Голова Тячівської об’єднаної громади Іван Ковач про особливості децентралізації по-закарпатськи.

Автор: Дмитро Синяк

Закарпаття залишило у мене подвійні враження. З одного боку, ця земля видалася мені такою, яка, наче старозавітна Палестина, «тече молоком та медом». Тут чудовий клімат, тут вирощують лев’ячу частку усіх ранніх українських овочів; тут з-під землі б’ють джерела мінеральної води. З іншого боку, Закарпатська область є другою за обсягом дотаційності після Івано-Франківщини: минулоріч розмір базових дотацій сягнув 106,1 млн грн.

З одного боку, Закарпаття найближче з усіх українських областей до Європи, з іншого – за втіленням реформи децентралізації влади показує найгірші результати.

З одного боку, тут чимало патріотів та героїв нинішньої україно-російської війни, більшість з яких служать у 128-мій окремій гірсько-піхотній бригаді у Мукачевому та Виноградові. Але з іншого боку, у кафе, ресторанах, таксі та маршрутках лунає російська попса, й чимало жителів краю продовжують їздити на заробітки до Росії, не вбачаючи у цьому жодної проблеми.

Голова Тячівської об’єднаної громади Іван Ковач справляє враження людини, яка знає, як розплутати закарпатські проблеми, принаймні, на своєму, місцевому рівні. Він – розумна, хитра, дотепна, але разом з тим, і відверта людина. До об’єднання громад Іван Ковач  ставиться прагматично: мовляв, порахуйте і переконайтеся, що це – вигідно.

Тячівську ОТГ, яка об’єдналася наприкінці 2015 року, тепер не впізнати: протягом неповних трьох років тут оновили основні дороги та відремонтували більшість комунальних установ, побудували спорткомплекс та відкрили ЦНАП. Місцевий потічок – Голубий Дунай – тепер тече по вимощених плиткою берегах. Таким чином у Тячівській громаді почали запроваджувати те, що можна назвати новою якістю життя.

 

Про об’єднання та лідерські амбіції

 

Главу Закарпатської ОДА Геннадія Москаля звинувачують у відкритому спротиві реформі децентралізації влади. Але ж він не може не помічати, як змінилося життя у Тячівській громаді. Чи розмовляєте ви з ним про це під час зустрічей?

- Звичайно, я інформую про наші справи і проблеми. Він хоче все зрозуміти. Можливо, завдяки цьому після нашої громади в області створено ще чотири. Можу припустити, що деякі громади планують об’єднання не за методикою, і це гальмує поступ реформи. Хтось хоче об’єднатися лише з одним селом і витрачати гроші тільки на свої потреби. Так не можна робити. Ми, наприклад, взяли до себе ще три сільради. Три сільради і місто – це велика спроможна громада. А злука двох невеличких сіл – профанація реформи.

 

 

Але ж порівняно небагато закарпатських громад заявили, принаймні, про бажання об’єднатися.

- Тут є проблеми як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Найбільший спротив об’єднанню чинять районні адміністрації, які вже оговталися і почали діяти доволі ефективно та швидко. Щойно десь починає формуватися об’єднана громада, окремі представники влади починають тиснути на сільських голів. Мовляв, не йдіть на об’єднання – і отримаєте по кілька мільйонів гривень на ремонт дороги чи школи. Я би радив сільським головам не приставати на подібні пропозиції, а взяти олівець і аркуш паперу та порахувати, скільки коштів отримає громада від об’єднання завдяки самому лише ПДФО. І ще одне: варто запитати представників райдержадміністрацій, чому вони раніше не пропонували кошти на вирішення інфраструктурних проблем, чому обіцяють їх лише тепер?

Чи мають загалом громади Закарпаття бажання об’єднуватися?

- Попервах до нас мало не щотижня хтось приїжджав для обміну досвідом. Тепер громад у Закарпатті вже шість, і навантаження на нас трохи зменшилося. (Сміється). Інтерес до об’єднання у нашій області безумовно є – особливо у тих сільських голів, які прагнуть змін. Але для того, аби зробити будь-що, потрібні не тільки бажання та розум, але й гроші. Це другорядний чинник, але без нього нічого не зробиш. Об’єднання якраз дає ці гроші, і відтак дає можливість втілити свої плани. В об’єднаній громаді ти все можеш робити сам. А раніше за умовними п’ятдесятьма гривнями мав іти до райдержадміністрації. А щоб вирішити якесь питання у Києві, треба було пройти ще й РДА і ОДА. І то тут, то там твої ініціативи могли заблокувати, бо і у районі, і в області є й інші інтереси, кожен хоче почуватися керівником, «який вирішує питання».

У Закарпатській області досі не схвалено перспективний план. Чи впливає це на роботу конкретно вашої громади?

