Андрій Садовий розповів Децентралізації, як працівники місцевого самоврядування можуть наближати перемогу, про «survive» у Львові, «Щит Давида» для України та багато іншого, корисного для голів громад.
Автор: Дмитро Синяк
Просторий кабінет львівського міського голови Андрія Садового у старовинній міській ратуші на площі Ринок проникнутий якоюсь особливою величчю. Високі стіни, вишукані меблі та репродукції картин давнього Львова мимоволі нагадують про міську минувшину. А вона часто була буремною. Наприклад, у вересні 1939 року з цього самого кабінету президент Львова Станіслав Островський організовував оборону міських вулиць від німецько-фашистських загарбників, до яких згодом долучилися й радянські. А у 1915-му звідси керував містом, яке знову ж таки боронилося від російських військ, президент Львова Юзеф Нойман. Протягом своєї довгої історії столиця Галичини не раз опинялася в епіцентрі різних воєн і завжди вміла вистояти і вціліти. Можливо, саме тому львів’яни так швидко адаптувалися до чергової російської агресії. Андрій Садовий розпочав готувати місто до неї задовго до того, як армія окупантів почала збиратися на наших кордонах. Тепер він має багато кейсів, які можуть стати у пригоді головам громад цілої України. Деякими з них він поділився з Децентралізацією.
Як робота місцевого самоврядування під час війни може наблизити перемогу? За якими напрямками можна працювати?
- Півроку тому я поставив своїм підлеглим задачу зробити можливим постачання води до Львова за відсутності електроенергії. На мене спершу дивилися так, ніби я несповна розуму. Казали: «Якщо не буде світла, знайдуться альтернативні джерела енергії!» Я заперечував: «Жодних альтернативних джерел не буде!» Тоді це виглядало цілковитою фантастикою, але зараз усі бачать, що я був правий. А за місяць до початку війни як голова Палати громад Конгресу регіональних влад я також почав обговорювати з мерами різних міст питання потенційного прийому біженців. Це теж тоді виглядало, м’яко кажучи, трохи дивно, хоча російська армія вже почала збиратися коло українських кордонів. Тим не менше, Івано-Франківськ, Тернопіль, Калуш, Ужгород, Рівне та інші міста пропрацювали це питання і подали мені певні цифри. Ми також забезпечили продовольчу і медичну безпеку своїх міст, закупивши дуже багато медикаментів та продуктів.
Як вам вдалося передбачити те, що здавалося неможливим, неймовірним?
- Тут немає жодної містики. Просто саме перед цим я почав співпрацювати з англійськими експертами за програмою Resilience. Це англійське слово буквально означає стійкість у відбудові, тобто готовність до різних непередбачуваних ситуацій. Згодом ми заснували у Львові школу під умовною назвою Resilience Residence, у якій планували навчати працівників місцевого самоврядування з цілої України. Головним у цьому навчанні було завчасне передбачення проблем і креативний пошук шляхів їхнього вирішення. Завдяки цьому у Львові вибудувалася непогана схема взаємодії міської ради зі структурами Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров’я. Ми навіть створили робочу групу, яка пройшла навчання у британському місті Йорк, де знаходиться Emergency Planning College*, один з чотирьох закладів держави, у яких працівники місцевого самоврядування вчаться реагувати на екстремальні ситуації у своїх громадах. Найбільшим здобутком цього навчання було зняття певного блоку у голові: ми перестали вважати, що ситуації, які ми пропрацьовуємо, «у принципі неможливі». Це дуже допомогло нам готувати Львів до війни навіть у час, коли вона ще видавалася неможливою. Завдяки цьому наша громада у перші дні війни швидко перебудувалася і без особливих проблем прийняла близько 200 тис. внутрішньо переселених осіб. І це не призвело до колапсу у постачанні жодних послуг: у нас були і світло, і вода, і тепло, працював транспорт...
Які задачі ставить перед собою Львівська міська рада в умовах війни?
- Наша найперша і найважливіша задача – допомога Збройним Силам України. Ми також активно вибудовуємо територіальну оборону, забезпечуючи її всім необхідним. Для цього у нас спершу активно працював рекрутинговий центр, який набирав людей до підрозділів тероборони. Згодом ми пошили для них форму і забезпечили всією необхідною амуніцією. Адже держава лишень забезпечує дві наших бригади зброєю та оплачує роботу її командирів. Все інше лягає на плечі Львівської громади, волонтерів та благодійників. Наступна наша задача – забезпечити функціонування комунальних структур в умовах, коли навантаження на міську інфраструктуру зросло щонайменше на 20%. Це ніби само собою, і мови не може бути, щоб почалися, наприклад, перебої з вивезенням сміття, постачанням води та світла. Однак насправді цей напрямок вимагає дуже багато нашої уваги. Третя задача – забезпечення всім необхідним переселенців: одягом, гарячою їжею, дахом над головою. Я кажу всім своїм підлеглим, що ми маємо любити переселенців, як тата і маму, бо вони шукають у нас прихистку від бомб та ракет. Добре прийняти їх – наш обов’язок як громадян, християн та просто нормальних людей. Четверта задача – правильно комунікувати зі світом та з міжнародними інституціями, готовими допомогти Україні. Ці задачі тепер повинен вміти вирішувати кожен голова громади.
Ви виступили проти підняття цін на оренду житла у воєнний час і навіть назвали тих, хто «накручує» ціни, мародерами. Чи вдалося таки стримати зростання вартості оренди?
- Певним чином так, причому для цього було достатньо самих лише моїх публічних заяв. Хоча мушу визнати, що деякі мародери не прислухалися до мене. Але ми чудово знаємо їхні імена і одразу ж вилучимо у них проблемну нерухомість, щойно Верховна Рада проголосує за відповідний законопроєкт. Робота над ним зараз триває. Про це, принаймні, повідомляв Гетьманцев**.
Львів зазнав 6 ракетних ударів, і не виключено, що будуть ще. Чи продовжується робота над обладнанням бомбосховищ?
- Маємо у Львові близько 6 тис. укриттів. Головне для того, щоб привести їх до ладу, ми зробили. Далі справа за мешканцями, які мають долучатися до впорядкування цих об’єктів, не чекаючи нікого. Адже саме від стану укриттів, від рівня комфортності перебування у них може завтра залежати їхнє життя. З іншого боку ми зараз вносимо зміни до Правил житлового будівництва у Львові, у яких буде зроблено особливий наголос на зведенні укриттів, забезпеченням їх усім необхідним тощо. Ми вступаємо до нової ери, у якій щодня маємо бути готовими до нових ракетних ударів. При цьому ми маємо поводитися так, щоб ці удари не завдали нам шкоди.
Яку роль у боротьбі українського народу проти путінської агресії зіграли міжнародні зв’язки Львівської міської ради?
- Перш за все, саме завдяки ним Львів отримав величезну кількість гуманітарної допомоги, більшість якої ми одразу ж передали на схід – тим громадам, що знаходяться у набагато гіршій ситуації, ніж ми. Мер французьких Канн привіз нам бронежилети, мери польських міст: Кракова, Гдині, Катовіц, Перемишля тощо передали нам 27 автобусів з гуманітарною допомогою. Самі автобуси ми мусили залишити у себе, оскільки свої передали до східних областей України. Спільно з міжнародними організаціями ми зараз плануємо розбудову житла для переселенців. Порахували, що після завершення активних бойових дій у нас має залишитися близько 50 тис. осіб. Для них потрібно близько 1 млн кв. м житла.
Скільки ж часу потрібно на те, щоб збудувати його?
- Якщо говорити про системну роботу, то півтора-два роки. Причому йдеться як про тимчасове житло, так і про капітальне, а також про тимчасово-капітальне. Вже цього тижня ми розпочинаємо будівництво контейнерного (тимчасового) містечка на 1 тис. осіб. Також стартує будівництво двоповерхових дерев’яних будиночків, розрахованих на довший період. У цих будиночках ми плануємо наразі розміщувати жінок у потребі.*** Ну, і нарешті для того, щоб почати зведення капітальних будинків, ми зараз проводимо інвентаризацію всіх дозволів на будівництво, які видало місто. Згодом хочемо запустити велику іпотечну програму, завдяки якій люди, котрі працюватимуть у Львові, зможуть отримати це житло у власність.
Чи знайдеться у Львові робота для 50 тис. переселенців?
- До нас переїхали зі сходу дуже багато підприємств, причому разом із працівниками. Офісів у Львові протягом останніх двох років було збудовано дуже багато, тож з ними проблем не буде. Також у нас є доволі багато виробничих приміщень, які завдяки підприємствам-переселенцям отримають нове життя. Крім того, ми зараз створюємо у Львові три індустріальні парки, потужності яких теж цілком можна буде використовувати.
Чи можна сказати, що внаслідок такої вимушеної міграції підприємств економічний центр України зміщується зі сходу на захід?
- Ми не думаємо про це. Наша задача зараз – вижити, а згодом показати певну динаміку розвитку. Англійське дієслово survive**** дуже точно передає сутність цієї задачі. Також воно цілком відбиває сучасний спосіб життя держави Ізраїль. Вона живе під постійною загрозою ракетних ударів, від яких захищається за допомогою мережі систем протиповітряної оборони, що має загальну назву «Щит Давида». За цим щитом люди нормально живуть, працюють, закохуються. Ворожі ракети навіть не заважають Ізраїлю бути інвестиційно привабливою країною. Ми повинні мати ще кращу систему ППО, одночасно перейнявши досвід держав з найдосконалішими формами національної оборони. Насамперед я маю на увазі Швейцарію та Фінляндію.
Чи можуть працівники місцевого самоврядування України сприяти у засвоєнні оборонного досвіду країн-партнерів, використовуючи свої зв’язки з тамтешніми громадами?
- Ми вже почали цю роботу. Я сподіваюся, що до кінця літа військовий стан буде скасовано, і тоді ми займемося цим набагато активніше. Тоді будуть і відрядження до таких країн і договори про співпрацю з ними. Дещо ми вже почали робити. Вище я розповів про школу Resilience Residence. Крім неї, ми створили у Львові Медичну резиденцію, Економічну резиденцію, Екологічну резиденцію тощо. За кожним із цих напрямків ми працювали так. Спочатку обирали на конкурсній основі близько двадцяти осіб із сусідніх громад, які приїжджали до нас на лекції та практичні заняття, що тривали протягом 4-5 днів. У перший день ми завжди проводили заняття з філософії: аналізували твори Платона, Гавела, Сковороди, а якщо мали справу з медиками, то й Гіппократа. Це для того, щоб кожен працівник місцевого самоврядування розумів: все, що він зараз вивчає, насправді було придумано багато років тому. А іще для того, щоб кожен наш слухач отримав, так би мовити, базовий рівень стоїцизму. Ця філософія, на моє переконання, найбільше підходить для працівників місцевого самоврядування… У наступні дні ми працювали за спеціалізаціями. Наприклад, у рамках Архітектурної резиденції найкращі архітектори України розповідали про кейси, які вони реалізували у Львові, а також пояснювали, яким є ефект від тих чи інших рішень місцевої влади у галузі архітектури. У рамках Медичної резиденції ми розповідали про те, як за півтора роки Львів став всеукраїнським центром трасплантології. Таких напрямків у нас було загалом дванадцять.
Війна, мабуть, змусила вас призупинити цю роботу?
- Так, але ми натомість змогли застосувати цей наш досвід до інших потрібних нам напрямків. Наприклад, ми провели онлайн-резиденцію з територіальної оборони. Зібрали представників громад Львівщини і попросили керівництво територіальної оборони України відповісти на наші запитання. Згодом і цей напрямок ми включимо до Resilience Residence, бо він напряму пов’язаний з виживанням. У рамках цього курсу кожен мешканець громади повинен навчитися користуватися зброєю, уміти надавати медичну допомогу, а також знати, як діяти за тих чи інших обставин, що можуть виникнути під час війни. Хто, як не громада, навчить людину цього?
Чи впливає Львів через свої міжнародні зв’язки на уряди різних країн у напрямку посилення санкцій проти росії? І якщо впливає, то яким чином?
- Зростання кількості жертв в Україні стимулює уряди західних держав збільшувати підтримку України та міжнародну ізоляцію росії. Для багатьох політиків цих держав різанина у Бучі стала одкровенням, до цього вони вважали, що таке може бути тільки у книжках та фільмах про Другу світову. Але мери міст завжди є на вістрі подій, і тому вони найкраще знайомі із ситуацією. Тепер абсолютна більшість із них жорстко лобіює інтереси України. Причому для цього часто достатньо публічних заяв. Адже кожен західний політик державного рівня є чутливим до думок мерів, авторитетних особистостей і журналістів. Вони є голосом суспільства.
Начальник Закарпатської обласної військової адміністрації Віктор Микита оголосив, що область готова приймати працівників ІТ-сфери і навіть забезпечити їм бронь від призову. Чи не плануєте і ви робити щось подібне?
- Перед тим, як оголошувати про це, Віктор Микита консультувався з керівником військової адміністрації у Львівській області Максимом Козицьким. Бо у Львові вже створено ІТ-кластер, який складається з близько 30 тис. фахівців. І зараз ми максимально залучаємо їх до співпраці й допомоги Збройним силам України. Багато львівських «айтішників» взяли до рук зброю і пішли захищати Україну. Інші працюють на армію, виконуючи спеціальні ІТ-завдання. Тобто бронь від призову – умовна річ. Не треба зупиняти тих, хто рветься до зброї, щоб нищити ворога. Але є й такі, які можуть написати програмний продукт, що завдасть ворогу великої шкоди. Їх не варто змушувати сидіти в окопах.
Міська голова Чугуєва Галина Мінаєва в інтерв’ю Децентралізації розповідала, що Львівська міська рада з власної ініціативи з перших днів війни допомагала її громаді. Яким ще містам надавав допомогу Львів? Як обирали ці міста?
- Таких міст сотні. Бо щодня до Львова приходять десятки машин з гуманітарною допомогою, яку ми пересортовуємо і передаємо туди, де вона потрібна. Причому у перші дні війни це стало чималим викликом для нас. Тоді 85% вантажів фур – це був секонд-хенд, а медична допомога складалася з халатів та протиковідних масок. Звісно, ми дякували і за це, однак потребували зовсім іншого. Тепер ми просто не знаємо, що робити з тоннами непотрібних речей, які накопичился у Львові. Що можна було, ми віддали до армії, до дитячих будинків, до волонтерських центрів. Але все одно залишилося ще дуже багато. Те, що було потрібне, ми одразу ж відправляли на схід: і до Чугуєва, і до Харкова, і до Києва, і до Миколаєва. На карті України, думаю, немає міста, якому б ми не допомагали.
Робота з розподілом гуманітарної допомоги вимагає багато зусиль. Між тим у структурі Львівської міської ради явно не було підрозділу, який би мав подібні функції. Як ви вирішили цю проблему?
- Ми поклали обов’язки вирішення питань гуманітарного блоку на департамент розвитку, до якого входять відділи культури, IT та молодіжної політики. Саме цей департамент відкрив у нашій громаді великі волонтерські центри, саме він зараз координує харчування переселенців.
Отже виходить так, що міська влада повинна стати координатором оборонної праці у своїй громаді?
- Ні, бо під час війни першою посадовою області є голова військової адміністрації, з яким усі повинні бути у жорсткій субординації. Тобто має бути єдиноначальність. Тому всі важливі питання я завжди обговорюю з Максимом Козицьким. Це анітрохи не шкодить жодному процесу, бо роботи так багато, що вистачає всім.
З іншого боку, мабуть, від розвитку багатьох напрямків вам довелося відмовитися, бо це зараз не на часі, чи не так?
- Так. Ми, наприклад, зупинили все капітальне будівництво та ремонти. Також відправили за власний рахунок близько 600 своїх працівників, а багатьох інших переорієнтували на виконання актуальніших задач. У нас все зараз заточене на виживання, допомогу переселенцям та на забезпечення оборонних потреб.
Чи змінилися місцеві податки протягом війни?
- Ми зменшили всі податки, які тільки могли. Звільнили підприємців від оплати за оренду комунального майна, туристичного збору, податку на рекламу. Ми також почали диференційовано підходити до збору земельного податку. Відповідна комісія міської ради, реагуючи на звернення підприємців, визначає, можуть вони сплачувати цей податок чи ні. І якщо виявляється, що не можуть, ми звільняємо і від нього.
З 2014 року Львів у червні завжди приймав Міжнародний форум місцевого самоврядування. Чи планується організовувати форум цьогоріч, адже саме зараз, коли перед органами місцевої влади України з’явилося дуже багато нових викликів, він був би дуже доречним?
- Все залежить від ситуації на фронті. Разом із цим, ми підтримуємо зв’язки з усіма містами, які брали участь у форумі. Тобто можемо сказати, що цей форум працює зараз онлайн щодня. А його фінальну частину ми зможемо провести тоді, коли матимемо перепочинок у війні з росією. Щодо того, коли ця війна завершиться, я би не був оптимістом. Можливо, вона триватиме тисячу років.
Чи готовий Львів допомагати резервною офісною технікою пограбованим росіянами містам? Наприклад, міський голова Тростянця Юрій Бова заявляв, що орки не залишили у Тростянецькій міській раді жодного комп’ютера.
