02 березня 2024
Logo slogan
Соціальний бізнес по-голландськи
Соціальний бізнес по-голландськи

У Нідерландах люди з ментальними порушеннями працюють у спеціальній мережі кафе, що налічує 59 точок по всій країні. Для того, щоб подібні заклади активно запрацювали в Україні, потрібен закон про соціальне підприємництво.

Автор: Дмитро Синяк


Про енергію та інтеграцію

Кафе Brownies&Downies у невеличкому голландському місті Остерхаут (57 тис. жителів) зовні нічим не відрізняється від інших: воно таке ж затишне, чепурне та приємне. Однак різниця є величезною: у цьому кафе працюють люди із синдромом Дауна та з іншими розумовими порушеннями. Двоє з них зустрічають відвідувачів на вході. Це Дейві та Кайо. Вони привітно усміхаються і пропонують обрати столик. Це все їхнє завдання. Далі настає черга Луїзи та Мартіна, які приймають замовлення у клієнтів: тільки вони з усього персоналу кафе вміють читати. Звісно, не рахуючи двох здорових чоловіків, які контролюють своїх підопічних – кухаря Ларса Базельманса та власника закладу Жака Кетелаара. Жак зізнається, що деколи його підопічні роблять помилки, і йому доводиться оплачувати замовлення «за рахунок закладу», однак він запевняє, що завжди радіє цим помилкам, адже вони є приводом для глибшого контакту з працівниками і «налагодження сервісу».

 

Робоча зміна за сніданком. Ліворуч: Ренске, Сімоніда, Кайо (позаду). Праворуч: Венді, Луїза, Дейві, Мартін (попереду)

 

Жак є душею закладу. Він встигає роздати завдання, розпитати кожного, як справи, перевірити, чи все гаразд на кухні та ще й запитати у клієнтів, чи смакує їм їжа. Видно, що йому подобається спілкуватися зі своїм дуже незвичним персоналом, який, у свою чергу, теж не приховує своїх симпатій до нього.

- Мені тут дуже подобається, бо з Жаком завжди можна посміятися, – щиро зізнається Дейві. – З ним набагато краще, ніж вдома. Я не люблю сидіти вдома.

- Гей, Дейві, треба помити басейн! – перебиває нас Жак, показуючи Дейві на майданчик перед кафе зі стільцями та столиками.

Дейві якийсь час уважно дивиться на них, а потім здивовано зазначає:

- Але ж тут немає басейну!

- Ну, звісно ж немає! – сміється Жак. – Я мав на увазі, що ти повинен гарно розставити стільці та столики!

Дейві задоволено сміється і поспішає виконати вказівку.

 

Кайо в очікуванні відвідувачів

Дейві з відвідувачами

Власник кафе в Остархауті Жак Кетелаар

 

У Жака глибокі серйозні очі, сиве зачесане назад волосся і така ж сива борода. Завдяки стрункій фігурі та енергії, яку вона випромінює, він виглядає молодше своїх років. Жаку 52, але за цей час він встиг прожити кілька звичайних життів і головне – зрозуміти одну важливу істину, яку тепер прагне передати кожному.

- Гроші – не головне, головне – енергія, яку дає тобі твоя робота, – коротко формулює цю істину Жак. – Якщо у центрі всього стоїть заробляння грошей, ти втратиш все: родину, справжніх друзів, здоров’я та душевний спокій і врешті-решт – самі гроші. Коли наприкінці робочого дня ти маєш багато енергії, це означає, що ти займаєшся правильною справою. Колись я керував розробкою програмного забезпечення в одній ІТ-компанії і мав дуже високий дохід, набагато вищий, ніж зараз. Але я весь час почувався виснаженим, моє приватне життя теж не було збалансованим. І ось тепер я щодня йду з дому о сьомій ранку, а повертаюся о пів на сьому вечора і при цьому я зовсім не стомлююся. Таким чином я маю багато сил для своїх близьких. У мене ніколи немає бажання прийти додому з роботи і впасти коло телевізора.

 

Луїза Мартін

Три з половиною роки тому Жак відчув, що вигорів і потребує відновлення. Він відійшов від справ, і через деякий час пішов працювати помічником власника у кафе Brownie&Downie. Пів року тому Жак викупив його бізнес.

- Треба сказати, що я не є випадковою особою для тих людей, які працюють у мене, – зізнається Жак. – Адже я багато років по вихідних працював тренером з хокею, і одна моя група складалася з людей, які мають ментальні відхилення від норми. Один хлопець з цієї команди, Том, дуже талановитий, але із серйозними порушеннями мови, не міг отримати роботу. Ніхто не брав його, і я вирішив, що сам знайду роботу для нього та для всіх інших моїх хлопців чи дівчат. Так я зрештою опинився тут.

