Іван Самойленко про те, як живе «напівокупована» громада, з надією прислухаючись до вибухів з боку Чорнобаївки.

Автор: Дмитро Синяк

---

Станіславська громада – на самому березі Дніпровської затоки або, як її називають місцеві жителі, Дніпровського лиману. Круті піщані схили створюють берегову лінію надзвичайної краси, а світанки та заходи сонця мають тут неповторний колорит. Тому коли Станіславська громада у 2017 році об’єдналася, було вирішено зробити ставку на розвиток туризму. За допомогою донорів місцева влада та громадські активісти створили Стратегію сталого розвитку громади на 2019-2027 роки, Програму з місцевого економічного розвитку та Економічний профіль громади. За п’ять років Станіславська громада мала всі шанси перетворитися на потужний економічний і туристичний центр. Але російське вторгнення ці плани перервало. Зараз громаду розділено лінією фронту. Та голова громади Іван Самойленко переконаний, що невдовзі Херсонщина повернеться під український прапор і не боїться прямо говорити про це окупантам. Децентралізація розпитала у нього, як живе «напівокупована» громада.

Яким для вас був перший день війни?

- О четвертій ранку прокинувся від вибухів. По радіо вже казали про вторгнення, але я не повірив. Зателефонував до свого зятя, який живе коло Чонгару, це на адміністративному кордоні з Кримом, і він підтвердив: «Так, росіяни справді прорвали українську оборону й сунуть на північ». Тоді я поспішив на найвищу точку нашої громади між Олександрівкою та Станіславом і звідти почув, як обстрілюють Миколаїв та аеродром у Кульбакіному. Згодом у нас не стало напруги, і я з електриками поїхав до Томиної Балки, звідки живиться струмом наша громада. (За фахом я теж інженер-електрик). Коли нарешті добралися до підстанції, раптом побачили танки, БТРи і «Урал» із буквами “Z”. З «Уралу» почали вистрибувати солдати й прямувати до нас. Ну, думаю, от і кінець наш прийшов. Але солдати нічого. Дізналися, що електрики, перевірили документи і поїхали собі далі. А наступного дня над нами почали літати російські літаки й вертольоти. Тепер, щоправда, вже не літають, бо позбивали їх дуже багато. Лише над Станіславом збили два вертольоти, один з них потонув у лимані, а інший дотягнув до Білозерки і там упав. Ще два вертольоти впали у районі сіл Рибальчого та Лиманів. Я вже місяці півтора ні літаків, ні вертольотів не бачив. З першого дня вторгнення веду «щоденник війни»: щодня записую, що зробив як сільський голова.

Що записали до щоденника сьогодні? Яка загалом ситуація у Станіславській громаді?

- Наша громада об’єднує чотири села: Станіслав, Олександрівку, Широку Балку і Софіївку. У Станіславі та Широкій Балці й у полях довкола них зараз стоять близько 300 російських військових та багато їхньої техніки. А у Софіївці є тільки російські блокпости. Під контролем української влади залишилася приблизно третина Олександрівки, де знаходиться дамба. За Олександрівкою – дорога на Миколаїв, тому росіяни надзвичайно прагнуть повністю взяти село під контроль. Але на щастя, українська оборона є доволі потужною. Та все одно артилерійські дуелі тривають практично безперестанку, час від часу українські позиції намагається штурмувати ворожа піхота. В Олександрівці зараз немає ні води, ні світла, ні газу, а з 800 будинків 350 непридатні для життя. У селі повністю знищено систему забезпечення електроенергією, у тому числі трансформаторну підстанцію на 35 тис. вольт і 14 трансформаторів.

Чи встигли евакуюватися місцеві мешканці?

- Виїхали практично, причому близько третини жителів ми організовано вивезли на територію, підконтрольну українському уряду. Біля 300 біженців з Олександрівки зараз живуть у Станіславі, їх приютили місцеві жителі. Така згуртованість стала можливою тільки завдяки реформі децентралізації: мешканці Станіслава давно сприймають олександрівців як своїх. Категорично відмовилися виїжджати з Олександрівки близько ста осіб, які зараз ховаються у власних підвалах. Потрапити до села цивільним неможливо, відповідно цих людей неможливо забезпечити ані продуктами, ані медикаментами. З Олександрівки весь час щось прилітає – то до Станіслава, то до Широкої Балки. Хто стріляє, ми не знаємо, але стріляють хаотично. Одного разу ми почали звертати увагу на залишки касетних боєприпасів, які розірвалися поруч із селами. Так-от, на більшості з них ми побачили витиснуті на металі п’ятикутні радянсько-російські зірки.

Яка ситуація в інших селах?

