16 червня 2024
Децентралізація
«Пашеш землю на тракторі і молишся: «Господи, тільки б не наїхати на міну чи снаряд…»
«Пашеш землю на тракторі і молишся: «Господи, тільки б не наїхати на міну чи снаряд…»

Фермер Петро Кручак, землі якого прилягають до кордону з країною-агресоркою, про те, як йому та його господарству доводиться балансувати на межі рентабельності, працюючи фактично під кулями. Його історія є типовою для всіх прикордонних фермерів.

Автор: Дмитро Синяк


Петро Кручак – звичайний фермер Сумщини, який до повномасштабного вторгнення обробляв понад 400 га землі. Однак особливість його фермерського господарства у тому, що більшість його ділянок прилягають безпосередньо до кордону з росією. Внаслідок цього господарство втратило третину своїх земель. На деяких з них не вдалося навіть зібрати врожай. Між тим Великописарівська громада, на території якої працює Петро Петрович, вважається аграрною. Тобто більшість надходжень до бюджету дають саме такі фермери, як Кручак. У розмові з Децентралізацією пан Петро розповів про найбільші проблеми свого господарства і про шляхи їхнього вирішення.

Чи вдалося зібрати цьогорічний врожай?

- Здебільшого так, але через постійні обстріли ми не можемо сконсолідувати зібране. Ми буквально довозимо нашу продукцію до першої-ліпшої асфальтованої дороги і продаємо за першою-ліпшою ціною. Також ми не змогли посіяти нічого на третині моїх земель: багато ділянок тепер або заміновані або знаходяться у небезпечній відстані від кордону. Військові радять: «У такі-то ділянки краще нічого не інвестувати». От ми й закинули їх, не пашемо, не сіємо. Може, навесні ситуація зміниться? Отже чекаємо весни, а там видно буде.

Якими можуть бути наслідки того, що ви довго не обробляєте землю?

- Вона поросте бур’яном, який витягне всі корисні елементи, необхідні для росту сільськогосподарських культур. Врожайність, у яку я вклав багато грошей, одразу ж впаде. Коли земля обробляється, вчасно відбувається сівозміна, виводяться будяки, то можна у майбутньому розраховувати на високі врожаї. А як проводити сівозміну, коли військові мені кажуть, що, наприклад, на таких-то ділянках не можна саджати «високорослі рослини» – кукурудзу і таке інше? Ось ми на одних і тих же полях два роки поспіль посіяли ячмінь. Це погано для землі, але що вдієш!

Чи цьогоріч зібрали більші врожаї, ніж минулого року?

- Та ні, минулого року було трошки більше. Це навіть при тому, що з багатьох полів ми нічого не змогли зібрати, й зерно тоді просто осипалося. Але минулого року були кращі ціни на зерно.

 

 

Чому ціни на зернові культури впали? За логікою вони мали б піднятися, адже зерна стало менше.

- Я не знаю причин цього. Думаю, це якось пов’язано з проблемами доставки українського зерна до інших країн. Ви ж бачите, що зерновий коридор працює далеко не на повну потужність, багато зернових терміналів розбомблено. Як би там не було, ані пшеницю, ані ячмінь ми не можемо продати за цінами, які дозволять нам хоча б виходити в нуль. А кукурудзу ми цьогоріч навіть не стали молотити, залишили її на полі. Бо збирати її невигідно. Наприклад, якщо у 2021 році за тонну соняшника давали 20 тис. грн, то тепер пропонують лише 10 тис. грн; якщо за тонну пшениці та кукурудзи пропонували 7 тис грн, то тепер не більше 3,5 тис. грн. Додайте до цього майже подвійне зростання вартості солярки, а також різноманітних добрив, які зазвичай виробляють за кордоном, і картина буде ще похмурішою. Великі агрохолдинги ще можуть триматися на плаву завдяки великим обсягам продажів, а маленьким фермерам дуже важко. Конкретно на моє господарство ще й тиснуть кредити, які я брав на розвиток своєї справи ще до повномасштабного вторгнення. Я тоді купив на ці гроші трактор, сіялку, почав будувати ангар. Тепер це будівництво давно закинуте.

Невже банки не дозволяють хоча б реструктурувати ці кредити?

- На жаль, ні. Мені, власне, від банків нічого більше і не треба. Я не те що не хочу платити за своїми боргами. Мені просто нема чим. Якби кредити реструктурували чи дали б мені кредитні канікули, було б набагато легше. Я ж банально не маю, за що купити посівний матеріал на наступний рік. Мій банк дозволив не зменшувати тіло кредиту протягом року, але підняв відсоткову ставку. Тож вийшло одне і те ж.

Чи отримали ви якусь компенсацію від держави за втрату земель?

- Ні. Натомість, наскільки я знаю, ті фермери, чиї землі розташовані на відстані близько 20-30 км від кордону, таку компенсацію отримують – по 3 тис. грн за 1 га. А мої землі потрапляють до так званої червоної зони, тобто зони, де не виключені активні бойові дії. Вочевидь, держава не вважає за потрібне інвестувати у такі території. Хоча невеличку допомогу я таки отримав: весною дали 2 тонни ячменя, а зараз тонну добрив. Небагато, але хоч щось.  Міжнародну допомогу шукаємо, але наразі нічого не знайшли.

