Знищивши у квітні цього року Бурштинську ТЕС, російська армія поставила 13-тисячне місто на межу гуманітарної катастрофи й удвічі зменшила місцевий бюджет. Тепер Бурштинська громада вчиться жити за нових обставин, крок за кроком вибудовуючи власну енергетичну незалежність.

Автор: Дмитро Синяк

Від лінії фронту до невеличного міста Бурштин на заході України близько 1,7 тис. кілометрів. Однак з 22 лютого 2022 року саме воно стало метою 12-ти (!) ракетних атак. Росіяни будь-що хотіли знищити стару теплову електростанцію, побудовану ще 1969 року. Її 12 енергоблоків потужністю по 200 МВт кожен живили струмом не тільки захід України, але й країни Східної Європи. Якщо минулої зими станція ще сяк-так працювала, а у найхолодніші дні її працівники паяльними лампами та факелами відігрівали заледеніле обладнання, то цього року відігрівати вже нічого: від станції залишилися самі лише руїни. Для Бурштина ця втрата означає не тільки скорочення майже удвічі власного бюджету, але й втрату єдиного джерела тепла взимку. Побудоване спеціально для працівників станції місто Бурштин було спроектоване таким чином, щоб все тепло, яке виділялося станційними турбінами, йшло до загальноміської опалювальної системи, від якої також живилося прилегле село Дем'янів. Оскільки це тепло було лише наслідком технологічного процесу переробки пального, коштувало воно рекордно мало, тому до Бурштина охоче переїжджали із сусідніх містечок та сіл. А тепер раптом заможне колись місто опинилося без тепла: у ньому ніколи не було жодної котельні – ані у лікарні, ані у школах, ані у соціальних закладах. Про те, як місто бореться за тепло й вибудовує власну енергетичну незалежність, «Децентралізації» розповів голова Бурштинської громади Василь Андрієшин.

Вид на Бурштинську ТЕС до російських обстрілів

Без тепла

Наскільки складною є ситуація з теплопостачанням?

- Ще минулої зими, коли станція працювала з перебоями, ми відчули, що таке жити у холодних будинках і квартирах. Тепер, коли дах станції висотою 60 метрів повністю розбитий, привид холоду стоїть перед нами. Навіть якщо кілька вцілілих енергоблоків і зможуть працювати, щойно вдарить мороз, вони назавжди зупиняться. У нас один вихід – терміново будувати котельні. Найбільш руйнівний наліт стався 22 березня цього року, й відтоді ми б’ємо в усі дзвони та всюди шукаємо кошти на будівництво котелень. Про наші пошуки допомоги, мабуть, можна вже написати книгу. Я сумніваюся, що у світі залишилася ще якась інституція, котра могла б нам допомогти і до якої ми не зверталися. Врешті-решт нас врятував Кабінет Міністрів України, виділивши 105 млн грн з резервного фонду і запланувавши у ньому для нас ще 104 млн грн, які мають надійти вже наступного місяця. На ці кошти ми маємо збудувати дві котельні потужністю 8 і 10 МВт.

Чи встигнете до холодів?

- До холодів, мабуть, ні, а от до Нового року, цілком можливо. Ми ж за шість минулих місяців вже маємо певні напрацювання, зокрема проєктні пропозиції та іншу документацію. Так, експерти нам кажуть, що такі котельні зазвичай будуються за два роки. Але у нас є три місяці, й ми повинні встигнути. Дай Бог, до цього часу буде тепло, і люди не позамерзають у своїх домівках. Так, я розумію, що це дуже амбітні плани, але маю переконання, що ми їх втілимо. У нашій громаді 2300 дітей, ми не маємо права на поразку.

Трохи дивно, що більше ніхто не хзголосився допомогти?

- Мені також це дивно, бо я ж кажу, ми зверталися всюди. У кількох випадках ми підходили до моменту виділення коштів, але потім щось не складалося. Мені важко зрозуміти, чому так траплялося. Можливо, річ у тому, що Бурштинська ТЕС належить не державі.

Може, просто ваш відділ міжнародного співробітництва недопрацював?