- У них, можна сказати, все гаразд: є, хоч і з перебоями, електроенергія, газ та вода, оскільки мережі переважно йдуть під землею. Є мобільний зв’язок та мобільний інтернет. Наша амбулаторія у Станіславі працює щодня з 8:00 до 12:00. Станція швидкої допомоги працює з 8 до 17:00, а на ніч «швидка» виїжджає до Білозерки. Школа у нас працювала дистанційно, але тепер навчальний рік вже закінчено. У Станіславі, щоправда, внаслідок обстрілів знищено один з трансформаторів на головній водній свердловині, через що ми були змушені переключити її на інші трансформатори. Зараз вода є, хоч тиск і трошки менший, ніж був. Ще два трансформатори пошкоджені й, щоб відремонтувати їх, я сьогодні їздив до Херсона за дротами й ізоляторами. З окупаційною владою не спілкувався, все вирішив у майстра нашої дільниці Херсонського обленерго.

Чи працює у громаді бізнес?

- Ну, в Олександрівці зараз нічого не працює, а в інших селах, навпаки, більшість магазинів відчинені. З завдяки цьому, нема проблем ані з продуктами, ані з товарами першої необхідності. Підприємці все привозять. Платіжні термінали, коли є світло, у нас працюють, можна розраховуватися банківськими картками. Я дуже шкодую про те, що з усіх наших фермерів лише один провів посівну кампанію. Всі інші виїхали з громади. Всю їхню техніку, щоб ніхто з «визволителів» не приробив їй ноги, ми роздали по хатах. Бо тягнуть все, щойно залишиш без нагляду: і стартери, і акумулятори, і генератори, і паливні насоси. В одного фермера вкрали навіть камазівський двигун та коробку передач.

Чи скоюють окупанти тяжкі злочини?

- У Широкій Балці вони застрелили дівчину. Ще шістьох місцевих росіяни вбили в Олександрівці. Не знаю, за яких обставин. Крім цього, шестеро наших місцевих жителів загинули у Широкій Балці від обстрілів. На початках росіяни також грабували магазини, але тепер цього немає: вони чемно, як усі, купують потрібні їм товари, причому виключно за гривні. Скажу по правді, найбільше проблем нам завдають військові так званої «ДНР». Саме вони у Широкій Балці повиносили зі старостату всю комп’ютерну техніку і поламали там меблі. Я ж до останніх місцевих виборів два роки працював старостою у Широкій Балці, і сам створював цей старостат, тому за нього мені особливо прикро. У Станіславській сільській раді комп’ютери поки що вдалося зберегти.

Чи багато мешканців залишили громаду?

- Близько 40%. Переважно вони виїхали за кордон, на територію, підконтрольну українському уряду, але також багато людей перебралися до Херсона і до Криму. Тікають туди, де мають родичів, тому кілька наших родин поїхали до росії. Насамперед їдуть жінки та діти. А чоловіки йдуть до Збройних Сил України, або шукають застосування для себе у тилу. Територіальної оборони ми створити не встигли. Ходять чутки про насильницьку мобілізацію українців до армії окупантів, але у нас наразі нікого ще не мобілізували. У будь-якому разі у нашій громаді практично не лишилося чоловіків віком від 20 до 50 років.

Чи викрадають росіяни проукраїнських активістів?

- Таке час від часу трапляється, але усіх згодом відпускають – через 6, 10 чи 12 днів. Найдовше з наших жителів було ув’язнено хлопця, який просидів під арештом аж 23 дні. У якості покарання за проукраїнські погляди його змушували прибирати територію.

Чи спілкуєтеся ви з окупантами?

- Ну, а що означає «спілкуватися»? От заходять вони до Станіславської сільської ради, стукають у двері… Світло, газ та воду у селах громади можуть організовувати лише троє чоловіків: начальник комунгоспу, слюсар і я зі своїм дипломом електрика. От з нами й поводяться відносно добре. Хоча мені не до душі присутність російських військових. Нещодавно вони вчепили на сільській раді свій прапор. Я кажу їм: «Навіщо?! Нам це неприємно! Я ж знаю, що на Херсонщині багато сільських рад – і у Голопристанському, і у Каланчацькому, і у Новотроїцькому районах – працюють під українським прапором, і ніхто їм нічого не каже! Я ж з багатьма головами громад контактую». А росіяни мені на те: «Пусть будет!» За великим рахунком, все одно я знаю, що Херсонщина – це Україна, і відверто російським військовим про це кажу.

Не боїтеся?

- Ну я ж мітинги не влаштовую. Просто коли мені починають розповідати про переваги «руського міра», я маю що протиставити. От один офіцер з «ДНР» почав мені розповідати, як добре у їхній «республіці», а я йому кажу: «А ви коли останній раз школу ремонтували? А яка у вас апаратура в амбулаторії? А до якої країни ви з паспортом «ДНР» можете поїхати? Бо у нас безвіз з Євросоюзом, ми куди хочеш їдемо без проблем. Та й до війни такі ремонти у громаді робили, що аж гай шумів, а наша амбулаторія була зразковою. А що у вас?! Лише бензин трохи дешевший?». Офіцер на те не мав, що відповідати. А одного разу я під час суперечки попросив «деенерівця» показати паспорт. Він показав, а паспорт у нього – наш, український. Я тоді: «Бачиш, і ти і я – українці, то які ж можуть бути між нами розбіжності!? Навіщо нам з тобою, українцям, потрібна росія!?»

