22 червня 2024
Децентралізація
Державна регіональна політика: стан справ на травень 2024 року
Державна регіональна політика: стан справ на травень 2024 року

Автор: Юрій Третяк


У 2008-2009 роках у стінах новоствореного Міністерства регіонального розвитку було підготовлено децентралізацію і сформовано рамки нової державної регіональної політики України. Визнання відповідності ДРП засадам регіональної політики ЄС відбулося у 2014-2015 роках, коли Україна ухвалила рамковий Закон «Про засади державної регіональної політики», запровадила зрозумілий механізм фінансування стратегій регіонального розвитку через Державний фонд регіонального розвитку, розпочала децентралізаційну реформу.

У підтримку реалізації цього закону ЄС виділив Україні 55 млн євро через програму секторальної бюджетної підтримки регіональної політики. Для регіональної політики України ця програма тоді була аналогом сьогоднішнього Ukraine Facility.

 

Важливо: Кожен крок назад, в порушення ЗУ «Про засади державної регіональної політики», позбавляв Україну фінансування від 1 млн до 6 млн євро. На жаль, недотримання власного законодавства коштувало Україні 12 млн євро. Така історія може повторитись з коштами Ukraine Facility.

 

ЗУ «Про засади державної регіональної політики» визначив європейську систему управління регіональним розвитком в Україні, яка складається з п’яти елементів: планування, фінансування, реалізація, моніторинг та оцінка, а також інституції. Важливо зазначити, що всі п’ять елементів взаємопов’язані і неефективність функціонування хоча б одного з них впливає на роботу всієї системи.

Державна регіональна політика в Україні має бути сфокусованою на людину і в інтересах людини.


Державна регіональна політика (ДРП)

З якою метою (для чого): Стратегічною метою державної регіональної політики до 2027 року є розвиток та єдність, орієнтовані на людину – гідне життя в згуртованій, децентралізованій, конкурентоспроможній і демократичній Україні, де здійснено відновлення зруйнованого війною; створено умови для повернення тих, хто виїхав, для життя тих, хто повернувся з війни; де ефективно використовується внутрішній потенціал територій, а їх спеціалізація та тісне співробітництво між собою та європейськими партнерами забезпечують прискорене зростання та сталий розвиток країни в інтересах кожного українця.

Як: система управління державною регіональною політикою – інституції, планування, фінансування, реалізація, моніторинг і оцінка.

Що: досягнення цілей і реалізація завдань планувальних документів на всіх рівнях врядування через інвестування у проєкти «твердої»[1] і «м’якої»[2] інфраструктури.


З часу утворення Мінрегіону в 2007 році відбулось декілька спроб його переорієнтації з державної регіональної політики на житлово-комунальну та будівельну сферу, однак ці експерименти нічого доброго не принесли, а Мінрегіон поступово ставав достатньо потужним міністерством, здатним формувати політику на основі європейських підходів та українських можливостей.

Рішення про ліквідацію Мінрегіону в грудні 2022 року та створення на початку 2023 року нового міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури суттєво загальмували всі процеси зі становлення в Україні реально діючої, європейської моделі регіонального розвитку.

Новоутворене міністерство залишилось в першу чергу міністерством інфраструктури, а не розвитку громад та територій. Йому не вдалося сформувати та реалізувати державну регіональну політику, яка б відповідала на складні виклики, спричинені повномасштабною війною, та використовувала можливості, пов’язані зі здобуттям статусу країни-кандидата на членство в Європейському Союзі. У 2023-2024 роках, замість прогресу на основі рекомендацій у звіті ЄК «Україна-2023», в усіх аспектах управління державною регіональною політикою спостерігався регрес.

 

Планування

 

У липні 2022 року Верховна Рада України ухвалила важливі зміни до закону «Про засади ДРП», якими визначено трирівневу систему планування регіонального розвитку, засади політики відновлення уражених територій, а також функціональні типи територій з метою запровадження спеціальних державних інструментів їх розвитку.

