Бюджетна декларація на 2027–2029 роки ще не ухвалена – і саме тому громади намагаються долучитися до її формування, поки правила не зафіксовані і визначаються на наступні три роки. Раніше Міністерство фінансів повідомило про початок підготовки документа. Відповідно до Бюджетного кодексу, документ має бути поданий уряду до 15 травня і схвалений до 1 червня.

Про бюджет зазвичай говорять мовою цифр: лімітів, прогнозів і балансів. На майданчику відкритого діалогу «Громади майбутнього: Формування Бюджетної декларації 2027-2029 – людиноцентричні підходи державної та місцевої політики» цю оптику свідомо змінили. 

 

 

Відкритий діалог в Українському кризовому медіа-центрі, організований Всеукраїнською асоціацією ОТГ у партнерстві з Представництвом ЮНІСЕФ в Україні, УКМЦ та порталом «Децентралізація», змістив фокус із цифр на сенс: бюджет не лише система показників, а інструмент, який визначає, чи витримає громада навантаження і чи отримає людина необхідну підтримку. Саме таку рамку задала модераторка Надія Петруняк: за кожним бюджетним рішенням стоять конкретні люди – діти, батьки, ветерани, внутрішньо переміщені особи – і саме від їхніх потреб має відштовхуватися державна політика.

Масштаб дискусії це підтвердив: до неї долучилися понад 500 представників із 322 територіальних громад з усієї України.

Першу принципову позицію одразу окреслив голова Всеукраїнської асоціації ОТГ, Новоукраїнський міський голова Олександр Корінний. За його словами, усе, що ухвалюється у Верховній Раді чи Кабінеті Міністрів, зрештою виконується в громадах, там, де місцева влада змушена знаходити ресурс на освіту, соціальну сферу, медицину і допомогу вразливим групам.

 

 

«Сьогодні – це не тенденція, сьогодні – це необхідність», – наголосив він, говорячи про людиноцентричність бюджетної політики в умовах війни і  нестабільну систему фінансування.  

Найгостріше прозвучала його оцінка про правила гри наприкінці бюджетного року: якщо 26 грудня місцевим бюджетам додають нові видатки на дошкілля чи позашкілля, коли бюджети вже ухвалені, середньострокове планування втрачає будь-який зміст. 

У таких умовах громади перестають розвиватися і переходять у режим постійного реагування. І ціна цього – цілком конкретна. Для невеликої громади вилучення частини «силового» ПДФО означає мінус 70 мільйонів гривень на рік із бюджету приблизно у 240 мільйонів.

Саме тому Асоціація наполягає на фіксації правил. Ключовий акцент: податок на доходи фізичних осіб як базове джерело фінансової спроможності громад. Асоціація пропонує закріпити 64% ПДФО за місцевими бюджетами з подальшим підвищенням до 75% після завершення воєнного стану.

 

 

«Ми маємо нарешті піти перший рік у бюджет без цієї політичної «гойдалки» – 60% чи 64% ПДФО», – підкреслив Олександр Корінний.

Паралельно пропонується змінити сам принцип його зарахування – прив’язати податок до місця проживання людини, а не до місця її роботи. Логіка проста: якщо громада забезпечує людині послуги там, де вона живе, саме там має залишатися і ресурс на її фінансування.

Окрема частина пропозицій стосується стійкості місцевих бюджетів. Асоціація наполягає на недопущенні подальшого звуження їхньої дохідної бази, перегляді механізмів горизонтального вирівнювання та переході до використання актуальних даних про чисельність населення з Реєстру територіальних громад Державної міграційної служби. Інакше, як підкреслюють у громадах, будь-яке планування і надалі буде базуватися на цифрах, які не відображають реальності

Людиноцентричність: як змінюється логіка бюджетування

Керівник відділу соціальної політики Представництва ЮНІСЕФ в Україні Пол фон Кіттліц запропонував змінити саму логіку планування. За його словами, бюджет має формуватися не від наявних активів чи інфраструктури, а від реальних потреб людей на рівні громади. Інакше кажучи, спочатку – розуміння, що потрібно дитині, родині, людині в складних життєвих обставинах. І лише після цього – розрахунок ресурсу, який це забезпечить.

 

 

«Ми маємо поставити дитину, і взагалі людину в центр планування будь-якого процесу. Інакше є ризик, що обмежені ресурси будуть розподілені неправильно – не туди, де потреба найбільша», – наголосив Пол фон Кіттліц.

Такий підхід, за його словами, критично важливий саме для середньострокового планування. Бюджетна декларація на три роки має бути не лише прогнозом цифр, а документом, який фіксує пріоритети державної політики і дозволяє громадам планувати розвиток, а не виживання.

Уряд: бюджетна декларація як рамка, а не рішення

На цьому тлі позиція уряду звучала більш обережно і водночас структурно – як пояснення того, як саме працює бюджетний інструмент і де його межі. У Міністерстві фінансів наголошують: бюджетна декларація не є документом рішень, а задає рамку для їх подальшого формування. Як зазначила директорка Департаменту видатків бюджетної сфери Мінфіну Світлана Бойко, вона містить орієнтовні показники доходів і видатків, сформовані на основі макропрогнозу, тоді як конкретні програми, пріоритети і обсяги фінансування визначаються вже на етапі ухвалення державного бюджету. Водночас вона звернула увагу на масштаб соціального блоку в бюджеті: «Соціальна сфера є другою за обсягом видатків після сектору оборони».

