Голова Новоселицької громади Чернівецької області Марія Нікорич – про життя під час війни, пошук коштів міжнародних донорів та «національне питання».

Автор: Дмитро Синяк

---

Головною особливістю Новоселицької громади Чернівецької області є те, що українське населення у ній можна вважати національною меншиною: більшість місцевих жителів є румуномовними. Донедавна вони навіть не вивчали українську мову у школах, де їх вчили тільки румунської, як було заведено ще за Радянського Союзу. Коли почалася російсько-українська війна, російські ботоферми зі шкіри лізли, щоб посіяти «зраду», запевняючи самих себе, що в Україні існує ворожнеча на національному ґрунті. Ці ж ботоферми під керівництвом фсб також лобіювали створення в Україні національних, моноетнічних громад, сприяючи таким чином розколу нашої держави. Цьому, на щастя, вдалося завадити – насамперед, завдяки позиції українських румунів. Вони відверто сміялися над російськими фейками, зазначаючи, що їм завжди було абсолютно байдуже, якої національності є їхні сусіди по тій чи іншій вулиці. Нині багато румуномовних мешканців Новоселицької громади служать в українській армії, а Новоселицька міська рада вдало використовує власні міжнародні зв’язки для зміцнення тилу і допомоги Збройним Силам України. Про це «Децентралізації» розповіла Новоселицька міська голова Марія Нікорич. Її рідна мова – румунська, але українську вона вивчила бездоганно.

Репортаж з Новоселицької громади 2019 року читайте ТУТ

 

Найбільше допомагають Румунія та Литва

 

Що змінилося у вашій громаді за два роки повномасштабного вторгнення росії?

- Все стало зовсім по-іншому. Саме через нашу громаду з першого дня повномасштабного вторгнення линув потік біженців за кордон. Для когось ми були транзитною громадою. У нас зареєструвалися близько 3 тис. осіб, що рятувалися від війни, близько 600 з них, до речі, осіли в громаді. У перші дні війни ми були зайняті тим, що надавали допомогу біженцям та шукали можливості, як забезпечити їх усім необхідним. Кожен наш навчальний заклад у ті дні перетворився на гуртожиток. Згодом ми більше року забезпечували харчуванням жителів таких гуртожитків – як за рахунок гуманітарної допомоги, так і з власного бюджету громади. Ми намагалися робити все, щоб у нас ці люди почувалися, як удома. Власне, гуманітарну допомогу нам на початках надсилали переважно наші земляки, які на той час жили і працювали за кордоном, зокрема в Італії. Це дуже полегшило нам роботу. Багато з них повернулися, щоб вступити до лав нашої тероборони та Збройних Сил України. До Центру комплектування тоді шикувалися такі довжелезні черги,  що довелося навіть призупинити запис до тероборони.

Як почуваються у вас переселенці? Чи вдалося їм стати повноцінними членами вашої громади?

- Переважно так. 42 особи досі проживають у шелтері, який ми за допомоги міжнародних організацій облаштували у колишньому готелі на території нашого спорткомплексу, решта знімають квартири, дехто навіть купив будинки. До наших шкіл пішли понад сто дітей з окупованих сходу та півдня України. На початках внутрішньо переміщені особи перекривали ці втрати у населенні, але згодом багато хто виїхав, і зараз ми маємо певний «мінус». Адже наша громада є прикордонною, ще до війни багато наших жителів працювали за кордоном. До речі, ми зараз готуємо ще одне приміщення для біженців, орієнтовно на сто осіб. Але у ньому плануємо поселяти тих, хто потребує додаткової підтримки: пенсіонерів, жінок з дітьми тощо. Всі інші цілком можуть зняти житло у нашій громаді. Місця є, роботи також не бракує.