 

Водночас змінами внесеними у ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» формується паралельна система планування відновлення, яка суперечить ЗУ «Про засади державної регіональної політики» та загалом підриває систему управління державною регіональною політикою.

 

ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» запроваджує планувальні документи (програми комплексного відновлення території територіальної громади/регіону – ПКВ), які не належать до документів ані регіональної політики, ані містобудівної діяльності. Крім того, вони дублюють плани відновлення і розвитку, визначені базовим законом «Про засади ДРП». Мінінфраструктури практично на кожному публічному заході агітувало УСІ територіальні громади і регіони (незалежно від того чи були вони уражені) розробляти програми комплексного відновлення, які не є обов’язковими, на відміну від планів відновлення громад і регіонів. За наполяганням Мінінфраструктури, різні програми міжнародної технічної допомоги були залучені до розробки ПКВ, на це було витрачено багато зусиль, а подальшої реалізації цих документів не відбувається.

ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» також визначено концепцію інтегрованого розвитку території територіальної громади, яка не є документом містобудування, а є документом стратегічного планування для територіальної громади. Причому цей документ ніби не є обов`язковим. Документ не розробляється власне громадою в особі її органів місцевого самоврядування, а може розроблятись на замовлення. Зміст самого документу дуже сильно кореспондується із іншим стратегічним планувальним документом – стратегією розвитку територіальної громади, яка є обов`язковим документом для громади і є власне продуктом самої громади.

На жаль, Мінінфраструктури за рік так і не вийшло з проектом закону, який би дозволив упорядкувати систему планувальних документів, спростити її і створити умови для реалізації.

 

Схема: система планувальних документів ДРП станом на травень 2024 року

 

Доволі серйозну проблему було створено після того як Мінінфраструктури розробило і КМУ затвердив (Постанова КМУ від 18 липня 2023 р. №731) Порядок визначення територій відновлення, який не відповідає Закону України «Про засади державної регіональної політики».

 

Закон визначає “територіями відновлення” громади, на території яких відбувалися бойові дії, які були тимчасово окуповані, або зазнали значних руйнувань та «які характеризуються різким погіршенням рівня соціально-економічного розвитку та значним переміщенням населення ДО інших регіонів та/або інших держав», тоді як Порядок містить критерій “кількість внутрішньо переміщених осіб становить понад 10 відсотків загальної чисельності населення громади станом на 1 січня 2022 р.”.

Внаслідок застосування такого критерію до територій відновлення було віднесено понад 600 територіальних громад серед яких обласні центри, сільські територіальні громади, велика кількість міст другого ярусу – потенційні регіональні полюси зростання (РПЗ).

Після цього рішення відпала будь-яка доцільність віднесення територіальних громад до функціональних типів територій таких як регіональні полюси зростання, агломерації, сільські територій і відповідно формування програм їх підтримки.

Віднесення до територій відновлення громад, які знаходяться далеко в тилу і у яких не має руйнувань створює загрозу сумнівів у наших партнерів щодо решти дійсно уражених територіальних громад, і відтак щодо необхідності фінансування територій відновлення загалом.

Політика «відновлення», яку провадило Мінінфраструктури, «підім’яла» під себе класичну державну регіональну політику на основі базового Закону «Про засади ДРП», внесла хаос у систему планування відновлення і розвитку, нав’язала для неуражених територій інструментарій, який ніяк не вирішує їх проблеми та не дозволяє розкрити потенціал розвитку таких територій.

 

Фінансування

 

Через об’єктивні причини пов’язані з війною фінансування ДФРР у 2022-2024 роках було призупинено. Залишки коштів секторальної бюджетної підтримки ЄС на регіональний розвиток (понад 400 млн грн) були зараховані до загального фонду ДБУ.

Мінінфраструктури в публічному просторі просувало ідею голосування громадянами за проєкти регіонального розвитку ДФРР через «Дію», прибравши необхідність їх відповідності стратегіям регіонального розвитку.

