Про те, як завдяки реформі у Веселівській ОТГ Запорізької області розвивається виробництво літаків та створюється льотна академія, у якій вже зараз навчаються студенти з цілого світу.

---

Маленький, наче іграшковий, червоно-білий літачок гарчить своїм єдиним мотором, повільно котиться короткою злітною смугою, подібною до звичайної сільської дороги; раптом зривається з місця, несеться вперед та, відірвавшись колесами від землі, пірнає у небо. Через хвилину він перетворюється на ледь помітну чорну цятку серед хмар.

Ми дивимося йому услід, прикриваючи долонями очі від пекучого південного сонця. Пілоти, мабуть, зараз бачать як на долоні безкраї таврійські степи, випалені сонцем; безкінечні поля, з яких вже зібрано врожай, та далеко на півдні – блискучий щит Азовського моря.

 

 

Ескадрилья Веселівської громади

 

Наші ж погляди охоплюють лише пожовклі трави, тракторну бригаду, зерносховище та великий ангар, під дахом якого ховаються ще три таких самих залізних птаха. На хвостах птахів яскравіють написи: «Хімічні авіаційні технології» та «Українська льотна академія». Під першим брендом складають надлегкі літаки ХІАТ-650, а під другим – навчають літати на них. Обидва підприємства знаходяться у селі Широкому Веселівської об’єднаної територіальної громади Запорізької області.

- Пального вистачає на 5-6 годин польоту, максимальна висота підйому 4000 м, літак може нести вантаж у 500 кг, – чеканить смаглявий худорлявий хлопчина з азіатськими рисами обличчя. – ХІАТ розшифровується як «Хімічні авіаційні технології», а 650 – це вага літака. За двадцять років роботи підприємства тут, у Широкому, було випущено кілька десятків таких ХІАТів, частину з них продано за кордон. Жоден з цих літаків не зазнав аварії, що є свідченням високої якості виробництва. Потужність підприємства – 4 літаки на місць, двигун та приладне обладнання надходять із США, решта виготовляється на місці. Вартість одного літака становить від 150 до 200 тисяч доларів залежно від комплектації. Оскільки усі комплектуючі, крім двигуна, у літака українські, його експлуатація обходиться набагато дешевше, ніж експлуатація зарубіжних аналогів.

 

 

Перше, що ми бачимо в ангарі – білий нефарбований корпус ще недобудованого ХІАТа. Кілька чоловіків у робочих робах вовтузяться коло його шасі. Поруч з літаком – велика боксерська груша. Коло неї стоїть кремезний лисий чоловік з фігурою боксера-важковаговика, вбраний у пілотську куртку з емблемою Української льотної академії та позначкою «Інструктор» на рукаві. На грудях у чоловіка, на невеличкій синій плашці, вибито золотом: V.YARIGIN.

Пан Віталій Яригін не любить багато говорити. Про себе розповідає неохоче. Народився у Києві, згодом закінчив військово-морське училище у тодішньому Ленінграді. На гражданці отримав ще три дипломи про вищу освіту, один з них – Кіровоградської льотної академії. Ставши льотчиком сільськогосподарської авіації, заробляв авіаційними хімічними роботами, у тому числі й у селі Широкому. У 1997 році тодішній сільський голова запропонував йому взяти 50 га місцевих земель, що не підходили для сільського господарства. Пан Яригін погодився, ще остаточно не розуміючи, як використовуватиме ці землі. Тепер, через 20 років, у нього навіть сформувалася певна виробнича філософія, яка доводить, що тоді, у 1997 році, він все зробив правильно.

 

Генеральний директор компанії «Хімічні авіаційні технології» та льотний директор «Української льотної академії» Віталій Яригін

 

- Розташування виробництва визначає вартість ресурсів, які ти витрачатимеш на нього, – ділиться цією філософією Віталій Яригін. – Це лише у Києві посеред міста (на заводі Антонова) будують літаки. Приміром, у Нью-Йорку так ніхто не робить. По-перше, через те, що такому виробництву потрібно багато землі, а у великих містах вона шалено дорога. По-друге, літаки проблематично випробовувати над містом, відтак виникають певні проблеми з їхньою логістикою. По-третє, у великих містах кваліфіковані кадри та унікальні розробки дуже швидко переходять до конкурентів. Тут, серед степу, таке неможливо. Мої фахівці з будівництва літаків не знайдуть собі роботу у радіусі щонайменше двохсот кілометрів. Відтак їм немає сенсу тікати до конкурентів. Те ж саме стосується й інструкторів з льотної справи, яких ми вибираємо з колишніх курсантів. Щороку Україна випускає близько 250 пілотів. Близько п’ятдесяти з них проходять навчання у мене, в Широкому. Серед них багато іноземців. Знаєте, є така приказка: багаті все життя вчаться, а бідні завжди «все знають». Ось це, наприклад, Даніяр з Туркменії…

 

Про те, як у Веселому опиняються молоді люди з цілого світу

 

Пан Віталій вказує на хлопця з азіатськими рисами, який розказував нам про літак.

 

 

- Це Арнольд з Камеруну, це – Нельдіо з Анголи, а це Джонатан з Еквадору.

Чоловіки, які ремонтують шасі, обертаються до нас, і ми бачимо, що двоє з них – темношкірі. Третій несподівано вітається українською – з акцентом: «Здоровеньки були!» Це еквадорець Джонатан. Щоб навчатися в Україні, він протягом року вивчав у Вінниці українську та російську мови. Згодом вступив до льотної академії у Кропивницькому. Протягом чотирьох років навчання там дають теоретичні знання, а практичні навички майбутні пілоти протягом року здобувають у школах, подібних до академії Віталія Яригіна. Отримують не тільки свідоцтва про закінчення льотних курсів, але й 150 годин нальоту. В Україні цього достатньо, щоб стати пілотом великого літака, та за кордоном зазвичай потрібно більше практики.

 

 

- У США не можна стати пілотом «Боїнга», маючи менше 1500 годин нальоту, – розповідає Даніяр Аширов. – Та й в інших країнах серйозні авіакомпанії навряд чи візьмуть новачка. Тому я вирішив, що доки не наберуся поважного льотного стажу, залишуся інструктором у Широкому. До Туркменії навряд чи повернуся. Після об’єднання громад у Веселому, до якого звідси лише 10 кілометрів, все якось закрутилося: там почали відновлювати парк, прокладати тротуари, робити майданчики для дітей. Нещодавно відкрили безалкогольне кафе. Загалом у Веселому тихо і спокійно, й мені тут подобається.

Згодом Даніяр зізнається ще в одній причині, через яку його тягне не на батьківщину, а до Веселого: в селищі у нього є дівчина, з якою він живе вже кілька місяців. Арнольд та Нельдіо теж у захваті від українських дівчат, але кажуть, що по закінченню навчання все одно повернуться додому. Їхні родичі та друзі, які теж навчалися в Українській льотній академії у Широкому, вже давно літають на великих цивільних літаках.

За словами хлопців, в Україні навчання пілотів обходиться у 15 тисяч доларів за 5 років, у Росії – у 20-25 тисяч, а у США – близько 150 тисяч доларів. Натомість принцип управління у всіх повітряних суден однаковий. Тому випускники цієї льотної школи у Широкому цілком можуть керувати практично будь-яким великим літаком – від «Боїнгу» до аеробусу. Саме тому з цілого світу тягнуться до України ті, хто хочуть пов’язати своє життя з небом.

- У Бразилії подібне навчання коштує удвічі дорожче, – каже Джонатана Оняти. – Відтак,  навіть враховуючи дорогі перельоти додому, до Південної Америки, мені все одно дешевше вчитися в Україні. По завершенню навчання, вдома мені треба буде тільки підтвердити диплом, склавши спеціальний іспит. Після цього я зможу влаштуватися пілотом на великі літаки із зарплатою до 15 тисяч доларів на місяць, включаючи соцпакет. Тож гра вартує свічок.

