Постійна Представниця Президента України у Криму Таміла Ташева розповіла Децентралізації про державну політику та модель місцевого самоврядування на півострові після його звільнення від рашистів.

Автор: Дмитро Синяк

---

Таміла Ташева народилася 1985 року у Самарканді Узбецької РСР, куди після Другої світової сталінський режим депортував кримських татар (киримли). У 1991-му, коли Тамілі було 5 років, її родина повернулася до Криму, оселившись у поспіхом збудованому будинку під Сімферополем. Під час навчання на факультеті східних мов Таврійського університету ім. Вернадського Таміла активно займалася громадською діяльністю, зокрема, організовувала мистецькі проєкти у Криму та брала активну участь у Революції Гідності. У лютому 2014 року Таміла Ташева разом з однодумцями створила громадську організацію «КримSOS», метою якої було висвітлення тимчасової окупації півострова, репресивної політики росії, документування порушень прав людини на території Криму тощо. 25 жовтня 2019 року Таміла Ташева стала заступницею Постійного представника президента України в АР Крим, а за два з половиною роки – Постійною представницею президента в АР Крим. Тепер вона фактично є особою номер один у тому, що стосується майбутньої державної політики на півострові, яку буде втілено, вочевидь, після перемоги. Про цю політику, а також про майбутній адміністративний устрій та органи місцевого самоврядування Криму Таміла Ташева розповіла «Децентралізації».

 

Приїжджі громадяни росії мають виїхати з Криму

 

Складовою української перемоги є звільнення Криму. Це усі сприймають як аксіому, мало замислюючись над тим, як ми зможемо жити разом із тими, хто зараз мешкає на окупованому півострові? Адже частина місцевих жителів і до війни були надійним оплотом проросійських сил, а що вже казати про їхні нинішні настрої. Якою є державна політика України стосовно них?

- У нинішньому населенні Криму треба виділити дві категорії жителів. Найпроблемніша з них – російські громадяни, які приїхали на півострів вже після захоплення його росією, у рамках злочинної колонізації, метою якої була зміна демографічного складу місцевого населення. Таким чином, з 2014 року на півострів переїхали від 500 до 800 тис. етнічних росіян. Усіх цих людей ми закликаємо добровільно полишити територію Криму, поки є така можливість, оскільки вони потрапили на територію півострова незаконно і, бажаючи цього чи ні, стали співучасниками воєнного злочину колонізації. Цю правову позицію Україна неодноразово фіксувала у міжнародних судах, у тому числі у Міжнародному суді ООН, у Міжнародному кримінальному суді у Гаазі тощо. Якщо громадянин іншої держави незаконно перетнув кордон, він підлягає процедурі видворення, це нормальна міжнародна практика. Відповідно, ми сподіваємося, що більшість російських громадян, які приїхали до Криму у 2014 році й пізніше, добровільно залишать його територію, не чекаючи, так би мовити, запрошення. Цей процес вже почався, причому кожен «приліт» і «бавовна» суттєво прискорюють його. Тобто ті росіяни, яким тепло і затишно жилося у Криму, вже почали збиратися «додому».

 Що буде з нерухомістю росіян? Чи матимуть вони права на неї? Зрештою, чи матимуть вони будь-яку можливість залишитися, приміром, взявши українське громадянство?

- Так, вони матимуть її, згідно до встановленої українським законодавством процедури, але все одно спочатку їм треба буде залишити територію півострова і вже після цього у законному порядку подати прохання про вид на проживання чи про перехід до українського громадянства. Якщо держава Україна вирішить, що такі люди не шкодять її національній безпеці, що вони їй потрібні з огляду на ті чи інші обставини, такі прохання будуть задоволені. Але жодних гарантій тут бути не може, адже йдеться про участь у воєнному злочині колонізації. Щодо майна російських громадян, які поїдуть з Криму, варто зауважити наступне: згідно міжнародних норм, за всі дії, які відбуваються на окупованій території, відповідальність несе країна-окупант, країна-агресор. Тобто якщо хтось зазнає збитків через те, що вимушений буде залишити територію Криму, нехай звертається до російського уряду. Принагідно зазначу, що багато об’єктів, збудованих росією на півострові протягом окупації, можуть бути демонтовані як такі, що не відповідають українським стандартам проєктування та екологічним нормам. Це окреме питання, вирішенням якого займеться спеціальна комісія.

 

 

 Українські громадяни Криму – жертви злочину колонізації

 

Друга категорія – українське населення Криму, тобто ті, хто у 2014 році мав українські паспорти?

- Саме так. Багато цих людей мали сентименти не до росії, як ви сказали на початку, а до Радянського Союзу, адже за часів СРСР Крим був місцем елітного відпочинку. Та коли постало питання, за Україну ці люди чи за росію, дуже багато з них, незважаючи на свою ностальгію за СРСР, обрали саме Україну. Нагадаю, що понад 50% населення Криму на Всеукраїнському референдумі 1991 року проголосували за незалежність України. Якщо ж говорити про цей сміховинний «референдум» 2014 року, то реальна підтримка населенням Криму ідеї «возз'єднання» з «ерефією», за нашими даними, становила не більше, ніж 35%, а не 98%, як стверджувала російська пропагандистська машина. Якщо згадати, що понад 15% мешканців Криму у 2014 році були кримськими татарами, котрі ніколи не толерували росії, красива пропагандистська картинка вже розвалюється.

Але ж ви не будете заперечувати, що багато кримчан мали російське коріння і щиро раділи захопленню півострова.

- Хоча російське етнічне походження зовсім не означає підтримку «рускомірності», мушу сказати, що етнічних росіян у Криму справді було багато, близько 60% усього населення. Це є насамперед наслідком послідовної колонізації Криму – спочатку Російською імперією, а потім Радянським Союзом. Варто також сказати, що український уряд до 2014 року, на відміну від росії, не мав послідовної інформаційної і гуманітарної політики стосовно Криму і ніколи не робив серйозних кроків, скерованих на те, щоб зробити Крим українським ментально. Саме тому у 2014 році Україна і програла інформаційну війну за півострів. Під час Революції Гідності потрібно було роз’яснювати кримчанам, що відбувається; розповідати, чому революція – це не про «бандерівців»; наголошувати, що це боротьба за цінності, які так само близькі людям в Криму, як і в усій Україні: за свободу, за добробут, за відкритість до світу; і, звісно ж, це боротьба проти корупції. Натомість після перемоги Революції Гідності і початку російської військової операції в Україні відбувалася «боротьба за портфелі». Також було скасовано закон про мову, що стало тригером для місцевого населення. Незважаючи на все це, протягом років незалежності населення Криму дедалі краще сприймало український інформаційний контент та українські наративи. Тепер, познайомившись із тим, що таке росія, мешканці півострова мають набагато більше сентиментів до України, ніж у 2014-му. Вони чітко побачили, як було і як стало. Корінні кримчани дихають абсолютно іншим повітрям, ніж приїжджі росіяни, повірте мені.

Практично всі українські громадяни у Криму були вимушені взяти російські паспорти,  адже без них неможливо було прожити 9 років під окупацією. Чи буде за це якась відповідальність?

- Згідно чинного українського та міжнародного законодавства, такі люди є жертвами  злочину колонізації і примусового, нав’язаного громадянства, отже карати їх за це ніхто не буде. Більше того, щодо них буде здійснено цілий комплекс заходів, скерованих на, власне, реінтеграцію: відновлення українських паспортів та інших документів, психологічна реабілітація, безкоштовні мовні курси тощо. Елементом реінтеграції цих людей до українського суспільства будуть і численні реформи, вже запроваджені на території, підконтрольній українському уряду, насамперед реформа децентралізації.

 

 

Мовне питання

 

Більшість українських громадян Криму, про яких ви говорите, завжди були дуже далекими від нашої мови, культури, традицій, звичаїв та навіть реформ. Як тепер знайти порозуміння з ними і зробити Крим українським не тільки адміністративно?

- Росія довший час нав'язувала кримчанам свою історію, свої пропагандистські наративи та мілітаризувала їхню свідомість. Тому деокупація свідомості не відбудеться одномоментно. Це робота на десятиліття, ми чудово це розуміємо. Але я хочу підкреслити: це наші громадяни, і ми будемо з ними працювати, щоб відновити їхню довіру до української держави. Звісно, я маю на увазі виключно тих, хто не вчиняв злочини проти основ національної безпеки і оборони України, хто не замастився у колабораційній діяльності, не був російським пропагандистом тощо. Я переконана, що через 5-10 років після деокупації Крим інтегрується до української держави в усіх відношеннях – у тому числі мовно і культурно.

Чи варто чекати спротиву запровадженню української мови у Криму?

- Я дуже не люблю узагальнень. Люди у Криму різні. Я, наприклад, зараз спостерігаю вибух проукраїнських настроїв на півострові. Нічого подібного не було з 2014 року, з початку окупації. Раптом на якійсь будівлі у Севастополі з’являється український прапор, хтось пов'язує жовто-блакитну стрічку чи навіть робить жовто-блакитний манікюр. На весіллях починають лунати українські пісні, тут і там виникає українська національна символіка. Я точно знаю, що у школах на півночі півострова, у тому числі у Красноперекопську та у Джанкої, діти змагаються між собою зі знання української мови. Ми нарахували понад 450 випадків такої активності протягом останнього року. Причому людей штрафують на величезні кошти – до 100 тис. рублів, навіть арештовують, але вони все одно відкрито виявляють симпатії до України, бо дуже знудилися жити у тій тюрмі, що зветься росією. Вони ж іще пам’ятають, скільки всього вони могли робити до 2014 року, пам’ятають, наскільки вільними вони були. Саме для них ми розробили Стратегію когнітивної деокупації, тобто стратегію деокупації розуму людей, нарешті звільнених від пропагандистських рашистських наративів.

Зараз Крим розмовляє російською та кримськотатарською мовою, української мови на півострові немає зовсім. Чи буде Крим відрізнятися від іншої території України у мовному питанні?

- Ні, на території України може бути лише одна державна мова, а Крим – складова української держави. Звісно, швидко в усі сфери півострова українська мова прийти не може. Тому буде короткий (підкреслюю, короткий!) перехідний період, протягом якого працівники державного сектору та сфери послуг зможуть застосовувати російську мову. Але ці працівники будуть вчитися на обов’язкових мовних курсах і зрештою перейдуть на українську. Це, звісно, стосується виключно роботи, а вдома, у побуті люди мають право говорити такою мовою, якою хочуть. Проте все, що стосується української держави і державності у Криму, має звучати українською.

 

 

Кримські татари

 

Які очікування  від деокупації у кримських татар? Їхня особливість у тому, що вони є таким ж корінним народом в Україні, як і українці, а згідно статуту ООН, кожен корінний народ має право на власну державність. Чи не обернеться це вимогами широкої автономії, особливого статусу кримськотатарської мови тощо?

- Корінні народи – це частіше за все малочисельні народи, які не мають своєї спорідненої держави за межами країни чи місця проживання. Українці не є корінним народом, бо корінні не від слова коріння, українці є титульною нацією, державоутворюючою. У цьому відмінність. Я є Постійною представницею Президента України у Криму, тому озвучую насамперед державну позицію стосовно півострова. А щодо будь-яких очікувань кримськотатарського народу треба питати у представницьких органів, які об’єднують кримських татар, насамперед у Меджлісу. Проте якщо говорити про мої власні відчуття, я можу сказати, що певні очікування кримські татари від перемоги України мають. Я переконана, що Україна як правова держава, що поважає норми міжнародного права, зокрема, Декларацію прав корінних народів, до цих очікувань має прислухатися. Президент України Володимир Зеленський ще у 2021 році подав до Верховної Ради законопроєкт щодо визначення корінних народів в Україні, який згодом було прийнято. Кримські татари мають власні мовні, гуманітарні та релігійні потреби і, я думаю, що всі ці потреби заслуговують на реалізацію. Права корінного кримськотатарського народу протягом століть були порушені. Кримські татари були дискриміновані за радянських часів і після 2014 року. Нам треба відновлювати їхні права, підтримуючи самобутність цього унікального народу.

Чи буде збережено автономію Криму?

- Будь-яка українська громада після реформи децентралізації має більше повноважень і можливостей для розвитку, ніж Автономна Республіка Крим формату 2013 року з її парламентом і Радою Міністрів. Разом із цим, щоб змінити статус Автономної Республіки Крим, потрібні зміни до Конституції, а під час воєнного стану, згідно з чинним законодавством, такі зміни заборонені. Отже, це питання потребує ширшої дискусії, особливо у тому, що стосується інтересів кримських татар. Тому зараз ми активно комунікуємо щодо цього з Меджлісом кримськотатарського народу та з народними депутатами. Жодних фіналізованих рішень не приймалося і не може бути прийнято під час воєнного стану.

 Відповідно, ані адміністративну реформу, ані реформу децентралізації у Криму теж буде неможливо провести без змін до Конституції?

- Після того, як ми відновимо контроль над Кримом, нам потрібно буде там відновити державні органи та органи публічної влади. Це треба буде робити з нуля. Я думаю, ми маємо насамперед створити військові адміністрації, а згодом, після завершення воєнного стану, переходити до цивільних адміністрацій. Ще через деякий час провести місцеві вибори. Навіть у найближчі роки після звільнення території Криму вибори там неможливі, тому що, згідно стандартів ОБСЄ та інших міжнародних організацій, проведення виборів на території, яка тривалий час була в умовах ворожої пропаганди, в умовах відсутності незалежних ЗМІ, заборонено. До того ж, потрібно враховувати й безпекову компоненту, адже виборці мають бути захищені від насильства, незалежно від їхніх поглядів. Думаю, будь-які вибори нереально проводити раніше, ніж через кілька років після деокупації. Загалом ми не говоримо про строки проведення виборів, а лише про критерії, після досягнення яких можна ці вибори провести. Ми вже розпочали роботу зі створення інфраструктури для військових адміністрацій. Зокрема, зареєстрований законопроєкт №9548, підготовлений у співпраці Представництва та народних депутатів. Він фактично розблоковує можливість створення військових адміністрацій ще до моменту фізичної деокупації території.

 

Яким буде український Крим?

 

Звідки взяти кадри для різноманітних державних структур на території Криму?

- Для набору людей ми вже маємо один експериментальний проєкт. Я маю на увазі Реєстр відновлення, створений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України. До нього можуть подавати заявки ті фахівці, які згодні переїхати на деокуповані території і відновлювати там різноманітні сфери життя. До цього реєстру включено не тільки державних службовців, але й також і всіх охочих, які не працювали на державній службі. Трохи пізніше запуститься реєстр для керівників медичної сфери, освіти та правоохоронних органів. Ми вже розуміємо, що Крим потребуватиме не менше 50 тисяч осіб лишень для того, щоб задовольнити перші потреби. Тільки за перший тиждень роботи реєстру, без інформаційної кампанії ми отримали понад 400 заявок. Наразі до реєстру зараховано майже 13 тисяч осіб. Тобто люди вже готові їхати працювати до деокупованого півострова. Крім того, для майбутніх фахівців, у тому числі місцевого самоврядування Криму, невдовзі запрацюють кілька навчальних програм. Деякі з них стартують вже у вересні на базі Київського університету ім. Т. Шевченка. Представництво Президента у Криму, власне, розробляло такі програми – для постконфліктного врядування на деокупованих територіях. Кілька місяців тому ми запустили спеціалізовані курси підвищення кваліфікації для державних службовців «ПроКрим», їх закінчили понад 15 тис. державних службовців з цілої країни.

Отже, всі працівники державних структур деокупованого Криму не будуть місцевими?

- Коректніше буде сказати не «місцевими», а тими, які тривалий час проживали в окупації. Місцеві кадри, які виїхали з Криму після подій 2014 року, не проживали тривалий час в умовах окупації, наприклад ВПО у Криму, навпаки, матимуть пріоритетне право на те, щоб бути частиною «команди Криму». З числа тих, хто тривалий час проживав у Криму, точно не буде сформована управлінська ланка, в першу чергу через безпекові питання і, звісно, через відсутність ґрунтовних знань щодо українського законодавства, мови, реформ і змін, які відбулись в Україні з моменту тимчасової окупації Криму.

В Україні вже давно немає Комсомольських та Піонерських селищ, натомість у Криму їх повно. Чи стануть вони адміністративними центрами Комсомольських та Піонерських громад після деокупації півострова?

- Поступово у Криму мають бути втілені всі ті реформи, які відбулися на території, підконтрольній українському уряду, у тому числі декомунізація. Повірте, дуже мало хто на півострові жалкуватиме за тим, що його селище вже не буде називатися Комсомольським. Тож декомунізація та деколонізація топонімів та інших назв має відбутися. До речі, одна з норм щодо декомунізації була закладена у законопроєкт про який я згадувала, – № 9548. Тобто ми маємо здійснити декомунізацію ще до моменту деокупації.

 

 

Діалог з Кримом

 

Яка частина населення Криму зараз підтримує Україну?

- Соціології на півострові немає, починаючи з 2014 року, сама лише пропаганда. Будь-які сюжети, які ми бачили на телебаченні, аналітика у західних медіа – не варта виїденого яйця. Бо територія Криму – це територія несвободи, територія, на якій пригнічуються права людини. Це величезна військова база. Я не раз заявляла, що ключовою різницею у настроях людей у Криму у 2014-му та у 2022-му роках було те, що ці люди не могли розраховувати на українську владу. За фактом цієї влади не було, не було й української армії, яка системно знищувалася режимом Януковича. У 2022 році кримчани зрозуміли, що сильна українська влада і сильна українська армія існують. Тепер мешканці Криму бачать, що їм є на кого розраховувати, що Україна бореться за Крим, що Україна готова відвойовувати Крим. Саме тому багато людей почали висловлювати підтримку Україні. Скільки таких людей, важко сказати, але я впевнена, що переважна більшість українських громадян у Криму, тих, які до 2014 року мали українські паспорти, підтримують Україну і будуть підтримувати ЗСУ. Вони чекають на звільнення.

Чи ведеться з ними вже якась співпраця?

- Така співпраця була б дуже небезпечною для них. Я переконана, що достатньо самих лише сигналів про те, що українська держава готується до звільнення окупованих територій і що вона не буде нікого переслідувати за один лише факт проживання на окупованій території та за користування окупаційними паспортами. Інша річ топ-чиновники, управлінська вертикаль, пропагандисти, а також ті, хто зрадили присязі: військові, судді, силовий блок тощо. Зрозуміло, що життя у 2014 році не зупинилося: люди одружувалися, народжувалися, помирали, купували і продавали майно. Документи, видані окупаційною владою про ці події чи дії ми не визнаватимемо, але разом із цим ми поступово будемо замінювати їх українськими аналогами. Все буде поетапно, колапсу системи не буде, це у Криму має зрозуміти кожен.

Для того, щоб, так би мовити, інсталювати українськість до Криму, потрібно дуже багато зусиль. Зокрема, мабуть, якась величезна інформаційна кампанія. Чи плануєте ви її?

 - Я, власне, вже говорила про когнітивне розмінування або когнітивну деокупацію. Цю стратегію ми розробили спільно з громадськими активістами, представниками державного сектору, міжнародними експертами. Зараз ми працюємо над, власне, її наповненням і конкретним планом дій. Це доволі складно, тому що інструментів для роботи дуже мало, доступу до кримчан майже немає. Єдиними інструментами комунікації є різноманітні Телеграм-канали та супутникове телебачення, яке, зрештою, дивляться не так багато людей. Будь-яку інформацію на територію півострова дуже складно донести. Тому ми сподіваємося на допомогу Міністерства культури, а також на недержавний сектор, я маю на увазі різноманітні приватні ЗМІ. Що масованішою буде інформація про Крим, то швидше вона знайде кінцевого споживача і деокупує його свідомість.

Очевидно, що прихід України обернеться для кримчан чималими проблемами: їм доведеться вчити українську мову, знайомитися з українським законодавством, міняти практично всі документи. Що вони отримають натомість?

- Відповідь на це питання є доволі очевидною, адже Україна є державою демократичного світу, яка у найближчому майбутньому, я впевнена у цьому, стане членом і ЄС, і НАТО. Україна – це територія свободи, це держава з верховенством права. Громадяни України вже зараз можуть без проблем подорожувати країнами Євросоюзу і не тільки. До України навіть зараз, під час війни, заходять величезні інвестиції, а росія їх тільки втрачає. Україна відкриє шлях до Криму величезному потоку дуже заможних туристів з цілої Європи протягом цілого року. А що може дати йому росія, крім дешевого бензину, відпочивальників з профспілковими путівками, а також літаків, гармат, танків та пов’язаної з ними небезпеки? Що вона може дати, крім неможливості розвитку, неможливості отримання якісного медичного обслуговування та якісної освіти, абсолютної міжнародної ізоляції та неможливості подорожей? Тож якщо Крим хоче бути відкритим для світу, якщо він хоче інтегруватися у вільний світ, вибір є очевидним. Достатньо подивитися на карту, щоб зрозуміти, що Крим має бути частиною Середземномор'я, а не московії, до якої більше тисячі кілометрів.