Такий підхід аж ніяк не відповідає ні європейським ні міжнародним практикам фінансування регіонального розвитку. Інструментом врахування потреб громадян є розроблення відповідних планувальних документів розвитку територій в основі яких лежать якісні і кількісні опитування різних груп громадян щодо їх потреб і можливостей, врахування позицій громадських організацій, які представляють інтереси різних груп громадян, врахування позиції та інтересів місцевого/регіонального бізнесу тощо.

Саме таке планування забезпечує врахування інтересів громадян, а не голосування за проєкти, які місцева/регіональна влада подає на державне фінансування на центральний рівень і які не відповідають жодному планувальному документу.

В країнах ЄС відповідність проєктів планувальним документам і умовам конкурсів проєктів оцінюють навчені цьому експерти через відповідну електронну систему оцінювання, із збереженням конфіденційності та зобов’язанням декларувати конфлікт інтересу. Робота цих експертів оплачується і вони дорожать своєю репутацією. Саме це знижує ризик корупції, а не електронне голосування.

З метою нівелювання системи планування відновлення визначеної ЗУ «Про засади ДРП» Мінінфраструктури внесло у порядок використання коштів Фонду ліквідації наслідків збройної агресії зміни, якими необхідність розроблення Планів відновлення і розвитку для територій відновлення відтерміновується на 6 місяців після скасування воєнного стану, натомість умовою отримання коштів з фонду визначається наявність (не обов’язкових) програм комплексного відновлення території територіальних громад/регіонів.

Це повністю міняє концепцію планування відновлення, яка передбачала ухвалення досить простих «планів відновлення» саме для досить сильно уражених територій, аби швидко відновити те, що потрібно і вийти на режим планування розвитку, як це передбачено для всіх територіальних громад.

 

Реалізація

 

У паралельній системі планування немає місця реалізації в класичному розумінні проєктів регіонального/місцевого розвитку спрямованих на досягнення цілей планувальних документів. Оскільки майже всі території країни, як уражені так і ті які не зазнали руйнувань, віднесені до «територій відновлення», а «відновлення» в розумінні Мінінфраструктури означає «відбудову об’єктів», тому окрім будівництва інші заходи з відновлення/розвитку не мають шансів на реалізацію за публічні кошти.

Відсутність оновленої ДСРР, де мала би бути складова щодо відновлення, відсутність планів відновлення територіальних громад по суті перевела процеси відновлення в різних територіях винятково на ручний режим, який залежить від лідерства окремих голів громад чи голів ВА, інтересів будівельних компаній, наявності донорів для фінансування окремих проектів.

 

Моніторинг і оцінка

 

Моніторинг будівництва і ремонту об’єктів по всій країні відкидає нас до старих методів обліку освоєних бюджетних коштів, а зміна індикаторів найвищого рівня таких як ВВП на душу населення, зайнятість тощо, навряд чи є результатом реалізації «об’єктного» підходу.

Відсутність єдиної системи місцевої і регіональної статистики, яка б відповідала вимогам ЄС і робила наші громади і регіони порівнюваними з громадами і регіонами ЄС, суттєво гальмує наш поступ в ЄС і підриває зусилля створити якісну ГІС регіонального розвитку.

З огляду на описані вище проблеми з плануванням, фінансуванням і реалізацією відновлення і розвитку поки важко оцінювати можливості і вплив системи «DREAM» на формування і реалізацію класичної регіональної політики в розумінні ЄС.

 

Інституції

 

У кожній державі кандидаті на членство в ЄС створювався сильний або посилювався існуючий центральний орган виконавчої влади відповідальний за формування державної регіональної політики. Український Мінрегіон, який зініціював і реалізував децентралізацію та сформував європейську рамку регіональної політики було ліквідовано шляхом приєднання до Мінінфраструктури в якому він і його політики розчинилися у паралельній реальності «політики відновлення».