- Ті села, які об’єдналися з містом Тячевом, історично та ментально є дуже близькими. Багато жителів села Руське Поле працюють у Тячеві. До нас мало би ще приєднатися і сусіднє село Бедевля, але тамтешні депутати у 2015-му році відкинули нашу пропозицію. Тепер, наскільки я знаю, вони змінили свою думку, та, мабуть, вже запізно. Інше селище – Буштино має стільки ж населення, скільки і Тячів, й має свою думку щодо об’єднання. Це їхнє право.

А що буде, коли перспективний план, який колись таки схвалять, не співпаде з реальністю? Тобто коли, наприклад, виявиться, що Тячів мав би об’єднатися з іншими селами…

- Не думаю, що так буде, бо ми фактично не маємо з ким об’єднуватися. Із заходу від нас – Буштино, зі сходу – Бедевля, з півдня – румунський кордон, а з півночі – Вільховецька об’єднана громада. Звичайно, подібних питань не виникало б, якби ми мали перспективний план. Але спочатку його прийняття заблокувала обласна рада. Після виборів змінилася думка ради. Тепер триває дискусія між обласною радою та держадміністрацією. Вона непроста, але я вважаю, що при бажанні, питання має бути вирішено.

 

Коли пожежна машина «даром не потрібна»

 

Тячів є райцентром. Як ви ділите повноваження щодо спільних об’єктів з районною владою? Наприклад, щодо будинку «Юний технік», гуртки та секції якого працюють для дітей цілого району.

- Ми просто рахуємо кількість дітей громади, які займаються у цих секціях, і виплачуємо за них району відповідні кошти. У цій арифметиці немає нічого складного. Тобто якщо наших дітей – половина, а район витратив на утримання цього будинку 1 млн грн на рік, то ми платимо 500 тис. грн.

А щодо обсягів фінансування немає конфліктів? Адже районні об’єкти є дуже енерговитратними.

- На разі ми не маємо впливу на вдосконалення цих об’єктів. З іншого боку, район часто завищує свої вимоги, але ми вміємо рахувати. Можливо, це багатьох здивує, але я є прихильником тісної співпраці з районом за багатьма напрямками. Я не підтримую ідею створення великої кількості управлінь у громаді, і, мабуть, саме через це наша громада входить у десятку ОТГ з найменшими видатками на утримання власного апарату. Не розумію, для чого, наприклад, створювати управління соціального захисту, коли гроші для цього управління все одно йдуть через державний бюджет? Це неправильно, неефективно і невигідно. Набагато краще підписати відповідну угоду з районним управлінням. А якщо йому знадобляться гроші, перерахувати раз на рік 30-40 тис. грн «на канцтовари». І районне управління буде задоволене, і нам добре.

 

 

Ви не створили у себе, приміром, управління пожежної охорони? Багато громад зробили цей крок і вважають його доцільним.

- Де ж та доцільність, якщо утримання цього управління буде коштувати щонайменше 300 тис. грн на рік? Саме тому я нещодавно відмовився від пожежної машини, яку наші іноземні партнери пропонували передати селу Руське Поле. Адже утримання цієї машини не буде безоплатним. І я, відверто кажучи, не бачу у цьому особливого сенсу. Адже у нас під боком є державна пожежна охорона. Ми уклали з нею договір і тепер час від часу виділяємо їй кошти «на вдосконалення матеріальної бази». Начальник обласної пожежної каже, що йому за щастя так працювати. Я зізнаюся: і нам за щастя. Щоб убезпечити себе від пожеж, громаді варто не закуповувати пожежні машини, а відремонтувати дороги, щоб районна пожежна охорона могла швидко дістатися найвіддаленішого села. Самостійність в управлінні громадою має проявлятися не у тому, що голова громади має натягнути на себе всі можливі ковдри, а у тому, щоб повноваження та гроші розподіляти розумно.

Але ж освіту та первинну медицину ви у району забрали?

- Так. Забрали і позашкільну освіту. Хоч я і не прихильник роздування штату, ми також взяли на роботу спеціаліста, який пише проекти та шукає під них гранти. Якщо гроші таки приходять, ми виплачуємо йому премії. Завдяки у тому числі і його роботі цьогоріч ми подали проектів на 22 млн грн. Причому на 14 з них вже отримали підтвердження. Це дорога до нашого найвіддаленішого гірського села Округлої, термосанація садочка та одної школи тощо.

 

Школи не скорочують, а добудовують

 

Які основні джерела наповнення бюджету Тячівської громади і які її основні видатки?

