«Децентралізація навчила нас по-іншому ставитися до своєї землі». Інтерв’ю голови громади
«Децентралізація навчила нас по-іншому ставитися до своєї землі». Інтерв’ю голови громади

Очільниця Великописарівської громади Сумської області Людмила Бірюкова про минулорічні бої та цьогорічну відбудову громади. Її села втратили порівняно небагато населення, і життя там потроху відновлюється.

Автор: Дмитро Синяк


Великописарівська громада має 36 км спільного кордону з росією, а її адміністративний центр входить в п’ятикілометрову так звану зону безпеки. Це фактично врятувало громаду від цілковитого розорення навесні минулого року і водночас це є головним фактором, який перешкоджає її розвитку нині. Докладніше про це «Децентралізації» розповіла голова громади Людмила Бірюкова.

Як у вас все починалось у лютому минулого року?

- Несподівано. Ніхто з нас не чекав такого жаху, ніхто не готувався до вторгнення. Я ніколи не забуду, як стояла коло військкомату разом з мобілізованими, і тут раптом на дорозі з’явилися російські танки. Це було вже після нічного обстрілу та бою на митному пості "Велика Писарівка". Як стало відомо пізніше, до прикордонників поспішала наша 93-я бригада, але не встигла. Тому бій наші Збройні сили 24 лютого дали вже під Охтиркою. А територію нашої громади і сусідньої Кириківської громади ворожа техніка пройшла "парадним маршем", перетнувши кордон у двох місцях: у Попівці і у Великій Писарівці.

 

Наслідки "руського міра" у Великописарівській громаді

Що ви робили тоді?

- У перший день ми не розуміли, що робити, вказівок з району чи області не було жодних. Далі почали формуватися ініціативні групи з жителів громади, які виявляли бажання патрулювати населені пункти вночі. Інші мешканці почали волонтерити, бо на той момент стало зрозуміло, що сусідня Охтирка потребує допомоги. Уже за чотири дні після важкого бою територія нашої громади перейшла під контроль 93-ої бригади, з'явилися перші убиті і поранені. Оскільки бригада була зі зброєю, але без своїх підрозділів матеріального забезпечення, наша громада взяла на себе турботу за нашими хлопцям. Люди гуртувалися у приватних будинках, у закладах наших харчування і готували їсти для бійців, прали для них, сушили одяг і взуття, заряджали їм павербанки і рації, розміщали на нічліг. Техніка наших фермерів  рила для них окопи.

Чи багато мирних жителів загинуло у вашій громаді?

- Враховуючи, що за добу може бути до тридцяти обстрілів, можна сказати, що хтось за нас дуже сильно молиться. У минулому році загинула соціальний працівник і підірвався на міні працівник одного із сільгосппідприємств. У цьому році рашисти прямо на подвір'ї убили жителя Попівки, а у вересні – на власному городі – мешканця Лукашівки, коли той копав картоплю. І ось буквально кілька днів тому росіяни вбили дитину – підлітка 2007 року народження, який приїхав до дідуся із Сум і у момент обстрілу був у дворі приватного будинку.

 

Наслідки "руського міра" у Великописарівській громаді

 

Чи скоювали росіяни ті чи інші злочини на території громади?

- Практично щодня ми фіксуємо руйнування майна людей, бізнесу, муніципалітету. Обстріли тривають постійно. А навіть якщо чиєсь майно і вціліло, настрій наших мешканців все одно досить пригнічений. Хіба робити таке з людьми не злочин? Росія відібрала у наших дітей можливість ходити до садочків та шкіл і, взагалі, вона відібрала в усіх нас нормальне життя.

Скільки будинків зруйновано у вашій громаді?

- Маємо більше тисячі актів про пошкоджене і зруйноване майно, і їхня кількість щодня зростає. Мало того, ми зараз не можемо фіксувати руйнування, завдані у п'ятикілометровій зоні від кордону. Так що там ще буде багато чого. Якщо не рахувати знищених доріг, за приблизними підрахунками, російська федерація завдала нам збитків не менше ніж на 200 млн грн.

 

Наслідки "руського міра" у Великописарівській громаді

 

У якому стані зараз бізнес громади? Звідки поповнюється її бюджет?

- Бізнес досить приємно здивував нас у перші дні російської навали. Зникла конкуренція, усі почали допомагати один одному завозити товар. Це стосувалося і торгівлі роздрібними товарами, і аптечної мережі. Всі об'єдналися. Треба сказати, що бізнес у нас більше сільськогосподарський, тож фермери брали активну участь у зведенні фортифікацій. Де офіцери 93-ї бригади казали копати, там фермерська техніка і копала. Так і по сьогодні. Усі допомагають ЗСУ, ніхто не рахується зі збитками. Мало того, що майно від обстрілів пошкоджене, ще й землі, які знаходяться близько до кордону, засмічені вибухівкою.  Крім того, ця зона весь час обстрілюється. Не всі фермери минулого року зібрали врожай, у декого минулорічна кукурудза ще досі на полях.

Чи не викрадали росіяни фермерську техніку?

- Ні. Через підірвані мости орки не змогли відступати тією ж дорогою, якою вони вторглися, тому були змушені поверталися через сусідню громаду. Ось там є багато історій про те, як «визволителі» їхали на комбайнах і везли із собою вживані унітази. Нас це, на щастя, оминуло.

 

Наслідки "руського міра" у Великописарівській громаді

 

Який зараз бюджет громади?

- Майже 100 млн грн на цей рік власних надходжень, плюс ще 20 млн різних дотацій та трансфертів. Начебто і немало, але як працювати, коли обстріли тривають кожного дня? Важко дуже – насамперед морально. На свій страх і ризик фермери сіють, приватні підприємці привозять товар. Деякі наші села навіть не мали торгових точок до війни, уявіть як там тепер. А уявіть, як тепер у прикордонних селах, куди навіть хліб завезти непросто. Ми, звісно, підтримуємо їх, передаємо гуманітарку. Два наших села періодично залишаються без світла, у чотирьох світла немає вже пів року.

Чому?

- Бо точка розподілу електроенергії знаходиться у 500 метрах від кордону, тобто у полі видимості росіян, ще й під горою, тобто як на долоні. Туди так просто не доїдеш. Я думаю, ми будемо лагодити її вже після перемоги. Наш РЕМ (підприємство районних електричних мереж) обстріляли двічі, він зруйнований, відновлювати там вже нічого. Залишаються тільки альтернативні джерела енергії. От люди і закуповують зараз генератори та сонячні батареї. Якщо потужність до 200 Ват, то можна підключити 5 лампочок, телевізор, зарядити телефони.

Селищна рада виділяє гроші на купівлю сонячних батарей?

- Так, ми компенсуємо частину вартості батарей. Ми побачили на прикладі кількох наших  господарств, що за 7-8 тис. грн можна встановити сонячні панелі такої потужності, підключивши їх до автомобільного акумулятора. Але згодом проконсультувалися з фахівцями і зрозуміли, що з надійнішим гелієвим акумулятором та інвертором сонячна панель може коштувати близько 12-13 тис. грн. Цього достатньо для одного господарства. Ця сума є цілком підйомною для нашої селищної ради. Ми обрахували потреби і заклали до бюджету на цей рік 1,3 млн грн. Тож кожен мешканець нашої громади може розраховувати на компенсацію до 13 тис. грн за купівлю сонячних батарей. Якщо хтось хоче купити дорожчі, будь ласка, але ми компенсуємо лише 13 тис. грн. І справа йде.

 

Наслідки "руського міра" у Великописарівській громаді

 

Які втрати у населенні має ваша громада?

- Процес міграції нашого населення загалом є неконтрольованим, за виключенням планової евакуації. Хоча ми періодично підраховуємо, скільки людей залишається у населених пунктах громади.  До повномасштабного вторгнення нас було 10 тисяч. На сьогодні третина залишила територію громади, переїхавши у безпечніші області України та за кордон. Але і прихисток у нас знайшли майже тисяча переселенців із Харкова, Луганська та Донецька, бо пережити зиму у будинку з індивідуальним опаленням і водопостачанням легше, ніж у багатоповерхівці. Хто хотів, знайшов у нас роботу. Майже тисяча наших чоловіків стали до лав Збройних сил України.

Де працюють переселенці, коли у бізнесу справи йдуть не дуже?

- Свої ж працівники виїхали, от на їхнє місце і взяли приїжджих. У нас із роботою зараз не дуже складно: лише у селищній раді більше 10-ти вакантних посад. До речі, троє приїжджих працюють у селищній раді керівниками, один із них є моїм заступником. Оскільки місцеві виїхали, з житлом проблем немає. Хтось живе у родичів, хтось знімає будинок, а хтось – кімнату. Треба сказати, що я дуже задоволена цими людьми, вони дуже різняться від наших, місцевих.

Чим саме?

- У них зовсім інший погляд на звичні для нас речі. Вони дуже переживають за роботу. Вони креативні. Вони готові спілкуватися зі своїми колегами. Вони готові вчитися. А місцеві жителі переважно інертні. Мене ця їхня якість особливо дратує, бо це наша земля, і хто, як не ми маємо її розвивати! А нові великописарівчани, як я їх називаю, «живі», їм хочеться усього, їм мало грошей, вони прагнуть більше й ефективніше працювати, вони готові вчитися і розвиватися. Мені це дуже імпонує. Коли людина готова показувати результат, я готова платити їй гідну зарплатню, з усіма преміями та надбавками. От, наприклад, чоловік, який став моїм заступником, нещодавно завів до громади 50 тис. євро на ремонт нашого хірургічного відділення. І це гроші не державні – благодійників з Греції. Завдяки цьому моєму заступнику ми також виграли 1 млн грн грантових грошей на будівництво роледрому.

 

Наслідки "руського міра" у Великописарівській громаді

У п’яти кілометрах від росії, під час війни ви будете будувати роледром? Навіщо?

- Як навіщо? У нашій громаді зараз близько 600 дітей, і ми хочемо, щоб вони жили тут зараз і залишилися тут після війни. Тож ми маємо реагувати на їхні потреби. Так, багато хто каже: «Зачекаємо з такими речами до перемоги!» Але ж це гроші спонсорські, не державні. Для чого ж чекати? Що ж мені, відмовлятися від цього мільйону, бо ми ще не перемогли росію? Треба сказати, що будуватимемо роледром ми подалі від кордону. Ми вибрали в одному з тамтешніх сіл вцілілий будинок культури і тепер хочемо зробити його центром нашого культурно-спортивного життя.

А як громада допомагає армії?

- У нас є власна програма, за якою 11 млн грн ми маємо цього року виділити на підтримку ЗСУ, поліції, ДСНС, військкомату та прикордонників. До речі, усі силові підрозділи, які я перерахувала, є нашим постійним джерелом ПДФО, і ці доходи буквально врятували громаду у минулому році, бо ми мали велику заборгованість. Бізнес же тоді зовсім ліг, податки ніхто не сплачував. Ми і зараз живемо на залишках з минулого року.

Чи багато у вашій громаді колаборантів?

- Є доведений судом злочин: одна жителька використовувала соціальну мережу «Однокласники». Їй дали кілька років умовно. Може, є іще хтось, але особисто я таких не знаю. Я б не сказала, що у нашій громаді хтось іще налаштований на якійсь інший світ, крім українського… До речі, до повномасштабного вторгнення, ми прикрашали нашу громаду прапорами лише на державні свята. Як, мабуть, і більшість громад. У лютому 2022 року ми прикрасили центральну площу жовто-блакитними прапорами, так-от, вони і до сьогодні майорять на площі. Періодично ми змінюємо їх на нові, але не знімаємо.

 

Наслідки "руського міра" у Великописарівській громаді

 

Які проблеми зараз стоять перед вашою громадою?