В чому перевага новоствореного на базі Укравтодору «Агентства відновлення і розвитку» перед територіальним громадами і регіонами? Територіальні громади і регіони (на відміну від Агентства, яке в минулому займалося переважно замовленням будівництва чи ремонту дорожньої інфраструктури) реалізували тисячі проєктів місцевого/регіонального розвитку в усіх сферах життєдіяльності громади/регіону. В контексті вступу України в ЄС спроможність місцевих і регіональних органів реалізовувати проєкти відновлення і розвитку потрібно посилювати. Тому зрозумілим може бути реалізація через «Агентство відновлення і розвитку» проектів державного і міжрегіонального, але аж ніяк не місцевого і регіонального значення.

Агенції регіонального розвитку так і не стали центрами формування експертизи, підтримки територіальних громад з питань стратегічного планування і розроблення якісних проєктів, супроводу розвитку МСБ, залучення інвестицій, розвитку ДПП, підтримки експорту. На заваді цьому стало на жаль домінуюче «об’єктне» мислення на рівні регіональної влади, нерозуміння значення стратегії регіонального розвитку і участі АРР у забезпеченні відповідної технічної експертизи для її реалізації, неготовність шукати і відбирати на конкурсних засадах місцевих фахівців і вкладати час і ресурси у їх подальшу підготовку. Регіональна влада і заінтересовані сторони у регіонах повернуться до формування потужних АРР лише тоді коли зрозуміють, що за кошти ЄС і міжнародних партнерів треба змагатися якісними проєктами на основі планувальних документів.

 

Перелік завдань, які потребують вирішення у коротко- і середньо- строковій перспективі:

  • Продовжити децентралізацію з урахуванням демографічної, безпекової та економічної ситуації, що склалась в наслідок війни.
  • Упорядкувати систему планування відновлення і розвитку на рівні законодавства і підзаконних актів.
  • Запровадити у практику діяльності Уряду та ЦОВВ оцінку територіального впливу для проектів рішень, які прямо чи опосередковано впливають на розвиток територій, здійснювати координацію секторальних політик в територіях.
  • Встановити критерії визначення, проведення моделювання і формування переліків функціональних типів територій відповідно до ЗУ ЗДРП.
  • Привести критерії визначення територій відновлення (уражених територій) у відповідність із ЗУ «Про засади ДРП».
  • Створити законодавчі умови для підтримки відновлення та розвитку уражених територій та окремих функціональних типів територій з підвищеними безпековими ризиками.
  • Законодавчо забезпечити можливості для заснування населених пунктів на нових територіях.
  • Сформувати зрозумілу економічну політику в різних типах українських макрорегіонів.
  • Актуалізувати ДСРР і стратегії регіонального розвитку до 2027 року.
  • Розробити план заходів з реалізації ДСРР та програми регіонального розвитку, які відповідають вимогам програмування політики згуртованості ЄС.
  • Розробити плани відновлення уражених громад і регіонів.
  • Розробити стратегії розвитку ТГ.
  • Створити систему надання методологічної підтримки з питань планування відновлення і розвитку територіальним громадам і регіонам.
  • Провести реформу державної служби у контексті заповнення вакансій, підвищення рівня заробітної плати, вимог до кваліфікації державних службовців, навчання англійської мови та основам роботи з євроінтеграцією, забезпечення можливостей з обміну досвідом (зокрема через механізм твінінгу), продовження розпочатої наприкінці 2023 р. реформи системи заробітних плат на основі кваліфікації посад і грейдів.
  • Забезпечити адаптацію законодавства України до права ЄС про політику згуртованості (Глава 22 «Регіональна політика і координація структурних інструментів» acquis communautaire).
  • Сформувати систему фінансування проектів відновлення (і стійкості) уражених територій.
  • Використати Ukraine Facility для формування інституцій для «спільного управління» фондами політики згуртованості ЄС.
  • Використати 1 млрд євро в Ukraine Facility в тому числі для навчання працювати з коштами ЄС за правилами і процедурами політики згуртованості.
  • Узгодити роботу ДФРР із можливостями фінансування з боку ЄС та інших міжнародних партнерів.
  • Розробити механізми державного співфінансування проєктів на рівні громад, регіонів і держави, які фінансуватимуться за рахунок ЄС та інших джерел.
  • Створити, відповідно до вимог політики згуртованості ЄС, багаторівневу систему інституцій для управління Європейськими структурними та інвестиційними фондами.
  • Створити в Україні систему управління інвестиційними ресурсами Спільної аграрної політики ЄС.

 

Щодо виконання рекомендацій ЄС у звіті «Україна 2023»

 

8 листопада 2023 року ЄК оприлюднила Звіт «Україна 2023», в якому проаналізована готовність України до інтеграції та прогрес досягнутий по кожній з 33 глав Acquis ЄС, в тому числі Главі 22 – Регіональна політика та координація структурних інструментів.

Текст висновку
Коментар ГО «Інститут громадянського суспільства»
Регіональна політика є основним інструментом ЄС із зменшення регіональних диспропорцій та інвестування в стале та інклюзивне соціально-економічне зростання.
 
Вона діє через «спільне управління» між Комісією та державами-членами ЄС. Реалізація програм політики згуртованості вимагає відповідної адміністративної спроможності щодо програм і проєктів, створення систем надійного фінансового управління та контролю, а також виконання інших елементів acquis ЄС, таких як законодавство про навколишнє середовище чи державні закупівлі.
Україна ще не знайома з механізмом «спільного управління».
У спільному управлінні як Європейська комісія, так і національні органи в державах-
членах, такі як міністерства та державні установи, відповідають за виконання певної
програми. Близько 70% програм ЄС виконуються через механізм «спільного управління».
Органи влади держав-членів (на національному, регіональному та місцевому рівнях) вибирають, які проекти фінансувати, і беруть на себе відповідальність за повсякденне
управління. Працюючи разом з державами-членами, Європейська Комісія забезпечує
успішне завершення проектів і належне витрачання грошей.
Висновок ЄК у Звіті «Україна 2023»
Україна має певний рівень підготовки у сфері регіональної політики та координації структурних інструментів. Загалом, протягом звітного періоду було досягнуто обмеженого прогресу.
Більш помітний прогрес є у реалізації програм територіального співробітництва з державами-членами.
Певний рівень підготовки у сфері регіональної політики є результатом ухвалення у 2015 році ЗУ «Про засади державної регіональної політики», а проблеми описані у аналітичній записці, якщо не будуть вирішені, можуть привести до заниження оцінки прогресу у наступному звіті ЄК «Україна-2024».
У наступному (2024) році Україна, зокрема, має:
 
→ вжити необхідних заходів для впровадження Закону «Про засади регіональної політики», зокрема з огляду на різний вплив війни на регіони України; зміцнення спроможності регіональних і місцевих органів влади для підготовки відповідних проєктів розвитку;
ЄК наголошує на необхідності формувати і реалізовувати регіональну політику в умовах війни і євроінтеграції на основі ЗУ «Про засади ДРП».
Станом на травень 2024 року немає явних результатів вжиття заходів з впровадження Закону, натомість створено паралельну систему планування і фінансування регіонального розвитку на основі ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»
→ оновити Державну стратегію регіонального розвитку та модернізувати Державний фонд регіонального розвитку з метою приведення їх у відповідність із процесом відновлення та реконструкції, принципами багаторівневого врядування та територіально орієнтованої регіональної політики.
Станом на травень 2024 року ані ДСРР ані ДФРР не приведені у відповідність з процесом відновлення та реконструкції, принципами багаторівневого врядування та територіально орієнтованої регіональної політики.
Підготовлено проект ДСРР-2027, який потребує доопрацювання, якраз з метою узгодження з процесом відновлення на основі зрозумілої системи планування відновлення і розвитку та приведення його до принципів територіально орієнтованої регіональної політики
Модернізація ДФРР про яку публічно заявляло Мінінфраструктури була заснована на хибних підходах.
→ посилити координаційну рамку регіональної політики для забезпечення систематичного та інклюзивного залучення регіональних і місцевих заінтересованих сторін, координаційну роль Міністерства відновлення та відповідний регіональний вимір діяльності Агенції відновлення.
Координаційна роль Мінінфраструктури могла бути посилена через реанімацію роботи Міжвідомчої координаційної комісії з питань регіонального розвитку та запровадження у практику діяльності Уряду та ЦОВВ оцінки територіального впливу для проектів рішень, які прямо чи опосередковано впливають на розвиток територій. Але станом на травень 2024 року цього не зроблено.
Загальна рамка державної регіональної політики формувалася та збільшення державного фінансування регіонального розвитку відбулося паралельно з впровадженням децентралізаційної реформи, проте вторгнення Росії вплинуло на всі регіони, хоча й із значними відмінностями.
Тому територіальні диспропорції, які існували до 2022 року, значно зросли.
Для цілей стратегічного планування та координації секторальних політики в територіях має враховуватись такий територіальний підхід щодо визначення безпекового статусу територій:
територія відселення – 5 км вздовж лінії фронту/розмежування та україно-російського/білоруського кордону; найбільшої небезпеки – 30 км вздовж лінії фронту та україно-російського кордону;
макрорегіон Фронтир – регіони, території чи їх частини, які потрапляють у 100 км зону вздовж лінії фронту та україно-російського кордону – Миколаївська, Одеська, Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська, Харківська, Сумська, Чернігівська області;
макрорегіон Опора – у складі Дніпропетровської, Полтавської, Київської, Черкаської, Кіровоградської, Житомирської областей;
макрорегіон Тил – у складі Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, Чернівецької, Волинської, Рівненської, Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської областей.
Щодо законодавчої бази, внесено зміни до Закону «Про засади державної регіональної політики», які закріплюють рамку для відновлення уражених війною регіонів, включно з визначенням трирівневої системи стратегічного планування (державна, регіональна та місцева стратегії розвитку).
Закон визначає чотири функціональні типи території: (i) території відновлення; (ii) регіональні полюси зростання; (3) території з особливими умовами для розвитку; та (iv) території сталого розвитку.
Висновок ЄК вказує, що зміни до ЗУ «Про засади ДРП» сформували рамку відновлення і розвитку та відповідні функціональні типи територій.
Подібним чином, різні місцеві стратегічні документи, які вимагаються (такі як стратегія місцевого розвитку, план відновлення та розвитку, комплексний план просторового розвитку) мають бути уточнені, взаємоузгоджені та пов’язані з відповідними джерелами фінансування.
Висновок звертає увагу на дотримання принципу: «жодних планів без грошей, жодних грошей без планів».
Хоча закон наразі зосереджений на регіональному розвитку України, його потрібно буде поступово узгодити з регіональною політикою ЄС, зокрема щодо територіальної класифікації NUTS (Номенклатура територіальних одиниць для статистики).
Наказом Мінекрноміки від 25 травня 2022 року No 1381 затверджено Статистичний класифікатор територіальних одиниць України (NUTS-UA), НК 028:2022
Загалом, слід розробити зрозумілу концептуальну рамку організації регіональної політики в Україні та узгодити її з процесом відновлення та реконструкції.
Для цього слід упорядкувати систему планування відновлення і розвитку на рівні законодавства і підзаконних актів, а також прив’язати фінансування планувальних документів до відповідних джерел фінансування.
Упорядкування системи стратегічного планування розвитку територіальних громад/регіонів і планування відновлення може бути досягнуто через внесення змін до законів «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про засади державної регіональної політики» вилучивши із закону «Про регулювання містобудівної діяльності» планувальні документи, які не належать до містобудівної документації, водночас встановити додаткові вимоги до змісту стратегії розвитку територіальної громади та плану відновлення у законі «Про засади державної регіональної політики». Також необхідно передбачити умови, при настанні яких, при плануванні відновлення, необхідно розробляти містобудівні планувальні документи.
Відповідно, Україна має оновити, консультуючись із відповідними заінтересованими сторонами, Державну стратегію регіонального розвитку на 2021-2027 роки, враховуючи різні потреби регіонального розвитку через вплив війни.
Проект ДСРР-2027 розроблений Мінінфраструктури потребує доопрацювання.
З точки зору інституційної рамки на центральному рівні, Міністерство з питань відновлення України було створено шляхом об’єднання Міністерства розвитку громад та територій з Міністерством інфраструктури, що призвело до високої плинності кадрів.
Україна повинна нарощувати спроможність нового Міністерства, забезпечуючи відповідне кадрове забезпечення регіонального розвитку та тісну координацію з іншими ключовими міністерствами, зокрема з Міністерством фінансів.
Необхідно створити нове Міністерство регіональної політики, яке продовжить реформування державної регіональної політики (ДРП) відповідно до рекомендацій Європейської комісії. Міністерство має бути сформоване на новій основі з відповідним кадровим забезпеченням, що включатиме фахівців з регіонального розвитку, які матимуть необхідний досвід і знання для реалізації політики згуртованості ЄС. Нове міністерство має стати потужним інструментом європейської інтеграції України.
Секретаріат Кабінету Міністрів України виконує завдання національного органу України з питань програм Interreg.
Він має продовжувати свої зусилля з поширення інформації про програми Interreg в Україні, особливо серед місцевих та регіональних органів влади, щоб підтримати розвиткові проєкти з можливими новими бенефіціарами з України.
Доцільно передати ці функції новому Мінрегіону.
Було створено Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури, з регіональними відділеннями, щоб забезпечити реалізацію проєктів швидкого відновлення та післявоєнної відбудови.
 
На регіональному рівні ключову роль у розробці регіональних програм відіграють регіональні (обласні) адміністрації, ряд з яких перетворено на військові адміністрації. Це створює загрозу усунення місцевих заінтересованих сторін від прийняття рішень. Україна поступово відновлює цивільні адміністрації, як тільки це дозволяє безпекова ситуація на звільнених територіях. Розмежування повноважень між центральним, регіональним і місцевим рівнями влади, особливо у сферах, які стосуються відновлення, також має бути уточнено.
У новому Мінрегіоні необхідно посилити методологічний супровід ОВА/ОДА.
Агенції регіонального розвитку мають на меті підтримку соціально-економічного розвитку регіонів і громад та залучення інвестицій у 22 областях. Спроможність виконувати свою місію залишається обмеженою через нечіткий мандат, високу ротацію персоналу та погане фінансування.
У новому Мінрегіоні необхідно посилити методологічний супровід роботи АРР.
Щодо адміністративної спроможності – необхідно створити офіційну координаційну структуру за участю органів влади на центральному та субнаціональному рівнях для підготовки до ефективного програмування та управління фондами ЄС. Регіональні та місцеві заінтересовані сторони повинні більш систематично залучатися до розробки, впровадження та моніторингу цих процесів.
На центральному рівні такою структурою може стати Міжвідомча координаційна комісія з питань регіонального розвитку (визначена ЗУ «Про засади ДРП». На регіональному – координаційна рада регіонального розвитку (необхідно передбачити її створення змінами до ЗУ «Про засади ДРП»).
Що стосується цифровізації – створено екосистему цифрового відновлення для підзвітного управління, щоб забезпечити єдиний цифровий потік усіх проектів відновлення, у тому числі на місцевому рівні. Система дозволяє будь-кому моніторити виконання проекту та використовувати цю інформацію для створення звітів.
Реформування системи моніторингу й оцінювання передбачає створення відповідних структур і налагодження в них процесів моніторингу та оцінювання, що відповідає вимогам ЄС, а також забезпечення функціонування комплексної комп’ютеризованої системи управління інформацією (MIS), яка є доступною та придатною для використання всіма заінтересованими сторонами.
Необхідно проаналізувати вимоги до такої системи і реалізувати її в Україні.
Фінансування регіонального розвитку здійснюється з Державного фонду регіонального розвитку (4,5 млрд грн, на 50% менше у 2023 році порівняно з довоєнним обсягом у 2021 році).
Фонд ліквідації наслідків збройної агресії (35,5 млрд грн) також може бути спрямований на регіональні та місцеві проекти.
Необхідно провести аналіз джерел і практик фінансування відновлення і розвитку, виявити прогалини і запропонувати зрозумілу і дієву модель фінансування проєктів відновлення і розвитку на основі впорядкованих планувальних документів.
Програмування на основі цих фондів має ґрунтуватися на пріоритетах, відповідній якості проектних пропозицій, аналізі витрат і вигод і тісному узгодженні між стратегічним плануванням публічних інвестицій і бюджетом.
З цією метою слід підвищити спроможність субнаціональних адміністрацій, а також покращити наявність статистики на місцевому рівні, щоб дозволити приймати рішення на основі фактичних даних.
Система планування і фінансування відновлення і розвитку мають бути узгоджені між собою.
При підготовці плану заходів з реалізації ДСРР рекомендуємо розробити програми регіонального розвитку, які відповідають вимогам програмування політики згуртованості ЄС.
 
Україна увійшла до п’яти програм Interreg із сусідами ЄС і головувала в Стратегії ЄС для Дунайського регіону у 2022 році. Це допомогло їй набути досвіду європейського територіального співробітництва та спільного управління, зокрема програмування, раціонального фінансового управління, відбору проектів та укладення контрактів.
Необхідно проаналізувати набутий досвід і застосувати його при приведенні ДРП у відповідність до правил і процедур політики згуртованості ЄС.
Що стосується систем фінансового управління та контролю, країні необхідно налагодити середньострокове бюджетне планування. Слід зміцнити зв’язок між державною політикою та бюджетом на національному та місцевому рівнях.
Потребує окремого обговорення і формування відповідних завдань.
Правова база системи моніторингу та оцінки регіонального розвитку є складною та фрагментарною.
Потребує окремого обговорення і формування відповідних завдань.
Функції внутрішнього та зовнішнього аудиту забезпечуються Рахунковою палатою України та Державною аудиторською службою. Важливо зміцнювати їх спроможність. Проте Палата не має повноважень перевіряти місцеві бюджети, окрім ресурсів, що передаються з державного бюджету. Це також створює ризик для аудиту українських бенефіціарів, які отримують підтримку за програмами Interreg, що впроваджуються в рамках спільного управління подібно до політики згуртованості ЄС. Відсутні внутрішні аудити місцевих органів влади та попередня (ex ante) оцінка закупівель.
Потребує окремого обговорення і формування відповідних завдань.
Участь українських регіонів в ініціативах відновлення «рівний з рівним» з партнерами з ЄС може сприяти подальшій інтеграції українських субнаціональних органів влади в мережі ЄС.
Доцільно продовжувати такі ініціативи з акцентом на запровадження елементів твінінгу в ТГ, регіонах та на центральному рівні.

Нормативно-правові акти та інші документи опубліковані на сайті Мінінфраструктури у 2023-2024 роках в рубриці «Політика регіонального розвитку»

Стратегічне планування регіонального розвитку

Агенції регіонального розвитку

Моніторинг регіонального розвитку

Фінансування регіонального розвитку

Реформа децентралізації Дорожня карта


[1] «Тверда» – економічна (дороги, порти, склади, системи зв’язку тощо) і соціальна (школи, лікарні, бібліотеки, театри, стадіони та ін.) інфраструктура

[2] «М’яка» інфраструктура – публічне інвестування у розвиток інновацій, підприємництво, людський капітал, освіту (включно з неформальною), соціальний капітал, охорону здоров’я, багаторівневе (добре) врядування, економіку знань, зелені технології, енергоефективність тощо. Досвід розвинених країн свідчить про посилення впливу «м’якої» інфраструктури, порівняно з традиційною «твердою», на здатність економіки створювати і стимулювати якісні технологічні зміни, що ведуть до економічного зростання.

Переглядів: 4260
Коментарі:
*Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть
Новини на тему: регіональний розвиток
Читайте також: