ВИСНОВОК

Регіональна та просторова політика Австрії за останні п’ять десятиліть зазнала докорінної трансформації – від епізодичних заходів підтримки економічно відсталих територій до розвиненої багаторівневої системи врядування, яка охоплює рівень Європейського Союзу, федеральний уряд, дев’ять федеральних земель, а також сотні муніципалітетів і регіонів.

Наріжним елементом цієї системи є Австрійська конференція з просторового планування (ÖROK). Створена у 1971 році, вона функціонує як платформа співпраці, а не як регуляторний орган, об’єднуючи федеральний уряд, усі дев’ять федеральних земель, асоціації міст і муніципалітетів, а також соціальних партнерів. Така модель добровільної координації, заснована на австрійській традиції соціального партнерства, довела свою стійкість і здатність адаптуватися до нових викликів.

У концептуальному вимірі регіональна політика Австрії пройшла кілька послідовних етапів розвитку. Початковий акцент на залученні зовнішніх інвестицій у менш розвинені регіони вже з кінця 1970-х років змістився на стратегії ендогенного регіонального розвитку, які передбачають зміцнення унікальних ресурсів, компетенцій і мереж, сформованих у кожній конкретній території. Вступ Австрії до Європейського Союзу у 1995 році започаткував програмний підхід до реалізації політики згуртованості, що суттєво збільшило обсяги доступного фінансування та посилило роль федеральних земель як основних суб’єктів політики. Сьогодні провідною стратегічною концепцією є смарт-спеціалізація, яка поєднує наявні конкурентні переваги регіонів із розвитком новітніх технологій та інновацій.

Серед ключових викликів на майбутнє можна виокремити: удосконалення вертикальної та горизонтальної координації між різними рівнями врядування; реагування на демографічні зміни та посилення впливу урбанізації; більш комплексну інтеграцію соціального й екологічного вимірів у регіональні стратегії; а також адаптацію до очікуваної трансформації політики згуртованості ЄС у зв’язку із запровадженням в Австрії нових Планів національного та регіонального партнерства (ПНРП), починаючи з 2028 року.

Територія, врядування та австрійський підхід

Територіальний розвиток – тобто спосіб, у який суспільства організовують свій простір, долають регіональні диспропорції та спрямовують інвестиції й можливості туди, де вони є найбільш необхідними, – є основою сталого економічного зростання та соціальної згуртованості. В Австрії, невеликій континентальній державі з багатою традицією федералізму, ці питання мають особливо складний характер. Дев’ять федеральних земель із широкими конституційними повноваженнями, традиція соціального партнерства, історично сформований поділ між міськими та сільськими територіями, а також глибока інтеграція в європейські політичні механізми разом сформували своєрідну динамічну модель регіонального врядування.

Регіональна політика як самостійна концепція увійшла до австрійського політичного дискурсу лише на початку 1970-х років. Водночас ані «регіональна політика», ані «просторовий розвиток» не регулюються окремим національним законом. Натомість Австрія сформувала модель спільного врядування, що ґрунтується на координації та партнерстві між федеральним рівнем і федеральними землями й органічно вписана в національну традицію соціального партнерства.

У цій статті простежується становлення цієї інституційної архітектури, аналізується її еволюція протягом п’яти десятиліть під впливом політичних, економічних та європейських трансформацій, а також розглядаються сучасні виклики, з якими вона стикається. Крім того, стаття містить огляд використання фондів Європейського Союзу в Австрії та узагальнює низку висновків із австрійського досвіду, які можуть бути корисними для інших країн.

ÖROK: Австрійська координаційна платформа просторового планування

У центрі австрійської системи просторового та регіонального врядування перебуває Австрійська конференція з просторового планування (Österreichische Raumordnungskonferenz, ÖROK). Заснована у 1971 році, ÖROK є однією з найхарактерніших інституційних особливостей Австрії – постійним політичним форумом високого рівня, який об’єднує федеральний уряд, усі дев’ять федеральних земель, Асоціацію міст Австрії (Österreichischer Städtebund), Асоціацію муніципалітетів Австрії (Österreichischer Gemeindebund), а також провідних соціальних партнерів.

Мандат ÖROK полягає не у здійсненні законодавчого чи регуляторного впливу, а у координації, підготовці рекомендацій та формуванні експертних знань. Принципи її діяльності відображають австрійську модель кооперативного федералізму: рішення ухвалюються консенсусом, рекомендації мають значну політичну вагу, хоча й не є юридично обов’язковими, а широке представництво учасників забезпечує підтримку рішень на всіх рівнях влади. Організаційно ÖROK функціонує через Керівний комітет (Steering Committee) на політичному рівні та Координаційний комітет (Coordination Committee) на технічному рівні, діяльність яких забезпечує постійний Секретаріат у Відні.

Основним стратегічним документом, який розробляє ÖROK, є Австрійська концепція просторового розвитку (Österreichisches Raumentwicklungskonzept, ÖREK) – загальнонаціональна стратегічна рамка просторового та регіонального розвитку, що оновлюється кожні десять років. Чинна ÖREK 2030 (п’ята за рахунком) ґрунтується на чотирьох ключових напрямах: підвищення регіональної та національної конкурентоспроможності; забезпечення соціального різноманіття та солідарності; адаптація до зміни клімату й ефективне використання ресурсів; а також розвиток кооперативних і дієвих механізмів управління. Практичне втілення цих стратегічних пріоритетів забезпечують партнерства ÖREK – тематичні робочі групи за участю широкого кола заінтересованих сторін, які розробляють конкретні рекомендації з таких напрямів, як житлова політика, мобільність та регіональне управління.

Окрім підготовки Концепції просторового розвитку, ÖROK видає власну серію публікацій (зокрема, саме на публікації № 202 ґрунтується ця стаття), замовляє наукові дослідження, підтримує Атлас ÖROK – одну з ключових геоінформаційних систем Австрії – та організовує обмін знаннями між різними рівнями врядування. Починаючи з 2014 року, ÖROK також виконує функції керівного органу (Managing Authority) загальноавстрійської регіональної програми, що співфінансується Європейським фондом регіонального розвитку (ERDF). Це дозволило об’єднати дев’ять окремих програм федеральних земель у єдину узгоджену програмну рамку на національному рівні.

П’ять десятиліть концептуальної еволюції

Щоб зрозуміти сучасну регіональну політику Австрії, необхідно здійснити короткий екскурс у її інтелектуальну та політичну історію.

Коли на початку 1970-х років регіональна політика сформувалася як окремий напрям, її основу становили підходи, спрямовані на залучення промислових підприємств, капіталовкладень та інвестицій в інфраструктуру з метою подолання регіональних диспропорцій. Наприкінці 1970-х років цей підхід поступово поступився місцем системному баченню, що ґрунтувалося на концепції ендогенного регіонального розвитку. В Австрії ці ідеї обговорювалися під такими поняттями, як «самодостатній регіональний розвиток», а згодом – «ендогенне оновлення». Основою цієї зміни парадигми стало усвідомлення того, що найважливіші чинники розвитку регіону мають територіальний характер: структура розселення та інфраструктури, компетенції й спеціалізація місцевих підприємств і працівників, а також їхня взаємодія з наявними інституційними структурами. Саме регіон став центром формування конкретних рішень, тоді як завдання державної політики полягало у створенні сприятливих умов для розвитку.

Спочатку концепція самодостатнього розвитку була зосереджена переважно на підтримці відсталих сільських територій. Однак із загостренням структурної кризи традиційних промислових регіонів у 1980-х роках просторовий фокус регіональної політики суттєво розширився. Інноваційно орієнтована регіональна політика, доповнена концепціями регіональних інноваційних систем та кластерного розвитку, утвердила мережеву взаємодію і співробітництво як нову основу регіонального розвитку.

Вступ Австрії до Європейського Союзу у 1995 році ще більше посилив цю трансформацію, запровадивши програмний підхід політики згуртованості та суттєво збільшивши обсяги доступного фінансування. Класична мета скорочення регіональних диспропорцій поступово трансформувалася у структурну політику, зосереджену на підвищенні адаптивності регіонів. Водночас поняття «регіональна конкурентоспроможність», що розглядається у контексті ресурсоефективного та екологічно сталого розвитку, стало головним стратегічним орієнтиром. Сьогодні провідною концепцією австрійської регіональної політики є смарт-спеціалізація, яка поєднує наявні конкурентні переваги регіонів із новітніми технологіями та майбутніми тенденціями розвитку, одночасно підкреслюючи вирішальне значення територіального виміру для успішної реалізації інноваційних стратегій.

Багаторівнева система на практиці

Сучасна регіональна політика Австрії функціонує на чотирьох взаємопов’язаних рівнях – європейському, федеральному, рівні федеральних земель та регіональному, кожен із яких має власних учасників, стратегічні документи й інструменти реалізації політики. Водночас усі ці рівні інтегровані між собою завдяки розгалуженій системі координаційних механізмів і партнерських мереж.

Федеральні землі як стратегічні учасники

Інструменти політики згуртованості ЄС та спільної аграрної політики, запроваджені після вступу Австрії до Європейського Союзу в середині 1990-х років, суттєво збільшили фінансування регіональної політики та посилили роль федеральних земель як її основних суб’єктів. Сьогодні кожна федеральна земля має комплексну систему стратегічного планування, що поєднує стратегії просторового розвитку, галузеві стратегії розвитку та стратегії смарт-спеціалізації. Саме цей процес сприяв створенню в кожній землі агенцій регіонального та економічного розвитку, а також значному поглибленню співпраці між усіма рівнями врядування.

Нині територіальний розвиток на рівні федеральних земель охоплює значно ширше коло завдань, ніж суто економічний розвиток. До основних викликів належать демографічні зміни та їхній вплив на розвиток інфраструктури; відтік населення з периферійних територій одночасно зі зростанням навантаження на міські агломерації; питання міграції та інтеграції; організація надання базових соціальних послуг; а також розвиток співпраці між містами та їхніми функціональними територіями.

Серед основних інструментів регіональної політики на рівні федеральних земель використовуються координаційні платформи, консультативні структури, що сприяють активізації регіонального розвитку (зокрема NÖ.Regional.GmbH у Нижній Австрії та Regionalmanagement Oberösterreich у Верхній Австрії), а також механізми фінансової підтримки, орієнтовані на реалізацію процесів розвитку та пілотних проєктів.

У зв’язку зі зростанням адміністративного навантаження, пов’язаного з управлінням фондами Європейського Союзу, останніми роками в Австрії простежується цілеспрямована тенденція до розширення використання програм, що фінансуються з національного бюджету і краще пристосовані до започаткування комплексних територіально орієнтованих форм співпраці. Прикладами такого підходу є Закон про регіональний розвиток федеральної землі Штирія (Regional Development Act 2017), спеціалізовані програми федеральної землі Тіроль для регіонів Осттіроль-Ізельталь та Піцталь, а також програми NÖ.Regional.GmbH у Нижній Австрії.

Федеральна структурна політика та політика ринку праці

Федеральний уряд Австрії зосереджується на реалізації загальнонаціональних цілей структурної політики, зокрема на розвитку співпраці між наукою та бізнесом, підтримці мережевої взаємодії та стимулюванні стартапів через конкурентні програми, орієнтовані на досягнення високих результатів, такі як COMET і AplusB Scale-Up. Хоча ці інструменти мають помітний територіальний вплив, вони не переслідують безпосередньо цілей регіональної політики. Водночас університети дедалі більше утверджуються як важливі регіональні актори. Відповідно до послідовних загальноавстрійських планів розвитку університетів, від них очікується виконання не лише освітньої функції, а й сприяння регіональному розвитку та передачі знань суспільству – так званої «третьої місії».

Політика на ринку праці традиційно має виражений регіональний характер. Австрійська служба зайнятості (AMS) функціонує через федеральний офіс, дев’ять земельних організацій та 98 регіональних відділень. Європейський соціальний фонд (ESF) сприяв запровадженню інноваційних підходів, зокрема розвитку превентивної політики на ринку праці, а також розширенню кола учасників із залученням федеральних земель. При цьому розподіл коштів фонду здійснюється з урахуванням як регіональних потреб, так і загальнонаціональних пріоритетів.

Регіональний рівень: стратегії та інституції

На рівні, нижчому за NUTS II, територіальний розвиток здійснюється на основі інтегрованих стратегій розвитку із залученням широкого кола зацікавлених сторін. На відміну від програм просторового планування, такі стратегії не встановлюють обов’язкових нормативних вимог, а слугують рамковими орієнтирами для діяльності організацій регіонального розвитку.

Такі організації функціонують у всіх регіонах Австрії – або як структури, створені на рівні федеральних земель, або як асоціації регіонального управління. Вони виконують ключову роль у мобілізації та консультуванні ініціаторів проєктів, поширенні інформації, а також у координації та посередництві між регіональними зацікавленими сторонами. Для цього використовуються такі інструменти, як LEADER, Європейське територіальне співробітництво та різноманітні національні програми фінансування.