- Хочу розказати вам як журналісту про одну нашу проблему, яку, можливо, ви не зможете вирішити, але надасте їй розголосу. Згідно закону, при створенні громад, майно колишнього Великописарівського району, у тому числі і приміщення колишньої райдержадміністрації у Великій Писарівці, перейшло нашій громаді. Однак суд скасував рішення Великописарівської районної ради і Охтирська райрада переоформила на себе одне із цих приміщень. Це при тому, що у ньому розміщувалися чотири наших установи. Я не знаю, чи є ще десь в Україні подібні випадки, здається, ми маємо справу з прецедентом. Ми просили передати громаді майно назад чи хоча б укласти договір оренди, але Охтирська районна рада відмовила нам. Ми отримали лист про наміри районної ради законсервувати приміщення, а також кілька листів, якими рада демонструє намір повернути громаді майно знову у власність. Але це так і не відбувається. Як так виходить, що районна рада, яку фінансує держава, працює на шкоду громадам, а не на допомогу їм? *

Голова Охтирської районної ради, ймовірно, міг би вирішити це питання одним підписом. Чому він цього не робить?

- Спитайте у нього. Я цієї логіки не розумію. Якщо немає бажання утримувати приміщення, якщо воно непотрібне, зберіть сесію і передайте його нам. Але ніхто цього не робить. Через це жителі громади можуть залишитися без послуг управління соціального захисту і архівного відділу. Райдержадміністрація під приводом «ой-ой, у вас там стріляють!», планує забрати цей підрозділ до Охтирки. Хоча Охтирка так само, як і Велика Писарівка, має статус зони можливих бойових дій. При тому 15 осіб залишаються без роботи, бо вони не можуть щодня їздити на роботу до Охтирки. Там же тільки одна маршрутка на добу, повернутися вже нічим.

Чи вплинула реформа децентралізації на можливості громади до оборони та відновлення?

- Так, звісно. Люди змогли так швидко об’єднатися у тому числі завдяки цій реформі. Ані я, ані мої заступники, ані начальники комунальних служб не тікали від росіян, бо відчували відповідальність за всю громаду. Можливо, це теж вплив реформи, яка навчила нас по-іншому ставитися до своєї землі. А районне начальство раптом зникло. Голова райдержадміністрації не виходив на зв'язок ні у день повномасштабного вторгнення, ні згодом, аж до квітня минулого року. Він був потрібне особливо у перший день, коли усім головам сільських та селищних рад у районі потрібна була його підтримка. Хтось мав сказати згори: біжимо сюди, робимо ось це. Але район кинув нас напризволяще, і ми діяли за якимось внутрішнім передчуттям, за інтуїцією. Вказівок згори не було жодних.

А з обласною владою ви не зв'язувалися?

- Якщо чесно, я вже й не пам'ятаю. У пам’яті постає тільки той момент, коли ти дзвониш на мобільний голові райдержадміністрації, але ніхто тобі не відповідає. Це не додавало впевненості. Я не розуміла, чи правильно я роблю, але ми самоорганізувалися,  злили бензин та солярку із заправних станцій, домовилася з підприємцями про відкриття аптек і запаслися ліками та перев’язочними матеріалами. Я заспокоювала людей, як могла, у тому числі через Facebook. Чому цього не робила районна влада?

Який був найяскравіший момент за час війни?

- Я ніколи не зможу забути, як наші хлопці з 93-ї бригади захопили у полон росіян, котрі відступали від Охтирки. Дев’яносто третя понесла тоді втрати, але, незважаючи на це, поранених росіян завезли до нашої лікарні, і військові разом з нашими лікарями надали їм першу допомогу. Для мене це було приголомшливо. Також я не можу забути спроб масової евакуації, коли росія не погоджувала нам виїзд. Люди поверталися, потім збиралися до автобусів знову. Багато хто плакав і прощався з рідним домом. Я тоді вперше зрозуміла, що таке своя земля, яка не відпускає від себе.


* Децентралізація надіслала запит до Охтирської районної ради щодо ситуації з переданням приміщення, про яке йдеться у матеріалі, однак на момент виходу статті не отримала жодної відповіді.

Переглядів: 413
Коментарі:
*Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть
Новини на тему: історії війни
Читайте також: