Відбудова України не зводиться до відновлення зруйнованих будівель та інфраструктури. Вона має дати громадам можливість не просто вижити, а визначати власне майбутнє, залучати інвестиції, створювати робочі місця й повертати людей додому. Саме на місцевому рівні євроінтеграція набуває практичного змісту - через спроможність управлінців, партнерства, якісні послуги та рішення, що відповідають потребам конкретних територій.

Про роль громад у відновленні та європейській інтеграції України, можливості політики згуртованості ЄС і співпрацю українських та європейських муніципалітетів Портал «Децентралізація» поговорив із Президенткою Європейського комітету регіонів Катею Тюттьо.

 

Ката Тюттьо
Copyright © European Union / Giedre Daugelaite

 

Ката Тюттьо - угорська політикиня, економістка та фахівчиня у сфері публічного управління з понад двадцятирічним досвідом роботи в місцевому самоврядуванні, формуванні політики Європейського Союзу та забезпеченні сталого розвитку міст.

Із лютого 2025 року вона обіймає посаду президентки Європейського комітету регіонів (КоР), який представляє місцеві та регіональні органи влади з усієї Європи. Її мандат триватиме до літа 2027 року. На чолі КоР пані Тюттьо зосереджується на посиленні ролі міст і регіонів у формуванні майбутнього ЄС, а також його соціальної, економічної й територіальної згуртованості. Водночас вона є членкинею Міської ради Будапешта.

У 2019-2024 роках пані Тюттьо була заступницею мера Будапешта та відповідала за адаптацію до зміни клімату, управління відходами й водними ресурсами, громадський транспорт і комунальні послуги. Вона відіграла важливу роль у зміцненні сталості та стійкості Будапешта, підтримуючи зелені інвестиції та інклюзивний міський розвиток. Нині вона очолює наглядові ради Будапештської водопровідної компанії та Будапештської каналізаційної компанії, що перебувають у комунальній власності.

Пані Тюттьо тривалий час виступає за активні кліматичні дії. Вона очолювала Комісію КоР з питань довкілля, зміни клімату та енергетики (ENVE) і була доповідачкою з ключових висновків КоР щодо Європейської зеленої угоди, Угоди мерів, взаємозв’язку кліматичної політики та гендерної рівності, циркулярної економіки й енергетичної бідності. Вона представляла КоР на глобальних кліматичних самітах, зокрема на Конференціях ООН зі зміни клімату COP27 і COP28. Із 2022 року пані Тюттьо також представляє Угорську соціалістичну партію (MSZP) у Президії Партії європейських соціалістів (PES) та є членкинею правління Прогресивного альянсу.

Має вищу освіту у сферах економіки, міжнародних відносин і фінансів, здобуту в угорських університетах.

 

Пані Президентко, у червні Ви відвідали Київ і говорили з представниками української влади про відбудову, децентралізацію та шлях України до ЄС. Які враження про українські громади й регіони Ви винесли з цієї поїздки?

Я відвідала Київ та Ужгород. Найсильніше враження - це країна, яка продовжує жити й працювати. Місцеві лідери підтримують повсякденне життя своїх громад під надзвичайним тиском і водночас думають про майбутнє.

В Ужгороді ми говорили про житлові й економічні потреби, що виникли після прибуття переміщених людей, про кращі сполучення з Угорщиною, розвиток промисловості та транскордонну співпрацю. Я зустріла компетентних регіональних лідерів із чітким баченням того, чого вони прагнуть.

У Києві ми з мером Кличком обговорювали теми, добре знайомі мені з роботи в Будапешті: громадський транспорт, управління відходами, централізоване теплопостачання та безперебійну роботу життєво важливих служб. Саме ця увага до щоденних потреб людей найбільше мені запам’яталася. Підтримувати життєдіяльність міста під час війни - це величезна праця. Водночас це дає людям відчуття тяглості життя та впевненість.

 

Україна відбудовується, хоча війна триває. Чому важливо, щоб громади не лише реалізовували проєкти, а й впливали на визначення пріоритетів відновлення?

Це тісно пов’язано з дискусією в ЄС про «право залишатися» (Right to Stay). Місцеві лідери найбільше зацікавлені в тому, щоб їхня громада мала майбутнє. Вони знають її сильні сторони, розуміють, що саме змінюється, і прагнуть створювати нові можливості.

Для відбудови це знання необхідне. Житло, робочі місця, школи й транспорт мають працювати як єдине ціле, якщо ми хочемо, щоб люди залишалися або поверталися додому.

Кожен рівень влади має свою роль. Але ми вже достатньо знаємо про централізовано сплановану індустріалізацію та урбанізацію, щоб розуміти ризики, які виникають, коли майбутнє громади проєктують без її участі. Місцеві лідери мають реально впливати на визначення пріоритетів і водночас нести відповідальність за їх втілення.

 

Європейська політика згуртованості враховує особливості й потреби окремих територій. Як цей підхід може допомогти Україні уникнути однакових рішень для дуже різних громад?

Політика згуртованості - це регіональна політика. Вона дає найкращий результат, коли місцеві та регіональні лідери можуть спрямовувати інвестиції відповідно до потреб і сильних сторін своїх територій.

Вона допомагає регіонам реагувати на промислові, цифрові, енергетичні, кліматичні та демографічні зміни, поєднуючи спільні європейські цілі з місцевими рішеннями. Йдеться про інвестиції у зв’язки між територіями, у навички людей та місцеві економічні екосистеми, зокрема у малий і середній бізнес.

Це важливо для конкурентоспроможності: кожна територія повинна мати можливість розвивати свій потенціал і брати участь у єдиному ринку. Для України такий підхід означає визнати, що різні громади матимуть різні шляхи до відновлення. Спільна національна мета має залишати для цього простір.

 

19 лютого 2025 року, 164-та пленарна сесія Європейського комітету регіонів
Copyright © European Union / Claudio Centonze

 

Які принципи європейської політики згуртованості Україна може застосовувати вже зараз, ще до вступу до ЄС?

Хороший початок - партнерство. Місцеві й регіональні органи влади слід залучати вже на етапі формування пріоритетів, чітко визначати їхню відповідальність і надавати необхідні ресурси.

Ще один принцип - поєднувати інвестиції. Житло потребує транспорту й послуг, а підтримка бізнесу - кваліфікованих працівників і надійної інфраструктури. Окремі проєкти мають працювати на цілісне майбутнє території.

Не менш важлива прозорість. Люди повинні розуміти, чому обрано саме цю інвестицію, як витрачають кошти та що вона дає в результаті. Ці практики можна розвивати ще до вступу до ЄС. Вони допоможуть вибудувати спроможність, потрібну для ефективного використання європейського фінансування.

 

Українські громади часто мають сильні проєктні ідеї, але не завжди достатньо спроможності чи експертизи. Яка підтримка від європейських міст, регіонів та інституцій була б найціннішою?

Із тією самою проблемою стикаються багато регіонів ЄС. Щоб сформувати дієву місцеву адміністрацію, потрібен час. Потрібні люди, які вміють планувати інвестиції, готувати закупівлі, управляти проєктами та надалі забезпечувати роботу служб.

Допомагають навчання й робота пліч-о-пліч із колегами з інших муніципалітетів. У цьому практична цінність TIPS4UA. Транскордонні програми, такі як Interreg, також дають можливість здобувати досвід завдяки співпраці.

Але потрібна і відданість на національному рівні. Місцевим лідерам необхідні і достатні кошти, щоб діяти, і належна адміністративна спроможність. Фінансування політики згуртованості покликане доповнювати національні інвестиції. Воно не може безкінечно компенсувати нестачу ресурсів на місцях.

 

Чи може відбудова України стати для ЄС не лише програмою підтримки, а й спільним простором для вироблення нових рішень?

Так. Міста й регіони по всій Європі вже випробовують різні поєднання політичних рішень. Те, що працює, залежить від місцевого суспільства, бізнесу, географії, традицій і правової бази.

Місцеві лідери стежать за роботою одне одного. Ми вивчаємо успіхи й невдачі, випробовуємо ідеї та пристосовуємо їх до своїх умов. У цьому одна із сильних сторін Європи як мережі: знання й досвід можуть поширюватися, але рішення ухвалюють там, де вони потрібні - на місцях.

Українські муніципалітети вже є частиною такого обміну. Їхній досвід адаптації послуг та інфраструктури в умовах надзвичайного тиску може багато чого дати іншим. Співпраця має бути можливістю вчитися для обох сторін.

 

План «Барселона – Європа», 24 березня 2026 року
Copyright © European Union / Giedre Daugelaite

 

Якою Ви бачите роль Європейського комітету регіонів у тому, щоб голоси українських громад і регіонів системно звучали у Брюсселі?

Наша роль - допомагати українським місцевим і регіональним лідерам безпосередньо ділитися своїм досвідом у європейських дискусіях та знаходити партнерів для практичної співпраці.

Робоча група «Україна», Європейський альянс міст і регіонів за відбудову України, а також обміни між адміністраціями створюють для цього відповідні можливості. Українські представництва при Європейському комітеті регіонів також допомагають підтримувати зв’язок у Брюсселі.

Практичне питання полягає в іншому: чи допомагають ці зв’язки громадам порушити проблему, знайти тих, хто може її розв’язати, або започаткувати партнерство? Ми маємо й надалі розвивати такі можливості та забезпечувати продовження розмов, які організовуємо.

 

Яким міг би бути дієвий формат постійного діалогу між українськими громадами, Урядом України, Верховною Радою, КоР та іншими інституціями ЄС?

Запланований Спільний консультативний комітет може стати корисним майданчиком. Його цінність залежатиме від того, як саме він працюватиме: чи відбуватимуться регулярні розмови про конкретні питання за участю тих, хто відповідає за їх розв’язання.

Наприклад, із якими труднощами муніципалітети стикаються під час підготовки інвестицій або реалізації реформ? Що необхідно вирішити на національному рівні, а де могла б допомогти європейська співпраця?

Потрібні чіткі рекомендації та подальша робота з ними. Постійний діалог має сенс тоді, коли його учасники бачать, що відбувається з порушеними ними питаннями, і можуть повертатися до них у міру просування роботи.

 

Багато українських міст і громад уже мають партнерства з муніципалітетами держав-членів ЄС. Що допомогло б перетворити ці відносини на сталі спільні проєкти?

Це процес навчання. Муніципалітетам потрібен час, щоб зрозуміти одне одного, визначити спільний пріоритет і знайти спосіб діяти разом.

Конкретний проєкт - наприклад, у сфері водопостачання, теплопостачання чи громадського транспорту - може посилити адміністративну спроможність, адже колеги разом розв’язують практичні проблеми. Проте для цього потрібні постійна увага, час працівників, місцеві ресурси й доступ до фінансування.

Секретного рецепту чи гарантованого швидкого успіху немає. Важливий людський зв’язок: знати, кому зателефонувати, уміти чесно говорити про труднощі та продовжувати спільну роботу, коли все рухається повільніше, ніж очікувалося. Саме так партнерства стають тривалими.

 

Президент Європейського комітету регіонів бере участь у заході, присвяченому стратегії «Право залишитися»   
Copyright © European Union / Fred Guerdin

 

Європейські муніципалітети також пережили економічні, енергетичні, безпекові та кліматичні кризи. Які уроки могли б бути найкориснішими для українського місцевого самоврядування?

Кількох рядків навряд чи вистачить, щоб передати все, чого навчилися муніципалітети. Але значну частину цього досвіду викладено в оприлюднених ними стратегіях щодо кліматичної нейтральності, енергетичної та водної стійкості, старіння населення чи гендерної рівності.

У цих документах пояснено, як певна територія розуміє свої виклики, чого навчилася і де бачить шлях уперед. Для українських колег вони можуть стати корисною відправною точкою.

Наступний крок - поговорити з людьми, які виконують цю роботу: що вдалося, що виявилося складним і що вони змінили б. Стратегія стає кориснішою, коли можна запитати про досвід, який за нею стоїть.

 

Вступ до ЄС часто розглядають передусім як процес національного рівня. Що має змінитися, аби громади та регіони стали повноцінними учасниками європейської інтеграції України?

Підготовка має починатися на місцевому рівні: із знань, адміністративної спроможності та участі в реформах, які муніципалітети допомагатимуть упроваджувати.

Інтеграція має стати відчутною і для громадян, і для бізнесу. Слід пояснювати, що може дати доступ до єдиного ринку, якої підготовки він потребує та як місцеві компанії можуть розвивати здатність конкурувати. Очікування мають бути реалістичними.

Особливо практична роль належить прикордонним регіонам. Співпраця сусідніх муніципалітетів, служб і підприємств може з’єднувати Європу по обидва боки кордону. Такі щоденні зв’язки роблять інтеграцію відчутною та зміцнюють довіру через спільну роботу.

 

Якою Ви бачите Україну та її громади як частину європейської родини через десять років? І що найважливіше не втратити на цьому шляху?

Я не намагалася б передбачити, де через десять років будуть Україна чи Європа. Країни ЄС також стоять перед складним вибором у світі, де дедалі більше безладу. Багато людей відчувають, що мусять бігти щосили, аби лише залишатися на місці, тоді як технології з надзвичайною швидкістю змінюють наші економіки та суспільства.

Я сподіваюся, що ми збережемо рішучість, яку я побачила в українських місцевих лідерів: попри величезну невизначеність спільно будувати майбутнє.