Коропська громада, що на Чернігівщині, розташована в зоні підвищеної небезпеки через близькість до кордону з рф. Тут розуміють: безпека дітей – пріоритет № 1.

Історія ремонту укриття в Атюшівській школі – це приклад того, як наполегливість громади, співпраця з міжнародними партнерами та активність учнів можуть перетворити похмуре укриття на найсучасніший освітній простір у селі.

«В укритті школи, збудованої в 1986 році, ніколи не робили ремонт. Стіни – з голих бетонних блоків, без побілки, сирість та темрява – таким це місце було роками. До повномасштабного вторгнення приміщення слугувало складом для списаних шкільних меблів: парт та стільців, які шкода було викинути», – розповідає Микола Свердлов, директор школи.

З початком великої війни колектив власноруч намагався привести сховище до ладу: виносили мотлох, закладали вікна піском, проводили світло. Проте умови залишалися складними: не було підлоги, не працювали туалети, двері розвалювалися. Перебувати там довго було неможливо через холод і сирість.

Ситуація докорінно змінилася, коли громада стала партнером ініціативи «DECIDE: ВІДБУДОВА». Як і чому – читайте в тексті.

 

 

Філософія успіху громади

Коропська громада вирізняється своєю активністю в залученні позабюджетних коштів. За час повномасштабної війни їм вдалося залучити 186 мільйонів гривень грантових коштів, отримати понад 80 генераторів, відремонтувати чотири укриття в школах та отримати техніку для комунальних служб.

Однак голова громади наголошує: за цими цифрами стоїть титанічна праця.

«Люди сприймають фінансову допомогу та участь у проєктах так, наче це манна небесна. Насправді ні. Це шалена конкуренція, безсонні ночі і велика праця. Ми ж могли не стати учасниками цього проєкту, якби не відстежували такі можливості, якби не довели, що в нас чудові освітяни, що нашій громаді справді треба укриття, що ми готові вчитися, допомагати, включатися, дотримуватися дедлайнів, звітувати. Й мені навіть страшно уявити, скільки б ми втратили, якби нам не повірили», – каже Володимир Куніцин, Коропський селищний голова.

Голова громади порівнює роль місцевого самоврядування з менеджментом футбольного клубу: громада має обирати найкращих управлінців, щоб досягати результату.

«У нас небагата громада, але широка інфраструктура, яку ми не можемо вдосконалити самотужки. Є 9 шкіл, 13 старостатів, чудова лікарня, готель, територіальний центр, два будинки для літніх людей, ДЮСШ, мистецька школа, центр дитячої творчості. Це все потребує серйозних коштів, яких не вистачає», – ділиться голова громади.

Водночас Володимир Куніцин наголошує, що участь у грантових програмах – це не лише про гроші, а і про навчання та зміну мислення, і такого принципу дотримується команда ОМС.

«Наприклад, проєкт DECIDE – наш постійний партнер. Ми стежимо за їхніми безпековими та освітніми проєктами, радимося з експертами щодо законодавчої бази. Ми знаємо, до кого звернутися, що нас скерують, нам допоможуть, підкажуть, а тому почуваємося значно впевненіше», – каже Євген Кислий, головний спеціаліст відділу освіти Коропської селищної ради.

За словами Володимир Куніцина, візити експертів та участь у міжнародних проєктах допомагають долати комплекс меншовартості та розширювати горизонти:

«Знання часто дають значно більші можливості, ніж коли тобі просто подарували мільйон гривень. Ми розуміємо, що ми – не центр Всесвіту, Короп – це периферійне містечко. Але коли до тебе приїжджають люди, несуть знання, розуміння ситуації, погляд з іншого боку – це велика честь. Це дає змогу позбутися «периферійного мислення», коли люди думають лише про те, аби щось узяти сьогодні, без стратегії на майбутнє. Коли ти навчаєшся, вчишся робити щось нове – прогресуєш, і люди навколо тебе прогресують».

Чому обрали саме цю школу та як вода ледь не зупинила ремонт

Вибір закладу освіти для ремонту укриття не був випадковим. Громада робить ставку на перспективу. Атюша – віддалене село, але має потенціал для розвитку.

«Я вірю в те, що в перспективі це село буде успішним, тому що на порозі будівництво потужної тваринницької ферми, де буде близько 400 робочих місць. А де працюють люди, там будуть діти і школа буде потрібна», – пояснює Володимир Куніцин.

Крім того, сюди підвозять дітей з інших населених пунктів. Загалом у школі навчається понад 100 учнів і учениць. Тож інвестиція в безпеку саме цього закладу – це вклад у майбутнє.

Водночас шлях до сучасного простору в селі Атюша не був простим. Уперше за 18 років у підвал піднялися ґрунтові води. Це сталося на етапі активних робіт і змусило будівельників зупинитися майже на чотири місяці.