Це ще раз підкреслює важливу особливість декларації як інструменту: вона задає рамку, але не містить остаточних бюджетних рішень. За словами директора Департаменту політики міжбюджетних відносин та місцевих бюджетів Мінфіну Олександра Мороза, декларація працює як інструмент середньострокового планування, який задає орієнтири, але не визначає остаточний розподіл ресурсів.

 

 

Водночас у Міністерстві соціальної політики акцент зміщується на зміст самих видатків. Генеральний директор Директорату стратегічного планування та координації політик Сергій Собчук говорить про необхідність переходу від моделі, орієнтованої переважно на виплати, до системи, в якій ключову роль відіграють соціальні послуги і інфраструктура їх надання. Це підхід, у якому громада стає основним рівнем взаємодії з людиною – там, де формується і реалізується більшість соціальних рішень.

 

 

У Міністерстві розвитку громад та територій цю логіку доповнюють інституційним виміром. Як зазначає заступниця директора Департаменту багаторівневого врядування Людмила Даменцова, основним залишається питання чіткого розмежування повноважень між рівнями влади, яке має нарешті закріпити базове правило децентралізації: кожне повноваження повинне супроводжуватися чітко визначеним ресурсом.

У підсумку урядова позиція окреслює важливу формулу: бюджетна декларація задає напрям і параметри політики, але її ефективність напряму залежить від того, наскільки ці параметри будуть наповнені конкретними рішеннями і ресурсом на рівні громад.

Парламент: між зобов’язаннями держави і реальним ресурсом

Найжорсткіше проблему системної несправедливості у бюджетній політиці сформулювала голова Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова. За її словами, держава досі не бачить повної картини власних соціальних фінансів. Формально видатки Міністерства соціальної політики становлять 466 мільярдів гривень, однак загальний ресурс, який працює в соціальній сфері, сягає 1 трильйона 260 мільярдів.

 

«Це фактично другий бюджет країни, який не інтегрований у декларацію», – підкреслила вона. Це означає, що значна частина коштів, зокрема системи соціального страхування, залишається поза повноцінною логікою бюджетного планування.

Ще гостріше прозвучала оцінка виконання зобов’язань. «Виконати всі зобов’язання по соціальній політиці… не видається можливим», – сказала народна депутатка. І наслідок цієї розбіжності – не теоретичний. Йдеться про 768 тисяч судових рішень, які роками не виконуються. За словами голови Комітету, сума заборгованості держави за цими рішенням на сьогодні вже перевищує 100 мільярдів гривень. Це хронічна заборгованість, яка роками тисне на державний та місцеві бюджети. 

Окремо Галина Третьякова звернула увагу на ще один вимір проблеми – нерівність. За її словами, розрив у солідарній пенсійній системі – у 94,7 раза: від 2595 гривень до 240 тисяч. Це, фактично, ставить під сумнів сам принцип солідарності, на якому ця система побудована. Саме тому вона запропонувала змістити фокус бюджетної політики – від людиноцентричності до родиноцентричності, коли у центрі рішень опиняється домогосподарство як базова одиниця соціальної стійкості.

Іншу, але не менш принципову проблему підняла голова Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олена Шуляк. Її акцент – у відсутності чіткого розмежування повноважень між рівнями влади.

 

 

«Поки не визначено, хто саме фінансує конкретні послуги, громада завжди залишатиметься тією ланкою, яка змушена закривати всі прогалини власним ресурсом»,– наголосила вона.

По суті, це базова управлінська проблема: держава делегує повноваження, але не завжди підкріплює їх достатнім фінансовим ресурсом. Вона також нагадала, що парламент лише зараз виходить на системне врегулювання цього питання – зокрема через законодавче закріплення розмежування повноважень між рівнями влади.

 

 

У цій логіці бюджетна проблема перестає бути фінансовою і стає управлінською.

Цю позицію доповнив народний депутат Дмитро Микиша, який перевів дискусію у площину інструментів: «Бюджетна декларація – це форма, інструментарій, за допомогою якого це має виконуватись».

За його словами, ключова проблема полягає не лише у змісті документа, а в тому, що країна досі не перейшла до повноцінного середньострокового бюджетування. Без цього декларація ризикує залишатися формальним документом, який не впливає на реальні процеси.

У сукупності позиції парламенту окреслюють одразу кілька вузлів проблеми: неповну картину публічних фінансів, невідповідність зобов’язань і ресурсу, глибоку соціальну нерівність і відсутність чітких правил розподілу відповідальності.

І саме ці питання стають ключовими для того, чи зможе нова бюджетна декларація змінити ситуацію, чи залишиться ще одним рамковим документом без реального впливу.

Громади на практиці: між відповідальністю і відсутністю ресурсу

Як виглядає бюджетна політика на рівні щоденної роботи – з конкретними обмеженнями, рішеннями і відповідальністю – говорили самі громади.

