В’ячеслав Сороковський, експерт «DESPRO» про те, чи змінить Національна стратегія поводження з твердими побутовими відходами ставлення українців до сміття

Ірина Соломко: Як ви оцінюєте Національну стратегію поводження з твердими побутовими відходами (далі – ТПВ), яка зараз має бути затверджена профільним міністерством?

В’ячеслав Сороковський: Є кілька рівнів цієї проблематики. Зараз  в державі створюється суб’єкт іншого рівня – об’єднана територіальна громада, в якій і питання дещо інші, і підхід до вирішення питань, зокрема в налагоджені ефективних комунальних послуг, і механізм поводження з відходами має бути дещо інший. Який саме? ОТГ – це більша територія, в яку входять, за визначенням, кілька населених пунктів, які колись були автономними громадами, зараз їм необхідно спільно вирішувати питання, яке об’єднує всіх. І тут важливо скерувати ОТГ до стратегічного бачення. Ми добре це відчули в міжмуніципальному проекті, де було три гравці, і їм потрібно було узгодити свої інтереси: з чого починати, який чином  просувати послугу в громадах, особливо там, де її ніколи не було. Адже в містах, як правило, послуга існує, а в сільській місцевості поводження з відходами організовано на базовому рівні або його взагалі немає.

Зараз ОТГ являє собою по суті те, що раніше могло бути міжмуніципальним проектом, зараз це одна територія. З іншого боку, навіть утворення ОТГ не вирішує питання необхідного масштабу послуги поводження з відходами для того, щоб вона була ефективною. Бо громади все одно залишаються відносно невеликими, хоча і за визначенням, спроможними. Але настільки спроможними, щоб організувати повний цикл поводження з відходами, вони, на жаль, не є в переважній більшості.

Тому «DESPRO» говорить, що ОТГ потрібно думати про те, щоб не намагатися організувати повний цикл поводження з відходами самотужки, адже це навряд чи вдасться, треба думати про об’єднання. Тут є місце міжмуніципальному співробітництву, і на сьогодні вже майже три роки, як працює відповідний закон, який дає різні способи домовленості громад і організацій для надання ефективної послуги.

Що робити державі в цій ситуації? Процеси децентралізації призводять до того, що треба змінювати зміст державної політики в тих напрямках, які стосуються відповідальності виключно органів місцевого самоврядування, в тому числі, і поводження з відходами. Тому що, за визначенням, ця послуга надається на рівні місцевого самоврядування. А що робити державі? На сьогодні вже є в проекті стратегія бачення держави, як розвиватися в сфері поводження з усіма відходами, не тільки з побутовими.

Ірина Соломко: Ви сказали, що в рамках ОТГ не вистачає потужності проводити повний цикл поводження з відходами. Яка тоді має бути ідеальна модель громади, можливо, за кількістю населення чи площі охоплення територій, кількості громад, щоб ця система була ефективною?

В’ячеслав Сороковський: Є багато різних підходів до розрахунку мінімально економічно-ефективних систем поводження з відходами. Для таких країн як Україна ми зустрічали щонайменше 50 тисяч населення, що має бути охоплене однією системою, пов’язаною зі збиранням, перевезенням і захороненням. Наразі це приблизно розмір одного немаленького району. Тому ми говоримо, що система, яка охоплює весь цикл поводження з відходами, має працювати на 50-150 тисяч.

Якщо говорити про проект  національної стратегії, то там є критерій, за яким може визначатися ця ефективність, хоча він застосовується до того, скільки може бути полігонів в межах області. Якщо перенести ту кількість, яка закладена в стратегії 100-150, то приблизно це виходить 5-6 регіональних полігонів на всю область. Тобто десь три-чотири райони мають бути охоплені однією системою, яка зрештою закінчується полігоном для відходів, які вже не підлягають ні переробці, і вони не є ресурсно-цінними.

Ірина Соломко: Ці показники, які закладені в стратегії, життєздатні в Україні в умовах поганих доріг, великої відстані населених пунктів один від одного?

В’ячеслав Сороковський: Ці особливості, пов’язані з доступом до міст, до населених пунктів, географічними особливостями, соціальними чи економічними, мають враховуватися на регіональному рівні. Тому що національна стратегія і не передбачала, і не передбачає чіткого планування. Тобто ви не побачите в ній, де має бути місце розташування полігону № 2 в Рівненській області. Вона лише ставить такі критерії з тим, щоб потім на регіональному рівні були розроблені регіональні плани поводження з відходами. Тобто ієрархія прийняття рішень має бути така: національна стратегія і ті правила, що в ній закладаються, потім регіональні плани поводження з відходами, що враховують позиції стратегії. І тут вже можуть бути особливості, може бути і більше полігонів, якщо так складаються географічні особливості чи транспортні шляхи, це має вирішувати вже область. І далі – місцеві плани поводження з відходами, які мають вкладатися в логіку регіональних. Тут більше зроблено акцент на регіони, на регіональне планування.

Ірина Соломко: Скільки в Тульчині охоплено населення?

В’ячеслав Сороковський: В Тульчині охоплено 25 тисяч населення, що включає в себе місто і сусідні села. Але розрахунок по полігону був такий, щоб охопити територію всього району, а це приблизно 45-50 тисяч.

Ірина Соломко: Тобто цей проект має потенціал для того, щоб рухатися далі і охоплювати інші громади. Ви наразі працюєте над цим?

В’ячеслав Сороковський: Так, звичайно. Перед Тульчином наразі вже виник інший виклик, пов’язаний з тим, що рік тому була створена об’єднана територіальна громада, яка охоплює територію, яка раніше не входила в цільову територію по поводженню з відходами. Тепер перед ОТГ виникає завдання охопити послугою всю територію об’єднаної територіальної громади, і буде охоплено більше населення послугою, ніж було по муніципальному проекту. Такі самі питання постають і перед іншими громадами, адже якщо послуга і існувала, то вона існувала в районних центрах, в невеличких селищах, але в усіх населених пунктах послуги не було. І перше, що треба зробити ОТГ – спланувати охоплення послугою всього населення ОТГ. В цьому випадку ми також говоримо про необхідність невеличкого стратегічного планування на своєму рівні. Тому що треба врахувати всі особливості, які ви перелічили: географію, дороги, доступ, кількість населення. Наприклад, в нас був в іншій громаді такий досвіт, що коли розраховували маршрути утворення відходів, то населені пункти з кількістю людей до 100 чоловік взагалі не враховували в системі. Там, звичайно, утворюють відходи, але включати їх в маршрути було недоцільним, тому що це фінансове навантаження ніколи не покриється жодним тарифом.

Ми часто чуємо від ОТГ, які відчувають свою спроможність, питання: «Що нам робити зараз, доки національна стратегія і регіональні плани ще не побачили світ?» Ми б як проект міжнародної технічної допомоги рекомендували зосередитися на двох речах: охоплення населення послугою збирання і вивезення відходів і запровадження роздільного збирання, тому що воно залишиться в будь-якій схемі. Думати про те, щоб кидатися зараз громадам на будівництво своїх полігонів чи встановлення сортувальних ліній чи станцій, які за нашими оцінками, набагато перевищують потреби громади в цих речах, не варто. Сортувальна станція, як і масштаб системи, дуже залежать від тієї кількості відходів, які взагалі утворюються на тій території, яка обслуговується сортувальною станцією. І витрати, які необхідно понести у зв’язку з придбанням сортувальної станції, з налагодженням її роботи, охороною праці, заробітною платою в невеликих громадах ніколи економічно не спрацює. Громадам потрібно концентруватися не на цих речах, а на охопленні населення послугою, тому що ця проблема є всюди.

Ірина Соломко: Маленький населений пункт на 100 людей випадає апріорі із цієї матриці надання послуг, чи там потрібно застосовувати інші підходи?

В’ячеслав Сороковський: Я жодним чином не хочу, щоб ця цифра 100 осіб була якимось критерієм. Я просто навів приклад, як в одній громаді поставилися до питання планування. Але варіанти можуть бути різні. Звичайно, що там відходи утворюються. Але, якщо це хутір, сільський спосіб життя, то, можливо, відходів, які потрібно забирати і вилучати, і не утворюється як таких.

З іншого боку, і цим часто користуються за кордоном, коли люди, пересуваючись від місця свого проживання до якогось центру, можуть спокійно перевезти кілька пластикових пляшок в те місце, де вони збираються. Якщо ми подивимося на те, як це організоване в швейцарських селах, то дуже часто там можна побачити, що не збираються відходи роздільно в контейнери, а є один пункт збирання цінних відходів в середині громади, куди люди можуть в певний час приїхати і залишити відходи в контейнері. Це скорочує витрати на роздільне збирання, це мобілізує людей до участі у житті громади, виховує нову культуру ставлення до цих речей. І це спрацьовує. Ми в Глухівському районі в сільській громаді в минулому році за гроші «DESPRO» поставили один пункт на все село для роздільного збирання, і будемо відслідковувати, як це буде працювати.

Ірина Соломко: Що це за громада?

В’ячеслав Сороковський: Одне з сіл Березівської ОТГ.

Ірина Соломко: Якщо говорити про ці роздільні пункти, скільки ними охоплено вже населених пунктів в тих регіонах, де ви працюєте? І як культура розділу відходів поширюється Україною?

В’ячеслав Сороковський: Є різні аспекти. Є аспект культури ставлення людини до роздільного збирання як такого. І це може закінчитися лише тим, що я роздільно збираю і знаю, що хтось потім займається  цими роздільними відходами. Наприклад, підприємство, що надає послугу вивезення і змішаних відходів так само. Хоча може бути по-різному. Наприклад, в місті Буча, де я живу, змішані відходи і розділені збираються різними компаніями, і компанія, яка збирає ресурсно-цінні відходи, інвестує в це, ставить спеціальні баки і запрошує людей розділяти відходи.

Ірина Соломко: Що означає – ресурсно-цінні?

В’ячеслав Сороковський: Як мінімум, це пластик, папір, скло і метал, якщо слідувати європейській директиві поводження з відходами. Схеми збирання можуть бути різні: можна збирати окремо всі чотири фракції, можна збирати їх всі разом і викидати в одне місце, а потім той, хто займається переробкою, сортує їх додатково. Може бути і так, що ти зібрав відходи, відніс їх в одне місце, і отримав за це невелику компенсацію. Хоча ми  проводили дослідження в наших партнерських громадах, і ставили мешканцям запитання: «За яких умов ви були б готові роздільно збирати відходи?». І одна з умов була – якщо я за це отримаю кошти. То таких людей, які готові  були збирати лише за умови отримання прямої фінансової вигоди, було 10-15%. Решта людей погоджувалися збирати роздільно відходи і здавати їх, не маючи на меті конкретної вигоди, а просто розуміючи те, що хтось потім цим займається. Якщо людина бачить, що роздільно зібрані нею відходи, дійсно збираються підприємством роздільно, а не в одну кучу разом зі змішаними, то мотивація тільки підвищується.