Виклики регіональної політики

Федеративний устрій Австрії та її традиції співпраці створюють міцну основу для інтегрованого територіального розвитку. Водночас багаторівнева система врядування породжує низку постійних викликів:

• Комунікація та координація в межах багаторівневої системи врядування – забезпечення ефективного використання інструментів на рівнях ЄС, федерального уряду, федеральних земель і регіонів.
• Подолання внутрішніх адміністративних кордонів, насамперед між федеральними землями, а також між містами та їхніми функціональними територіями.
• Посилення уваги до соціальних викликів регіонального економічного розвитку, розглядаючи їх як джерело можливостей для інновацій.
• Переосмислення ролі інструментів політики згуртованості ЄС та формування нових імпульсів для майбутніх програмних періодів.

Ключовою структурною зміною стало те, що класична регіональна політика, заснована на визначенні проблемних територій і цільовій підтримці структурно відсталих регіонів, значною мірою поступилася місцем територіально орієнтованому підходу, який передбачає мобілізацію ендогенного потенціалу всіх типів регіонів. Сьогодні саме багаторівнева система врядування формує загальну рамку регіонального розвитку в Австрії, тоді як реалізація регіональної політики здійснюється через організації з розвитку та набір інструментів політики, а не через централізований перерозподіл ресурсів «згори вниз».

Австрійська система багаторівневого врядування: загальний огляд

Регіональна політика Австрії реалізується в межах чотирирівневої системи врядування, де кожен рівень характеризується власними інституціями, стратегіями та інструментами:

Вертикальна та горизонтальна координація між цими рівнями забезпечується як формальними інструментами – міжурядовими угодами відповідно до статті 15a Федеральної конституції Австрії та партнерськими угодами в межах Регламенту про спільні положення (CPR) (див. нижче), – так і неформальними платформами, зокрема ÖROK та так званим Bundesländerdialog (Федерально-земельним діалогом) з питань інноваційної політики.

Характерною рисою цієї системи є те, що вона ґрунтується не на ієрархічному підпорядкуванні, а на переговорах, обміні інформацією та добровільній координації. Саме ця особливість – відсутність командно-адміністративної моделі за одночасної наявності глибоко вкоріненої культури взаємної відповідальності – робить австрійську систему стійкою і водночас складною в управлінні.

Ландшафт фондів Європейського Союзу в Австрії

Попри відносно високий рівень економічного розвитку, Австрія активно використовує Європейські структурні та інвестиційні фонди як інструмент підтримки інновацій, сталого економічного розвитку, соціальної інтеграції та територіальної згуртованості. У програмному періоді 2021–2027 років Австрія залучає ресурси кількох фондів, що реалізуються в режимі спільного управління. До них належать фонди, діяльність яких регулюється Регламентом про спільні положення (CPR), а також Європейський сільськогосподарський фонд розвитку сільських територій (EAFRD), який формально не підпадає під дію CPR, але зберігає важливе значення для реалізації регіональної політики.

Фінансовий огляд

Політика згуртованості ЄС, яка охоплює Європейський фонд регіонального розвитку (ERDF), INTERREG, Європейський соціальний фонд плюс (ESF+), Фонд справедливого переходу (JTF) та Європейський фонд морського, рибного господарства та аквакультури (EMFAF), забезпечує Австрії фінансування в обсязі близько 1,32 млрд євро і становить основну складову фінансової підтримки ЄС для країни. Додатково Австрія отримує приблизно 217 млн євро з фондів HOME з безпеки та міграції. Найбільшим же окремим джерелом фінансування є EAFRD, обсяг ресурсів якого становить 4,1 млрд євро і який призначений для підтримки розвитку сільських територій:

* У поточних цінах відповідно до Угоди про партнерство на 2021–2027 роки.

Стратегічна та інституційна рамка

Угода про партнерство між Австрією та Європейською Комісією, яка охоплює ERDF, ESF+, JTF та EMFAF, визначає загальну стратегічну рамку їх реалізації та охоплює чотири стратегічні цілі політики ЄС: розумніша Європа (дослідження та інновації), зеленіша Європа (екологічний перехід), більш пов’язана Європа (мобільність і цифрова інфраструктура) та більш соціальна Європа (соціальна інтеграція та зайнятість). Окрему ціль передбачено для Фонду справедливого переходу (JTF), який підтримує регіони, що найбільше зазнають впливу процесів декарбонізації.

