Голова Долинської громади Івано-франківської області Іван Дирів про те, як його громада «постачає світло» державі і готується стати «енергоостровом».
Автор: Дмитро Синяк
Можна сказати, що ще за радянських часів місто Долина Івано-франківської області було попереду більшості інших українських міст у тому, що стосувалося енергозабезпечення. Адже на місцевій бавовняно-прядильній фабриці була власна електростанція, що забезпечувала електроенергією не тільки себе, але й усе місто. З того часу пройшло багато років, і молоде покоління вже не пам’ятає ані цієї фабрики, ані електростанції. Але завдяки своїм ініціативам у галузі електрозабезпечення Долина, як і раніше, попереду інших. Тільки тепер Долинська міська рада піклується вже не лише про себе, але й про понад двадцять сіл, що приєдналися до неї.
«Енергоострів» у трьох режимах
Як змінилася громада за час повномасштабного вторгнення?
- Я би почав з іншого питання: як громада змінилася внаслідок реформи децентралізації? Бо з цього все почалося. Раніше ми думали лишень про місто з 20-ма тисячами жителів, яке мало кілька комунгоспів і кілька дитячих садочків. А тепер ми – величезна громада з 22-х населених пунктів, у яких мешкають понад 50 тисяч осіб. Так, у нас додалося проблем, бо ми взяли і сферу освіти, і сферу медицини, і водоканал з його вічними проблемами. Ми тепер стикаємося з викликами зовсім іншого масштабу. При цьому візьміть до уваги, що ми – «карбонова» громада…
Що означає – «карбонова»?
- Це означає, що на нашій території багато років поспіль ведеться видобуток горючих копалин, головним елементом яких є карбон. Це насамперед нафта, природний газ, торф, вугілля тощо. Так-от, десь з 2008-го, з 2009-го років ми завжди дивилися у бік «декарбонізації». Саме у 2009 році наша громада стала підписантом угоди мерів щодо запобігання кліматичних змін. Здавалося б, нащо нам це все, коли у нас, можливо, більше за всіх викопного пального? Але час показав, що ми обрали вірний напрямок, що ми рухаємося туди, куди треба.
Куди ж вдалося дістатися на шляху «декарбонізації»?
- Ми багато зробили, щоб перейти на альтернативні джерела енергії у сферах термомодернізації, енергоменеджменту, енергозбереження тощо. У 2021-му, коли я став головою громади, ми підписали наступний етап угоди мерів, що охоплює період до 2030-го року. У рамках цього етапу ми розробили план дій сталого енергетичного розвитку та стали учасником Європейської енергетичної відзнаки. Це система управління якістю та сертифікації для муніципалітетів і регіонів. Ну, а з повномасштабним вторгненням до всіх інших викликів, додався ще й дефіцит електроенергії. У першу зиму повномасштабної війни ми готові були платити будь-яку ціну за електроенергію, але її просто не було. Цієї зими виклики будуть ще більшими, але й ми почуваємося набагато сильнішими. Тепер ми вже можемо жити, так би мовити, у режимі, «енергоострову».
«Енергоострову»?
- Саме так. Разом з колегами з компанії «Нафтогазбудінформатика» з Києва ми тепер розробляємо проєкт створення сотової енергомережі у нашій громаді. Це має бути пілотний і показовий проєкт, який можна буде потім поширити на всю Україну. Я маю на увазі систему, яка мала би об'єднати у собі, з одного боку, всі об'єкти генерації енергії: від біологічної до сонячної, вітрової, газової. А з іншого – всі категорії споживачів: від звичайних домогосподарств до об'єктів критичної інфраструктури, тобто лікарень, шкіл, водоканалів тощо. Це і є так звана сотова енергомережа, що має працювати у трьох режимах роботи.
Розкажіть, будь ласка, докладніше про ці режими.
- Перший – це, грубо кажучи, коли все добре. Ми виробляємо певну кількість електроенергії, і певну кількість споживаємо. Коли чогось не вистачає, беремо енергію із загальної мережі. Другий – це коли все відбувається так, як зараз: тобто ми подаємо електроенергію, вироблену нашою мережею, у ті точки, які тимчасово відключені від електропостачання. Третій – коли світла немає ніде, у цілій громаді. Тоді з’являється певна пріоритетність і певній графік постачання світла. Для цього ми вже забезпечили багато об'єктів нашої критичної інфраструктури генераторами. А минулого року ввели в експлуатацію першу комунальну сонячну електростанцію. Зараз їх у нас дві.
Комунальні електростанції
Комунальну електростанцію? Ви будуєте за кошти місцевого бюджету сонячні електростанції?
- Саме так. Одна – невеличка, на 16,2 кВт, цього достатньо для того, щоб, наприклад, забезпечити електроенергією дитячий садочок. Друга набагато більша, потужністю 140 кВт, її збудовано на очисних спорудах водоканалу. Ці споруди тепер повністю енергетично незалежні.
Дитячий садочок у Долині отримує електроенергію із сонячних батарей на даху
Чому громада вирішила заживити саме очисні споруди?
- Бо без багатьох речей можна прожити, а без води і каналізації – ні. Зараз ми маємо надлишок електроенергії, яку виробляє ця станція, і ми продаємо її у мережу, тим самим трошечки допомагаючи державі у скрутний час. Про дві електростанції вам вже сказав. А третю сонячну електростанцію ми будуємо на нашому водозаборі. Її потужність – 120 кВт, а вартість побудови – 4,7 млн грн.
Сонячна електростанція на долинському водозаборі
За скільки років повернуться ці кошти?
- Якщо говорити за прикладом даних зі станції нашого водоканалу, яка виробила вже 64,78 мегават-годин електроенергії за півроку роботи (а один кіловат коштує трохи більше 8 гривень), то вийде, що вона заробила понад півмільйона гривень. Це при теперішніх цінах на електроенергію. А у майбутньому ціни ж однозначно будуть рости. За рік вийде мільйон. Виходить, що термін окупності електростанції приблизно становитиме 4,5 роки. Але тут треба наголосити, що йдеться не стільки про гроші, скільки про енергетичну безпеку, забезпечення гарантованого водопостачання, гарантованої роботи лікарні тощо.
З критичною інфраструктурою все зрозуміло. А як же бути з домогосподарствами?
- Ми бачимо чудовим рішенням для домогосподарств створення енергокооперативу. Ми би на певних умовах надавали їм сонячні станції, інвертори, акумулятори. Якусь частину електроенергії вони б використовували безоплатно для своїх потреб. А надлишок чи іншу частину віддавали би в енергокооператив. У мене є навіть приблизні розрахунки, і, скажу вам, виглядають вони комерційно доволі привабливо.
Кожна «крапля» електроенергії важлива
Чи варто робити акцент на енергетичній безпеці, якщо у 60 кілометрах від вас знаходиться Бурштинська теплоелектростанція?
- Власне, тому і треба. Через російські обстріли станція працює з перебоями, і у Бурштині через це намічається справжня гуманітарна катастрофа. Адже там все опалення завжди йшло централізовано від станції. Тобто технологічну воду, якою охолоджували різноманітні системи Бурштинської ТЕС, відправляли по трубах у будинки містян. У Бурштині через це немає жодної котельні – ані у дитячих садочках, ані у школах, ані у лікарнях, ані навіть у житлових будинках. Там все завжди було централізовано. Власне, завтра ми збираємося на позачергові збори голів громад Прикарпаття – членів регіонального відділення Асоціації міст і будемо намагатися разом шукати вихід із цієї ситуації. Я, власне, буду презентувати свої напрацювання. Бурштину зараз, як ніколи, треба допомогти.
Чому ви робите ставку саме на сонячну енергію? Вітряна, водна тощо є менш вигідними?
- Так. Сонячна – найдешевша. З іншого боку, вітрова енергетика дасть нам можливість менше залежати від ясних днів узимку. Але вітряки коштують дуже дорого. Швидко цього не зробиш, й інвестора під ці справи знайти дуже непросто. Але є ще один дуже перспективний вид енергетики. На території нашої громади дуже багато нафтових свердловин, які відпрацювали свій ресурс і вже не використовується. Ми зробили розрахунки разом з Івано-франківським університетом нафти і газу за підтримки фінського фонду NEFCO щодо можливості використання геотермального тепла. Що ближче до центру землі, то тепліше. І це тепло, «добуте» глибоко під землею, цілком можна використовувати. Мало того, у Китаї вже використовують енергію гравітаційного поля Землі. Підвішують якийсь вантаж і опускають на глибину. Він опускається й обертає генератор.
Виходить, що всі громади повинні будувати сонячні електростанції, щоб стати енергонезалежними?
- Не обов’язково, бо всі громади мають різні умови. У когось є торф, у когось біогаз… Універсального рецепту немає.
У вас, до речі, є гірські річки. Чи не думали ви поставити на них малі гідроелектростанції?
- Ну, у нас їх насправді не так вже й багато. Тут на нас вплинула ситуація, що склалася у сусідній громаді. Там гідроелектростанція фактично знищила всю довколишню природу: річку, грубо говорячи, запхали у трубу. Люди поставилися до цього дуже негативно, тому у нас навіть чути не хочуть про гідроелектростанції. Разом із цим я знаю, що у Швейцарії є проєкти, які не шкодять природі. Одним словом, ми ще упритул не займалися цією темою, хоча є ідея будівництва нового водозабору без затрат електроенергії. Між двома громадами є досить великий перепад висот, близько 140 метрів, тому вода може надходити «самотьоком». До речі, ми маємо також напрацювання з будівництва джерел сонячної, вітрової, газової енергії.
Газової? Що мається на увазі?
- Я маю на увазі так званий супутній газ, який завжди є там, де нафта. На території нашої громади цього супутнього газу досить багато. Лише минулого року наші підприємства виробили близько 135 мільйонів «кубів». Чому ж не використати такий ресурс для додаткової генерації!? За даними «Укренерго», росіяни знищили близько 9 гігават різноманітних генеруючих потужностей. Тепер кожна «крапля» електроенергії важлива. Тому ми вже шукаємо інвесторів, які могли би взяти участь у проєкті спільно з Долинською міською радою. Також ми передбачили своїми рішеннями і вже надали в оренду підприємцям три земельні ділянки. Першу, на 27 гектарів, – біля нашої підстанції, що має установку на 110 кВт і дає енергію місту. Там вже заплановано дві черги будівництва сонячних електростанцій по 2 МВт кожна. Друга ділянка – близько 100 гектарів у селі Підбережжя. Там завжди сильний вітер, і ми сподіваємося, що нам вдасться там з часом розвинути вітрову енергетику. Одна з наших сусідніх громад, до речі, вже має 4 вітряки. Повинна вийти дуже цікава система: взимку у нас сонця менше, а вітру більше, а влітку навпаки.
Голова Долинської громади Івано-франківської області Іван Дирів
За радянського союзу у Долині була бавовняно-прядильна фабрика, яка мала свою електростанцію і забезпечувала місто світлом. Яка доля цієї електростанції?
- На жаль, вже давно немає ані бавовняно-прядильної фабрики, ані тої електростанції. У 1990-ті все це розікрали, розтягнули, порізали на металобрухт. Зараз ділянку, на якій була фабрика, ми плануємо віддати під будівництво підстанції потужністю 110 кВт.
П’ять років окупності – непоганий термін. Чи ви вже намагалися шукати інвесторів?
- Це ж непростий, а часто і нешвидкий процес. А нам треба на вчора, розумієте? Тобто ті громади, які не бояться вкладати свої ресурси, я думаю, що вони у виграші. Звісно, ми шукаємо інвесторів. От днями, наприклад, я приїхав із Варшави, де був форум з відбудови медичної інфраструктури України. До цього був у Берліні. І там і там я мав певні переговори.
«Євросоюз став нам ближчим»
Розкажіть, будь ласка, про міжнародну співпрацю Долинської громади.