 

Відкриття у Новоселицькій лікарні рекреаційної кімнати, яка має допомогти кращій інтеграції внутрішньо переміщених осіб

 

Отримання гуманітарної допомоги у Новоселиці

 

Візит представників литовської делегації що школи Новоселицької громади, у якій тимчасово розмістили переселенців

 

До повномасштабного вторгнення ваша громада була однією з кращих у тому, що стосується міжнародного співробітництва. Чи вдалося вам за нинішніх умов розширити це співробітництво? Адже від допомоги донорів тепер залежить дуже багато.

- З перших днів повномасштабного вторгнення ми відчули підтримку наших друзів з-за кордону. Дуже багато моїх колег з цілої Європи телефонували мені із запитанням, чим допомогти. Перш за все, маю сказати про муніципалітет Йонішкіс з Литви та муніципалітет Хуєдін з Румунії. Перший вантаж з Йонішкіса прибув до нас 15 березня. Це були генератори, продукти харчування та спорядження для військових: рації, одяг тощо. А згодом з Йонішкіса прийшов шкільний автобус, бо свої ми віддали на фронт. З Хуєдіна ми отримували продукти харчування, засоби гігієни, теплі речі, термоковдри та медикаменти.  Тоді ж до нас звернувся мер міста Жерардмер з Франції з пропозицією підписати угоду про співпрацю. Згодом це місто надіслало нам багато різноманітних ліків та обладнання.

Як розвивається ваша співпраця з містами-партнерами зараз?

- Ми увесь час відчуваємо дружню підтримку зарубіжних громад. Наші діти вже третій рік відпочивають у дитячих таборах Литви та Румунії. Делегації наших міст-партнерів теж часто нас відвідують. От нещодавно приїжджали представники Йонішкіса, які привезли спортивне обладнання для наших освітніх закладів. Ми дякуємо, а вони відповідають: «Допомагаючи вам, ми насправді захищаємо себе. Якщо Україна не встоїть, ми – наступні». Наші литовські друзі дуже близько до серця сприймають нашу війну. Вони відвідують могили наших загиблих воїнів, беруть участь у заходах, які ми проводимо з родинами полеглих. Для них важливо показати, що вони – з нами. Так само налаштовані й інші наші закордонні партнери.

Чи залучає Новоселицька громада грантові та кредитні кошти міжнародних донорських структур?

- Так, наприклад, у межах програми транскордонної співпраці «Україна-Румунія-Молдова» ми взяли участь у двох проєктах. Перший - спільно з молдавським містом Фалєшть – проєкт з утилізації твердих побутових відходів «Крок за кроком до роздільного збору сміття». За рахунок кількох європейських донорських фондів ми також придбали сміттєвоз, побудували 15 майданчиків для збору сміття й провели дуже велику роботу з громадськістю, навчаючи її правильному поводженню з побутовими відходами. За рахунок коштів  Європейського Союзу спільно з містом  Унгень (Молдова) ми побудували у себе майданчик із штучним покриттям на стадіоні, а також забезпечили наші навчальні заклади спортивним інвентарем.  У 2021 році, також за кошти Євросоюзу, ми придбали малий пожежний автомобіль та підготували добровільну пожежну команду рятувальників, яка згодом брала участь у різноманітних тренінгах. Нині ця команда надає допомогу жителям громади – це вже проєкт з комуною Владень (Румунія).

На початку ХХ століття у Новоселиці жили понад 9 тисяч євреїв, які згодом емігрували. Чи налагоджує громада зв’язки з Ізраїлем та США?

- Так, в Ізралі навіть існує так звана Новоселицька діаспора, і ми завжди на зв’язку з її головою. Це дуже поважна людина, яка свого часу була ректором  Беершавського університету. Ми передзвонюємося, обговорюємо проблеми. Я двічі їздила до Ізраїля на різні культурні заходи та на зустрічі з представниками нашої діаспори. Сподіваюся, що з часом це спілкування переросте у плідну співпрацю.

 

Благочинний Фонд Святого Іоанна привіз гуманітарну допомогу до Новоселиці

 

Делегація Новоселицької міської ради у Румунії

 

Урочисте підписання угоди про співпрацю між муніципалітетом Жерардмер (Франція) та Новоселицькою міською радою

 

Діти з Новоселицької громади на канікулах у Литві

 

ЗУМ-конференція у Новоселицькій громаді з литовськими партнерами

 

«Схудлий» бюджет

 

Легше чи важче стало шукати кошти після початку повномасштабного вторгнення?

- Трохи важче, адже правила багатьох європейських програм змінилися, для участі у більшості з них обов’язковим стало співфінансування. А кошти ж треба завчасно закладати до бюджету. Мало того, за умовами деяких програм, ми маємо спершу виконати всі заходи проєкту, і тільки після нашого звіту про використання коштів нам їх виділяють. Це забирає багато часу, та й витрати на співфінансування часто чималі. Їх ще треба заробити!

Чи «просів» бюджет вашої громади через війну?

- Цьогоріч виконання бюджету дається трохи важче. По-перше, ми втратили близько 25 млн. грн військового ПДФО і базової дотації. У першому кварталі цього року ми вже недорахувалися 5 млн грн. У квітні справи пішли дещо краще. Маємо надію, що до кінця року бюджет буде виконано. Загалом ми запланували 233 млн. грн, з яких 95 млн грн – власні надходження. Це на 28 тисяч населення. У січні 2022 року ми планували 226 млн. грн, з них 94 млн. грн – власні надходження. Начебто різниця й невелика, але ж ціни злетіли до небес. Тому ми увесь час шукаємо можливість участі у міжнародних проєктах, саме на це робимо ставку. Нині разом з іншими громадами області  реалізовуємо проєкт програми «Мери за економічне зростання» «Об’єднання громад – задля сталого економічного зростання». Завдяки йому ми протягом двох останніх років створили у наших навчальних закладах три професійні майстерні: швейну; з обробки металу та дерева; й кухню. У цих майстернях наша молодь вивчає ази робітничих професій. У 2024 році стартувала Спільна операційна програма Intereg NEXT «Румунія-Україна 2021-2027», в межах якої наша громада подала на конкурсний відбір проєктну пропозицію «Стійкість і попередження ситуацій ризику  шляхом  покращення інфраструктури в транскордонних громадах».  Інший проєкт, який імплементуємо спільно з донорами, стосується інфраструктури. За його кошти мають бути оновлені системи вуличного освітлення нашої громади. Ми саме чекаємо надходження цих коштів.

Скільки позабюджетних грошей вдалося залучити за роки повномасштабного вторгнення?

- Майже 30 млн грн, але ж не все вимірюється грошима. Наприклад, ми не купили за рахунок місцевого бюджету жодного генератора, а ціна за один сягала 300 тисяч гривень. Ми також не витратили жодної бюджетної копійки на забезпечення енергостійкості наших комунальних закладів, все було зроблено коштом наших міжнародних партнерів. Вони допомогли і допомагають забезпечувати наших людей, які перебувають у складних життєвих обставинах, продуктами харчування та засобами гігієни. Три наших майстерні, про які я щойно розповіла, коштували понад пів мільйона гривень кожна, адже там – найсучасніше обладнання.

Цей мікроавтобус Новоселицькій громаді подарували литовські партнери

 

Сміттєвоз, куплений за донорські кошти

 

Оперативно-рятувальний позашляховик, придбаний за донорські кошти

 

Відкриття «Сімейного хабу» у Новоселиці

 

Нова швейна майстерня Центру професійного розвитку

 

Про місцевий бізнес та «національне питання»

 

Як почувається місцевий бізнес? Чи краще він сплачує податки, ніж до «повномасштабки»?

- Завдяки Збройним Силам України, наш бізнес не відчуває особливих проблем, порівняно з іншими громадами на сході, півдні й півночі країни. Деякі ФОПи, щоправда, закрилися, але відкрилися інші, нові. Податків ми отримуємо трохи менше, дехто не може повною мірою сплачувати за оренду земельних ділянок. Але, за великим рахунком, бізнес виконує свої обов'язки, за що ми йому вдячні. До того ж, він ще й долучається до благодійності, донатить на армію. На початку повномасштабного вторгнення у нас було три релокованих підприємства з Київської області. Але згодом два повернулися. Лишилося одне – з виробництва м’ясних консервів.

