнані місця, які можуть бути цікаві туристам. Так, зокрема, з’явився і проект Ukraїner, учасники якого весь час мандрують Україною, розповідаючи про її цікавинки.

Також за даними Держслужби статистики, минулого року нашу країну відвідали 14,3 млн іноземних громадян. Найбільше іноземців приїхали з Молдови (4,4 млн), Білорусі (2,7 млн), Росії (1,5 млн), Польщі (1,1 млн) та Угорщини (1,06 млн). Отже, попит є, але чи є пропозиція?

Голова Тячівської ОТГ Іван Ковач вважає, що у питаннях розвитку бізнесу і туризму багато чого залежить від держави. На його думку, саме держава може зменшити податки, визначивши зони з полегшеним оподаткуванням, де завдяки цьому міг би розвиватися туризм. Місцева влада, управляючи лише податками за землю та нерухомість, які вона на свій розсуд може збільшувати чи зменшувати, може зробити для розвитку у себе туризму не дуже багато.

- Інвесторам, надто іноземним, потрібне переконання, що вони зможуть спокійно заробляти в Україні гроші, а коли треба, зможуть їх вивести, – розповідає Іван Ковач.

 

За останні два-три роки обсяг внутрішнього туризму в Україні зріс на 60-65%, порівняно з 2014-м роком. Фото: програма DOBRE

 

Держава справді могла б чимало зробити для розвитку туризму. Наприклад, у Туреччині чартерні рейси не обкладають податками. За словами члена Ради Національного банку України Василя Фурмана, у Туреччині, Грузії, Болгарії та в інших країнах підприємцеві, який створив туристичний об’єкт, дозволяється тривалий час не сплачувати орендну плату за землю. А протягом п’яти перших років туристичний об’єкт сплачує лише символічні податки. Також приватним компаніям дозволено будували тунелі та аеропорти на умовах концесії, вкладаючи власні гроші у туристичну інфраструктуру. При цьому дохід від надання туристичних послуг у Туреччині сягає 30 млрд доларів на рік (в Україні – у 30 разів менше).

В Україні протягом останніх років для розвитку туризму спростили візовий режим багатьом країнам. Про це розповів заступник директора департаменту консульської служби МЗС України Дмитро Васильєв. За його словами, протягом минулого року в аеропортах Борисполя, Жулян та Одеси видано понад 20 тис. українських віз.

Однак усе це зовсім не означає, що громади нічого не можуть зробити, аби збільшити власний дохід від туризму. Той самий Іван Ковач вважає, що коли місцева влада, принаймні, наведе лад з дорогами, туристи не забаряться. У його громаді є два конкретних приклади цього. Перший – місцина з цілющими джерелами Чорна Вода, яка була практично відрізана від світу, доки туди нещодавно не проклали асфальтову дорогу. І тепер там від туристів немає відбою. Другий – оповита легендами гора Капуна, поруч з якою чеські підприємці планують створити музей відомого місцевого лікаря Андрія Новака та привозити туди своїх туристів. Однак для того, щоб цей проект в принципі був можливий, Івану Ковачу доводиться капітально ремонтувати 6 кілометрів дороги до Руського Поля.

 

Подивіться на наші дуби!

 

Ще одною проблемою є те, що голови ОТГ щиро вважають - якби туристи дізналися про їхні чарівні озера-гори-ліси-степи-ріки- музеї (зайве викреслити), то повалили б до них тисячами. Тому своєю метою новостворені громади вважають популяризацію цих місць. Однак і популяризують вони ці місця у дещо дивний спосіб: розказуючи про них усім, з ким зустрічаються, а також повідомляючи про ці місця відповідним департаментам обласних адміністрацій. Не треба бути маркетологом, щоб зрозуміти: суттєво збільшити потік туристів за таких умов неможливо. Однак голови громад вперто не хочуть цього бачити.

- Скажіть, будь ласка, що у вас з туризмом?

- У нас все чудово з туризмом! Приїдьте і подивіться на наші дуби!

Парафіївська ОТГ Чернігівської області пішла далі, розробивши проект величезного відпочинкового комплексу «Качанівка. Козацьке коло», який мав би включати готелі та іншу потужну туристичну інфраструктуру. Вартість проекту сягає 57 млн грн. Однак у громаді не знають, скільки туристів громада приймає зараз і скільки зможе прийняти після побудови комплексу. Не знають, чи не виявиться вся туристична інфраструктура збитковою. Проте інвесторів, які добре вміють рахувати гроші, цікавить насамперед можливість заробітку.

 

Качанівка може стати величезним відпочинковим  комплексом. Фото: razom.media

 

Численні стратегії розвитку туризму, якими може похвалитися чи не кожна громада, рідко переходять у практичну площину. Багато громад також обмежуються кроками, які ні до чого не зобов’язують і, відповідно, жодної користі не приносять.

 

Фестивалі: реклама громади чи драйвер розвитку?

 

Чимало громад бачать золоту жилу у проведенні фестивалів. Однак, плануючи їх, громади рідко рахують гроші. Але проведення масштабних заходів потребує не менш масштабних витрат. Причому прибуток приносять лише кількаденні, давно відомі в Україні та за кордоном тематичні фестивалі. Наприклад, у місті Шумськ Тернопільскої області нещодавно вже 12-й раз поспіль пройшов щорічний Мистецько-краєзнавчий фестиваль «Братина». Однак голова Шумської ОТГ Володимир Плетюк стверджує, що місто не заробляє на фестивалі, хоч і майже нічого не витрачає, завдяки спонсорській підтримці.

- Проводячи цей фестиваль, ми працюємо на перспективу, – каже Володимир Плетюк. – Ми розглядаємо цей захід насамперед як всеукраїнську рекламу нашої громади. Що більше такої реклами буде, то краще нас знатимуть і частіше приїжджатимуть до нас. А якщо про нас нічого не знатимуть, то ми – зеро.

 

Фестивалі варто розглядати лише як частину туристичної стратегії. Фото: програма DOBRE

 

За словами завідувача сектора культури і туризму Старосалтівської селищної ради Харківської області Геннадія Сорокового, фестиваль «Аланські витоки», який три роки тому вперше провели у селі Верхній Салтов, дозволив збільшити кількість відвідувачів місцевого музею у 8,5 разів. Значно зріс і виторг місцевих магазинів. Щоправда, лише у фестивальний день.

Отже, фестивалі варто розглядати лише як частину туристичної стратегії – дуже сильно вони громаду не збагатять за визначенням. Разом із тим, у старости села Червона Діброва Глибоцької об’єднаної громади Чернівецької області Володимира Чоботаря є план, як перетворити фестивальний рух у драйвер розвитку громади.

- У Червоній Діброві є 45 приватних будинків, які не надто часто відвідують їхні господарі, причому 15 хаток ще довоєнної побудови, – розповідає він. – Я переговорив з їхніми власниками, і частина з них вже зараз готова ремонтувати ці садиби, щоб здавати їх туристам. Почнемо з проведення фестивалю, а там подивимось. 45 будинків – це доволі великий житловий фонд, відтак ми можемо забезпечити житлом частину туристів, а решта можуть спати у наметах.

Володимир Чоботарь розуміє: аби гості громади були задоволені, їх треба забезпечити водою, електрикою і нормальними туалетами. А коштує це чимало, й далеко не все є технічно можливим на гарних лісових галявинах, де було б цікаво організовувати ті чи інші заходи. Проте староста запевняє, що обов’язково знайде шляхи вирішення цієї проблеми.

 

Неврожай – це біда, але великий врожай – біда ще більша

 

Українські ОТГ, які хочуть розвивати у себе туризм, можна поділити на дві категорії. Перша і найбільша мріє про тисячі туристів і не знає, яким чином можна зробити так, щоб вони приїхали подивитися на місцеві красоти. Друга категорія є незначною, але найперспективнішою. Вона вже генерує чималі туристичні потоки, проте не може заробити на них.

Наприклад, до відомого заповідника Асканія-Нова приїжджають близько 100 тис. туристів на рік, але більшість з них надовго не затримуються: умови не ті. Голова Асканійської ОТГ Віталій Свінцицький бачить проблему, але вирішує її досить своєрідно.

 

Асканійська громада створила туристичний кластер з двома сусідніми ОТГ. Фото: програма DOBRE

 

- Що стосується, наприклад, побудови готельних комплексів, то ми хочемо передати місцевим підприємцям кілька комунальних будівель, – розповідає він. – У них мають бути створені хороші готелі. А іще ми будуємо спортивні бази зі штучними футбольними полями. Це сприятиме розвитку туризму.

Асканійська громада теж створила туристичний кластер з двома сусідніми ОТГ.

- Люди, які приїжджають у ці громади, згодом можуть приїжджати до нас, – слушно зауважує пан Віталій, але не пояснює, що саме змушуватиме туристів так чинити. А на запитання про те, чи займається він пошуками інвесторів, відповідає:

- Так! Ми виклали пропозицію для інвесторів на наш сайт. Тепер чекаємо.

Чималий потік туристів має селище Затока Одеської області. Так коли у позаминулому році естонський інвестор Марсель Віхман вирішив побудувати тут набережну та аквапарк, місцева мафія зажадала взяти її представників «у долю». На адвоката інвестора Олександра Погорілого було сплановано замах, який не вдався завдяки втручанню поліції. А за кілька тижнів суди повідпускали затриманих у цій справі. Фінансування проекту припинилося. Затока і далі залишається безладним скупченням халупок з інфраструктурою, яка і близько не відповідає статусу всеукраїнського курорту.

У глухому куті опинилася також Тараканівська ОТГ, що на Рівненщині. За даними Рівненської ОДА, область щороку відвідують близько 700 тис. туристів, які витрачають тут понад 5 млн грн. Більшість з них приїжджають до унікального Тараканівського форту часів Першої Світової війни, який входить до семи чудес Рівненщини. Однак громада жодним чином не користається з цього величезного туристичного потоку.

 

Тараканівська ОТГ не має зиску від потоку туристів до унікального форту часів Першої Світової. Фото: Вікіпедія

 

- Головна причина цього у тому, що форт є на балансі Міністерства оборони, разом із прилеглими 64 га, а в усіх документах він взагалі проходить як військове містечко №13, – розповідає голова Тараканівської ОТГ Наталія Сорочинська. – Наступна біда – форт розташовано надто близько до міжнародної автотраси Київ – Чоп, і дорожники не дозволяють нам поставити коло неї бодай кіоск для продажу сувенірів. Ми вже мали з ними щодо цього цілий ряд конфліктів. Іншої вільної землі, на якій, наприклад, можна було б побудувати готель для туристів, у нас немає: все давно розпайовано, роздано і приватизовано.

Без передання форту на баланс області пані Наталія не бачить можливостей заробітку від тисяч туристів, які зупиняються у Тараканові, щоб оглянути форт. А у стратегічному плані розвитку Тараканівської громади туризм – лише один з багатьох напрямків.

 

Свій туризм за чужі гроші

 

Мрією кожного голови громади є отримання гранту на розвиток туризму. Збудувати готель, прокласти доріжки з тротуарної плитки, замінити застаріле обладнання – з цими завданнями голови ОТГ дадуть раду краще за всіх. Єдине, чого вони, швидше за все, не будуть робити, це рахувати, чи вигідним для громади буде створення цієї туристичної інфраструктури? Чи не пустуватиме вона? Між тим, такі підрахунки є обов’язковим для отримання грантів. Так само, як і наявність туристів вже зараз.

Приміром, Новоміська об’єднана громада Львівської області нещодавно отримала від Євросоюзу 900 000 євро на втілення дуже незвичного туристичного етнопроекту «COWBOYky: Український дикий захід». Одною з обов’язкових умов виділення грошей було створення у громаді Школи економічного розвитку, яка готуватиме персонал для туристичного містечка: офіціантів, продавців, адміністраторів тощо. Також перед тим, як надати гроші громаді, фахівці Євросоюзу ретельно дослідили її розташування, оцінили її близькість до кордону якість доріг тощо.

 

Людей вже не задовольняє традиційний відпочинок, вони шукають чогось аутентичного, справжнього, старовинного

 

- За даними одного з найбільших українських туристичних інтернет-проектів «Карпати.інфо», людей вже не задовольняє традиційний відпочинок, – розповідає голова Новоміської ОТГ Петро Куляс. – Люди шукають чогось аутентичного, справжнього, старовинного. Саме це ми і хочемо їм запропонувати: старовинну бойківську культуру і традиції, насамперед ремісничі та кулінарні. Про гуцульську кухню відомо дуже багато, а хто знає про кухню бойківську? Усі знають Говерлу та Карпати довкола Буковеля. А хто хоч раз бував у наших, старосамбірських Карпатах? Крім цього, на території нашої громади є старовинний костел і кілька пастушкових церков, які вже зараз привертають увагу сотень туристів.

«Родзинкою» проекту буде стилізований під ковбойський паровий локомотив з двома вагонами, який кататиме туристів із Самбора до Грабівниці. Ми саме домовляємося щодо цього з «Укрзалізницею». Гроші Євросоюзу Петро Куляс планує витратити на підведення усіх комунікацій до ділянки, яка сподобається інвестору для будівництва готелю. І зараз, власне, веде перемовини з кількома зацікавленими особами. Також грантових коштів має вистачити на створення таких туристичних принад, як сироварня, пасіка, парники, пекарня, сушарня для овочів і фруктів та майстерня морозива.

Та, мабуть, найпотужнішим грантодавцем України можна вважати Державний фонд регіонального розвитку, який фінансує сотні проектів по цілій країні. Саме ДФРР профінансував створення двокілометрової оглядової доріжки, викладеної тротуарною плиткою, над річкою Тясмин. На це Кам’янська об’єднаної громади Черкаської області отримала 7,4 млн грн.

- Зараз ми також працюємо над створенням туристичної агенції, через яку йтимуть усі туристичні потоки, – розповідає голова Кам’янської ОТГ Володимир Тірон. – Ще одна структура займатиметься продажом сувенірної продукції. За нашими розрахунками, після усіх цих кроків міський бюджет додатково отримуватиме близько 2 млн грн на рік, а до державного бюджету надходитиме близько 3 млн грн на рік.

Але, мабуть, найбільш вдалим прикладом інвестицій у розвиток туризму є створення минулоріч в Умані величезного комплексу фонтанів «Перлина кохання». За сприяння місцевого депутата Верховної Ради на реконструкцію скверу та зведення фонтанів з державного бюджету було виділено 21 млн грн, 3 млн грн дали спонсори, 2,6 млн грн надійшло з міського бюджету Умані, ще 1 млн грн додала Черкаська обласна рада. Умань і до цього щороку звітувала про понад 500 тис. туристів, а після побудови фонтанів їхня кількість зросла на 35%.

 

Що робити?

 

За словами директора з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства Анатолія Ткачука, фахові поради експертів часто шокують голів громад.

- Коли ми працюємо над стратегіями розвитку ОТГ, то дуже часто чуємо від їхніх представників пропозиції щодо розвитку туризму, – розповідає Анатолій Ткачук. – Доводиться приземлювати тих, хто робить такі пропозиції. Адже турист, який приїжджає на дві години, це зло для громади, а не добро. По-перше, тому, що на ньому громаді практично неможливо заробити – у нього надто мало часу, щоб витратити якісь помітні для бюджету громади гроші. По-друге, він залишає після себе тільки сміття і проблеми. Туризм дає плюс, якщо турист залишається у громаді хоча б на одну ніч. Але для цього треба пропонувати туристам не об’єкти, як це робить більшість, а туристичні продукти…

 

Треба пропонувати туристам не об’єкти, а туристичні продукти… Фото: програма DOBRE

 

У якості прикладу пан Ткачук розповідає про уявну громаду, яка має лише одну туристичну родзинку – скелю. Навряд чи вона приманюватиме тисячі туристів, проте може бути цікавою скелелазам. Це дуже вузький, проте надійний сегмент. І, що важливо, небідний.

- Громада може створити туристичний продукт для скелелазів, якщо організує для них неподалік скелі, приміром, невеличкий кемпінг, де їм буде зручно поставити намети, де буде душ, туалет, смітники тощо, – веде далі Анатолій Ткачук. – Таким чином скеля з місцевої атракції перетвориться на туристичний продукт. Те ж саме може стосуватися і місцевих ягід. Продукцію з них можна пропонувати у місцях, через які проходять туристи.

Розробляючи плани розвитку туризму, не варто замахуватися на грандіозні цілі, а краще починати з малого. Приміром, голова Веселівської ОТГ Запорізької області допоміг місцевим рибалкам зарибити і взяти в оренду місцеві озера. І тепер на щорічний турнір рибалок до сіл Маломихайлівка та Сорока з’їжджаються понад 500 охочих половити рибу.

Понад 50 тис. грн доходу на місяць Глибоцька об’єднана громада Чернівецької області отримує завдяки екскурсіям на місцеву сироварню, власником якої є сільськогосподарський кооператив, що об’єднує понад 30 жителів села Михайлівка. У середньому на сироварню приїжджають близько 1000 туристів на місяць, причому частина з них купує продукцію сироварні, замовляє екскурсії тощо.

- У якості прикладу вдалого розвитку туризму місцевою владою можна навести Львів, місцева влада якого постійно веде діалог з туристичним бізнесом, спільно шукаючи точки росту, – радить експерт Іван Лукеря. – Такі точки росту має визначити для себе кожна громада, включивши їх згодом до власної стратегії розвитку. Згодом треба створити покроковий план конкретних заходів і виділити на нього фінансування. При цьому місцеве самоврядування має вкладати гроші не у, власне, бізнес, а в інфраструктуру, від якої він залежить. Наприклад, якщо у якійсь громаді є потенціал для побудови канатної дороги, вона повинна ініціювати встановлення трансформатору, щоб ця дорога отримала живлення. Те ж стосується мостів та доріг. Навряд чи бізнес займатиметься цим. Та коли у потрібному місці з’явиться трансформатор, з’явиться зручний під’їзд, інвестор не забариться.

Головне фото: програма DOBRE

Теги:

туризм стаття репортаж

Джерело:

Поділитися новиною:

Коментарі:
*Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть