Засновник ягідного кооперативу «Як бджола» Тарас Баландюк розповів «Децентралізації» про те, як тилова праця кожного може допомогти вистояти українській державі

Автор: Дмитро Синяк

---

«Децентралізація» продовжує знайомити читачів з ефективними прикладами місцевого економічного розвитку. Цього разу нашу увагу привернув сільськогосподарський кооператив «Як бджола», в якого є чого повчитися.

В Україні аграрна кооперація менш розвинута, ніж в інших європейських країнах. Зрозуміти масштаби сільськогосподарської кооперації в Європі і її вигоди для учасників кооперативів та країн можна, якщо полистати сторінки спільноти кооперативів La Coopération agricole.

Нас ця тема зацікавила, коли шукали підказки для громад, як в умовах війни будувати місцеву економіку. Адже економіка громад – також далекобійна зброя, яка вкрай необхідна для перемоги України.

15 березня, у розпал важких боїв за Київ, співзасновник сільськогосподарського кооперативу «Як бджола», що вже чотири роки успішно працює у Буській громаді Львівської області, Тарас Баландюк написав у Facebook:

«План на 2022 рік буде виконано: податки буде сплачено, робочі місця – збережено, а ЗСУ отримає допомогу».

Тепер можна з упевненістю сказати, що свого слова пан Тарас дотримає. Про те, як розвивається його кооператив в умовах війни і яку роль відіграє в обороні України, бізнесмен розповів «Децентралізації».

 

Як вам вдалося залишатися успішними за умов війни?

- Цього місяця нашому кооперативу виповнюється 4 роки. Ми вирощуємо ягідні багаторічні насадження на площі близько 100 га. Для того, щоб закласти таку велику площу рослин, ми об'єднали 270 учасників кооперативу, які виступають інвесторами нашого виробництва. Вже минулого року певні ділянки принесли непогані врожаї суниці альпійської, полуниці, малини, ожини... Також минулого року ми купили сушарку і запустили власну переробку ягід, хоча наразі більшість продукції експортуємо у замороженому вигляді… Коли почалася війна, ми довго думали, як нам розвиватися, і врешті-решт прийшли до висновку, що не повинні відступати від плану і – продовжили працювати. Насамперед ми розуміли, що від нас залежать дуже багато людей, а у сільській місцевості роботу знайти важко. У нас 25 постійних працівників, плюс ще сезонні – під збір врожаю.

Тепер головна соціальна ініціатива бізнесу – це допомога армії, чи не так? Чи ваш кооператив допомагає українському війську?

- Звісно, бо тепер саме від нашої армії зараз залежить, чи ми взагалі митимемо бодай якесь майбутнє. Тому ми із самого початку війни возили продукти харчування, одяг та ліки на Київщину, їздили просто на передову. Ми допомогли з усією військовою амуніцією двом нашим мобілізованим працівникам та передали Збройним Силам свій вантажний бус. Крім цього, протягом війни наш кооператив сплатив понад 0,5 млн грн різноманітних податків. Тепер сплата податків набула зовсім іншого сенсу – нині це наш внесок у перемогу. Наш кооператив недарма називається «Як бджола». Ми працюємо невтомно, як бджоли. Але бджола, коли збирає пилок, запилює квіти, чим формує майбутній врожай, навіть не знаючи про це. Так само і ми. Кооператив створено начебто для того, щоб заробляти гроші, але завдяки йому все довкола розвивається: створюються робочі місця, розвиваються соціальні ініціативи та зберігається природа, адже ми не використовуємо пестицидів та гербіцидів. Ще два моменти. Зараз ми тестуємо власну лінію варення – продали вже тисячу банок. Так-от, кошти від цього наш кооператив відправив Збройним Силам. Також ми продовжуємо підтримувати проєкт з реабілітації на наших ділянках діточок переселенців і місцевих діток, на яких, ніде правди діти, дуже погано впливають сирени повітряної тривоги.

Розкажіть, будь ласка, про цей проєкт з реабілітації докладніше.

- До війни ми активно розвивали туристичний напрямок, показуючи переважно дітям, що і як вирощуємо. Ми навіть заснували невеличкий зоопарк свійських тварин. За його допомогою для внутрішньо переміщених осіб тепер проходять так звані сеанси агротерапії. Завдяки нам і Благодійному фонду святого Володимира, який покрив частину витрат кооперативу, діти отримали можливість цілий день проводити на природі, їсти ягоди просто з кущів, кататися на спеціальному причепі до трактора, бавитися з тваринками і навіть пекти піцу на дровах. Ми залучили до роботи з такими дітьми практикуючого психолога, яка розробила спеціальну програму психоемоційного розвантаження для тих, хто бере участь у таких екскурсіях.

 

Агротерапія для діток на ягідних плантаціях

 

Лінія з виготовлення варення – це ваша перша спроба створити додану вартість?

- У виробництві ми не використовуємо синтетичних хімічних препаратів, а лише дозволені в органічному землеробстві. Нас контролює міжнародна компанія Organic Standart, ми щороку отримуємо сертифікати якості, наші ягоди проходять цілу низку лабораторних досліджень. Саме такі – чисті ягоди більше цінуються за кордоном, за них більше платять, на них вищий попит. Але зате виробники мають певні проблеми, що стосуються зберігання та продажу продукції. Ми мусимо заморозити чи засушити ягоду у той же день, у який її було зібрано, інакше вона втрачає якість. Минулого року ми пробували продавати свіжі ягоди і в Україні,  укладаючи договори з торгівельними мережами, але не були надто успішними у цьому. Адже наша, органічна ягода, зберігається набагато менше, ніж вирощена за допомогою конвенційного методу. Тому ми вирішили піти іншим шляхом і заклали додатково – саме під виготовлення варення – 35 га багаторічних насаджень: шипшину, бузину, суницю, полуницю й троянду зморшкувату, з пелюсток якої роблять дуже смачні наливки та джеми.

Чи не збираєтеся ви поширити свою діяльність, наприклад, на сироваріння?

- Цей напрямок цікавить нас менше. На Львівщині та у Карпатах вже дуже багато сироварень, зокрема, наші добрі знайомі мають кілька. Ми не хочемо створювати їм конкуренцію. До того ж, ринок сиру є відносно заповненим, на відміну від ринку ягід, варення та сухофруктів. Тож ми краще концентруватимемося на ньому.

Кооператив, мабуть, – найважча форма організації бізнесу. Адже що більше інвесторів, то більше побажань, внутрішніх політичних ігор, невдоволення тощо.

- Так, але наша позиція із самого початку базувалася на неможливості інвесторів втручатися в оперативне управління. Саме тому ми шукали не тільки місцевих вкладників, а столичних, таких, яких цікавила б суто фінансова складова. Також ми прагнули уникнути ситуації, коли в одних руках концентрується надто велика частка. Нам були потрібні саме мікроінвестори, для яких ми, команда менеджерів-організаторів, повинна налагодити роботу. Причому наші мікроінвестри не обов’язково вносили гроші: хтось давав техніку, хтось – тварин для зоопарку. Спочатку до нашого проєкту долучалися друзі, знайомі та родичі, потім підтяглися львів'яни, а тоді й люди з усієї України. Ми, щоправда, давали й рекламу нашого кооперативу, проводили так звані інвест-зустрічі тощо.

При створенні кооперативів найважче створити ядро інвесторів, а згодом довести на ділі, що кооператив може приносити прибутки. Чи не так? Чи мали ви складнощі на початковому етапі роботи?

- Так, певні складнощі були, але ми одразу ж зрозуміли, що не будемо віддавати жодних управлінських повноважень інвесторам. Це головна загальна помилка при створенні кооперативів. Як би важко не було, керувати треба виключно невеличкій групі професіоналів. Інакше буде базар, балаган і – жодного успіху. Багато кооперативів розпадаються саме через це. Тому всі управлінські рішення ми сконцентрували на собі.

Ця модель добре працює тільки тоді, коли все йде за планом, й інвестори отримують дивіденди. А що було б, коли у вас щось не пішло?

- У нас би точно нічого не вийшло, якби кожен з 270-ти наших інвесторів почав би нам розказувати, що і як робити. На те й ми професіонали, щоб організовувати все належним чином. Ті, хто хочуть кооперуватися, мають усвідомлювати, що їм конче треба буде делегувати управлінські рішення. Мабуть, це головна риса успішного кооперативу. Крім того, ми намагалися вкладати кошти виключно у ліквідні активи: купили техніку, приміщення, правильно оформили землю. Якби щось пішло не так, нам було би що продати, аби відшкодувати частину збитків.

 

 

Чи велика у вас керівна команда?

- Лише троє осіб – співзасновників кооперативу. Наприкінці кожного року ми визначаємо, скільки ми заробили, скільки можемо розподілити коштів на дивіденди, і вже спільно з інвесторами приймаємо рішення про конкретні виплати. Однак наразі інвестори не були проти нашої ідеї реінвестувати всі прибутки у закладання нових плантацій. Я вже казав, що лише цього року ми заклали понад 35 гектарів різноманітних насаджень. На щастя, у Львівській області є багато вільної землі, на відміну від, наприклад, Тернопільської. Більшість землі ми купували на аукціонах, причому частина ділянок була залісненою, і згодом нам доводилося очищувати їх. Так, це оберталося для нас додатковими витратами, зате такі ділянки можна було легше отримати.

Чи не здається вам, що, власне, кооперація для місцево-економічного розвитку і зокрема для продовольчої безпеки громад є надзвичайно важливою, тому що вона є набагато стійкішою, ніж інші форми господарювання? Адже інвесторів багато…

- Звичайно, кооперативні утворення стійкіші у кризові моменти. Бо кооперація дає можливість спільного зберігання, спільного продажу, спільної закупки товару та об'єднання ресурсів. Там, де зможуть сто, двоє точно не зможуть, не витягнуть. Якби у нас було лише двоє-троє інвесторів, наш кооператив міг би не пережити війни. Ну, і другий важливий момент: треба знайти добрих управлінців, які забезпечать успішну роботу проєкту, не займатимуться схемами і власним збагаченням. Тоді все складеться. Сільськогосподарська кооперація не розвивається насамперед тому, що між управлінцями та інвесторами немає довіри. До речі, щоб виростити майбутніх управлінців, ми їздимо цілою нашою командою по школах і навчаємо старшокласників лідерству та підприємництву. За три роки ми вже маємо у цій царині певні результати.

Чи часто до вас звертаються за порадами зі створення кооперативів? Адже ваш досвід - унікальний.

- Так, звичайно, звертаються вже протягом двох років, і ми активно виступаємо на тренінгах по цій темі. Проте людей чомусь цікавить переважно юридична складова, а не управлінська психологія. Бо складність полягає, власне, у ній, а не у роботі з документами. Треба весь час тісно працювати з членами кооперативу, з інвесторами, треба вміти правильно донести їм свою позицію і правильно розповісти про те, що у кооперативі відбувається. А у разі виникнення конфліктів, треба вміти правильно їх залагоджувати. Якщо б між управлінцями та інвесторами не виникало конфліктів, в Україні було б багато кооперативів. Власне, ця форма власності не розвивається через конфлікти, через неузгодження та через недовіру одне до одного.

Але ж ви самі сказали, що засновники вашого кооперативу захищені з юридичної точки зору від тиску інвесторів, що вони не можуть втручатися в операційне управління…

- Так, проте не розходиться весь час тицькати в обличчя кожному статутом. Якби ми так робили, то вже давно інвесторів би не мали. З інвесторами треба вміти дружити, плекаючи у стосунках атмосферу довіри. Тому ми завжди підходимо до справи обережно, багато спілкуємося з інвесторами, відповідаємо на їхні запити тощо.

Що б ви порадили тим, хто хоче створити сільськогосподарський кооператив?

- Тут все залежить від цілей, яких вони хочуть досягти. Наприклад, якщо десять фермерів хочуть створити кооператив і мають для цього ресурс, їм треба лишень знайти менеджера, якому вони будуть довіряти і якому делегуватимуть управлінські функції. Бо якщо всі вони почнуть ухвалювати операційні рішення виключно колегіально, для бізнесу це буде катастрофа. Але зауважте, що тут ми ще ні слова не сказали про прибутковість. Треба все ретельно аналізувати перед тим, як створювати кооператив.

Як органи місцевого самоврядування можуть сприяти у створенні кооперативів?

- Ці органи мають насамперед не заважати бізнесу, і у цьому буде їхня найбільша допомога. Вони, наприклад, можуть зробити роботу своїх дозвільних структур максимально прозорою та відкритою. Цього буде достатньо. До нас не раз приїжджали голови громад, які хотіли, щоб у цих їхніх громадах з’явилися кооперативи, вони навіть долучалися до наших робочих груп. Але бізнес, ініційований головою громади, рідко буває успішним. Бо тут важлива не ініціатива влади, а комерційна складова. А для неї потрібна команда, яка може спочатку все правильно порахувати, а згодом добитися прибутків.

Чи може громада стати членом кооперативу?

- Може, але все має базуватися на ринкових умовах – інакше нічого не вийде. Зараз, незважаючи на війну, цілком реально знайти інвесторів. Ми, наприклад, більше року тому зупинили залучення інвестицій, проте весь час отримуємо пропозиції. Тобто люди хочуть інвестувати, і війна їм не перешкода. Треба просто правильно підійти до справи.

Чи є розуміння у військкоматів, що ви формуєте дуже важливий ресурс і приносите більше користі для держави у тилу?

- Мені здається, так. Принаймні, там, де я живу, мобілізують переважно непрацевлаштованих людей. До війська практично не призивають тих, хто створює робочі місця, економічно активних людей тощо. Формально ми не маємо жодної броні, але фактично наших трактористів, а також працівників, які відповідають за певні напрямки, також не мобілізують. Бо перемога кується і у тилу. Щоб наблизити її, треба лишень працювати, як бджола.