---

Наприкінці листопада відбувся Шостий Український Жіночий Конгрес «Цінності під час війни», який був присвячений викликам, що постають перед жінками під час війни, та цінностям, з якими українська та світова спільнота ці виклики долає.

Програма «U-LEAD з Європою», як один з партнерів Конгресу, ініціювала спеціальну подію в рамках заходу – панель присвячену темі: «Жінки в місцевому самоврядуванні». Роль жіночого лідерства, внесок територіальних громад у перемогу та вирішальне місце жінок в цьому процесі - було однією з головних тем обговорення.

«З початком повномасштабної війни представниці ОМС взяли на себе частково також й військову функцію. Це не лише зовсім нова роль, але й додаткова відповідальність, вміння працювати в стресових та часто важких обставинах, а також прояв лідерських якостей, відваги на місцях. Як ми побачили із прикладів, наведених в тому числі під час Конгресу, в українських жінок таких якостей вдосталь», - зазначила Катерина Коренькова, радниця з моніторингу Програми, яка координує напрям гендерної рівності в U-LEAD.

Ми маємо багато прикладів діяльності жінок-лідерок, які хочеться наслідувати та про які хочеться говорити, особливо під час війни. З цими жінками ми познайомилися під час Конгресу, з іншими - вже знайомі завдяки Мережі Жіночого Лідерства She-LEADs, яку створила Програма U-LEAD. Їх історії варті уваги та наслідування.

Адже попри військову агресію, обстріли, а іноді й загрозу власному життю, жінки-лідерки у громадах залишаються на місцях: приймають виклики воєнного часу, організовують волонтерські рухи, керують процесами відбудови зруйнованого, допомоги постраждалим та залишаються 24/7 на зв’язку з жителями громади.

 

Життя на кордоні: з перших хвилин війни – з громадою

Великописарівська громада на Сумщині одна з перших відчула на собі агресію сусіда, адже 24 вересня о 4 ранку, після атаки на митний пропускний пункт, ворожа техніка почала свій рух територією громади. Голова громади Людмила Бірюкова зізнається, що з перших хвилин війни ніхто не розумів, як себе поводити, не було алгоритмів чи вказівок, а номери тих, хто мав координувати громади у таких обставинах, не відповідали:

«Довелося приймати термінові рішення та задавати тон громаді, щоб уникнути паніки та допомогти людям почувати себе спокійно, наскільки це можливо у тій ситуації. Залишалася на цілодобовому зв’язку, постійно інформувала населення про перебіг подій у соціальних мережах».

Пані Людмила згуртувала населення, організувала гуманітарний штаб для збору теплих речей та продуктів харчування, і вже 26 лютого волонтери Великописарівської громади повезли першу допомогу сусідній Охтирській громаді, яка постійно піддавалася обстрілам. Допомога сусіднім громадам продовжується й сьогодні. Під опікою великописарівчан – деокуповані громади Харківщини.

З перших днів треба було приймати рішення й щодо розбору руйнувань, розселення людей, допомоги тим, хто залишився без даху над головою:

«Війна принесла руйнування приватному сектору, бізнесовій інфраструктурі, соціальній сфері. І на сьогодні ми обстежили понад 700 об’єктів, які зазнали руйнувань чи повного знищення. Громада не була готова до нападу та обстрілів, ми не могли фінансово допомогти людям, які втратили житло, тож шукали їм прихисток у сусідніх селах, деяким надали адміністративні приміщення для тимчасового проживання», - розповіла голова громади.

Великописарівська громада має близько 50 км спільного кордону з країною-агресором і відчуває це: майже щодня відбуваються обстріли та провокації з боку ворога.

«Але настрої у великописарівчан оптимістичні, війна завершиться перемогою», - наголосила Людмила Бірюкова.

Попри постійну загрозу, громада втілює в життя заплановане до війни: нещодавно відкрили сучасне терапевтичне відділення, придбали рентген-апарат. Вже у грудні громада придбає новий шкільний автобус. В ньому є потреба, адже більшість техніки громади з перших днів війни відправили на фронт наближати перемогу.

«Наші люди об’єдналися заради перемоги. Кожен, хто залишився на своєму робочому місці, забув, керівник він чи спеціаліст, всі почали волонтерити та займатися тією справою, яка саме тоді була на часі. Вдячна підприємцям моєї громади, сільгоспвиробникам, працівникам селищної ради, кожному старості, який закривав і воєнні, і цивільні питання на ввіреній їм території. Разом ми величезна сила, яку не здолати», - зазначила Людмила Бірюкова.

 

Міжнародна підтримка громаді та інтеграція ВПО

У перші дні війни значна кількість людей була змушена покинути свої домівки та стати внутрішньо переміщеними особами. Люди їхали зі Сходу, з Києва, Чернігова, Житомира у пошуках безпечного місця перебування для себе та рідних. Їх зустрічали у Дніпрі, Черкасах, західних областях країни.

Мамаївська громада з Чернівецької області під керівництвом Наталії Катрюк прийняла значну кількість ВПО, має численні волонтерські ініціативи, налагоджує нові та залучає вже налагоджені міжнародні зв’язки, щоб забезпечити підтримку тим, хто її потребує.

«У перші дні війни прийшлося оговтуватися дуже швидко, дзвінки надходили майже цілодобово, люди їхали до нас. Ми прийняли близько 2,8 тисячі ВПО, а це близько 14% від кількості нашого населення. Ще 1,5 тисячі проїхали через нашу громаду транзитом. У нас густонаселений сектор та немає покинутих будинків, тож першим питанням стало розселення людей у садочки та школи, створення прихистків. Місць не вистачало – і тут відгукнулися наші ресторані заклади, людей заселяли у зали для банкетів. А коли перші місяці війни минули, постало інше питання – пошук місця для постійного проживання переселенців та їх інтеграція у життя нашої громади», - поділилася спогадами Наталія Катрюк.

Наталія розповіла, що у питанні пошуку постійного житла для переселенців була знайдена стара триповерхова будівля, яка потребувала капітальних вкладень. Заручившись своїми зв’язками з партнерськими та міжнародними організаціями, голові вдалося залучити на її віднову понад 6 млн грн. Відновлювали все: подачу води, електрику, санвузли, облаштовували кімнати, закуповували техніку. І вже 1 вересня цього року, громада відкрила цей заклад – Шелтер святої Ольги.

«З мешканцями Шелтеру ми уклали договори на проживання. Єдине, за що вони мають сплачувати самостійно, – комунальні послуги, а також самі опікуватися своїм харчуванням. Адже до цього моменту ми забезпечували їх сніданками, обідами та вечерями. Продовжуємо забезпечувати харчуванням їхніх дітей у дитячих садках та школах», - розповіла Наталія.

Як очільниця громади Наталія Катрюк переймається й питанням інтеграції переселенців та їхніх дітей у життя Мамаївської громади. За її повідомленням, серед дітей ВПО є і такі, що потребують стороннього догляду. Тому виникла ідея створити Центр реабілітації дітей на базі шелтеру:

«Ми вже облаштувати офіс за рахунок нашого бюджету та допомоги міжнародних партнерів. Відкриття плануємо 1 грудня. У офісі буде соціальне кафе, куди ми хочемо працевлаштувати молодих людей з числа ВПО. Плануємо залучити на роботу в офіс психолога, соціального працівника – також з числа ВПО».

Ще одним проєктом, який впроваджує Наталія, є створення соціального таксі. Нині громада очікує на міжнародну допомогу в закупівлі необхідного транспорту. Соціальне таксі курсуватиме раз на день територією всієї громади та здійснюватиме безкоштовний підвіз людей до центральної садиби, ЦНАПу, лікарні:

«Люди мають вповні відчувати турботу від нас», - наголосила голова.

 

Забезпечення воїнів ЗСУ зусиллями тилової громади

На Дніпропетровщині під керівництвом заступниці Томаківського селищного голови Тамари Щербяк організовали роботу швейного волонтерського цеху на базі центру соціальної допомоги. Цех виготовляє одяг для воїнів та безкоштовно передає його ЗСУ.

«Історія швейного цеху розпочалася з ініціативи місцевої швачки Наталії Лєбєєвої, яка прийшла у перший день війни до селищної ради та сказала, що не може сидіти склавши руки, запропонувала створити такий цех та допомагати нашим хлопцям зі ЗСУ. Ми підтримали її ідею та на базі будинку творчості створили цех, вже 16 березня він запрацював», - згадує пані Тамара.

У цеху працює сім людей, п’ять з яких — на волонтерських засадах. За останні 4 місяці виготовили та передали ЗСУ 100 комплектів форми.

«Ми купуємо тканини, замки, фурнітуру та шукаємо додаткові кошти для фінансування. Наші майстри, окрім форми, вже розпочали шити термобілизну, яку ми передаємо на Херсонський напрямок, а також розгрузки, сумки та жилети, які ми передаємо на різні напрямки», - розповіла заступниця голови.

Окрім швейного цеху, місцеві мешканці виготовляють для військових окопні свічки, теплі шкарпетки, харчові консерви та печиво, а також з перших днів війни плетуть маскувальні сітки.

«Кожен з нашої громади долучається до перемоги над ворогом. І я вдячна їм усім за такі ініціативи», - додала Щербяк.

 

Підтримка деокупованих громад та військових частин

Цікавим є досвід голови Доброславської селищної громади з Одещини Людмили Прокопечко. Вона навіть у воєнний час впроваджує механізми громадської участі на території своєї громади.

Допомога армії розпочалася для пані Людмили ще у 2014 році, коли вона здійснювала постійні гуманітарні місії в зону АТО. Наразі громада під її керівництвом, окрім допомоги ЗСУ, приймає мешканців з деокупованих територій України та надає їм гуманітарну допомогу.

«Волонтерить у нас вся громада. Кожної п'ятниці їздимо з допомогою на Миколаївщину і Херсонщину, забезпечуючи нагальні потреби військовослужбовців ЗСУ та цивільного населення. Нині ми опікуємося бійцями багатьох військових підрозділів, з більшістю з яких (28 ОМБр, 38 ЗРП, Одеський загін морської охорони) нас пов'язує багаторічна дружба. Організувати збір допомоги було досить легко, адже ми займаємося волонтерством з 2014 року, і ми вже налагодили інформування та доставку. Я пишаюся своєю громадою, яка в цей складний час своєю небайдужістю та щоденною волонтерською працею наближає нашу Перемогу», - розповіла пані Людмила.

У Доброславській громаді не тільки опікуються питаннями гуманітарної допомоги, а й облаштуванням ВПО, їх інтеграції. Допомогу громаді надають вітчизняні та міжнародні благодійні організації і фонди. Тут створюються прихистки для переселенців, проводяться ярмарки вакансій, пропонуються можливості для релокації бізнесу, реалізовуються різні проєкти для підтримки місцевого населення:

«Сьогодні головне наше завдання - зробити так, щоб повномасштабна війна принесла якомога менше проблем громаді та її мешканцям. Ми заздалегідь підготувалися: закупили твердопаливні котли, генератори для свердловин. Створили пункти незламності, де люди можуть зігрітися, попити гарячого чаю, зарядити телефони, скористатися інтернет-зв'язком. Також ми заготовляємо дрова для найбільш вразливих категорій населення, ремонтуємо автошляхи, щоб швидка та пожежники швидше прибували до місця призначення».

Попри війну, у громаді створюють інвестиційну карту, розробляють стратегію розвитку територій. У планах після війни – створити індустріальний парк.

«Війна закінчиться нашою перемогою. Це відбудеться вже скоро. Ми разом з нашими захисниками і з усім українським народом наближаємо цей омріяний день, а також думаємо про майбутнє. І для досянення цієї великої мети ми працюємо спільно, всією громадою», - наголосила Людмила Прокопечко.

 

Підтримка жіночого лідерства під час війни від U-LEAD

У Шостому Українському Жіночому Конгресі «Цінності під час війни» взяли участь понад 50 спікерів і спікерок. Крім історій про жіноче лідерство в громадах та його внески у перемогу, можна було почути і про участь жінок в економічних та соціальних процесах під час війни, про досвід жіночого руху Польщі, про жінок та медіа, а також про права людини. Всі ці історії доступні у записі: перша частина - https://cutt.ly/I1n1o98 , друга частина - https://cutt.ly/91n1jjd

Програма U-LEAD, як ми і зазначали раніше, була партнером Конгресу, а також продовжуватиме підтримку жінок-лідерок в рамках Мережі Жіночого Лідерства She-LEADs. Про це повідомила Катерина Коренькова:

«У рамках She-LEADs ми прагнемо об'єднати яскравих особистостей та сприяти обміну знаннями та досвідом, а також посилити співпрацю між жінками-однодумницями місцевого самоврядування з усієї країни. Працюємо ми спільно із партнерськими, громадськими організаціями над досягненнями цієї мети, котра під час війни стає ще актуальнішою».

З останньої такої спільної співпраці Катерина називає спільний проєкт з Асоціацією жінок-юристок України "ЮрФем":

«Ми намагались досягнути цілі - підтримати активних жінок в місцевому самоврядуванні. Наша співпраця почалась ще минулого року. Завдяки їй втілили великий навчальний курс "Права жінок в моїй громаді". Повномасштабна війна внесла свої корективи, і оновлену програму курсу "Права жінок в моїй громаді: виклики війни" ми запропонували учасницям вже на початку літа. У курсі брали участь депутатки з громад зі всіх регіонів України, активні діячки, а також юристки».

Пізніше курс записали, і тепер усі охочі можуть пройти скорочену онлайн-версію та отримати сертифікат. Спільно з експертками Аналітичного центру "ЮрФем" розробили посібник "Моя гендерно чутлива громада”. Він розповідає про можливості створювати гендерно чутливі політики та надавати гендерно чутливі послуги у громаді, посилаючись на положення Європейської хартії рівності жінок та чоловіків у місцевому самоврядуванні та українське законодавство.

У планах на наступний рік – впровадити проєкт «Школа жіночого лідерства”. Він матиме на меті сприяти об’єднанню активних жінок з громад за допомогою менторства, заходів із розвитку спроможності, а також невеличких грантів на впровадження міні-проєктів, спрямованих на підтримку жінок в громадах.