- Війна показала нам, що одним у світі вижити дуже непросто, а також довела: що більше друзів, то краще. Протягом останніх двох років ми підписали багато угод про партнерство. Зараз маємо 12 угод з різними містами Молдови, Румунії, Польщі, Німеччини, Литви, Данії, Франції, Туреччини, Сполучених Штатів… У перші дні повномасштабного вторгнення нам дуже допомогли литовські партнери, які прислали більше як на 100 тисяч євро різноманітної допомоги. Там були речі, потрібні і для наших військових, і для госпіталів. Згодом наші діти поїхали до Литви у літній табір відпочити. А цього року, коли я особисто відвідав литовську громаду, тамтешня міська рада виділила ще 50 тисяч євро на дрони для української армії. Наші партнери з Туреччини (це район Стамбула Бююкчекмедже) допомогли фурою такої ж допомоги для підтримки як наших військових, так і цивільних. Ця допомога була особливо важливою для внутрішньо переміщених осіб. Багато допомоги надходило і з Німеччини, Польщі, Франції, Данії. Це було просто надзвичайно! Крім того, ми започаткували з кількома нашими партнерами спільні проєкти.
Які саме проєкти?
- Насамперед проєкти у рамках так званого транскордонного співробітництва. Наша область бере участь в трьох: Україна-Румунія, Україна-Польща і Словаччина-Угорщина-Румунія-Україна. Ще до повномасштабного вторгнення ми подали заявку й спільно з Румунією успішно реалізували проєкт у сфері медицини. У рамках цього проєкту ми капітально відремонтували наш Центр первинної медичної допомоги та амбулаторію. Крім того, ми закупили для них медичне обладнання: УЗД-апарат, обладнання для медичної лабораторії тощо. Також ми купили комп'ютери й меблі. Але головне: ми організували для наших лікарів навчальну поїздку до Румунії. Нещодавно ми подали заявку і на продовження участі у проєкті й вже цього року очікуємо на результати. У проєкті Україна-Польща ми стали переможцем у цілій області. Головний партнер проєкту тепер планує капітально відремонтувати у нас дитячу лікарню, а на польському боці – дитячу поліклініку. Грантову угоду, щоправда, ще не підписано, але ми очікуємо, що це буде невдовзі. Якщо говорити про енергозбереження, то ми подали проєкт щодо заміни насосного обладнання і трубопроводів на нашому Водоканалі й сподіваємося незабаром на позитивний результат.
Скільки грошей міжнародних донорів вдалося залучити громаді за два роки повномасштабного вторгнення?
- Боюся помилитися, бо спеціально такої статистики ми не ведемо. Скажу лишень, що коли у нас вийде проєкт з поляками, на дві громади виділять 1,8 мільйона євро, тобто 900 тисяч євро для нас. Це майже 40 мільйонів гривень. І це тільки один проєкт. Ось від литовців ми отримали допомоги на 100 тис. євро, і стільки ж від турків. А з Німеччини до нас прийшла карета «швидкої». Скільки вона коштує? Складно порахувати. Загалом йдеться про сотні мільйонів гривень надходжень, як у грошах, так і у товарах.
Як громада шукає донорські кошти? Чи є у складі Долинської міської ради спеціальний відділ, який займається цим?
- Ми маємо окреме управління – зовнішніх зв'язків і місцевого розвитку. У ньому є три відділи. Власне, один з них – відділ міжнародного співробітництва, який і займається пошуком коштів та згодом реалізацією відповідних проєктів. Часом кошти знаходить і відділ сталого енергетичного розвитку і адаптації до змін клімату. Але ці відділи деколи знаходять дещо цінніше за гроші. Ось приклад. Одне наше місто-партнер зі Сполучених Штатів – Прерія-Віледж передало засоби зв'язку для наших військових на десятки тисяч доларів. Згодом я розмовляв з мером цього міста, і він запитав мене, чим його місто може ще нам допомогти? Я попросив його звернутися до уряду США з проханням більше підтримувати Україну та посилювати санкції проти росії. Десь тижні за два Ерік прислав мені копію свого листа, адресованого президенту Сполучених Штатів Джозефу Байдену, у якому він висловив всі мої прохання. Я думаю, такі звернення цілком могли вплинути на рішення американського уряду надати Україні зброю.
Як, власне, відбувається спілкування із закордонними партнерами? Ви телефонуєте до кожного з них, наприклад, раз на тиждень чи пишете листи?
- Це відбувається по-різному. Здебільшого цим займається начальниця управління Ірина Яремчук. Але я також інколи пишу і дзвоню. Ось буквально сьогодні написав нашому партнеру-колезі до Польщі. Також мій заступник постійно веде перемовини з різними партнерами. Ось недавно ми з ним були у містечку Монтіньї-ле-Бретонне у передмісті Парижа. Наші діти з музичної школи та ліцею виступали там на концерті. Згодом був благодійний ярмарок, а за виручені кошти ми купили дрони для хлопців і дівчат на фронті. За час повномасштабного вторгнення Україна стала набагато ближчою до Євросоюзу, ніж раніше. Три роки тому поїздка до Франції була для нас чимось винятковим, а зараз це звичайні робочі будні. Люди в соцмережах деколи обурюються: мовляв, голова роз’їжджає по франціях. Але ці поїздки є дуже важливими. Дуже важливо комунікувати з партнерами, брати участь у їхніх заходах, запрошувати їх до нас. От нещодавно у нас був мер данського міста Гульборгсунн, також була делегація з міста Монтіньї-ле-Бретонне. Ми зав’язуємо дружбу, яка згодом обов’язково принесе плоди.
А як Долинська громада співпрацює з іншими громадами України? Чи використовує вона інструменти міжмуніципального співробітництва?
- Не скажу, що дуже активно, але так, ми використовуємо їх. Насамперед ми співпрацюємо з нашим етнічним краєм, тобто з громадами Східної Бойківщини. Разом ми працюємо над розвитком підприємництва, над розширенням мережі підприємств тощо. Ми хочемо створити у кожній громаді центри підтримки бізнесу, які би надавали діючим підприємцям або тим, хто має бажання відкрити бізнес, консультаційну, методичну та інші види допомоги. У нас вже є онлайн-платформа, перший кабінет і перший штатний співробітник такого центру. Такі ж центри мають бути в інших громадах. Нам треба активізувати людей, зацікавити їх веденням бізнесу. Без цього нам у найближчому майбутньому буде складно. У нас також є спільні ініціативи з ремонту доріг та з поводження із твердими побутовими відходами. Разом ми шукаємо можливості для залучення інвестицій на облаштування полігонів для сміття, на закупівлю сортувальних ліній, тощо. Ми би хотіли побудувати у себе сміттєспалювальний завод, який би також живив громаду електроенергією і теплом. Ми розуміємо, що одна громада цього робити не може або, принаймні, їй це буде важко. Тож ми кооперуємося, намагаємося працювати разом.
Від початку вашої каденції ви не мали більшості у міській раді. Чи закінчилися усі сварки з початком повномасштабного вторгнення?
- Так, це правда, від початку моєї роботи і донині більшість депутатів є в опозиції до мене. Але це не означає, що життя закінчується. Я би сказав, що це нормальний політичний процес. Так, працювати у таких умовах набагато важче, але що поробиш? Рятує те, що депутати розуміють, коли йдеться про користь громади, а не особисто про мене. Вони не блокують усі рішення, вони теж намагаються працювати на спільне благо. Треба побудувати сонячну електростанцію для водоканалу? Вони голосують «за», бо розуміють: це не особисто для голови, це для кожного, включаючи їх самих. Так само вони одностайно голосують, коли йдеться про допомогу армії.
Як Долинська громада допомагає військовим?
- Хоча ми й втратили 18 мільйонів гривень так званого військового ПДФО, допомогу нашим силовикам ми не зменшили. Цьогоріч ми передбачили у власному бюджеті близько 11 мільйонів гривень для армії. Майже всі ці гроші ми вже перерахували. Також ми закупили кількасот дронів, акумулятори, оптичні приціли тощо. Крім цього, ми всі донатимо, щомісяця скидаємося на те чи інше усім колективом міської ради. Я дуже тішуся, що Верховна Рада нарешті спромоглася прийняти закон про підтримку армії органами місцевого самоврядування. Цей крок давно був на часі.
У вас незвичне хобі – ви літаєте на дельтаплані. Наскільки це допомагає вам у роботі?
- На жаль, зараз я не літаю так часто, як хотілося би. До війни, до повномасштабного вторгнення літав багато, а зараз трохи не до цього. Це надзвичайно допомагає у роботі. Для мене політ є чимось на кшталт динамічної медитації, протягом якої мені часто приходять рішення різних проблем. Польоти допомагають перезавантажитись, розслабитись і відпочити.