 

 

Світлана Спажева, начальниця Покровської селищної військової адміністрації (Дніпропетровська область), сформулювала це максимально прямо: «Ми, як громади, вже стали тією точкою опори для людей. Але без системних змін у бюджетній декларації ми просто ризикуємо: у нас є відповідальність, але немає спроможності».

Громади фактично виконують функції держави на місцях – забезпечують соціальний захист, працюють із внутрішньо переміщеними особами, підтримують інфраструктуру і реагують на кризові виклики.

Світлана Спажева окреслила і головне очікування від бюджетної політики: «Зробити так, щоб громади не виживали, а розвивалися». Водночас вона систематизувала ключові виклики, з якими стикаються громади: хронічне недофінансування, невідповідність між стандартами послуг і ресурсом, різке зростання потреб через війну та обмежена гнучкість бюджетів.

 

 

Ігор Гнатуша, начальник Комиш-Зорянської селищної військової адміністрації (Запорізька область), звернув увагу на іншу критичну проблему – вилучення вільних залишків наприкінці бюджетного року.  Його питання прозвучало як діагноз системи: «Як ти будеш ефективно взагалі хазяйнувати цілий рік?» 

Фактично, це означає, що громади не мають гарантії збереження ресурсу, який вони накопичують протягом року. У таких умовах планування фактично втрачає сенс: складно закладати довгострокові рішення в медицині, соціальному захисті чи відновленні, коли будь-який фінансовий запас може бути вилучений наприкінці бюджетного періоду.

Окремо він звернув увагу і на сферу охорони здоров’я, де навантаження на громади зростає особливо швидко – від утримання лікарень до забезпечення кадрового ресурсу. У багатьох випадках ці витрати залишаються на рівні місцевих бюджетів без відповідної підтримки.

 

 

Ті ж самі акценти звучали і від Білозірської, Шульгинської, Полтавської, Мереф’янської громад. Володимир Міцук, Наталя Петренко, Катерина Ямщикова та Веніамін Сітов говорили по-різному, але про одне: навантаження на місцевий рівень зростає швидше, ніж фінансові можливості. Як підкреслила Наталя Петренко, якщо порахувати всі зобов’язання, за які відповідає громада, не вистачить не те що бюджету розвитку – не вистачить навіть загального бюджету із захищеними статтями. 

Мова не про окремі проєкти чи ініціативи, а про базові функції: утримання соціальної сфери, виконання державних зобов’язань, підтримку людей у складних життєвих обставинах. У такій конфігурації ресурсу громада фактично не має простору для розвитку – бюджет поглинають поточні витрати. І це навантаження давно вийшло за межі окремих секторів. Воно охоплює одразу кілька критичних напрямів: соціальні послуги, ветеранську політику, безпеку, підтримку внутрішньо переміщених осіб і утримання інфраструктури, тобто про весь спектр відповідальності, який сьогодні концентрується на рівні громади.

 

 

Про цю ж системну проблему говорить і Володимир Міцук: «У нас кошти визначають повноваження, а не навпаки. І в результаті громади все одно залишаються тими, хто відповідає за все, але без достатнього ресурсу». 

Висновок: без зміни правил система не працює

Громади фактично опинилися в ситуації, коли щодня змушені «зшивати» розрив між державними рішеннями і реальним ресурсом. Саме тому їхні очікування від бюджетної декларації звучать максимально прагматично: передбачуваність рішень, актуальні дані про населення, ресурс, прив’язаний до місця проживання людини, а не до формальних показників. Без цього, як прямо говорять у громадах, будь-яке середньострокове планування залишатиметься декларативним і знову повертатиметься на місцевий рівень у вигляді невиконаних зобов’язань.

 

 

Ця дискусія чітко показала важливу річ: проблема не в тому, що громади просять більше грошей «на все». Проблема в іншому – соціальні, освітні, ветеранські та медичні зобов’язання держави вже давно спустилися на місцевий рівень, але ресурс під ними лишається неповним, нестабільним або несправедливо розподіленим. Саме тому Бюджетна декларація 2027–2029 років для громад – це можливість змінити базову логіку системи. Щоби бюджет нарешті починався з реальних потреб людини, а не формальних показників. Майданчик для відкритого діалогу «Громади майбутнього: можливості для кожної дитини та родини» – це формат обговорення рішень, що визначають розвиток громад, із фокусом на доступність послуг, фінансову спроможність та підтримку вразливих груп. Ініціатива реалізується Всеукраїнською асоціацією об’єднаних територіальних громад у партнерстві з Представництвом  ЮНІСЕФ в Україні, Українським кризовим медіа-центром та порталом «Децентралізація».  Цей матеріал було створено за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW. Зміст матеріалу є виключно відповідальністю Всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування «Асоціація об`єднаних територіальних громад» та не обов’язково відображає точку зору уряду Німеччини та/або ЮНІСЕФ.

Оригінал статті - на сайті Українського кризового медіа-центру: https://uacrisis.org/uk/byudzhetna-deklaratsiya-2027-2029-chomu-gromady-proponuyut-zminyty-pravyla-gry