Чи втратило ваше господарство людей і сільськогосподарську техніку?

- Один мій працівник, офіцер і ветеран АТО, у перші ж дні вторгнення пішов на фронт. Один тракторист отримав поранення у руку через обстріли. Він живе коло моєї бази, і коли по ній був прильот, його зачепило. Щастя, що він встиг впасти на землю: за його спиною паркан сильно посікло осколками. А йому тільки руку зачепило. Згодом осколки вирізали, і він повернувся до праці. Також ми втратили трактор, теж через обстріли. Моя головна база знаходиться у трьохста метрах від кордону, я практично не можу її використовувати. Російський снаряд знищив мою заправку, мій ангар тепер нагадує решето.

 

 

Чи потрапляли ви особисто під обстріли?

- Так, багато разів. Обстріли – це тепер наше буденне життя. От ти їдеш по полю на тракторі, і тут раптом десь метрах у восьмиста від тебе розривається міна. Ти їдеш далі, чекаєш, що буде. Потім ще одна розривається метрах у п’ятиста, тобто ближче до тебе. Тоді ти кидаєш трактор і тікаєш куди подалі. А звідтам вже дивишся, що буде. Спалять росіяни твій трактор чи ні? Вони ж увесь час за нами зі своїх дронів спостерігають. Знаєте, як ці дрони діють на нерви!? От він висить у тебе над головою, а ти увесь час думаєш, що в оператора дрона у голові. Чи він тільки подивиться на тебе і полетить далі, чи скине на тебе гранату, а то й наведе артилерію чи навіть авіацію. Цьогоріч, наприклад, по нашому комбайну дав залп російський вертоліт. Після цього ми боялися підходити до комбайна тижні зо два. А одного разу росіяни вдарили по нашому трактору з БМП, який стояв просто на пункті пропуску. Я тоді навіть до лікарні потрапив із серцевим нападом: дуже сильно переживав за своїх механізаторів. Один з них, комбайнер, за осінь похудав на 10 кг. Усе через нерви. Усім трактористам я наказав: під час роботи не брати слухавку, якщо поруч російський дрон. Хто його знає, що зробить росіянин, побачивши з дрона, що тракторист засунув руку за пазуху?

Чи багато у вас працює людей?

- Я із сином, а також троє механізаторів, не рахуючи того, якого мобілізували. І це на чотириста гектарів. Тепер, щоб обробляти їх, потрібно щодня зіздзвонюватися з військовими і питати у них дозволу: можна виїхати на таке-то поле чи ні. Ну, а про ризики такої роботи я вам вже розповідав. Деколи самі військові беруться за голови: «Як ви так працюєте під обстрілами?» Я особисто кілька разів кидав трактор і ховався у борозні, чекаючи, поки закінчиться обстріл. Мої трактористи весь час знаходять у полі снаряди, які не розірвалися і викликають саперів. От уявіть собі: ти пашеш землю на тракторі і весь час молишся: «Господи, тільки б не наїхати на міну чи снаряд, що не розірвався!» А тут по тобі ще й починають стріляти звідкись. Так ми тепер працюємо. 

Наскільки ваша ситуація є типовою для прикордонних фермерських господарств?

- Вона доволі типова. Щоправда, ми десь посередині: є ті, кому ще гірше, а є ті, кому трошки краще. Я знаю, наприклад, фермерське господарство, яке сіє буквально до «нуля», до самого кордону. Така у них особлива територія, що там чомусь майже не стріляють. А у нас тут і ДРГ з того боку весь час намагаються зайти, і обстріли мало не з усіх видів зброї. Звідси до сумнозвісного російського Шебекіного лише 100 км. Дуже неспокійний у нас район.

Наскільки зменшилися ваші прибутки і платежі до бюджетів, зокрема до місцевого?

- Минулого року ми у нуль не вийшли. Цьогоріч, сподіваюся, що таки вийдемо, але не факт. Щодо платежів до бюджету скажу вам таке: якщо минулого року я платив власникам земельних паїв, які я орендую, 100% орендної плати, то цьогоріч думаю заплатити 50%. Принаймні, тим, землі яких я так і не зміг засіяти. Я просто не витягну по-іншому. Відповідно, і податків буде удвічі менше.

Як можна вирішити ваші проблеми?

- Що тут сказати: перемога потрібна. Якщо не будуть хоча б стріляти, ми швидко відновимося. Також нам могли б допомогти відтермінування кредитів і державні субсидії. Зараз ми обробляємо землю так, щоб витрачати на неї якнайменше грошей. Скажу чесно: це така собі робота, бо і добрив по-хорошому треба більше, і гербіцидів. Держава мала би допомогти нам вижити. А щойно небезпека зі сходу зникне, ми знову станемо на ноги і будемо розвиватися.

Переглядів: 526
Коментарі:
*Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть
Новини на тему: історії війни
Читайте також: