В Україні триває процес децентралізації влади. В ході реформи об’єднані територіальні громади мають стратегічне завдання – створити функції управління освітою. Метою такого реформування насамперед є передача повноважень і відповідальності за управління освітою демократично обраним органам місцевого самоврядування і школам. Однак, повноваження щодо визначення загальноукраїнської освітньої стратегії та спільного курсу освітньої реформи повинні бути збережені за Міністерством освіти і науки.

Про переваги, проблеми та перспективи децентралізації освіти в Україні читайте в інтерв’ю із Головою Асоціації об’єднаних територіальних громад (ОТГ) Олександром Корінним, який також є головою Новоукраїнської ОТГ.

– Пане Олександре, які країни можуть бути прикладом для нашої держави в процесі децентралізації освіти?

– До польської моделі децентралізації освіти наша подібна, до інших моделей подібна, але в принципі, в неї є відмінності, які десь роблять її автентичною. Але я за те, щоб ми робили свою децентралізацію, а не списували в когось правила, адже територія, менталітет, політична складова і так далі – вони не дають можливості робити якусь кальку або копіювати, треба шукати свій шлях. Але в основі, в принципі, – польська система освіти.

– Чи визначені зараз концепція та основні напрями децентралізації освіти, чи нині вони перебувають лише на стадії розробки?

– Основна ідея децентралізації – передача повноважень і ресурсів із центру на місця, для того, щоб найголовніші послуги, які влада повинна надавати своїм громадянам – в освіті, в первинній медицині, архітектурі, будівництві, дорожньому господарстві… щоб все це вирішувалось на рівні місцевому. А політичні питання, державний бюджет, оборона – хай вирішується на рівні Києва, на рівні столиці. Але, якщо ми говоримо про надання повноважень в галузі освіти, то тут виступає так звана секторальна децентралізація, тобто кожне Міністерство, кожна галузь повинні мати свої напрацювання – а якби вони це бачили. Звичайно, все на місцевий рівень не передаси. Повинен бути розумний баланс державної влади і місцевого самоврядування, тому що занадто багато повноважень на місцях в деяких випадках є загрозою створення, скажімо так, удільних князівств, навіть, можна сказати, сепаратизму. Тому ще раз – розумний баланс і треба нам цю модель в Україні напрацювати. Для старту насамперед потрібна воля керівників держави – передати повноваження, гроші, а вже далі – робота професіоналів. Медики повинні створити свою модель первинної медицини на місцях, освітяни – свою і так далі.

– Чи визначено термін в який українська освіта має зазнати кардинальних змін?

– Термінів немає, на жаль. Можливо, їх і не потрібно ставити, тому що в різних регіонах ситуації різні з покриттям ОТГ. Кожна територія має свій менталітет, свої передумови для реалізації реформи, тому термінів на сьогодні ще немає. Однак, за великим рахунком, ми не можемо затягувати час, наприклад 7-8 років у нас немає. Не забувайте, в який час ми реформуємось, оскільки в нас іде війна на сході, в нас фактично промислові серйозні підприємства, які солідну частину ВВП виробляли, сьогодні окуповані. Реформу робити треба якомога скоріше. До речі, ця реформа, якщо її правильно застосувати – це одна із пігулок для держави, щоб в майбутньому не повторився Крим і Донбас.

– Які переваги дає жителям окремого населеного пункту децентралізація освіти?

– На мою думку, ніхто крім сільського голови, міського голови, не знає, де повинна бути школа, де повинен бути дитсадок, яка школа дає якісні знання, а яка не має достатнього ресурсу для надання якісних освітніх послуг. Жоден чиновник з облдержадміністрації чи Міністерства освіти ситуацію краще за них не знає. З іншого боку, коли освіта повністю фінансувалася і управлялася з гори, по великому рахунку місцева влада займала політичну позицію «нема села – немає школи», «не закривайте – це ганьба» і так далі. І що ми маємо в результаті? Приміром, по моєму району колись було близько 8 тисяч учнів і діяла 31 школа, залишились 4 тис учнів і все одно деякий час 31 школа цю кількість дітей обслуговувала. Зараз 28 шкіл, здається, по району. Тобто, є школи, де кількість вчителів і обслуговуючого персоналу переважає над кількістю учнів. Є школи, де дуже низький відсоток здачі ЗНО навіть на середньому рівні, не говорячи вже про високий рівень. Тобто, школа сьогодні не має фахівців і не дає відповідного рівня освіти, не дає можливості скласти ЗНО, відповідно – підготувати з цієї території фахівців (…) Повну версію читати ТУТ.