 

Авіаційна академія, німецький аеродром і повітряне таксі

 

- Ви краще про голову Веселівської громади – Петра Миколайовича напишіть, – радить Віталій Яригін, відводячи мене від курсантів. – Ми з ним познайомилися у 2015 році, після того, як село Широке увійшло до складу Веселівської об’єднаної громади. Я тоді вперше у житті побачив державного чиновника, який, влаштовуючи серйозні справи, не намагається закладати у бюджет цих справ «власний інтерес». Будь-яка його допомога нам завжди є цілком безкорисливою. Саме тому з ним хочеться працювати. Коли він, приміром, запропонував нам створити на базі Веселівського сільськогосподарського ліцею повноцінну льотну академію, де б давали також і теоретичні знання, як у Кропивницькому, ми не вагалися. Відтак вже наступного року плануємо набирати дві групи майбутніх пілотів та авіаційних інженерів.

Пан Віталій міряє мене поглядом, неначе намагаючись з’ясувати для себе, чи уповні я зрозумів важливість цих його слів.

На думку самого Петра Миколайовича Кіяшка, з яким я познайомився згодом, без матеріальної допомоги бізнесу, інвестиції до громади притягнути вкрай важко. Саме тому він пообіцяв Віталію Яригіну, що виділить з житлових резервів селища квартиру для майбутнього директора академії, якого доведеться запрошувати з іншого регіону. Також Петро Кіяшко пообіцяв відремонтувати і передати у розпорядження академії старий німецький аеродром, побудований ще 1942 року. Літовище допомогли відшукати військові історики – теж за дорученням веселівського голови.

- Вже зараз авіаційне виробництво у Широкому дає близько 300 тис. грн податків на рік, забезпечуючи, крім цього, 30 робочих місць, – розповів нам пан Петро. – Причому кількість працівників підприємства поступово зростає, відтак збільшується і наш зиск. Та якщо у Веселому запрацює повноцінна льотна академія, обсяг податків зросте у рази. Разом з тим, створення такої академії для нас є не тільки економічним питанням, але й питання престижу. Адже ця льотна академія неодмінно отримає всеукраїнську відомість, відтак зросте і статус селища.

Проте співпраця між Веселівською громадою та підприємствами Віталія Яригіна створенням академії не обмежується. Пана Яригіна призначено позаштатним консультантом з економічних питань голови Веселівської селищної ради, він взяв активну участь у створенні перспективного плану Веселого. Голова авіапідприємства переконаний, що співпрацю з селищем можна буде особливо поглибити тоді, коли відкриється ринок землі. Адже тоді власники земельних наділів будуть вкрай зацікавлені у високих врожаях. А добитися їх без активного застосування сільськогосподарської авіації практично неможливо.

Коли ми виходимо від Віталія Яригіна, водій селищної ради, молодий і гарячий хлопець Віталік розповідає про ще один несподіваний аспект співпраці Петра Кіяшка з «Хімічними авіаційними технологіями».

- Якось моєму шефові треба було поїхати до Житомира, де пропонували начебто непогані і недорогі твердопаливні котли для шкіл, – розказує він, ривком розвертаючи жваву китайську машину. – Я думав, що хоч на кілька днів матиму спокій. Бо шеф у нас, знаєте, такий непосидючий – кого хоч заганяє. Я, наприклад, щодня їду забирати його з дому о пів на сьому. Я хоч і молодший за шефа, а такий шалений темп не витримую. Одним словом, чекав я того відрядження Петра Миколайовича, як манни небесної. Думав, хоч кілька днів відпочину від «баранки». А він вмудрився з’їздити до Житомира і повернутися за один день. На ХІАТі літав…

Віталік усміхається. Машина набирає швидкість дорогою до Веселого. Праворуч від нас над горбатою спиною ангару злітає ще один невеличкий червоно-білий літачок.

Далі буде…

Автор: Дмитро Синяк 

Фото Олега Баклажова