Експерт з питань публічних послуг та моніторингу Швейцарсько-українського проекту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO Вячеслав Сороковський про Національну стратегію поводження з відходами і про те, чи штрафуватимуть громади за неналежне розв’язання «сміттєвої» проблеми.

Автор: Дмитро Синяк

Минулоріч було нарешті зрушено з мертвої точки проблему, яка давно дошкуляла громадам: уряд затвердив Національну стратегію поводження з відходами, а Верховна Рада зробила кілька доповнень до законодавства про відходи. Однак вільне трактування окремих законодавчих змін породило безліч чуток. Кілька телеканалів розповідали про те, що цьогоріч штрафуватимуть ті громади, у яких не організовано роздільного збору сміття, так само як і громадян, які не розділятимуть відходи. Лякали й експерти, розповідаючи про міжнародний досвід, згідно якого держава за неналежне поводження з відходами накладає на громади великі штрафи. Розповісти про зміни, запроваджені Національною стратегією, ми попросили експерта з питань публічних послуг та моніторингу Швейцарсько-українського проекту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO Вячеслава Сороковського. 

Деякі ЗМІ переконують, що буцімто з 1 січня цього року громади штрафуватимуть за нероздільне збирання сміття. Чи це справді так?

- Ця норма зовсім не така, якою її представляють деякі ЗМІ та навіть деякі експерти. У Законі України «Про відходи» чітко сказано: «З 1 січня забороняється захоронення необроблених або неперероблених відходів». Що таке оброблення чи перероблення, закон теж встановлює: «Це здійснення  будь-яких технологічних операцій, пов'язаних із зміною фізичних, хімічних чи біологічних  властивостей  відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного  зберігання,  перевезення,  утилізації  чи видалення». Тобто йдеться про будь-яку обробку відходів перед тим, як їх захоронити:  компостування, спалювання (із подальшим захороненням шлаку), ущільнення (пресування) тощо. До роздільного збирання це, погодьтеся, має доволі опосередковане відношення. А перша згадка про роздільне збирання сміття, відповідальність за яке покладено на органи місцевого самоврядування, у законі про відходи з’явилася ще 2012 року. Проте жодних штрафних санкцій для громад як суб'єктів за неналежне поводження з відходами немає і, згідно чинного законодавства, не може бути. Максимум, що має право зробити держава, це оштрафувати голову громади, наприклад.

Що ж змінює норма стосовно «захоронення необроблених або неперероблених відходів»?

- У тому-то й річ, що дуже мало. Адже достатньо провести зі сміттям якісь елементарні маніпуляції (наприклад, спресувати його бульдозерами – це робиться фактично на кожному полігоні), щоб воно «змінило свої властивості». Краще було б, якби норма звучала так: «Забороняється захоронення відходів, які підлягають обробці». Це б змусило громади шукати шляхи з утилізації сміття. А за існуючого формулювання достатньо будь-якої умовної дії зі сміттям. Мало того, якщо навіть громади зрозуміють це формулювання по-державницьки і захочуть обробляти усі без винятку відходи, то потужностей для цього не виявиться. Отже, прийнята норма лише створює поле для зловживань…

А чи правда, що держава штрафуватиме безпосередньо домогосподарства, які не забезпечують роздільний збір сміття?

- Ні, неправда. Якщо говорити про роздільний збір сміття, то навіть за європейськими стандартами вилучення зі сміттєвої маси ресурсно цінних складових (скло, пластик, метал і папір) достатньо на рівні 50%. Це означає, що як би добре люди не сортували сміття, потрапляння цінних відходів до залишкових все одно можливе. І європейські норми встановлюють таку «погрішність» на рівні 50%. Як фізично можна можна штрафувати за таких стандартів?

Чи Національна стратегія розв’язує якимось чином «сміттєвий зашморг», у якому опинилася Україна?

- Національна стратегія поводження з відходами, яку Кабмін затвердив у листопаді минулого року, лише заклала основи для створення системи поводження з відходами. Реалізація стратегії здійснюватиметься у три етапи. На першому треба розробити нормативне забезпечення, операціоналізувавши поставлені цілі. На другому і третьому етапах – приступити до реалізації. Стратегія також закріплює наміри України збільшити обсяги переробки сміття, створити безпечні полігони для зберігання побутових відходів та стежити за тим, щоб сміття не зберігалося нелегально. Якщо усе це буде втілено, до 2030 року в Україні з'явиться близько 800 переробних підприємств, а у 5 тис. населених пунктів побудують 250 центрів збору побутових відходів.

Це реально?

- Після стратегії уряд має створити Національний план поводження з відходами. Також у кожній області повинні з’явитися регіональні плани поводження з відходами. При цьому облдержадміністрації мають розбити регіон на кластери, кожен з яких згодом створить власну повноцінну систему збору та утилізації відходів. В одному кластері мають проживати від 150 до 400 тис. осіб. Згодом такі плани стануть основою для виділення їм відповідного бюджетного фінансування. Це означає, що тільки ті об’єкти, які відповідають регіональним планам, можуть претендувати на виділення коштів з державного та обласного бюджетів.

А як розподіляються державні кошти «на вирішення сміттєвої проблеми» зараз?

