Олег Бузун про сучасний партизанський рух на Чернігівщині, мілітаризацію керівних органів громади та роль її очільника у загальному спротиві.

Автор: Дмитро Синяк

---

Село Крути на Чернігівщині є символом українського духу. Наприкінці січня 1918 року близько 600 учнів 1-ї Української військової школи і козаків добровільного військово-міліційного формування «Вільне козацтво» п’ять годин билися з 4-тисячним загоном Червоної гвардії під проводом Михайла Муравйова, затримавши його рух до Києва. Тому коли наприкінці лютого 2022 року артилерійські підрозділи Збройних Сил України зайняли позиції під Крутами, вони прагнули помститися московитам, що знову сунули зі сходу. Про цю битву, а також про опір, який невеличка Крутівська громада чинила окупантам, Децентралізації розповів її очільник Олег Бузун.

Що ви можете розповісти про новітню битву під Крутами?

- Під Крутами були такі ж бої, як і по всій Україні. 28 лютого – 1 березня цього року наші Збройні Сили між селами Пам’ятне та Хороше Озеро завдали вогняного ураження військам окупанта за допомогою реактивної артилерії. Результатом прицільних артилерійських ударів була безліч знищеної техніки ворога і близько двохсот загиблих росіян. Їхні тіла потім повезли у напрямку Сумщини два «Камази», яких бачили багато місцевих мешканців.

Чи багато окупантів було у вашій громаді?

- Вся московська погань, яка згодом «геройствувала» під Києвом, пройшла через наші села і безпосередньо через Крути. Вона пройшла через Конотоп, але не змогла пройти до Глухівської траси через Батурин, де наші встигли підірвати міст. Тож вороги мусили обрати паралельний шлях через місто Бахмач, села Голінку, Гайворон, Плиски, Хороше Озеро і нарешті Крути. Загалом через адміністративний центр Крутівської громади пройшло загалом понад 700 одиниць різноманітної військової техніки московитів. До Ніжина її не пустили, бо там дуже швидко зуміли створити потужні підрозділи територіальної оборони, яких згодом підтримали Збройні Сили.

Чи були села вашої громади під окупацією?

- Під час свого наступу на Київ російська армія чотири дні стояла лише в одному нашому селі – Хорошому Озері. Перше, що вони зробили, це пограбували місцеві магазини і старостат. Забрали звідти всю офісну техніку, навіть старі мишки з клавіатурами. Влаштували грандіозну пиятику. Також вони знищили кабелі й передатчики інтернету, які не відновлено й досі. А коли орки йшли у зворотному напрямку, нашу громаду врятувало те, що Збройні Сили підірвали міст вже у самих Крутах. Через це озвірілі після Бучі та Бородянки московські виродки не змогли потрапити до наших сіл і пішли на Ічнянщину. Підрив цього моста врятував нас. Хтозна, що було б…

Чи зазнала ваша громада руйнувань?

- У нас зруйновано лише кілька будинків. А от у селах Велика Дорога, Нова Басань й Лосинівка, що належать до сусідніх громад, руйнувань набагато більше. Наші тероборонівці зараз допомагають розбирати завали у Новому Бикові, а тоді робитимуть це і в інших населених пунктах.

Отже, ви встигли створити територіальну оборону до окупації?

- 24 лютого о 10:30 ми провели нараду у Крутівській сільській раді, на якій вирішили боронитися від ворога усіма можливими способами. А о 12 годині практично весь керівний склад громади вже отримував зброю у Ніжинському військоматі. Тисячі людей у райцентрі та довколишніх селах готувалися до спротиву. Наш загін записали до лав Ніжинської територіальної оборони, що підпорядковувалася Збройним Силам України. Перше наше чергування було біля аеродрому, а згодом ми охороняли підступи до Ніжина. А у своїй громаді ми створили бойові підрозділи в усіх селах і всюди встановили блокпости. З російських розвідувальних дронів ці блокпости, звичайно, було добре видно, і, думаю, саме через них росіяни обирали інші шляхи руху на захід. Вони не хотіли гаяти час на боротьбу з незрозумілими для них військовими загонами, бо поспішали до Києва.

Чи пропонували вам співпрацю росіяни?

- Ні, бо вони, мабуть, розуміли, що у цьому немає сенсу. Адже ми у перший ж день стали до зброї. Минулої весни загін, сформований на базі керівництва нашої сільської ради, пройшов збори територіальної оборони у селі Гончарівка. Це дуже стало нам у пригоді у лютому-березні. Мотивації нікому з нас не бракувало, адже ми у прямому сенсі захищали свої сім’ї та своїх дітей. Про те, щоб виїжджати з Чернігівщини, не було й мови.

Вкриту густими лісами Чернігівщину за часів Другої світової називали партизанським краєм. Чи вдавалися ви до партизанських акцій?  

- Так, звісно, але про більшість з них я поки що не можу говорити. Поспілкуємося щодо цього після перемоги. Зараз я можу лишень сказати, що ми особливо «піклувалися» про російські бензозаправники, які протягом цілих двох тижнів не могли дістатися через нас до Києва. Під час одної суто партизанської вилазки на Ніжинщині загинув мій товариш, ветеран АТО, громадський та церковний активіст Станіслав Прощенко*. Тепер у Ніжині його ім’ям названо вулицю, яка, до речі, раніше була Московською. Наші партизанські рейди дошкуляли росіянам навіть незважаючи на те, що ми мали фактично тільки стрілецьку зброю та коктейлі Молотова. От якби у нас тоді були «Джавеліни» з «Енлавами», мало б москалям не видалося! Тепер, на щастя, ми їх маємо, і якщо орки знову наважаться сунутися сюди, їхня «прогулянка» вже не буде такою легкою, як у лютому-березні!

Як допомагали вам жителі громади?

- Насамперед вони з різноманітних схованок стежили за пересуваннями росіян, повідомляючи про них наші Збройні Сили. Сентиментів до росіян не мав ніхто, і практично ніхто з ними не спілкувався. Та й вони не соромилися відкрито грабувати підвали та магазини, відбирати цінні речі та виганяти людей з хат, щоб оселитися у них самим. Але це все дрібниці, як на мене. Я думаю, у перші дні війни орки ще не мали наказу нищити місцеве населення, як у Маріуполі та Бучі.

Чи вистачало громаді продуктів протягом окупації?

- У перші дні війни була критична ситуація тільки з підвезенням хліба. На щастя, те, що наш загін був саме у Ніжині, допомогло вирішити цю проблему. За допомогою військових ми знайшли шлях до громади, який росіяни не охороняли, і змогли забезпечити хлібом усі села, за винятком окупованого Хорошого Озера. Також завдяки пальному, яке ми кілька разів отримували від Ніжинської районної військової адміністрації, нам вдалося налагодити постачання всім необхідним наших магазинів, амбулаторій та навіть деяких підприємств, які, не зважаючи ні на що, продовжували працювати.

Під обстрілами?

- Фактично так, бо щодня над нашою громадою пролітали снаряди чи ракети. Обстріли теж були. Але деякі сміливці на це не зважали. Молочна ферма безкоштовно віддавала нам молоко, яке вона не могла нікуди продати за умов війни. М’ясокомбінат постачав нам м’ясо. Так що люди у громаді не голодували.

Що ви могли б сказати про російську армію?

- У Хорошому Озері близько 50-ти одиниць московської техніки. Так-от, через чотири дні кожна третя машина поїхала до Києва вже на «шнурку». І це без жодних зусиль з нашого боку. Що ж то за армія така – на металобрухті?! А одну САУ** росіяни навіть залишили. Потім фахівці зі Збройних сил сказали нам, що у неї просто були погані акумулятори.

 

Трофейна САУ, покинута росіянами у Крутах

 

Як відновлюється Крутівська громада після російського вторгнення?

- Два тижні тому ми законсервували кілька блокпостів та відновили автобусне сполучення з Ніжином. Нещодавно у нас відновилося і залізничне сполучення. Ніжинська районна військова адміністрація надала нам один зі славетних комплексів Ілона Маска, і тепер ми маємо швидкісний інтернет через його супутники Starlink. Також ми відновили навчання у школах та роботу садочків. Хочемо за погодженням із Чернігівською військовою адміністрацією почати відбудову підірваного моста. Кілька тижнів у нас працюють сапери, підриваючи небезпечні боєприпаси, знешкоджуючи міни та знімаючи розтяжки, які залишили росіяни. Від цього весь час лунають вибухи, але їх вже ніхто не боїться. Знають, що це наші повертають громаді мир і добробут.

 

Starlink Ілона Маска працює у Крутівській громаді

 

Як же ви тепер будете поєднувати службу у Ніжинські теробороні з роботою голови громади?

- У зв’язку з припиненням активних боїв на Чернігівщині, весь штат Крутівської сільської ради відряджено «для виконання функцій місцевого самоврядування у своїй громаді». Так що тут немає нічого протизаконного. Щойно ми будемо потрібні, одразу ж повернемося. Опозиціонери закидали мені у перші дні війни: «Визначся! Або воюй, або керуй громадою!» А я відповідав: «У таких умовах голова громади, залишаючись при керівництві, просто зобов’язаний воювати! На нього ж дивляться всі інші, від нього чекають вказівок! Тут бути цивільним просто не вийде!». На другий тиждень війни я видав розпорядження, згідно з яким разом з одним цивільним заступником у мене мають бути і два військових. Згодом одного з цих військових заступників ми ввели до складу виконкому, і тепер він, наприклад, забезпечує будівництво фортифікаційних споруд, курує роботу теробороновців з розгрібання завалів, а також організовує для них військові навчання. Це колишній атошник з бойовим досвідом. З ним всі села нашої громади міцнішають з кожним днем. На мій погляд, посада військового заступника голови тепер має бути у кожній громаді – такими є вимоги часу.

Чи буде у вас тепер нове свято – День звільнення громади?

- Мабуть, нам сьогодні потрібна спільна перемога над ворогом – перемога всієї України! І у Маріуполі, і під Харковом, і в Ізюмі... Для цього всі ми активно допомагаємо Збройним Силам. Все, що потрібно: продукти, одяг, транспорт – надаємо негайно. Тепер нам залишається сподіватися на Збройні Сили України та на власну вдачу. Й перемога буде обов’язково! Слава Україні!

---

* 46-річний Станіслав Прощенко загинув 1 березня в селі Дорогинка під Ніжином. Його група атакувала окупантів, які грабували місцевий магазин. У погоні за одним із них Станіслав зазнав смертельного поранення. Згодом в руці у нього виявили гранату, яку він, вже смертельно поранений, хотів підірвати, коли до нього підійдуть росіяни.

** САУ – самохідна артилерійська установка, фактично легко броньована гармата на гусеничному ходу.