- Основними джерелами наповнення бюджету є ПДФО та земельний податок. При цьому близько 40% нашого бюджету ми вкладаємо в освіту та медицину. У деяких дитячих садочках громади капітальний ремонт не робився ніколи. Ніколи не проводилася і теплосанація у закладах освіти. У більш ніж половині вуличних ліхтарів громади ми встановили економні лампи. Завдяки усім цим заходам за рік нам вдалося зменшити енергоспоживання на 24%. Ми поміняли лічильники, щоб можна було обліковувати нічне світло за нижчим тарифом. Усі садочки громади нещодавно перевели на пелети, які виготовляє місцеве підприємство з іноземними інвестиціями. Завдяки цьому отримали економію у 32% порівняно з газом. Дрова теж намагаємося не використовувати через їхню високу ціну: машина чурбаків, які треба ще порубати, тепер коштує 8 тис. грн. А ціна 1 куб. м пелет – близько 1,5 тис. грн. Також половину власних надходжень Тячівська громада вкладає у периферійні села, які були у дуже поганому стані.

Чи скорочує громада малокомплектні школи?

- У нас таких немає. У нашій найменшій школі, у селі Тячівці, навчається 172 учнів, а ще 30 дітей доїжджають до Тячева шкільним автобусом, бо їх просто нікуди посадити. Отже, якби була можливість, у школі Тячівки навчалися би понад 200 дітей. Тому ми хочемо у цьому селі розширити шкільне приміщення ще на кілька класів, і зараз ми для цього розробляємо проект. Школа у Тячівці є дуже старою, а коли ми перебудуємо її, то поєднаємо із дитячим садочком поруч. Створення єдиного навчального комплексу дасть нам певну економію витрат. Ще дві наших школи – у Лазах та у Руському Полі – мають понад 400 дітей і є перевантаженими. Загалом у Закарпатті дуже небагато малокомплектних шкіл: у нас майже всюди доволі велика щільність населення, і є села, які мають по 8-10 тисяч жителів. Причому розділяють ці села лише дорожні вказівники.

Закарпаття завжди відзначалося тим, що його жителі працювали по всьому світу, та на старість поверталися додому. Отже, проблема нестачі робочої сили, що стає дедалі актуальнішою для цілої України, Закарпаття не стосується?

- На жаль, це не так. Світ став відкритішим, молоді люди знають більше іноземних мов, і можуть краще адаптуватися до життя за кордоном, ніж їхні батьки колись. Отже якщо раніше молоді люди народжували дітей на Закарпатті і згодом, заробляючи гроші по всьому світі, забезпечували свою родину, то тепер дедалі частіше вони воліють народжувати дітей за кордоном. Після цього молодь зазвичай продає житло на в Україні і переселяється до Угорщини, Словаччини, Чехії та Італії. Це звідси зовсім недалеко. Румунія он, у нас за вікном, до Кошіце від Тячева лише 200 км, до Будапешта – 400 км, до Венеції – 1100 км. Для порівняння: до Києва від нас 800 км. Тячівські пенсіонери-угорці часто їдуть до Угорщини за пенсіями, які в середньому становлять близько 1000 євро.

Зупинити цей процес можна, лише сприяючи створенню робочих місць. Що робиться задля цього?

- Ми за можливістю зменшуємо для підприємців місцеві податки і плату за землю. Наприклад, ставка земельного податку може коливатися від 3 до 5%. Щоб встановити її для різних ділянок, ми двічі збирали у Тячівській міськраді представників бізнесу. Казали їм, що мінімальною ставку зробити не можемо, бо не матимемо коштів для розвитку, пропонували деякі компромісні цифри. Підприємці висували зустрічні пропозиції.

Поруч з Тячевом – відомий курорт Шаян. Чи є у вас програма розвитку туризму?

- Ми вже включені до угорської програми «Ознайомлення із Закарпаттям». За нею до нас вже їздять угорські туристичні групи. Взимку до Тячева з’їжджаються на вихідні жителі багатьох довколишніх сіл, бо ми маємо критий басейн, ковзанку і спорткомплекс, у якому постійно відбуваються якісь спортивні події. Також спільно з чехами хочемо розвивати туризм у селі Руське Поле. Для цього ми повинні були фактично з нуля прокласти шість кілометрів дороги. Приватний підприємець відкрив водний комплекс в Тячеві. Ніхто, крім нього, не вірив, що цей проект має майбутнє. Тепер цей підприємець збудував ще й відкритий басейн, який працює влітку. І в суботу та неділю там не проштовхнутися.  

 

Не йму віри

 

Незабаром громадам передадуть землю сільськогосподарського призначення, розташовану поза межами населених пунктів. Що будете робити з нею?

- У серпні нам начебто мають передати 1,5 тис. га. Частина з них увійде до складу Руського Поля, яке зараз закінчує роботу над своїм генпланом. У цьому селі працює успішний фермер, який давно просить у нас землю, пропонуючи за неї за непогані гроші. Не думаю, що у Тячеві можна знайти інвестора, якого зацікавить, приміром, технопарк: такі об’єкти набагато цікавіше створювати у Чопі та в Ужгороді. На мою думку, нам треба йти у бік розширення сільгоспвиробництва. Крім того, ми б хотіли спочатку отримати землю і документи на неї, а вже потім, коли ми бачитимемо, що у нас є, планувати майбутнє цих ділянок. Іншими словами, я чекаю кінцевого результату.

Що вас зупиняє?

- У минулі роки земельна політика держави була настільки катастрофічною, що зараз ми не знаємо, кому належать наші землі. Держкомзем чи Держгеокадастр розпоряджалися ними, як хотіли, видаючи наліво і направо державні акти, а нас при цьому навіть не ставили до відома. В одному із сіл стався такий випадок: коли людина захотіла продати батьківську хату, виявилося, що земля, на якій вона розташована, внесена до лісового фонду. І тепер цій людині та її сусіду, який опинився у такій самій ситуації, треба звертатися до Кабінету Міністрів, бо лише він може виправити цю помилку. Як, скажіть, я можу пропонувати землю інвестору, коли будь-якої миті може прийти хтось і показати державний акт на довгострокову оренду цієї землі? Хочете далі про проблеми чи будемо говорити тільки про успіхи?

Ну, давайте про проблеми.

- Мене дуже непокоїть централізація влади, яка цього року відбулася за двома напрямками. По-перше, невідомо чому у нас забрали гроші на фінансування техпрацівників освіти. Тепер ці гроші отримує обласна адміністрації. Цього року вона виділила нам 13% від потреби. Чому? Адже гроші на наших працівників освіти ОДА отримала у повному обсязі. І те ж саме з коштами Дорожнього фонду. Чому було не виділити ці кошти напряму громадам, згідно з протяжністю доріг місцевого значення на їхній території? Ні, вони спершу надходять в область, а там вирішують, дати їх нам, чи ні. Крім того, проекти ремонту узгоджувалися аж у Києві. Хто не потрапив до київського списку, фінансування не отримав. (Наші дороги, на щастя, туди включили, бо ми мали відповідні проекти і відреагували доволі оперативно). Загалом у нас 26 км доріг місцевого значення, а комунальних (міських та сільських) – 570 км, і ці дороги нам таки передали з 1 січня цього року. Я тільки не розумію, чому не передали гроші? Хіба це нормально – розпоряджатися дорогами без грошей? Іще одна проблема: акциз нам тепер перераховують раз на квартал. Три місяці хтось може користуватися нашими грошима, навіть класти їх на депозит. А раніше все було прозоро: ти заправив бак – ми отримали акцизний податок.

А ви тримаєте гроші на депозитних рахунках?

- Звичайно! Я не розумію, чому нам забороняють заробляти гроші? Минулоріч органи місцевого самоврядування заробили на депозитах 3,5 млрд грн. Якщо у нас заберуть можливість заробляти ці кошти, то що дадуть взамін? Адже на ці гроші ми не бенкети влаштовуємо, а підтримуємо інфраструктуру громади. От ми розмістили 20 млн грн, і заробили за 3 місяці 1 млн грн. Погано це? Взимку я ж і так не міг використовувати ці гроші на ремонт інфраструктури! Поки гроші лежать на депозиті, ми робимо документацію, проводимо тендери. Щойно буде куди і за що платити, я заплачу того ж дня. Термосанацію, дороги, ремонти у школах треба робити влітку, а не зараз. І гроші не повинні лежати мертвим вантажем – вони мають приносити користь громаді.

Чи витрачає кошти громада на боротьбу з повенями?

- З одного боку нам часто бракує води, бо Тиса за останні роки сильно обміліла. Міським водогоном займається районне комунальне підприємство, яке не хоче передавати нам свою господарку. З іншого боку, повені стаються мало не щороку: раніше у горах сніг лежав цілий рік, а тепер його вже й і у квітні немає. У Карпатах стало менше лісів. Кліматичні зміни завдають нам великого клопоту. Ми постійно укріплюємо дамбу і навіть маємо проект побудови уздовж неї 15 км дороги, яка повинна зміцнити стіну цієї дамби.

Чому не прибираєте сміття по берегах Тиси?   

- По-перше, тому, що це прикордонна територія, на якій заборонені подібні дії. А по-друге, тому, що це нічого не дасть: річку захаращують горішні громади, які не мають куди дівати сміття. На мою думку, тут не обійтися без державної програми – як у Фінляндії. Ця програма починається з уроку у першому класі і закінчується Національним планом поводження зі сміттям. Так має бути й з усіма іншими напрямками.

Фото Олега Баклажова

Матеріал створено за сприяння Швейцарсько-українського проекту "Підтримка децентралізації в Україні" DESPRO