Чому колишній директор школи Віктор Ковальчук (на головному фото), який став головою Велицької об’єднаної територіальної громади, мусив наступити на горло своїй пісні і закрити малокомплектний навчальний заклад. І де він взяв гроші на… ремонт великого «храму науки» - у статті видання "Волинь-нова". 

БАТЬКІВ УМОВИЛИ. ТЕПЕР СЛОВА МАЄ ДОТРИМАТИ І ДЕРЖАВА
– На навчання в сусідню Мельницю з нашого села добирається рейсовою маршруткою 12 дітей. Це вже півавтобуса. Він часто переповнений. Діти втомлюються, особливо менші. Коли мали школу під боком – було простіше, – каже одна з мам у селі Кривлин Велицької об’єднаної територіальної громади.

Голова, Віктор Ковальчук змушений виправдовуватись, адже переконав батьків віддати дітей у Мельницю, пообіцявши прокласти туди нову дорогу і купити шкільний автобус. Перше вже є, а от транспорту поки нема.

Розмовляємо біля приміщення, де колись вчились місцеві діти, – старенької «шевченкової» хатини на дві кімнати. Коли люди зачули, що приїхав голова, то швидко зібралися на вулиці.

– Його купили на умовах співфінансування. Частину грошей дала держава, частину – наша громада та область. Але затягнули з тендером. Машина точно буде, але трохи пізніше, – заспокоює мам голова.

Поряд стоїть пані Олена. Вона працювала прибиральницею у закритій початковій школі.

– З дітьми село було веселішим, – зітхає жінка, перебираючи в руках ключі від школи-хатини, яка, як і пані Олена, залишилася без «роботи»…

Їдемо три кілометри у село Мельниця, де нас зустрічає директор школи Валентина Архипчук.

– Маємо їдальню, бібліотеку, комп’ютерний клас, групу продовженого дня з харчуванням, різноманітні гуртки, позашкільні заходи, спеціалістів, які ведуть окремі заняття, – перераховує вона переваги більшого навчального закладу. – Шкільне життя дітей набагато повніше. Ми привозили сюди батьків, все показували і розповідали. Вони погодились. А раніше 6 учнів різних класів мусив навчати один вчитель! Його, до речі, теж працевлаштували.

ПОЛЬЩА НА ЦЕЙ ШЛЯХ СТАЛА ЩЕ 20 РОКІВ ТОМУ

Схожі аргументи довелося чути і по той бік Бугу – у польській ґміні Домбрувка, що за 50 кілометрів від Варшави. За словами її війта Радослава Коженєвського, там на 27 сіл та хуторів – 4 школи (у Велицькій громаді на 12 сіл – 8 шкіл).

– Все просто: менша кількість навчальних закладів дає змогу краще їх обладнати, – розповів війт. – Процес оптимізації у нашій ґміні завершився ще 20 років тому, хоча в деяких районах Польщі триває і досі. Закон зобов’язує перевозити дітей у школу, якщо відстань до неї більша, ніж 3 кілометри. Ми маємо три автобуси і возимо усіх діток незалежно від відстані. В дорозі вони перебувають до 20 хвилин. Натомість гарантуємо зайнятість після уроків і компенсовуємо третину вартості харчування.

Треба додати, що і в Польщі, і в Україні держава не зобов’язує закривати школи. Вона виділяє певну суму – субвенцію – на одного учня (в Україні для сільських територій – трохи більше 9 тисяч гривень на школяра в рік). Якщо цих грошей вистачає або об’єднана громада має свої кошти, щоб доплатити, то можна утримувати навчальний заклад хоч і для одного учня. Якщо ні – місцевій раді треба шукати вихід.

І варіантів у Польщі для цього – чимало. Наприклад, якщо батьки не згодні із закриття малої школи, то можуть створити товариство, яке і буде її засновником. Такий заклад отримає від держави належну субвенцію на кожного учня, а решту доплатять або батьки, або знайдуть спонсора. Також можна навчати дитину вдома. Нерідкими є випадки, коли це роблять… мама чи тато.

– Я 20 років пропрацюв у школі, – каже він. – 12 років був директором. Викладав також малювання, і мені не дуже подобалось це робити у класах-комплектах. Бо у першому класі треба було показати щось елементарне, а дітей 3-го хотілося навчити чогось складнішого, хоч вони і малювали на одну тему. Класи-комплекти віджили своє. Тому реформа школи давно мала відбутися. Але боялись її проводити, «бо скоро вибори». Ніхто з влади не хоче брати на себе відповідальності щодо закриття шкіл – це непопулярне рішення. Як сказати громаді: «Голосуйте за мене», коли почуєш у відповідь: «Ви ж нам рік тому школу закрили»? Але ситуація вже така, що далі зволікати не можна.

Але повернемось у Велицьк. Голова об’єднаної громади Віктор Ковальчук переконує, що в оптимізації шкіл головне – не так економія, як доступ учнів до більш якісного навчально-виховного процесу.

ЧОМУ ДИРЕКТОР СЯЄ ВІД ЩАСТЯ
Шкільне питання – лише одне з багатьох, які звалились на новоутворені об’єднані територіальні громади. Велицька – серед перших п’яти, які постали на Волині. Громада отримала чималі кошти, а разом з ними і серйозну відповідальність.

– Вірю в успішну перспективу децентралізації. Якби не ця реформа, я б і не балотувався на голову. Це шанс, за який треба було хапатись, – зізнається Віктор Ковальчук. – Але ми зіткнулися з неабиякими викликами. Колишні голови сільрад стали старостами, а один з них – моїм заступником. То і вони кажуть, що ситуація тепер зовсім інша. Ніколи не було такої кількості проектів, завантаженості. Причому з перших днів.

Лише за рік у селах громади з’явилось нове покриття на семи вулицях та ділянках доріг, відремонтовано фасад будинку культури у Мельниці, перекрито спортзал у Підріжжі, відремонтовано шкільну їдальню у Підлісах, адміністративний будинок у Велицьку, там же – ґрунтовно взялись за школу, яка в перспективі може стати опорною.

– Я й сам не можу повірити, що усе це зроблено за такий короткий час, – задоволено дивиться він на робітників, які завзято ремонтують великий спортзал, що має стати одним із кращих у районі. – Зробили у школі косметичний ремонт – без допомоги батьків! Перекрили дах на котельні. І, що важливо – повністю замінили теплотрасу, яка йшла поверх землі – гріла повітря. По-перше, у школі стало тепліше, по-друге, на 30 відсотків менше витрачаємо палива! От тепер можна про навчання думати і про його результати… Зрештою, поточні питання стали швидше вирішуватись, бо відділ освіти – через паркан у сільраді, і не треба витрачати день, щоб їхати в Ковель. Щоправда, і контроль більший, бо можуть несподівано прийти з перевіркою, – сміється він.

Ми навідалися до директора Велицької школи Віталія Гарбарука, який зустрів із радісною усмішкою.

Менше їздити в райцентр тепер треба не тільки директору, а й іншим мешканцям. Адже свідоцтво про народження, прописку можна оформити на місці. Також діє соціальний відділ, тож пенсіонери з різноманітними питаннями йдуть до Ірини Кропиви, яка його очолює. І вона уже сама поїде в район і все владнає. Зручно для людей похилого віку.

Водночас непросто знайти у селі спеціаліста на посади юриста та реєстратора. Це проблема для невеликих громад. З іншого боку – шанс для тих, хто здобуде потрібний фах.

ЯКЩО КИНУТИ ВИКЛИК… МАТЕМАТИЦІ
Звідки гроші на усе це? По–перше, відчутно зросли власні надходження від податків, які стали залишатися на місцях, також є освітня та медична субвенції. По-друге, в цьому році Київ виділив для нових громад додаткові кошти на інфраструктуру – мільярд гривень, 5 мільйонів з яких дістались Велицькій громаді.

– Але ми розуміємо, що ця цільова допомога новим громадам в якийсь момент закінчиться, – каже Віктор Ковальчук. – Власних коштів вистачить на те, щоб підтримувати інфраструктуру, але для втілення більших проектів треба шукати гроші. Вже про це думаємо. Потрібні донори, інвестори, щоб були робочі місця. А для цього маємо їм запропонувати майданчики із підведеними комунікаціями. От нещодавно повернувся з Польщі, де підписав договір із ґміною у Підляському воєводстві про співпрацю, – разом з ними та білорусами братимемо участь у спільному проекті, що фінансуватиметься Євросоюзом. Якщо вдасться – буде ще одна важлива дорога і відновлене пожежне депо.
Не дивно, що громада взяла на роботу радника з проектно-інвестиційної діяльності – ще донедавна небачена для сільрад посада. Адже розвиток можливий тільки коли будуть додаткові надходження. Інакше село не витягнути зі злиднів. І тут пан голова з вдячністю згадує вихідця з цих країв, патріота своєї малої батьківщини Андрія Сичука, який на громадських засадах зголосився допомагти з написанням проектів для залучення коштів.

І наостанок. Велицька громада утворилася, коли об’єднались однакові за потугою чотири сільради, вона відносно невелика – 4 тисячі населення. Тут нема великого економічного центру, навколо якого усе крутиться. Через це дехто пророкує, що громада не зможе дати собі раду, що їй доведеться приєднатись до потужнішої – Голобської. Мовляв, математика не на їхню користь, її не обдуриш. Може, й так. А, можливо, й ні. Бо ж є люди, їхня енергія! І все насамперед залежить від них, а не від цифр. Принаймні, такі думки з’явилися після того, як побував у цій громаді. Тому і їй, і її голові хочеться щиро побажати успіху на їхньому шляху.– Йшов на вибори із гаслом «об’єднали території – об’єднаємо людей», – каже Віктор Ковальчук. – Звісно, наш народ поки що більше хоче контролювати когось, ніж долучатися до спільних справ, але це поступово переломлюється. Як? Коли хоч щось одне зробили разом, то наступного разу до спільної справи уже беруться охочіше…

Створення матеріалу з інформацією про досвід Польщі стало можливим завдяки Швейцарсько-українському проекту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO та  Фонду міжнародної солідарності «Solidarity Fund PL».

Василь УЛІЦЬКИЙ