- На національному рівні це або кошти ДФРР, або ж інфраструктурної субвенції. Втім, вважаю проблемою відсутність належного контролю за їхнім витрачанням, а також відповідного експертного супроводження проектів. Можна сказати, що відсутня практика оцінки придбаної інфраструктури потребам системи поводження з відходами. За таких умов часто трапляється, що громади купують за власні кошти новенькі сміттєвози, але поняття не мають, куди будуть вивозити сміття. При цьому неясно, чи відповідає куплений автомобіль майбутній системі збирання сміття, яку треба буде створити у громаді. Можливо, наприклад, було б краще купити два маленьких автомобілі, які б відвозили відходи до перевантажувальної станції в іншій громаді. А там ці відходи відвозив би на полігон великий сміттєвоз.

 

Що не враховано у Національній стратегії?

- На жаль, Національна стратегія недостатньо уваги приділяє інституційним рішенням. Тобто не визначає чітко, хто за що відповідає і у кого який набір повноважень і функцій. Сьогодні відповідальність за все, що відбувається з відходами, а також головні фінансові надходження – у перевізника. Натомість уся система поводження з відходами має перебувати під контролем органів місцевого самоврядування. Саме таким чином це зорганізовано у сусідній Польщі. При цьому польські громади можуть у не мати власного сміттєвого полігону.. Але орган місцевого самоврядування обов’язково знає, куди вивозять відходи, у якій кількості, у якому вигляді і скільки це коштує. А у нас міський голова великого обласного центру не вважає ганебним заявляти: «Куди вивозяться відходи, які збирають у моєму місці, це не моє питання, бо у міста є договір із перевізником!» А перевізнику, до прикладу, може бути байдуже, забруднять ці відходи ґрунт коло міста чи ні, буде сміттєвий полігон переповнений чи ні тощо.

Сортування, перероблення та захоронення відходів теж мають бути у сфері відповідальності місцевої влади?

- Закон про житлово-комунальні послуги, який набуде чинності 10 червня, на жаль, лише законсервував стару систему. Згідно з нею перевізник отримує кошти від населення, потім він теоретично має за них організовувати сортування, переробку та утилізацію сміття. Скажіть, чи за таких умов логічно змушувати органи місцевого самоврядування до організації роздільного збору сміття? За який кошт робити це і заради чого? Усе має бути у системі і фінансуватися з єдиного тарифу. Ось до цього має спонукати держава. Наступний момент. Зміна державної політики у сфері надання комунальних послуг мала б іти слідом за децентралізацією. А то виходить, що, з одного боку, держава вимагає від громад цивілізованого підходу до поводження з відходами, а з іншого, залишає кошти у перевізників.

Що робити місцевій владі за існуючих умов? Чи зможе вона, принаймні, почати створювати у себе повноцінну європейську систему поводження з відходами?

- Принаймні, кроки до цього можна робити вже зараз. До того, як регіональні плани набудуть чинності, я би пропонував громадам сконцентруватися на охопленні населення послугою вивезення відходів, а також поступове запровадження роздільного збирання сміття. Це перший і необхідний крок до запровадження у себе правильної європейської системи. Бо за будь-яких умов та схем залучення якнайбільшої кількості абонентів до системи поводження з відходами буде обов’язковим. Зараз рівень охоплення населення послугою зі збору сміття є дуже низьким. Нехай сміття навіть відвозять на існуючі полігони, які є далекими від ідеальних. До них дійде черга. Також потрібне правильне планування та активна співпраця з іншими громадами; потрібне розуміння, як залучати до системи збору сміття нові території. І, врешті-решт, потрібна інформаційно-просвітницька робота з людьми, які часто не хочуть жити по-новому.

Зобов’язати створювати повноцінні системи поводження з відходами має Верховна Рада?

- Не тільки. Наприклад,  ті ж державні будівельні норми, які стосуються будівництва сміттєвих полігонів, розробляє не Верховна Рада. Ми співпрацюємо в цьому плані не тільки з парламентом, але й з Кабміном. При цьому ми свідомі того, що проходження будь-якого документу через ті чи інші міністерства та відомства є певним політичним процесом, пошуком компромісів. Часто різні міністерства мають різні бачення одного і того ж питання, і через це навіть вступають у конфлікт між собою. Але зараз відкривається вікно можливостей: держава нарешті почала вирішувати «сміттєву проблему». І прийняття Національної стратегій – перший крок до цього.

Якщо повернутися до питання штрафів: можливо, на часі запровадження серйозних штрафних санкцій за неналежне поводження з відходами?

- От якраз це зараз зовсім не на часі! По-перше, коли йдеться про фінансові важелі, краще не обмежуватися штрафами. Наприклад, у сусідній Польщі ті домогосподарства, які збирають сміття роздільно, платять за його утилізацію менше, ніж ті, які збирає усе гамузом. Як це відслідковується, це вже інше питання, але дієві механізми для цього існують. А щодо штрафів… Зараз склалася ситуація, коли, з одного боку, об’єднані громади отримують більшу спроможність та більшу відповідальність, але з іншого боку, ОТГ не зможуть швидко навести лад з відходами. Крім того, неспроможні та необ’єднані громади досі не мають коштів на вирішення сміттєвої проблеми, отже штрафувати їх начебто і не зовсім справедливо. Виходить, штрафувати треба тільки ОТГ? Це, на мою думку, неправильно і

може відштовхнути інші громади від об’єднання. Доки усі громади не стали спроможними, їх краще не штрафувати. Державі треба зосереджуватися не на штрафах, а на запровадженні європейських підходів до поводження з побутовими відходами.