Ми мусимо перервати нашу розмову: до закладу приходять перші відвідувачі. Луїза, висока симпатична дівчина з гарною усмішкою приймає у них замовлення, Венді та Сімоніда під керівництвом Ларса заходяться виконувати його на кухні. Коли все готово, Кайо та Ренске приносять замовлення до столика.

 

Жак увесь час жартує та грає зі своїми підопічними

 

- Дуже важливо дати кожному таку задачу, яка б розвивала їх, – пояснює Жак. – Кайо та Ренске повинні доставити замовлення до правильного столика і правильно розставити там. Повірте, для них це дуже непросто. Луїза добре читає, тож її завдання – правильно прийняти і передати замовлення. Це теж дуже непросто для неї. А Мартін може приймати платежі та відраховувати решту, і це є для нього завданням максимум.

Цікаво, що відвідувачі кафе приходять сюди зовсім не через «жалість до інвалідів», а через «приємну атмосферу і смачну їжу».

- Для мене це головне – каже Анжела Кнооп, яка прийшла сюди з подругою. – Також я не проти підтримати тутешній персонал, який не повинен нудьгувати без роботи.

 

Венді та відвідувачки кафе Анжела Кнооп (ліворуч) та Хубердіна Доменік

 

- Хоча ця робота – більше про почуття, ніж про гроші, я не вважаю своє кафе благодійництвом чи чимось на кшталт цього, – підхоплює Жак. – Це повноцінний бізнес. Просто мій дохід складається з двох частин: близько 70% я отримую від відвідувачів, і ще близько 30% мені платить держава за опіку над моїм персоналом. Причому за тих, хто потребує більше уваги, держава платить більше.

Загалом під орудою Жака працюють двадцятеро осіб з ментальною інвалідністю. Хтось з них працює один день, а хтось – п’ять днів на тиждень. Жак каже, що суто з економічної точки зору було би вигідно взяти більше працівників, збільшивши таким чином власні надходження від держави. Але по-перше, на це може не погодитися соціальна служба, яка, власне, й виділяє кошти, а по-друге, це може нашкодити і бізнесу, і піклуванню про незвичний персонал. Адже якщо співробітників буде чимало, багато хто сновигатиме без діла, це точно не сподобається клієнтам, і відвідуваність кафе, а відтак і прибутки зменшаться.

 

Мартін – єдиний, кому дозволено виписувати рахунки і приймати гроші

 

На співвідношенні 70/30 наполягають і власники мережі Brownies&Downies, яка налічує понад 59 закладів у Нідерландах. Мережу заснував 12 років тому бізнесмен, який ніяк не міг влаштувати на роботу свого сина із синдромом Дауна. Саме цей бізнесмен зауважив, що такі люди, як його син, здатні створити у кафе унікальну, дуже позитивну атмосферу, яка приваблюватиме відвідувачів. Тепер бренд, який він створив, – національна гордість Нідерландів.

- До виникнення нашої мережі люди з ментальними відхиленнями зазвичай працювали на спеціалізованих підприємствах десь на околицях, виконуючи нецікаву одноманітну працю, – розповідає Жак Кетелаар. – Погодьтеся, це суттєво відрізняється від того, що можна побачити у моєму кафе: його працівники почуваються повноцінними членами суспільства. Разом із цим, відвідувачі вчаться приймати цих людей такими, якими вони є. Що я хочу сказати? Важлива не тільки праця як така, важлива інтеграція у суспільство та здатність працювати самостійно.

 

Виробнича нарада. Кухар Ларс Базельманс (праворуч) та власник закладу Жак Кетелаар

 

Годинник на дзвіниці собору святого Яна перериває нашу розмову дзвінкою мелодією, повідомляючи про п'яту годину вечора. Жак повинен прощатися з персоналом: за кимось прийшли родичі, а за іншими приїхало соціальне таксі. Мартін іде додому сам. Він крокує впевненою ходою людини, яка присвятила день корисній та цікавій праці. Його шеф дивиться йому услід доти, доки Мартін не обертається і не махає йому рукою, слідуючи якійсь їхній з Жаком давній традиції.

 

Зліва направо: Венді, Симоніда, Луїза

 

Що бракує Україні для того, щоб подібні проєкти запрацювали і у ній

В Україні теж є кафе, у яких працюють люди з ментальною інвалідністю, зокрема у Луцьку та у Києві. У столиці також діє спеціалізована інклюзивна пекарня Good Bread. Однак працевлаштування у цих закладах людей з ментальною інвалідністю є суто ініціативою власників цих закладів.

На державному рівні існує дві норми, що покликані стимулювати прийняття на роботу осіб з будь-якою інвалідністю: якщо підприємство, у якому працює понад 25 осіб у своєму складі не має хоча б 4% інвалідів, наприкінці кожного року йому загрожує штраф. Також наприкінці серпня цього року уряд прийняв рішення «про компенсацію роботодавцям витрат на облаштування робочих місць для осіб з інвалідністю І та ІІ груп в розмірі до 100,5 тис. грн». Йдеться про витрати на придбання спеціальних меблів, транспортерів для піднімання сходами, брайлівських (для незрячих) клавіатур та портативних пристроїв тощо.

Єдиною згадкою про соціальне підприємництво є цільові поради у застосунку ДІЯ Бізнес. Усе міг би змінити законопроєкт (про соціальне підприємництво), який обговорюють ще з 2013 року. У 2015 році він нарешті потрапив до парламенту, однак, пролежавши там п’ять років, був відкликаний. Народні обранці не змогли дійти консенсусу за багатьма питаннями. Наприклад,  чи можуть вважатися соціальними підприємства, не пов’язані з людьми з інвалідністю?

Кілька проєктів з розвитку соціального підприємництва профінансували міжнародні донори. Наприклад, у 2010 році було створено Консорціум «Сприяння розвитку соціального підприємництва в Україні» під керівництвом Британської Ради в Україні, до якого приєдналися Фонд «Східна Європа» Агентства США з міжнародного розвитку, Міжнародний фонд «Відродження» і консалтингова компанія PWC Україна. Цей Консорціум у 2012 році заснував у Києві Всеукраїнський ресурсний центр розвитку соціального підприємництва. У 2014 році Центр почав формувати каталог соціальних підприємств України, але через два роки «перейшов у цифровий формат», втративши персонал.

- Коли фінансування закінчилося, я ще рік на волонтерських засадах займався усіма справами, а потім пішов на іншу роботу, – розповідає екс-керівник цього ресурсного центру Василь Назарук. – Грантова підтримка соціального підприємництва так чи інакше не може бути головним джерелом доходів підприємців, це в корені не стикується з міжнародною практикою. Коли ця підтримка закінчується, проєкти зазвичай занепадають. А те, що залишається, існує радше всупереч державній політиці, ніж завдяки їй.

Позитивним прикладом роботи донорських структур можна вважати Київський міський комунальний центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень «Трамплін», створений донорами і потім переданий на баланс міськради. Цей центр займається, зокрема, й працевлаштуванням своїх підопічних. Певний досвід соціального підприємництва має і Українська греко-католицька церква. Останніми роками серйозною підтримкою донорам та церкві стало громадянське суспільство, що надзвичайно зміцніло під час війни. Про це розповіла киянка Лариса Самсонова, донька якої народилася із синдромом Дауна.

- Співпраця батьківської громадської організації та бізнесу за часом допомогла подолати страх працедавців перед працівниками з ментальною інвалідністю, – розповідає пані Лариса. – Це, зокрема, допомогло й моїй донці знайти роботу у європейській мережі супермаркетів, яка надзвичайно добре опікується людьми з інвалідністю, бо саме такою є установка її головного офісу. Мушу сказати, що чим далі, тим можливостей працевлаштування для доньки стає більше. Але було б добре, якби держава підтримала вже існуючі соціальні проєкти, як це робиться у Нідерландах та в інших розвинутих країнах. За підтримки держави ці проєкти цілком могли б вирішити велику кількість соціальних проблем людей з інвалідністю та підтримати їх на шляху до самостійного та повноцінного життя. Завдяки цьому з’являться нові робочі місця, державний бюджет отримає додаткові податкові надходження, зменшиться кількість утриманців. У підсумку держава, можливо, отримає навіть більше, ніж заплатить соціальному бізнесу.

Раїса Кравченко, голова правління Київського благодійного товариства допомоги особам з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень «Джерела», зазначає:

«На мою думку, органи місцевого самоврядування анітрохи не обмежує відсутність закону про соціальне підприємництво, у них достатньо законодавчої бази, щоб вже зараз реалізовувати подібні проєкти. Більше того, згідно закону про соціальні послуги, обов’язок кожної громади – забезпечувати базові послуги своїм мешканцям. До цих послуг відноситься соціальний супровід при працевлаштуванні та на робочому місці усіх вразливих на ринку праці категорій. Звісно ж, до цих категорій відносяться також особи з інвалідністю. В Україні також є фонд соціальних інвестицій, який може забезпечити бізнес основними фондами. Єдине, чого немає, це бажання органів місцевого самоврядування займатися цим питанням, приймати відповідні цільові програми і виділяти на нього кошти. Наприклад, Сумська міська рада понад 20 років платить громадській організації «Феліцітас» за денний догляд за людьми з інтелектуальними порушеннями. Тобто прецеденти є. Ми не повинні відставати від цілого світу у тому, що стосується піклування про інших. Особливо під час війни».

Переглядів: 465
Новини на тему: соціальні послуги
Читайте також: