Очільник Липецької громади Харківської області Олексій Слабченко про окупацію, колаборантів та перспективи відновлення знищених сіл

Автор: Дмитро Синяк

---

Від села Липці, адміністративного центру Липецької громади Харківської області, до кордону з рф лише 10 км. Село розташоване на дорозі до Харкова, до якого удвічі більша відстань, тому у перший день ж день російської навали було окуповане. Через нього на захід котилися орди загарбників. Окупаційна влада протрималася у Липцях до середини вересня, коли її вигнала українська армія. Чотири місяці голова Липецької громади Олексій Слабченко перебував на окупованій території, намагаючись наскільки це було можливо допомагати людям. Хоча фактичну владу у нього відібрали майже одразу. Місцевий колаборант на прізвище Кудіков за мовчазної згоди російської армії просто оголосив себе головою сільради, заявивши, що тепер «треба слухатися його». На початку вересня цей колаборант виїхав разом з російськими військами, а Олексій Слабченко за кілька тижнів повернувся до свого робочого кабінету у сільській раді. Перед цим він був змушений на вимогу окупантів «евакуюватися до росії». Але насправді поїхав через російську територію до Латвії, а звідти поїхав до Харкова. Про те, як він працює тепер, пан Олексій розповів «Децентралізації».

 

Голова Липецької громади Олексій Слабченко

 

Скільки жителів залишилося у Липецькій громаді?

- До вторгнення орків на нашу територію у громаді проживало 13 446 жителів, а зараз – 1960. Деякі села залишилися зовсім без жителів – Зелена, Мале Веселе, Тернова… Наприклад, селище Мале Веселе зруйноване повністю, у селі Перемога залишилося 2 жителя, там були значні руйнації та великі пожежі. У Терновій вціліли кілька будинків, дуже постраждали Борщова, Слобожанське та Веселе. Разом з тим цілком неушкодженими були Стрілича, Борисівка, Пильна, Лук'янці. Але тепер їх почали обстрілювати з російської сторони – танками та артилерією. І щойно звучать нові обстріли, як з’являються нові бажаючі виїжджати. Через це у Стріличі, селі на самому кордоні з росією, у якому до війни жили 450 осіб, зараз залишилося тільки 17 мешканців. Також у Стрілечі працювала психіатрична лікарня, пацієнтами якої були 650 чоловіків та жінок. Тепер їх евакуювали через постійні обстріли, жертвами яких навіть стали четверо лікарів. Ця лікарня була найбільшим підприємством села, більшість мешканців працювали там. Тепер їм працювати ніде.

 

Російські війська принесли із собою лише руйнування та смерть...

 

А яка ситуація з роботою в інших селах?

- Практично така ж сама. Майже у кожному селі були якісь агрофірми або фермерські господарства, а зараз більшість з них не працює. Раніше чимало жителів нашої громади їздили на роботу до Харкова, але й там тепер багато компаній позакривалися чи повиїжджали. Люди втратили робочі місця, громада втратила надходження до бюджету. Ця ж психіатрична лікарня у Стрілечі давала нам значні надходження з ПДФО, а тепер ми їх не маємо.

 

А що зараз із бюджетом громади?

- За 9 місяців цього року ми виконали бюджет лише на 40%, але з кожним місяцем наші надходження зменшуються. Адже більшість своїх доходів Липецька сільська рада отримувала від орендної плати за землю, а земля тепер практично не використовується. В агрофірмі «Світанок» через бойові дії так і не вдалося зібрати понад 2 тис. га озимих. Тепер ці поля ще й заміновані, на них багато вибухових предметів. У нас родюча, перспективна земля, здебільшого чорноземи. З часом їх можна буде очистити від мін і повернути на службу людям. Аби тільки припинилися обстріли… Але всі місцеві експерти схиляються до того, що для того, щоб повернутися на довоєнні показники, нам знадобиться близько двох років.

 

Чи багато комунальної техніки вкрали росіяни?

- Вони забрали все! У нас не залишилося жодного комунального автомобіля, жодного трактора, жодного шкільного автобуса! А було аж вісім автобусів, якими ми розвозили дітей до шкіл. Втрат у техніці зазнав і бізнес, особливо сільгоспвиробники: під час бойових дій згоріло чимало і комбайнів, і тракторів. От взяти, наприклад, ту ж агрофірму «Світанок» - у ній було 6 комбайнів. Так-от, три з них згоріли. В агрофірмі «Престиж» було 5 комбайнів, тепер немає жодного. Якісь вкрали, якісь погоріли, якісь тепер розукомплектовані… Те, що вціліло, фермери намагаються вивезти подалі від російського кордону. Вони зараз активно ремонтують залишки техніки – і теж вивозять її.

 

 Як часто зараз трапляються обстріли?

- Майже кожен день. Прифронтові села, такі, як Стрілеча, обстрілюються регулярно. А 15 березня у Липцях внаслідок російського обстрілу загинув 5-річний хлопчик. Загалом від обстрілів вже загинули кілька десятків людей – семеро лише у моєму рідному селищі Веселому. Кілька пропали безвісти, ймовірно, підірвалася на мінах. Небезпечне тепер у нас життя.

 

Як налаштовані люди, що залишилися? Які настрої серед них панують?

- Активні проросійськи налаштовані мешканці громади втекли разом із російською армією, якій вони служили і якій клялися у вірності. Інші зараз дають покази. Буквально днями Харківська обласна прокуратура повідомила про підозру 31-річну мешканку Липців, яка передавала загарбникам продукти харчування, алкогольні напої, готувала їм їжу і прала одяг – в обмін на лояльність. Кудікову теж оголосили про підозру. Окупація, що тривала з 24 лютого по 11 вересня, чудово показала, хто є хто. У той час, коли одні повідомляли Збройним Силам України дані про пересування росіян, інші видавали їм родини прикордонників та воїнів АТО, служили окупантам і допомагали їм розвішувати білборди із закликами про те, що росіяни та українці – «адін народ»…

 

Ви розповідали, що орки кілька разів водили вас на розстріл, три доби тримали у підвалі. Чого вони добивалися?

- Схилити мене до співпраці. Однак я не зміг погодитися на їхні вимоги. А їм конче потрібен був свій представник у Липцях. Згодом вони схопили ще одного чоловіка, який після кількох допитів таки погодився на співпрацю. Тому мене і відпустили – під 10-денний домашній арешт. Вони розуміли, що я користуюся авторитетом у громаді й не хотіли без потреби налаштовувати проти себе місцеве населення.

 

Якими були репресії росіян проти жителів вашої громади?

- Вони не цацкалися з тими, кого підозрювали у зв’язках з українською армією. За лише одну фразу окупанти відправили до підвалу 71-річну мешканку Липців Марію Шевченко. Катівню вони облаштували у приміщенні автошколи.

 

Якими вам запам’яталися російські військові?

- Мародерами. Було противно дивиться на цю армію, яка приїжджала, обстрілювала населений пункт, заставляла людей тікати з нього, а потім звалювала вину на Україну, мовляв, це українські військові вас обстрілюють. Хоча всі все бачили і все знали. Вони брехали нам просто в очі. І постійно чинили безперервний грабіж. Причому грабували не ударні частини, а різноманітні шушера, яка приходила слідом за ними: буряти, башкіри, чеченці, «деенерівці» з «еленерівцями»… У Липецькому відділі поліції, наприклад, російни після себе не залишили не те що жодного комп’ютера – жодного стільця! Навіть розетки зі стін повикручували. У школах вони нівечили ту апаратуру, яку не могли забрати: ноутбуки забирали, а великі комп’ютери – розбивали. У тому числі через відсутність офісної техніки частина команди сільської ради вимушена працювати у Харкові – у Липцях для неї немає належних умов. Всюди, де жили російські солдати, виростала величезна купа сміття. Ці потвори гадили там, де жили й анітрохи цим не переймалися.

 

… вони забрали із собою все, що мало цінність…

 

Зазвичай цивільні мешканці найбільше скаржилися на дії терористів «ДНР»-«ЛНР». Як було у Липцях?

- Різні вони у нас були. Я окупацію пережив не у Липцях, а у Веселому. Туди «еленерівці» зайшли першими. Поводилися вони нахабно і з викликом. Вони побули у нас тиждень чи днів десять, а потім пішли у наступ на Харків, де, очевидно, і полягли. А замість них приїхали вже «деенерівці». Але приїхали вже ті, яких похапали поспіхом на вулицях, себто мобілізували. Ці люди не хотіли воювати, їх змусили, тому серед них були різні настрої.

 

… а залишили безліч мін та боєприпасів, що не розірвалися…

а також свою техніку, знищену українською армією.

 

Інтернет облетіли фото, на яких видно, що росіяни змінювали таблички з назвами населених пунктів Липецької громади, використовуючи у них замість української – російську. Для окупантів справді так важливо було перейменувати Липці у Липцы?

 - Скажу вам більше: вони всюди, де могли, писали: «Село Липцы Белгородской области». Але їх цікавила головна садиба громади, таблички з назвами інших сіл вони не чіпали.