ÖROK відіграє центральну координаційну роль у цій системі: вона є національною платформою координації регіональної політики ЄС, виконує функції національного контактного пункту INTERREG (охоплюючи сім програм транскордонного співробітництва із сусідніми державами, а також транснаціональні програми Alpine Space, Danube і Central Europe та міжрегіональну програму INTERREG Europe), а з 2014 року також виконує функції керівного органу загальноавстрійської регіональної програми ERDF/JTF. Крім того, Австрія бере активну участь у макрорегіональних стратегіях Європейського Союзу – Стратегії ЄС для Дунайського регіону (EUSDR) та Стратегії ЄС для Альпійського регіону (EUSALP), а також у європейських мережах знань ESPON і European Urban Initiative.

Загальноавстрійська регіональна програма ERDF/JTF

Загальноавстрійська регіональна програма ERDF/JTF об’єднує ресурси обох фондів у межах єдиної багатофондової програми із загальним обсягом фінансування майже 1,66 млрд євро (597,4 млн євро – внесок ЄС, 270,8 млн євро – національне державне співфінансування, 795,8 млн євро – приватне фінансування). Ресурси ERDF розподіляються між трьома пріоритетами: інновації (59 %, 287,8 млн євро), спрямовані на підтримку науково-дослідного співробітництва, трансферу технологій та інноваційних малих і середніх підприємств; сталий розвиток (30 %, 150,6 млн євро), що охоплює енергоефективність, циркулярну економіку та кліматично стійку інфраструктуру; і територіальний розвиток (11 %, 55,0 млн євро), спрямований на розвиток функціональних територій, міжмуніципального співробітництва та скорочення регіональних диспропорцій. Кошти JTF програмуються в межах четвертого пріоритету, присвяченого переходу до декарбонізованої економіки.

Реалізація програми здійснюється ÖROK який виконує функцію керівного органу, за участю 14 проміжних органів (Intermediate Bodies) (3 – на федеральному рівні, 11 – на рівні федеральних земель), єдиного органу аудиту та уніфікованої системи моніторингу, які доповнюються національним керівним комітетом, до складу якого входять представники дев’яти федеральних земель та BMLUK. Безпосередня реалізація проєктів здійснюється виключно проміжними органами відповідно до визначеного ланцюга процесів – від інформування потенційних бенефіціарів до підсумкової перевірки досягнутих результатів і витрат.

Замість «засвоєних уроків»…

Австрійський досвід у сфері регіональної політики та просторового розвитку дає низку висновків, які можуть бути корисними для будь-якої системи врядування, що прагне побудувати ефективну та сталу модель територіального розвитку. Йдеться не про «готові рецепти», а радше про узагальнення, сформовані на основі десятиліть практичного досвіду функціонування складної федеративної системи та багаторівневого врядування.

Люди – в основі всього

Зрештою, якість будь-якої системи регіональної політики визначається людьми, які її впроваджують. Професійні компетенції, взаємна довіра та довготривалі інституційні зв’язки є основою ефективного публічного управління. Часта плинність кадрів або короткострокові трудові контракти призводять до втрати інституційної пам’яті, яка є критично важливою для забезпечення безперервності складних процесів багаторівневого врядування за участю численних стейкхолдерів. Саме тому формування та збереження професійних і досвідчених команд – на всіх рівнях, від органів регіонального розвитку до федеральних координаційних інституцій, – є не другорядним завданням, а необхідною передумовою системної ефективності.

Розмежування повноважень як основа ефективного врядування

Чітке та загальнозрозуміле розмежування повноважень між різними рівнями влади є не просто бажаним – воно є необхідною передумовою ефективного функціонування системи врядування. Якщо компетенції перетинаються, оспорюються або залишаються нечітко визначеними, зростають витрати на координацію, знижується рівень підзвітності та погіршується узгодженість політики. Досвід Австрії свідчить, що навіть добре налагоджена система кооперативного врядування потребує постійної уваги до чіткого розподілу ролей, особливо в умовах появи нових сфер політики – таких як адаптація до зміни клімату, цифрова трансформація чи управління фондами Європейського Союзу, – які не завжди органічно вписуються в усталену систему розмежування повноважень.

Координація має бути нейтральною та горизонтальною

Ефективна координація між різними рівнями влади та учасниками процесу потребує існування спеціалізованої, нейтральної платформи, яка не має власних інтересів, окрім забезпечення максимально ефективної координації між усіма її учасниками. Саме таку функцію в Австрії виконує ÖROK: вона об’єднує федеральний уряд, федеральні землі, муніципалітети, соціальних партнерів та групи інтересів на засадах рівноправності, не маючи при цьому ієрархічних повноважень.

Саме така горизонтальна модель координації, що ґрунтується на консенсусі, а не на командно-адміністративному управлінні, забезпечує стійкість усієї системи. Координаційна архітектура, яка залежить від вертикального підпорядкування та директивного управління, є вразливою: вона може ефективно функціонувати за стабільних умов, але ризикує втратити дієздатність саме тоді, коли вона найбільш необхідна – у періоди політичної напруги чи інституційних криз. Натомість система, побудована на рівноправному діалозі, переговорах і взаємній довірі, значно краще здатна витримувати подібні виклики.

Не варто будувати систему, спираючись лише на чинні регламенти ЄС

Поширеною помилкою країн, які створюють або реформують свої системи просторового та регіонального розвитку, є спокуса копіювати структуру регламентів політики згуртованості ЄС, замість того, щоб формувати систему, адаптовану до власного адміністративного устрою та потреб розвитку. Регламенти ЄС є результатом компромісу між 27 державами-членами і відображають найнижчий спільний знаменник дуже різних національних моделей. Тому їх слід розглядати як орієнтир, а не як готовий шаблон.

Крім того, регламенти ЄС постійно змінюються. Показовим прикладом є поточна пропозиція Європейської комісії щодо програмного періоду 2028–2034 років, відповідно до якої статистичною основою для розподілу «регіональних» фондів ЄС між державами-членами має стати рівень NUTS III замість NUTS II. Це може суттєво впливати на те, як держави-члени вибудовують власну систему регіональної класифікації та архітектуру програмування. Відтак адаптація національної системи, жорстко прив’язаної до чинних правил ЄС, може виявитися витратною після їх подальшого перегляду.

Універсального підходу не існує

Кожна держава-член ЄС – як і кожен її регіон – є унікальною з огляду на конституційний устрій, адміністративні традиції, економічну географію, політичну культуру та траєкторію розвитку. Не існує універсальної моделі врядування у сфері регіональної політики, яку можна було б просто перенести з одного контексту в інший і гарантовано отримати такі самі результати. Наприклад, австрійський кооперативний, позазаконодавчий підхід до координації просторового розвитку відображає специфічні особливості австрійського федералізму та системи соціального партнерства, які не можна автоматично відтворити в інших країнах.

Водночас це зовсім не означає, що порівняльне вивчення міжнародного досвіду не має цінності – навпаки. Аналіз різних моделей, виявлення принципів і механізмів, які зумовлюють їхню успішність або, навпаки, недоліки, а також вибіркова адаптація тих елементів, що відповідають місцевому контексту, є надзвичайно продуктивним підходом. Мета полягає не в копіюванні чужих моделей, а у свідомому проєктуванні власної системи, яка спирається на найкращий міжнародний досвід, але водночас відповідає національним особливостям, потребам і умовам розвитку.

Ця стаття підготовлена Йоганнесом Россбахером у межах експертної підтримки, яку він надає Програма «U-LEAD з Європою» з питань аналізу регіональної політики розвитку в контексті потреб України у виконанні рекомендацій Європейської Комісії, викладених у Звітах про розширення щодо України стосовно Розділу 22 «Регіональна політика та координація структурних інструментів».

Програма для України з розширення прав і можливостей на місцевому рівні, підзвітності та розвитку «U-LEAD з Європою» спільно фінансується ЄС та його державами-членами Німеччиною, Данією, Францією, Австрією, Польщею та Словенією для підтримки України на її шляху до зміцнення місцевого самоврядування. U-LEAD сприяє прозорому, підзвітному та багаторівневому управлінню в Україні, яке відповідає потребам громадян та розширює можливості громад.

Зміст цієї статті є виключною відповідальністю її авторів та не обов’язково відображає позицію Програми «U-LEAD з Європою», Європейського Союзу і його держав-членів Німеччини, Данії, Франції, Австрії, Польщі та Словенії.

***

Йоганнес Россбахер – австрійський старший експерт з питань публічного управління, який має багаторічний професійний досвід у сферах політики згуртованості ЄС, регіонального розвитку та просторового планування, а також займає унікальне місце у координації європейських і національних механізмів регіональної політики. Протягом понад трьох десятиліть він представляв Австрію на рівні Європейського Союзу та відігравав ключову роль у формуванні й переговорах щодо пакетів реформ політики згуртованості, зокрема під час головування Австрії в Раді Європейського Союзу. Його професійна діяльність поєднує стратегічну координацію політики, управління програмами та міжнародну експертно-консультаційну роботу, включаючи довгострокові експертні місії з підготовки систем управління структурними фондами в державах-членах Європейського Союзу.