Чи не погрожують вам окупанти за вашу відверту позицію?

- Лише одного разу, коли робили у мене в хаті обшук, сказали, що зараз розстріляють мне. Я питаю: «За що? За те, що я українець?» Той хлопчина, що робив обшук, відповідає: «Так!» А я йому: «Тебе ж тут ніхто не розстрілює тільки за те, що ти росіянин!». На тому справа і скінчилася. Той солдат потім сказав: «Мій шлях додому ще дуже далекий. З і мною всяке може трапитися».

Чи справді росіяни планують приєднати Херсонщину до Криму? Чи здійснюють вони якісь дії у цьому напрямку?

- Якось тут російський полковник про такі наміри розповідав. Я йому відверто сказав, що півострів рано чи пізно повернеться під контроль України. Те ж саме буде з Донецьком та Луганськом. «Навіщо цей цирк з «приєднанням? – питаю. – Їдьте до своєї росії, побудуйте там дороги, клуби, лікарні, а не руйнуйте наші!». Росіянин відповів лише, що як військовий не може суперечити наказу. Але він і сам розумів, що я правий. Й він, й інші російські військові щиро дивуються нашій заможності. Як, мовляв, у селі у хаті може бути газ, вода і туалет! Їм розповідали, що ми тут чекаємо на них і зустрінемо з відкритими обіймами, але тепер вони бачать, що це зовсім не так. Дехто зізнається мені: «Ми тут у вас, в Україні, руйнуємо те, чого і близько не мали вдома»… Пройде час, і вся ця чужинська армада повернеться до своєї росії.

Чи є можливість виїхати зі Станіславської громади на територію, підконтрольну українському уряду?

- Тільки через Херсон. До обласного центру у нас, до речі, вже ходить один рейсовий автобус, а незабаром запустимо і другий. Деколи евакуації «на велику Україну» – через Херсон і згодом через Снігурівку сприяє Червоний Хрест. На Миколаїв дороги немає – інтенсивні бойові дії. Але я у будь-якому випадку виїжджати не збираюся. А хто ж працювати буде? Тим більше, що я підтримую зв’язок з Херсонською обласною військовою адміністрацією та прокуратурою.

Яка потреба була зв’язуватися з прокуратурою?

- Ми спілкувалися із сумного приводу. Річ у тім, що після запеклих боїв ми поховали на території нашої громади 29 бійців Збройних Сил України. Кожного з них треба було ідентифікувати, сфотографувати. З прокуратури нам радили, як зробити все правильно і за законом. На жаль, упізнати вдалося лише 15 загиблих наших хлопців.

 Чи є можливість привезти до Станіславської громади гуманітарну допомогу?

- Немає. Якось до Херсона намагався проїхати гуманітарний конвой з Дніпра, але його не пропустили. Тоді обласна адміністрація ще мала чималі запаси продуктів і виділила нам 800 кг різних круп. Це, звісно мало для 10 тис. населення, і ми розподілили їх лише серед пенсіонерів та багатодітних родин. А більше ніхто й не приїжджав. Зараз нам особливо бракує медикаментів – вдома ти їх не виростиш, а з неокупованої території завести складно.

Чи отримують мешканці громади пенсії?

- Так, на картки все надходить без проблем, а щодо готівки я вчора у Херсоні домовлявся з головою обласного відділення «Укрпошти». Скоро маю зустрічати поштову машину з недоотриманими пенсіями за квітень.

Чи працює сільська рада?

- Так, з 8:30 до 11:00. А як же не працювати? Кому довідки треба видати, кому довіреність, кому акт про смерть, кому посприяти в отриманні нових документів, бо старі згоріли чи залишилися у зруйнованій хаті. Без паспорту пересуватися не можна, росіяни одразу ж затримають! Всі працівники Станіславської сільської ради перейшли на дві третини зарплатні через військовий стан. Вуличне освітлення ми вимкнули, газу домогосподарства використовують дуже мало. Через це наш бюджет відсотків на 70 виконується, і заборгованостей немає.

Як налаштовані місцеві жителі? Чи прагнуть повернення громади під контроль України?

- Ще й як прагнуть! Навіть кілька проросійськи налаштованих унікумів змінили свої погляди – після того, як позбулися своїх хат. Ніхто у нас не хоче жити у росії. Дедалі більше людей радіють, коли чують вибухи з боку Чорнобаївки, до якої від нас близько 35 км. Станіслав – це Херсонщина, а Херсонщина – це Україна!