Міський голова Мелітополя про життя окупованого міста, паніку рашистів та допомогу тим, хто зміг від них утекти

Автор: Дмитро Синяк

---

З перших днів війни Іван Федоров став символом спротиву місцевого самоврядування. На початку весни мешканці окупованого Мелітополя влаштовували кількатисячні демонстрації, голосно скандуючи лише одну свою вимогу: «Ме-ра! Ме-ра!» 11 березня 33-річного Федорова викрали російські військові і протягом шести днів вимагали у нього або згоди на співпрацю, або передачі повноважень «потрібній людині». Генпрокуратури самопроголошених «ДНР» та «ЛНР» порушили проти міського голови кримінальні справи за «сприяння терористичній діяльності». Але 16 березня його вдалося звільнити з полону, обмінявши на дев'ятьох солдатів строкової служби російської армії. З того, яким є український спротив у Мелітополі, «Децентралізація» і почала розмову з Іваном Сергійовичем.

 

Холодне місто. Як окупант «керує» Мелітополем

 

Ви заявляли про перетворення окупантами Мелітополя на військовий логістичний хаб. Місто справді географічно дуже підходить для цього. Але у ньому також багато проукраїнськи налаштованого населення, і жоден рух росіян не залишиться непоміченим. Чи не так?

- Саме так. Всі переміщення містом Мелітополем відслідковуються як партизанським об’єднанням, так і розвідкою Збройних Сил України. Рішення зробити Мелітополь логістичним хабом свідчить про те, що рашисти триматимуться за нього до останнього. А це насамперед загрожуватиме людям, які там залишилось.

Чи багато жителів не виїхали з міста?

- Я гадаю, що не більше третини, тобто близько 50 тисяч осіб.

На що живуть ці люди?

- До війни місто було повністю інтегроване до української економіки. Тому зараз можна констатувати, що практично всі торгові та економічні зв'язки розірвано. Роботи майже немає, люди живуть на заощадження, на ті чи інші українські виплати (наприклад, на пенсії, які Україна виплачує людям на картки), а також на гуманітарну допомогу, яку надають рашисти. Однак її дедалі менше. Якщо раніше видавали на день близько 700-1000 пакетів гуманітарної допомоги, то тепер не більше, ніж 250 пакетів. Причому чергу за цими пакетами треба займати з першої години ночі. Якщо пощастить, вранці можна щось отримати: якісь продукти харчування, засоби першої необхідності… Це досить жалюгідний набір, але ми маємо розуміти, що коли у людей немає за що жити, то вони братимуть все що завгодно. Їм треба якось дожити до звільнення міста.

Чи вплинуло пошкодження Кримського мосту на постачання продуктами Мелітополя? Адже продукти туди завозять з Криму…

- Ні, з Криму везуть продукти і далі, от тільки після пошкодження мосту ціни різко стрибнули догори. Бо проблеми з продуктами почалися і у самому Криму. Але голод Мелітополю не загрожує.

А холод? Ви повідомляли у пресі, що окупанти відрізали міські котельні від мережі теплопостачання.

- Проблема у тому, що у районі Оріхова було пошкоджено магістральний газогін. Тому на всій тимчасово окупованій території Запорізької області немає газу. Ні у Токмаку, ні у Василівці, ні в Енергодарі, ні у Мелітополі. Немає вже три місяці, і коли він з'явиться, незрозуміло. Рашисти обіцяють, що вони звідкись підведуть трубу до Мелітополя, але наразі щось ніде цієї труби не видно. А оскільки 95% опалювальної мережі працює на природному газу, зараз ця мережа не діє. Опалювальний сезон не розпочався і коли розпочнеться, невідомо.

Чи правда, що лікарні міста фактично працюють на поранених окупантів і доступу до них звичайні жителів практично немає?

- Ні, це не так. Мелітопольська міська лікарня справді перевантажена, кількість хворих величезна, але здебільшого це цивільні люди. Своїх поранених рашисти розміщують у менших містах, наприклад, у Токмаку, Василівці, Веселому. Там лікарні працюють на окупантів, а мешканцям окупованого півдня залишається тільки мелітопольська лікарня. Тому до неї їдуть навіть з Херсонщини. А російських поранених у лікарнях Мелітополя майже немає.

Ви опублікували довгий список колаборантів, до якого увійшли навіть працівники дитячих садочків. Де проходить межа колаборації?

- Все дуже просто. Був наказ керівника відділу освіти не відкривати освітні заклади під окупацією і не працювати у них. Якщо люди порушили цей наказ, цим самим поставивши під загрозу безпеку дітей, то вони автоматично потрапляють до списку колаборантів. Накази уряду і профільних міністерств треба виконувати. Ми перевіряємо джерела інформації, і лише після цього додаємо прізвища до списку колаборантів. Цей список гарантовано буде продовжуватися, і ці люди згодом нестимуть відповідальність за свої дії і за свою зраду.

Кілька місяців тому Головне управління розвідки повідомило, що на вулицях Мелітополя від дій партизанів загинули близько 100 російських солдат. Це свідчить про потужний народний спротив у місті. Чи змінилася ця цифра тепер?

- Тут краще питати таки Головне управління розвідки. Я лишень можу сказати, що партизанський рух спротиву у Мелітополі дійсно дуже потужний. Надзвичайно багато людей чекають на звільнення міста, саме тому загроза життю рашистів залишається великою. Нікому із загарбників не буде комфортно у Мелітополі, і на всіх їх чекає одна доля – каліцтва та смерть. А що стосується партизанів, то вони є досить сміливими, значущими підрозділами, які впевнено ламають плани окупантів на нашій землі. Патріотизм на Мелітопольщині був дуже значним до війни і залишається таким зараз. І він точно зростатиме з кожним днем, досягнувши піку під час звільнення Мелітополя Збройними Силами України.

 

 

Примусова мобілізація

 

Чи є інформація щодо такого, як налаштовані самі окупанти?

- У їхніх лавах паніка, вони не розуміють, що роблять в Україні, якими є остаточні цілі російського командування і що чекає завтра на всю цю рашистську орду. Ну, а Збройні Сили України щодня посилюють цю паніку своїми влучними ударами. Я сподіваюся, не за горами той час, коли вся ця орда тікатиме з нашої землі до свого мордору.

Чи можлива зараз евакуація з Мелітополя цивільного населення?

- Поки що можлива, у нас станом на сьогоднішній ранок є інформація, що можна виїхати. І ми у черговий раз закликаємо наших мешканців залишити тимчасово окуповану територію, тим більше, що після запровадження росією в окупованих областях військового стану, ніхто не може прогнозувати, чим це обернеться для простих мешканців.

 

Ви маєте на увазі примусову мобілізацію?

- Насамперед. А також різні форми військової повинності, організацію «добровольчих» батальйонів, територіальних підрозділів оборони тощо. Краще захищати Батьківщину, ніж гинути за окупанта. Тим більше, що життя українців для рашистів нічого не варті. Ми вже можемо констатувати, що окупанти укомплектували з місцевих жителів загін із близько 3 тисяч жителів Мелітополя та околиць. Також нам відомо, що дуже мало хто пішов до цього загону добровільно.

Ви заявляли, що туди насамперед брали тих, хто має російські паспорти…

- Так, ця категорія першою підпала під мобілізацію. От як виявилося, що дурників, які першими радісно побігли за російськими паспортами, першими й відправляють на забій. У цьому вбачається певна вища справедливість. Але також рашисти мобілізували й дуже багато звичайних українців, які ніколи не прагнули служити їм. Й це однозначно відбивається на боєздатності їхніх підрозділів.

Що ви можете сказати про гяуляйтерів, їхніх заступників тощо? У травні Галина Данильченко, яка обіймала посаду головного російського ставленика в Мелітополі, відмовилася від неї. Що з нею тепер?

- Працює і далі. Я думаю, що тепер вона охоче відмовилася б від своєї посади, але ніхто її вже не відпустить. Інші працівники колабораціоністського уряду міста – зазвичай просто амбіційні невдахи, які за нормальних умов не мали можливості обійняти ті чи інші посади, бо їхні професійні якості були дуже низькими. Дехто з них мав кримінальне минуле. Але у будь-якому разі люди не довіряли цим людям, через що вони, так би мовити, залишилися за бортом. Тепер за допомогою рашистської армії для них настала золота пора. Але можете собі уявити, до чого вони докерувалися вже і докеруються у майбутньому. Зраз ці люди у паніці. Вони дуже бояться повернення українського уряду. Вони не розуміють, що буде з ними завтра і дуже чекають на стабілізацію лінії фронту. Але цього точно не відбудеться.

Чи є інформація про розграбування міського комунального майна росіянами?

- Грабують вони масово. З останнього вони вкрали майже всі наші «швидкі допомоги», а у нас вони були досить непоганими: Renault, Peugeot… Замість них привезли якісь «буханки», «уазіки». А наші «швидкі» тепер їздять десь в Орлі чи в Курську. Комунальна техніка поки що зберіглася, але росіяни швидше за все заберуть чи знищать її, коли відступатимуть. Вони завжди так роблять.

 

В евакуації

 

Що вдається зробити для тих, хто виїхав з Мелітопольської громади?

- Ми намагаємося робити все, що можливо, – від організації роботи Гуманітарного центру до допомоги з евакуацією нашим мешканцям. Сьогодні це надскладна робота, але ми розуміємо, що повинні будь-що допомагати людям. Зараз майже вся команда Мелітопольської міської ради працює у Запоріжжі, і я можу з гордістю сказати, що серед неї практично не виявилося колаборантів. І зовсім немає колаборантів серед керівників відділів та департаментів, заступників міського голови тощо.

 

 

Чим займається Гуманітарний центр?

- Наданням різноманітної допомоги: фінансової, консультаційної, юридичної. У складі Гуманітарного центру працює гаряча лінія, до якої наші мешканці можуть звернутися з будь-якими проблемами. Також Гуманітарний центр займався збором допомоги для окупованих територій, але ось вже 2 місяці немає жодної можливості доставити туди будь-які вантажі. Росіяни не пропускають нікого. Ми перебуваємо у постійній комунікації з нашими мешканцями, 24/7 з ними на зв'язку – і з тим, хто в окупації, і з тими, хто виїхав. Одним ми допомагаємо із виїздом до Євросоюзу, іншим – спільно з нашими партнерами – організовуємо розселення та харчування. Одним словом, робимо все, щоб наші мешканці почувалися у безпеці. Наша робота сьогодні – це не стандартна роботи міської ради, це щоденна праця, скерована, з одного боку, на якнайшвидшу перемогу України, а з іншого, на всебічну допомогу мелітопольцям.

 

Гуманітарний центр Мелітопольської громади

 

А як працюють Мелітопольські школи? Скільки з них вдалося зберегти?

- Всі 23 школи в місті ми зберегли, і вони зараз працюють - дистанційно. У цих школах продовжують онлайн-навчання більш, ніж 14 тисяч наших учнів. Чимало дітей та педагогів зараз у Запоріжжі.

Чи бере Мелітопольська міська рада участь у роботі з обміну полоненими, серед яких є і цивільні особи?

- Так, звісно. Ми збираємо дані від родичів та близьких, а згодом передаємо їх до відповідних структур. Загалом у російському полоні зараз перебувають щонайменше 500 цивільних мешканців Мелітопольської громади.

Ви тепер стали медійною персоною, добре відомою кожному українцю. Чи це якось вплинуло на роль Мелітополя в обороні України?

- Я вважаю, що всі ми, українці, незважаючи на медійність і подібні речі, маємо бути об'єднані однією метою – якомога швидше звільнити наші землі від рашистів. Причому я маю на увазі не тільки мешканців тієї частини України, що підконтрольна українському уряду, але й мешканців окупованих територій. На них живуть не тільки сепаратисти й колаборанти, там багато і справжніх патріотів. Я на все готовий, аби звільнити і наше місто, і наших мешканців від російського терору. Саме тому я даю багато інтерв’ю. Медійність як така мене взагалі не цікавить.

Наскільки значною є роль місцевого самоврядування для організації спротиву на окупованих територіях?

- Першорядною. Будь-який рух хтось має організовувати. Як ми бачимо на прикладі Мелітополя, зусилля місцевої влади щодо цього є дуже успішними. Місцева влада, що користується довірою людей, може бути дуже важливою ланкою між патріотично налаштованими мешканцями окупованих територій та українськими силовими структурами. Спільно ми зможемо здолати ворога.