Розкажіть, будь ласка, докладніше про допомогу вашої громади фронту.

- Ми маємо програму допомоги підрозділам нашої тероборони, а також Збройним Силам України. Он на стіні висить подяка від славетної Третьої штурмової бригади – за кошти, які ми їй перерахували. Минулого року ми перерахували військовим близько 1 млн. грн. Цього року заклали до бюджету  вдвічі більшу суму і вже скерували частину з них двом військовим підрозділам. Поза цими виплатами ми також закуповуємо все, що необхідно оборонцям України. Це попри те, що на армію донатить кожен з нас особисто.

Які найбільші проблеми стоять перед вами як перед головою громади?

- Найбільше мене турбує різкий спад народжуваності. Якщо минулого року у нашій громаді народилися 154 дитини, то померли 384 особи. Реальність є ще гіршою, бо частина людей лише реєструють у нас народження дитини, а самі живуть за кордоном. Звідси постає проблема з набором в майбутньому до перших класів. Ще трохи, і нам доведеться оптимізовувати школи. Ще одна  проблема – ми майже нічого не вкладаємо у розвиток, коштів на це не вистачає. Натомість зростає кількість людей, які потребують додаткової соціальної підтримки.

Чи не з’являються у вашій громаді суперечки на національному ґрунті, пов’язані з війною?

- Ні! У нас немає і не було жодних проблем на національному ґрунті! Ми всі – румономовні чи україномовні є насамперед громадянами України, і ми почуваємося відповідно. У нас 14 освітніх закладів, і тільки у двох з них викладання ведеться румунською мовою. Але я зауважила таку тенденцію: від початку повномасштабного вторгнення дуже багато наших румономовних співгромадян  принципово припинили спілкуватися  російською мовою. Або румунська, або українська! Багато наших хлопців та дівчат служать в українській армії, 24 з них, на жаль, загинули. При цьому мова не мала жодного значення: всі захищали Україну! Наша громада також була одностайною у тому, що треба перейменувати  всі вулиці, які мали радянські назви. Ми хочемо якнайшвидше позбутися цього минулого.

Які законодавчі зміни ви хотіли б запровадити? Які норми закону заважають вам працювати?

- Я хочу попросити про три моменти. Перший: положення Бюджетного кодексу та Закону про Державний бюджет України на нинішній рік не дають нам можливості скерувати залишки коштів на розвиток. Через це ми не можемо навіть співфінансувати міжнародні проєкти, нам завжди треба шукати інші джерела для цього, крім бюджету. Другий момент: я би просила внести зміни до закону, який регламентує процедуру співробітництва між територіальними громадами. Чинна процедура є дуже складною, а життя зараз вимагає розширення такого співробітництва, щоб економити кошти. На спрощенні процедури, до речі, наполягаю не тільки я, а й багато моїх колег. Ну, хіба це нормально, що для укладання такого договору треба пройти чотири (!) сесії?! Повноцінне укладання договору забирає близько восьми місяців. А що робити, коли це співробітництво потрібне вже сьогодні?! Третій момент: я вважаю, що у громадах з населенням до п'ятдесяти тисяч осіб місцеві вибори мають проходити винятково на мажоритарній основі. Партійний принцип вносить непотрібну плутанину і шкодить загальному результату. Бо якщо вибори проходять на партійній основі, часто виходить так, що окремі населені пункти можуть залишитися без представництва у раді громади.

Чи допомогла децентралізація громаді стати стійкішою під час повномасштабного вторгнення росії?

- Так, звісно! Громаді додалися нові функції, нові обов'язки, ми отримали право приймати рішення, які стосуються нашого життя. Реформа децентралізації згуртувала нас, а війна навчила жити в екстремальних умовах. Тепер ми почуваємося набагато сильнішими, ніж до реформи. І тепер ми будемо робити все можливе для перемоги України.