Юрій Бова розповів «Децентралізації» про те, що росіяни зробили з Тростянцем після місяця окупації, а також про рішучість місцевих жителів не допустити її знову.
Автор: Дмитро Синяк
Місто Тростянець Сумської області до війни було своєрідною вітриною реформи децентралізації. Мені здається, що жодній громаді не вдалося досягти таких значних успіхів за такий короткий період: за останні вісім років місто розквітло. У ньому виникло багато нових робочих місць, а головне – з’явилися перспективи для ще більшого розвитку. Тому голова Тростянецької громади Юрій Бова був дуже затребуваним спікером на різноманітних форумах та конференціях, пов’язаних з реформою. Адже його досвід доводив, що справді європейське місто з потужним бізнесом можна створити доволі швидко. Два роки тому пан Юрій ділився з нами секретами фінансової успішності. Тепер він ділиться планами відновлення Тростянця після майже місяця російської окупації. Вона закінчилася 26 березня, після розгрому українською армією «елітної» Кантемирівської дивізії російської федерації. Хоч Тростянець і уникнув долі Маріуполя, Ізюма та Волновахи, бо значних боїв на його вулицях не велося, сплюндрування міста російськими військами завдало йому величезної шкоди. Про це Юрій Бова розповів Децентралізації.
Яким ви застали Тростянець після майже місячної окупації?
- Мені бракує слів, щоб описати це. Це навіть не розгром. Це не подібно на смерч, що пронісся вулицями міста. Таке враження, що Тростянцем пройшлася якась дика, жахлива, нелюдська орда толкієнівських орків і розграбувала, розтягнула, знищила та сплюндрувала все, що тільки змогла. Зараз ми обстежуємо адміністративні будівлі, так-от у них немає жодного електричного приладу. Жодного комп’ютера, принтера, планшета. Навіть проектори зі стель росіяни познімали. Коли вони поспіхом тікали з Тростянця, за військовою технікою сунула ціла колона крадених вантажних і легкових автомобілів, до стель забитих краденими у Тростянці речами. Але ця орда не обмежилася грабунком. Будь-який цивільний автомобіль, який росіяни не могли завести, вони розстрілювали. Тобто орки знищували все, що не могли забрати із собою. Вони, наприклад, невідомо для чого випотрошили всі шафи в адмінбудівлях, розкидали всі документи, а самі шафи – зламали. Цікаво, що у таких умовах російські військові не тільки жили, а ще й працювали по своїх військових питаннях. Орда! Огидна орда!
А що з вашим робочим кабінетом?
- Та немає вже ніякого кабінету, причому не тільки у мене, але й у кожного міського чиновника: меблі розтрощені, вікна і двері вибиті, системи опалення потекли, світла немає. Це жахіття!
Чи багато будинків у місті пошкоджено?
- Практично на кожній міській будівлі залишилися сліди від куль та осколків. Два п’ятиповерхових будинки на два під’їзди цілком непридатні для життя. Зруйновані високовольтні лінії електропередач, через що місто вже два тижні без світла. Вогонь коло цих ліній був такої сили, що величезні старі дуби рознесло буквально на скалки. Через відсутність світла зараз не працюють водяні насоси, отже води у Тростянці теж немає. І газові мережі пошкоджено. Без жодної військової потреби спалено будівлі кількох магазинів та гуртових баз, прокуратури, лісгоспу, лісодослідної станції, бісквітного виробництва... По міській лікарні, чи то задля розваги чи від ненависті росіяни випустили 16 (!) снарядів з двох танків. У лікарні тоді не те що військових, там взагалі нікого не було, і жодної небезпеки для окупантів вона не становила. Однак лікарню просто цинічно знищили. А саме перед війною ми утеплили та пофарбували її приміщення. Не лікарня була, а лялечка! Та, можливо, саме це й дратувало російських військових. Через них тепер все місто перетворене на суцільну рану! У багатьох квартирах вибито вікна і двері. У парках та лісопосадках безліч мін та боєприпасів, що не розірвалися. Заміновані й деякі будинки, особливо адміністративні.
Як же у таких умовах досі живуть мешканці?
- Ті, хто з різних причин не виїхали з Тростянця, подекуди змушені голодувати. Рятуються вони тільки гуманітарними вантажами, котрі присилають друзі нашого міста з цілого світу. Однак, по-перше, цих вантажів не так багато через нашу близькість до передової, а по-друге, ми маємо коло тисячі мешканців, які не в змозі залишити свої квартири та будинки через хвороби. Ми намагаємося обліковувати їх і розвозити їм їжу, але у нинішніх умовах це дуже і дуже непросто.
Чому у громаді вчасно не створили територіальної оборони?
- Не встигли, бо вже увечері 24 лютого до Тростянця увійшов авангард російських військ. Потім почалися тяжкі бої*, а 1 березня місто було повністю окуповане. Однак спротив місцеві жителі не припинили. Чимало з них перетворилися на партизанів, які всюди, де тільки могли, завдавали шкоди росіянам, псували їхню техніку, що залишалася без нагляду, а також наводили на російські військові колони українську артилерію. 7 березня більшість цих партизанів таки стали членами територіальної оборони, яка почала діяти у селах громади. Частина мешканців влилася до складу одної з бригад Збройних Сил України і згодом допомагала їй звільняти наше місто.
Як окупанти ставилися до мирних жителів Тростянця?
- Розстрілювали, щойно з’являлася бодай найменша підозра у співпраці з чинною українською владою чи армією. А ще вони викрадали наших людей, мордували їх, катували, різали їм руки. Для чого, я й гадки не маю. Що хотіли дізнатися у них? Яку секретну інформацію могли мати звичайні мешканці? Багатьох наших жителів ми досі шукаємо. Наприклад, одного працівника військомату, ветерана АТО. Я дуже сподіваюся, що ми знайдемо його живим… Російські військові, які хотіли жити у комфорті, безцеремонно вламувалися у квартири тростянчан, вибиваючи двері, а потім виганяли господарів на вулицю. Це при тому, що пересуватися містом у темну пору доби було заборонено під страхом смерті, але окупантам було начхати на загибель українців. Працівницю Тростянецької БТІ, яка близько сьомої вечора йшла разом зі своїм чоловіком до лікарні, розстріляли з БТР російські військові. Жінка загинула, а чоловік отримав тяжке поранення.
Скільки жителів Тростянецької громади загинули протягом окупації?
- Зараз мені важко відповісти на це запитання, бо ми майже щодня знаходимо нові трупи. Рашисти не давали можливості ховати людей на кладовищах, тому в одному з районів міста ми маємо чотири поховання просто у дворі будинків. Окупанти розміщували свою ударну техніку у житлових кварталах, фактично ховаючись за спинами мирних жителів. Згодом ці потвори заблокували станцію екстреної медичної допомоги, розстріляли автомобілі ритуальних служб і не дозволяли нікому забирати тіла загиблих людей з міських вулиць.
Чи полювали росіян на вас особисто?
- З першого дня окупації. Співпрацю мені за телефоном чи за іншими каналами зв’язку орки навіть не пропонували, очевидно, розуміючи, що це безнадійна справа. Однак вони весь час шукали мене, знаючи, що я так просто громаду не залишу. Я сімнадцять років очолюю Тростянецьку міську раду, тут все моє життя. Тому російські патрулі мали моє фото і пильно вдивлялися в обличчя людей. Але я був не у Тростянці, а у селах громади, звідки намагався як міг боротися з окупантами і допомагати нашим людям. Щодня я змінював місце ночівлі, деколи навіть виїжджав до сусідніх громад, бо побоювався, що вчорашні політичні противники можуть мене зрадити й видати росіянам. У якості помсти за мою позицію мій будинок у Тростянці протаранив російський танк, згодом російські військові розграбували та сплюндрували моє житло. Навіть речі моїх дітей орки для чогось порізали ножами. Такі жахіття відбувалися з повної згоди російського вищого військового керівництва, адже у Тростянці тоді розміщувався цілий штаб російської армії**.
Чи співпрацювали ті чи інші міські чиновники з окупаційною владою?
- Певні припущення щодо цього є, і зараз їх перевіряє Служба безпеки України. Декого вже затримано. Я переконаний, що росіяни, знищуючи Тростянець, робили це цілком свідомо й у співпраці з місцевими зрадниками, які розповіли їм, що наше місто є своєрідним обличчям реформи децентралізації та усіх позитивних змін, що відбулися у країні протягом останніх восьми років. Орки навмисно хотіли стерти всі наші успіхи.
Чи вдалося тепер повернути до міста ремонтні служби, які могли б почати відновлювати знищену інфраструктуру?
- Коли за домовленістю з Офісом Президента, росіяни нарешті дали нам гуманітарний коридор, ми евакуювали близько 2,5 тис. осіб, трохи більше, ніж 10% всіх жителів міста. Ще 7-8 тис. виїхали з міста самі, власним автотранспортом, часто використовуючи для цього лісові дороги. І зараз, напевно, людям повертатися у свої домівки ще зарано. Можливо, це варто зробити тим, хто має доглядати за хворими родичами, яким тепер вкрай важко. Але молоді, яка має де жити, не варто поспішати із поверненням до Тростянця. Звісно, ми не сидітимемо склавши руки та намагатимемося налагодити все, що було зламано та знищено. Однак насамперед ми маємо забрати з міських вулиць розбиту техніку росіян, всередині якої часто ще залишаються боєприпаси. Тож треба знешкодити їх, а ще – розмінувати міську територію і лише згодом починати відновлення господарки. Насамперед нам треба відновити подачу електроенергії, згодом знайти бодай якусь офісну техніку, на якій можна буде працювати. Бо зараз у місті немає нічого.
Чи вдалося заручитися у питаннях відновлення Тростянця підтримкою місцевого бізнесу?
- Наші підприємці глибоко шоковані тим, що відбулося. Я не знаю, чи захочуть вони після цього залишати свій бізнес у Тростянці. Зрештою, багато що залежить від подій на фронті. Та я зроблю все можливе, щоб підприємства таки залишилися. Бо економіка – це життя міста. Головне тільки, щоб Збройні Сили і територіальна оборона, до лав якої щойно записалися дуже багато мотивованих місцевих жителів з бойовим досвідом, захистили Тростянець. Я знаю, що військові віддавати наше місто ворогу не збираються.
*26 лютого поблизу Тростянецької шоколадної фабрики «Україна» українською артилерією було знищено колону російської техніки, яка рухалася в обхід зруйнованого мосту в селі Климентове. Тоді Юрій Бова розмістив у Facebook фото з розбитою російською технікою, яке підписав так: «Росіяни, ласкаво просимо до пекла! Ми переможемо!»
** Очевидно, йдеться про штаб 1-ї танкової армії рф, командувача якої, генерал-лейтенанта Сєргея Киселя було знято з посади після розгрому Кантемирівської дивізії і втечі росіян з Тростянця.
Теги:
Область:
Сумська областьГромади:
Тростянецька територіальна громадаДжерело:
Пресцентр ініціативи "Децентралізація"
22 листопада 2024
Уряд затвердив розподіл додаткової дотації для місцевих бюджетів на майже 800 млн грн
Уряд затвердив розподіл додаткової дотації для...
22 листопада, Уряд затвердив черговий розподіл додаткової дотації для місцевих бюджетів, повідомили у Міністертсві...
22 листопада 2024
Окремі питання обмеження доступу до публічної інформації в ОМС в умовах воєнного стану
Окремі питання обмеження доступу до публічної...
Програма USAID DOBRE підготувала відеороз’яснення на тему: «Окремі питання обмеження доступу до публічної інформації...
22 листопада 2024
Конкурс «Громада на всі 100»: став відомий список фіналістів
Конкурс «Громада на всі 100»: став відомий...
Завершився другий етап конкурсу «Громада на всі 100», під час якого серед 261 громади обрали 40 учасників, що...
22 листопада 2024
Розмежування повноважень органів місцевого...
18 листопада у Бучі відбувся круглий стіл щодо розподілу повноважень органів місцевого самоврядування та органів...