- Що ви! Навпаки! Ми називаємо цей відділ інвестиційним, і у ньому працюють три фахівці. Вони день і ніч шукали кошти. Ці люди самі є мешканцями Бурштина і теж не хочуть мерзнути взимку. Я думаю, вони працювали краще за всіх своїх колег у цілій Івано-Франківській області. Ми цього року завдяки ним, зокрема, вибороли спільний проєкт за програмою транскордонного співробітництва Interreg разом з польським містом Августув. У результаті отримали 45 млн грн на будівництво каналізаційних мереж і каналізаційно-насосних станцій, які ми маємо побудувати вже наступного року. Загалом у нас 5 міст-побратимів, які дуже нам допомагають. Одне з них, місто Бацин на півночі Польщі, у Куявсько-Поморському воєводстві, придбало для нашої насосної станції генератор потужністю 120 кВт, а також подарувало нам шкільний автобус. Зараз ми чекаємо на машину-водовоз від італійських партнерів з міста Акціо: коли довго не було світла, траплялися випадки, що до деяких районів нам треба було підвозити воду. Також ми дуже розраховуємо на допомогу USAID нашому житлово-комунальному господарству. Ця організація має незабаром привезти нам труби, засуви та інші матеріали для ремонту водогонів і каналізації. Сума цієї допомоги має сягнути 30 млн грн.

Пожежа на Бурштинській ТЕС, викликана авіаударами росіян

«Ми втратили найбільшого платника податків»

Що відбувається з бюджетом громади після того, як теплоелектростанцію, головного платника податків, було зруйновано?

- Оскільки станція не виробляє електроенергії, податків вона майже не сплачує. У будь-якому разі, не порівняти з тим, що було. Якщо бюджет нашого міста на цей рік мав скласти 250 млн власних надходжень, то 170 млн грн з них повинна була сплатити станція. От і рахуйте! Ми ледве домовилися про виплату нам боргу з екологічного податку у 18 млн грн за другий квартал цього року, але повинні були реструктуризувати його, й на разі цих грошей не отримуємо. Інший бізнес громади, на щастя, загалом не зменшив оберти, незважаючи на війну. Тобто податки надходять, не можна жалітися. Але…

Без станції соціальна сфера може сильно просісти, чи не так?

- Так! Ми повинні дуже сильно затягнути паски.

Як це виглядає на практиці?

- Про бюджет розвитку ми повинні забути. Ми більше не вкладаємо кошти в інфраструктуру, ми все фактично проїдаємо. На жаль. Оплачуємо лише енергоносії і зарплату. Також ми скорочуємо персонал всюди, де можна. Ми не беремо на роботу нових людей. Також ми всерйоз замислилися про оптимізацію освітньої сфери, на утримання якої нам на разі не вистачає державної субвенції. Цього року ми були змушені доплатити на зарплату вчителям майже 10 млн грн. Наша задача – щоб у наступному році такої ситуації не було.

На що мав би йти ваш бюджет розвитку?

Наша мрія – створити на берегах нашого водного плеса, що має аж 12 кв. км, усілякі атракції, таку собі відпочинкову зону. До озера прилягає 140 га степу з доволі специфічним рослинним і тваринним світами. Це унікальна перлина заходу України. Ми вже загородили у районі гори Касової 25 га і створили там невеличкий заповідник. Туристи могли б їздити туди електричними квадроциклами. Цей проєкт ми вже реалізується за кошти приватних інвесторів. Нещодавно вони придбали 30 різноманітних парнокопитних тварин для цієї території: оленів, коней Пржевальського, козуль тощо. Навіть зараз, під час війни, ми маємо багато туристів. За кордон же тепер із сім’єю не поїдеш, а до нас можна.

Чи маєте ви план того, як житиме громада без станції?

- Під час війни важко будувати плани. Я пов’язую наше майбутнє з інвестиціями. Ми знаходимося неподалік кордону, у нас працьовиті люди. Ми, наприклад, вже домовилися з одним інвестором про будівництво у нас заводу з переробки кукурудзи. Але доки існує небезпека знищення такого заводу російськими ракетами, ніхто кошти вкладати не буде. До речі, я переконаний, що після війни станцію відновлять, що вона буде працювати. А з нею і все наше місто повернеться до того рівня життя, яке воно мало до російського вторгнення.

Але ж у пресі безліч повідомлень про те, що Бурштинська станція не підлягає відновленню!

- Точно ніхто не буде відновлювати ТЕС у тому вигляді, у якому вона була. Станція ж була дуже технологічно застарілою і дуже шкідливою для природи. Але я далекий від думки, що після війни мережі Бурштина і його можливості у галузі енергетики не використовуватимуть. Щось таки на місці ТЕС побудують. Та я хочу наголосити: рішення про це приймають власники станції, від нас тут нічого не залежить.

Чи є у вас побажання до Верховної Ради? Чи є, можливо, такі закони, які, на вашу думку, треба негайно прийняти, аби допомогти, зокрема, вашій громаді?

- Я знаю про те, що законопроект про зменшення на 4% частки ПДФО, яку отримують громади, вже зареєстровано. Тобто уряд хоче, щоб ми отримували не 64%, а 60%. Це буде ще одним ударом для нас. Бо для нас зараз кожна копійка важлива.

Російські війська атакували Бурштинську ТЕС щонайменше 12 разів

«Якщо прийде москаль, то поверне безправні сільради…»

Чи вдається Бурштинській громаді допомагати Збройним Силам України за катастрофічної втрати бюджету?

- Так, звісно! Бо якщо не буде Збройних Сил України, не буде й нашої громади: москаль поверне безправні сільради, що існували до реформи місцевого самоврядування і децентралізації владних повноважень. Саме так він робить на окупованих територіях. Я вже не кажу про інші можливі «дари окупації»: убивства, грабунки, терор. Воїни на фронті захищають кожного з нас, вони боронять наші сім’ї. Тому буквально сьогодні ми виділили субвенцію у 80 тис. грн на купівлю РЕБ для Національної гвардії. Начебто і небагато, але ж ми не відмовили нашим військовим. Я, на жаль, не можу похвалитися, що ми задовольняємо всі потреби наших військових, але все ж таки допомагаємо, як би погано нам не було. Минулоріч, коли станція ще трохи працювала, ми виділили армії 25 млн грн. Цього року буде близько 9 млн грн. Також ми надіслали Збройним Силам України три своїх автобуси. Ну, і нарешті найголовніше: понад 800 наших хлопців і дівчат зараз на фронті. Нам їх дуже бракує, бракує їхніх рук. Тож ми віддали армії найдорожче.

Як Бурштинська громада підтримує ветеранів, військовослужбовців та членів їхніх сімей?

- Ми постійно проводимо для них різноманітні заходи. Наприклад, нещодавно організували змаганнях на байдарках. До нас на ці змагання приїжджали ветерани з Добротвора, Галича, з Рогатина тощо. Багато матеріальної допомоги нашим військовим ми, на жаль, платити не можемо, самі бачите, не ті тепер у нас часи, але намагаємося у біді нікого не залишати. Ми також зараз співпрацюємо з одною благодійною організацією зі США, яка хоче вкласти близько 12 млн грн у реабілітаційне відділення для військових, яке ми повинні у себе відкрити.

Бурштин з висоти пташиного польоту

Інша обов’язкова витратна стаття війни – будівництво укриттів. Чи обладнані ними ваші освітні заклади?

- Не всі. Але ми їх удосконалюємо, добудовуємо тощо. Часом учні одного освітнього закладу користуються укриттями іншого. Але загалом у нас досить непогана ситуація з укриттями порівняно з іншими громадами.

От ви сказали, що громаді бракує робочих рук фронтовиків. Як ви виходите з цієї ситуації? Може, підписуєте договори міжмуніципального співробітництва?

- У нас є такі договори. Насамперед вони стосуються економічного союзу «Бурштин плюс». До нього входить сім громад, які разом подаються на спільні проєкти. Тобто це більше про перспективу. Ми вже активно заявляємо про себе на різноманітних майданчиках у Німеччині та у Польщі. У наступні роки ми будемо продовжувати співпрацю, зокрема, і у галузі енергонезалежності. Мається на увазі, що тепло та електроенергію ми повинні забезпечити за рахунок відновлюваних джерел. Станція нехай собі працює окремо, виробляє струм на експорт. Бурштин не повинен залежати від неї. У нас мають бути власні теплові насоси, сонячні електростанції, малі гідроелектростанції. Зараз ми вже маємо дизель-генератори для всієї комунальної сфери, але це лише тимчасове рішення. Наша енергонезалежність має бути повною. Ми не повинні більше допустити такої ситуації, як зараз, коли 25-тисячна громада раптом опинилася на межі гуманітарної катастрофи.