 

Укриття до ремонту

 

«Вода піднялася на 15-20 сантиметрів. Це значно ускладнило роботу та призвело до здорожчання проєкту. Загалом ремонт тривав із лютого 2023 року до вересня 2025», – згадує Микола Свердлов, директор школи.

Загальна вартість проєкту склала майже 4,8 мільйона гривень. Важливою умовою було співфінансування – громада виділила 500 тисяч гривень. Коли через воду виникли додаткові витрати, партнери з DECIDE оперативно допомогли розвʼязати проблему.

Від складу меблів до цифрового хабу: що змінилося

Сьогодні укриття площею 226 квадратних метрів перетворилося на повноцінний освітній простір із зонуванням. Директор школи Микола Свердлов проводить віртуальну екскурсію оновленим простором:

• Цифровий хаб: простір обладнали проєктором, комп’ютерами та 15 планшетами для уроків.
• Бібліотека та лаунж-зона: у коридорах – полички з книгами, які можна брати додому, крісла-гойдалки, настільний футбол та м’які дивани для відпочинку.

 

 

• Простір для навчання: великий зал зонували для всіх класів (з 1 по 11). Для першокласників встановили мобільну штору, щоб відокремити їх від старших учнів – так за можливості планують розділити всі класи. А також розмістили два телевізори.
• Облаштовано три сучасні туалети, зокрема інклюзивний, а на вході встановили підйомник для маломобільних груп.
• Окрема кімната – для вихованців дитсадка з ліжечками та іграми.

 

В усіх зонах укриття є парти та стільці та працює швидкісний Wi-Fi.

 

Особливістю проєкту в Коропській громаді стало те, що діти мали змогу додати дещо своє в укриття – на це DECIDE виділив мінігрант у розмірі 50 тисяч гривень. Відбувалося справжнє учнівське голосування – обирали серед зони релаксації, спортивного майданчику та проєкту, спрямованого на психологію.

Перемогу здобув проєкт старшокласників «Зона релаксації». Педагогиня-організаторка Марина Васильєва, яка курувала команду учнів і учениць, які вже закінчили школу, розповідає:

«Учнівству все дуже сподобалось. Приїхали тренери, навчали нас писати проєкти. Дітям подобалося вчитися, дізнаватися щось нове – й одразу застосовувати ці знання. Коли ми виграли, діти були щасливі, бо завезли все, що вони хотіли: пуфи, крісла-кокони, навушники, пазли на підлогу».

 

 

Директор школи продовжує:

«А завдяки тому, що зекономили кошти, нам вдалося ще й реалізувати ідею спортивного куточка з тренажером та гантелями, яку пропонувала інша команда, а також наповнити бібліотеку в укритті. Ось такий подарунок нам залишили наші випускники. Задоволені всі».

Найкращий індикатор успіху – емоції самих школярів. Десятикласниці Богдана Гайова та Кароліна Висоцька згадують свої перші враження від оновленого сховища:

«Коли відбувався ремонт, ми просто-таки ходили за директором і питали: «Коли вже можна подивитися?». А коли вперше зайшли в укриття, очі були «по п’ять копійок». Усе таке світле, гарне, яскраве. В укритті ми почуваємося безпечно й затишно. Зараз нам найбільше подобається сидіти на пуфиках і слухати музику в зоні релаксації. Друзі з інших шкіл розпитують, радіють за нас».

 

 

Безпека на кордоні: більше, ніж просто стіни

Для Чернігівщини наявність надійного та комфортного укриття – це питання виживання і психологічного здоров’я.

«На жаль, нині в Україні дуже важливо мати сучасне укриття, тим паче, що ми проживаємо досить близько від кордону з росією, і чим зручніше, доступніше, позитивніше, тим краще для безпеки та емоційного стану людей, які змушені в ньому перебувати», – каже Євген Кислий.

Небезпека тут відчувається щодня. У таких умовах яскравий, сучасний простір виконує важливу терапевтичну функцію.

«В сучасних умовах ми інколи перебуваємо в укритті більше, ніж у школі зверху. І якщо сидітимемо в темному, сумному “підвалі” цілий день – настрій буде відповідний. А у світлому, яскравому приміщенні стрес від повітряних тривог знімається. Перебуваючи в укритті, ми тепер маємо змогу навчатися під час тривог у гарних умовах, кращих, ніж у школі», – підсумовує Микола Свердлов, директор школи.

Учениці погоджуються з директором:

«Тут набагато спокійніше. Ми відволікаємося від тривоги взагалі».

У громаді вірять: згодом, коли закінчиться війна, укриття буде просто простором, у який діти приходитимуть за бажання: розважатися, читати книжки, слухати музику.

Марія Булейко (Марковська)