 

Лінгвістична боротьба за Липці. Українські військові на околицях села 11 вересня

 

Мовна тема має своє продовження. Директор Липецького ліцею Світлана Дубініна запропонувала прибрати з назв усіх вулиць громади будь-які згадки про росію, її історію та культуру. Як ви ставитеся до цієї ініціативи?

- Позитивно! От тільки я не зовсім розумію, як правильно організувати перейменування. У мирний час ми б провели громадські слухання, на яких затвердили список вулиць, які треба переназвати, а також їхні нові назви. Як це зробити зараз, не розумію. Адже більшість наших жителів роз’їхалися. Що як їм, коли вони повернуться, не сподобаються ті чи інші нові назви? Тому я виступаю за те, аби вирішувати такі питання не у наказному порядку, а у спілкуванні з людьми. Може, коли знову з’явиться світло, проведемо онлайн-голосування.

 

Зустріч українських військових мешканцями Липецької громади

 

Як часто у вас відключають світло?

- У нас його взагалі не відключають... бо світла у нас немає. Як воно зникло 24 лютого, так досі й не з’являлося. А газ ще був до травня. Ми лишень починаємо повертати газ до наших сіл. Нещодавно підключили Слобожанське, Липці та Глибоке. В інших селах мало не щодня підключаємо ті чи інші квартали. А світла немає. Така ситуація зараз мало не на всій Харківщині. Люди живуть, як у давнину, – при каганцях, готують на дровах, воду носять з криниць. Хто трохи заможніший, включає дизель-генератори, щоб телефони зарядити. Повернути світло до сіл є першорядною задачею нашої сільради.

 

Які ще задачі стоять перед вами як перед головою громади?

- Зараз ми відновлюємо сплюндровані росіянами приміщення, намагаємося запустити системи опалення. Також ми хочемо повернути до громади медичне обслуговування. На щастя, дах і стіни нашої лікарні вціліли, тож після ремонту вона може запрацювати хоча б частково. Районна адміністрація пообіцяла виділити для лікарні автомобіль. Головне, щоб не було нових обстрілів. Нещодавно ми також повернули до громади аптеку, яка забезпечуватиме мешканців ліками. Ми також отримали комплекс Starlink, і зараз вирішуємо питання по генератору, який запускатимемо у робочий час. Таким чином діти будуть мати інтернет для онлайн-навчання.

 

Чи забезпечено громаду гуманітарною допомогою?

- Так, у повному обсязі. Зараз це єдине джерело існування людей, бо магазини у громаді всі закриті, й підприємці не налаштовані відкривати їх. Тобто продуктів купити ніде, і єдина надія – на «гуманітарку». Але її хоч привозять.  А от по будівельним матеріалам взагалі біда! Через це деякі пошкоджені будинки можуть не пережити зиму. Інша проблема – постійні обстріли. Люди навіть за теплими речима приїжджати бояться. А про проведення ремонтів годі й казати. Як ремонтувати під снарядами? Люди хочуть повернутися додому, але ще, мабуть, зарано. Немає ні належного медичного забезпечення, ні інших умов. Наша громада, хоч і відносно невелика за кількістю населення, є дуже великою за площею: вона включає аж 17 населених пунктів. Між нашими селами часто по 5-10 км, а транспорту немає зовсім. Між тим, ми маємо якось піклуватися про людей у цих селах. На щастя, партнерська Височанська громада дала нам в оренду «Газель». Це єдине що нас рятує. Деколи транспорт надають також волонтери та місцеві жителі.

 

Бійці підрозділу Kraken українського війська роздають гуманітарну допомогу жителям Липецької громади

 

Від чого залежатиме відновлення зруйнованих сіл?

- Від державної політики та бажання людей повертатися. Наразі сільська рада повертатися не закликає, зараз це небезпечно. Та й я вже сказав: світла немає, а газ є лише у кількох селах. Як жити? Нехай люди навесні вертаються, будемо тоді разом відбудовувати наші села. Я сподіваюся, якась державна компенсація для цього буде. Також ми подали до Харківської обласної адміністрації заявку на отримання будинків тимчасового типу, у яких могли б оселитися ті, чиє житло було зруйноване. Кілька наших сіл мають генплани, у них цілком можна розміщувати такі тимчасові містечка. Також ми говоритимемо з жителями невеличких зруйнованих сіл про можливість переселення до інших, вцілілих населених пунктів. Якщо наша громада буде компактною, від цього виграють усі, адже послуги буде легше надавати, і від цього їхня якість неодмінно покращиться. Але для того, щоб відновити повноцінне життя, найбільше нам потрібно, щоб знову настав мир. Нам потрібна перемога.

 

Встановлення українського прапору у Липцях 11 вересня цього року