- Перед Революцією Гідності у селах занепад був такий, що хоч кидай працювати, – розповідає голова Веселівської ОТГ Запорізької області Петро Кіяшко. – Очільники довколишніх сіл геть опустили руки. Нас катастрофічно обмежили у правах. Ні прокуратурі, ні іншим державним структурам нічого не варто було витерти ноги об голову сільської чи селищної ради. А голова – це ж фігура політична. Сьогодні до нього прийде прокуратура, завтра по селу поповзуть чутки, а потім за голову не проголосують на наступних виборах. Та річ навіть не в тім. Очільник органів місцевого самоврядування лише номінально був головним у своїй громаді, та реальної влади він не мав. А зараз, після об’єднання громади, я – справжній голова. Я маю право зайти на територію будь-якого підприємства, школи чи садочку і запитати про будь-що. Я почуваюся господарем у своїй громаді і бачу, що маю реальний вплив – і на її освіту, і на медицину, і на розвиток у ній бізнесу.

 

 

З Петром Кіяшком ми говоримо під шум величезного глечика, у якому готується гарячий асфальт. Цей невеличкий завод – гордість Петра Миколайовича.

 

 

- Наш «Облавтодор» працює дуже погано, – розповідає він, перекриваючи скрегіт механізмів. – У деяких селах дороги розбиті гірше, ніж на війні. Ми знайшли, як вирішити цю проблему: у квітні цього року придбали це устаткування за 400 тисяч гривень. З цього часу випустили понад 200 тонн асфальту, яким закрили 2,5 тисячі квадратних метрів ям.

 

 

- Ще, думаю, зі 100 тонн на вулиці Веселого ляже, а тоді візьмемося і за довколишні села, – додає плечистий козак Микола Овраменко, директор комунального підприємства «Башук», у віданні якого є асфальтовий завод. – Зараз ми вийшли на потужність 4-5 тонн на день. За місяць якраз і виходить 80-100 тонн. Тобто дороги Веселого ми до холодів закриємо.

 

 

Усе обладнання – енергоефективне, і це дозволяє веселівцям укладати асфальт щонайбільше по 200 грн за кв. м. Це рекордно низька ціна не тільки для нашого району, але й для цілої України.

Двоє хлопців зупиняють гуркотливий мотор і починають завантажувати асфальт просто у причеп старенької «Таврії».

- Такої машини для ямкового ремонту цілком вистачає, – каже, помітивши моє здивування, Микола Овраменко. – До того ж, у нас є повітродувка, відбійний молоток та спеціальна вібраційна установка, яка трамбує асфальт так само якісно, як це міг би робити 2,5-тонний каток. Наше обладнання дає набагато кращий результат, ніж ручні катки «Автодору». Звісно, капітальний ремонт доріг з такою технікою робити не можна, але для ямкового це якраз те, що треба.

Поруч з асфальтовим заводом – плитковий. Його теж придбала громада – вже після об’єднання. Вартість цієї лінії – близько 400 тис грн, хоча Петро Кіяшко каже, що тепер такий плитковий цех коштує удвічі дорожче.

 

 

Загалом на плитковому та асфальтовому заводах працюють 20 чоловіків. Переважно це укладальники бруківки та асфальту. Зарплати у них – по 8-10 тис грн – шалені гроші для невеличкого селища, отже викладаються робітники на повну. Влітку у зв’язку зі спекою хлопці працювали у дві зміни: перша – зі світанку до обіду, а друга – з обіду до заходу.

Плиточники побудували у громаді вже близько 10 км тротуарів шириною 1,8 та 1,2 метри. Тротуар шириною 2,5 м тут гордо називають велодоріжкою. Щоб велосипедистам було не складно розминутися на ньому з пішоходами, посередині тротуару бруківкою викладають червону лінію.

 

 

- Громада – це глиба! – каже Микола Овраменко, провадячи нас плитковим цехом. – Уявіть собі: є села, де працівників «Райавтодору» взагалі не бачили, а ми у цих селах вже плиточку кладемо. Це і Мала Михайлівка, і Олександрівка, і Широке. Причому працюємо ми згідно плану, гроші на матеріали та наші зарплати закладені у бюджеті громади.

Коли до Веселого приїжджає з перевіркою Державна аудиторська служба України і цікавиться роботою комунальних заводів, Петро Кіяшко пропонує спочатку дізнатися, яка вартість асфальту і тротуарної плитки у Мелітополі, найближчому до селища великому місті. Там – удвічі дорожче, відтак можливостей для корупції у роботі веселівських комунальних підприємств практично немає: відкати та хабарі платити ні з чого.

- «Облавтодор» хоче, щоб ми ремонтували дороги між населеними пунктами за власні гроші, – ділиться своїми клопотами Петро Кіяшко. – Та це, як на мене, не по-господарськи. Якщо держава передасть нам усі дороги на території нашої громади, нехай передасть і гроші на їхнє утримання. Адже відповідні податки на ремонт доріг держава збирає. На співфінансування капітальних ремонтів, я, можливо, ще погоджуся, а сам ці ремонти оплачувати точно не буду.

За словами селищного голови, обладнання обох заводів окупиться протягом року, а згодом даватиме економії близько 500 тис. грн на рік.

Наступним великим комунальним проектом Веселівської громади стане створення невеличкого сміттєпереробного підприємства на базі закинутих корпусів заводу «Світлофор», які стоять порожні понад 15 років. Сміття сортуватимуть і відразу ж формуватимуть з нього пелети. Причому виготовляти ці пелети можна буде практично з будь-якої сировини, навіть з харчових відходів. За словами Петра Кіяшка, така лінія коштуватиме близько 300 тис. грн. Вона дасть громаді 15 додаткових робочих місць.

 

 

У нетрях комунального підприємства «Башук» я випадково натрапив на гіпсового Леніна, що лежав у кущах під металевою скульптурою Діда Мороза, яку ставлять у центрі селища на зимові свята. Ілліча зняли зовсім недавно: після прийняття закону про декомунізацію. Ленін простояв у Веселому усі 25 років Незалежності показуючи непропорційно довгою рукою у «світле майбутнє». Тепер вже ні для кого не секрет, що це майбутнє зовсім не там, куди кликав вождь світового пролетаріату. Петро Кіяшко переконаний: якщо реформу децентралізації влади буде продовжено, років через п’ять життя у його громаді буде набагато заможнішим, ніж у найбагатші роки при СРСР.

Автор: Дмитро Синяк

Фото Олега Баклажова