- Якщо буде таке звернення, ми звісно, допоможемо.
Ви були прихильником заборони торгівлі алкоголем у Львівській громаді. Чому зараз її таки скасували?
- Її не скасували. Ми лише дозволили з 2 квітня продаж алкогольних напоїв, виготовлених методом природнього бродіння. Фактично це сухе вино і пиво. Місяць тому заборона торгівлі алкоголем була правильним кроком. Тоді існував великий ризик того, що люди зніматимуть стрес за допомогою алкоголю, а це зазвичай заганяє до тяжкої депресії. Крім того, ми хотіли, щоб в екстремальних ситуаціях, з якими більшість наших людей стикнулася вперше у житті, вони зберегли тверезий розум. Але тепер перемоги нашої армії під Києвом, на Сіверщині та на Слобожанщині створили у свідомості людей певний елемент послаблення постійного стресу, викликаного війною. Крім того, місяць – граничний термін заборони торгівлі алкоголем. Після цього зазвичай починають вибудовуватися контрабандні маршрути постачання, створюються підпільні гуральні... Ми б цього не хотіли, тому частково скасували свою заборону. Це вже на часі.
Львів – архітектурна перлина Європи. Що міська рада зробила для того, аби захистити її від наслідків можливих бомбардувань?
- Ми позакривали пам’ятники мішками з піском та спеціальними парканами, таким самим чином позакривали вікна історичних будівель, а ще заховали до підвалів більшість історичних цінностей. Думаю, ми зробили все, що треба.
Чи правда, що ви виступаєте проти розміщення у Львові численних білбордів з матюками, адресованими до російських солдатів та, зокрема, до російського військового корабля?
- У перший тиждень війни розміщення білбордів з матюками було виправдано. Це дало людям можливість певної емоційної розрядки. Але тепер ми маємо замінити лайку чимось надихаючим. Замість висловлювати негатив до російського військового корабля, ми повинні вірити у перемогу, прагнути її та допомагати Збройним Силам. Ось що має бути на білбордах, і Львівська міська рада розробляє деякі варіанти таких білбордів і пропонує їх підприємцям. Війна показує, хто є хто. Вона робить нас чеснішими і забирає багато зайвого. Я би дуже хотів, щоб у цей складний час кожен з нас знаходив можливість для усмішки, для доброго слова та для підтримки інших. А всі негативні емоції треба спрямовувати на ворога, б’ючи його так сильно, як тільки можна. Ми не обираємо місце і час свого народження. Тож нам було суджено пройти через цю війну. Зате ми можемо обирати – бути людьми, нехай навіть у найскладніших умовах, чи не бути.
Такі білборди розробляє Львівська міська рада, замінюючи на них ті, у яких вказано шлях російського військового корабля
* Буквально: коледж планування небезпек.
** Данило Гетьманцев – український юрист, політик і науковець, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики.
***Діалектна форма. Жінки у потребі – вагітні жінки
Survive**** – виживати, продовжувати жити навіть після того, як мало не померли внаслідок нещасного випадку, хвороби тощо.
Теги:
історії війни репортаж історії війни спецпроєкт
Область:
Львівська областьГромади:
Львівська територіальна громадаДжерело:
Пресцентр ініціативи "Децентралізація"
18 грудня 2024
Програма Polaris запрошує громади до партнерства за напрямом «Відновлення на місцевому рівні»
Програма Polaris запрошує громади до...
Шведсько-українська Програма Polaris «Підтримка багаторівневого врядування в Україні» запрошує громади до партнерства...
18 грудня 2024
Освітній маркер: що нового в освіті за листопад
Освітній маркер: що нового в освіті за листопад
У новому випуску «Освітнього маркера» від Швейцарсько-українського проєкту DECIDE - дайджест подій та рішень...
18 грудня 2024
Практичні інструменти для відновлення даних про майно – матеріали тренінгу
Практичні інструменти для відновлення даних про...
17 грудня команда Проєкту SOERA провела тренінг «Відновлення втраченої інформації та документів про майно...
18 грудня 2024
Законодавчі ініціативи для місцевого самоврядування у 2024-2025 роках. Що зроблено і що заплановано?
Законодавчі ініціативи для місцевого...
Питання відновлення і розвитку громад а також впровадження подальших законодавчих та інших змін, які передбачає...