Саме такий вектор мають обрати для себе голови громад, щоб не лишатися вічними «завгоспами» та «ремонтниками».

Автор: журналіст порталу «Децентралізація» Дмитро Синяк

- Де, ви сказали, працює цей чиновник?

- В області. Я ж уже казав вам: в о-бла-сті!

У тоні голови громади бринять металом дратівливі нотки.

- Так, але що означає: «В області?» У обласній адміністрації? У обласній раді?

- Та ні, не там! Щось таке… Е-е-е… Не пам’ятаю. Вони не державні. У мене записано у кабінеті, яка там їхня посада. Як хочете – подзвоніть завтра, я пошукаю. А краще на тому тижні. Бо зараз у мене справ – море! Та що це за питання у вас такі?! Я що, маю пам’ятати всі посади всіх чиновників?!

Приблизно так відбувалося моє спілкування з головою одної громади щодо великого проєкту, який мав би суттєво розвинути не тільки цю громаду, але й цілий регіон. Судячи з тону розмови, дзвінок журналіста був лише прикрою перешкодою у житті керманича «сіл і селищ», яка відволікає його від вкрай важливих справ. Одразу ж скажу: ця колонка не про образу. Вона про майбутнє.

Голови громад часто сприймають пресу як дошкульну проблему, від якої немає і не може бути жодної користі, але яка натомість здатна сильно ускладнити життя, «коли напише всякі гадості». Саме тому офіційні сайти громад, які могли би бути ефективними інструментами їхнього просування, переважно нагадують цвинтарі новин, найцікавішими з яких є привітання працівників місцевих рад з 8 березня, Днем народження чи Новим роком. Так відбувається через те, що на чільних посадах місцевого самоврядування залишилося дуже багато людей, які працюють по-старому, зовсім не розуміючи, що часи сільських голів як «поважних людей з печатками» минули. Та й самі печатки, можливо, скоро кануть у лету, як це сталося, приміром, багато років тому у США.

За радянських часів розвиток міст та сіл був обов’язком виключно держави, а їхні очільники мали тільки берегти отримане від неї майно: величезні будинки культури та клуби, бібліотеки та, звісно ж, різноманітні пам’ятники діячам компартії. Все це було елементами промивання мізків і тому обов’язково мали бути присутні чи не у кожному селі – незалежно від його потреб. При цьому ніхто не рахував, скільки коштуватиме утримання цього майна – держава щедро виділяла кошти під такі важливі для неї питання. Однак ситуація змінилася, ми давно живемо в новій державі, а децентралізація владних повноважень дала можливість громадам самим визначати пріоритети розвитку і вирішувати, потрібен для розвитку, наприклад, величезний неопалювальний клуб, чи ні. Бо тепер громада є головним фінансистом усіх своїх об’єктів.

Однак ця теза далеко не завжди відбивається у діях голів громад. Більшість з них і надалі вбачають своєю головною задачею відремонтувати все, що тільки можна. Дайте тільки на це гроші! А якщо все вже відремонтоване, треба збудувати нові об’єкти, щоб потім ударними темпами ремонтувати їх та утримувати. Наприклад, басейн та центральний майдан. Як, приміром, у свій час це зробила громада N. Створила місцеву Силіконову долину для програмістів? Вклала гроші у перетворення своєї території на інвестиційний центр регіону? Розробила програми для заохочення стартаперів? На жаль, ні. Громада побудувала дитячий садок, басейн і житло для черговиків. Все це, звичайно, дуже потрібно. Але все це не про розвиток.

Хоча завжди можна сказати: «Для мешканців Силіконової долини потрібна інфраструктура. От створимо інфраструктуру, тоді…». Та зазвичай це «тоді» ніколи не настає…

Також голови громад, може не всі, чомусь переконані, що роблять ремонти «на майбутнє» – для дітей та онуків. А раптом хтось з них захоче піти до бібліотеки, а її нема. Що тоді? Нехай ходять тротуарами, вкритими новенькою плиткою! Нехай навчаються у капітально відремонтованих школах з купою інтерактивних дошок…

В одному селі на кордоні з Білоруссю я бачив чудову школу зі свіжим капітальним ремонтом, яка була під замком, – через відсутність дітей. Голови громад-«завгоспи» та «ремонтники», коли чують подібні приклади, то завжди погоджуються з тим, що «треба шукати інвестиції». Та коли питаєш їх про те, яким же чином вони шукають ці інвестиції, то часто чуєш у відповідь щось на кшталт: «Ми постійно співпрацюємо у цьому питанні з обласною адміністрацією». Або: «Я в усіх питаю, чи не хоче хто відкрити у нас бізнес». «Ремонтники» не розуміють, як шукати інвестиції, а якщо й знаходять їх, то всупереч, а не завдяки своїм зусиллям.

Я не кажу, що не треба підтримувати та розвивати місцеву господарку. Ще й як треба! Тим більше, що майже три десятиліття цього не робилося. Однак при цьому також належить розуміти, що це не може бути головним для очільника громади. Наріжним каменем його праці має бути створення робочих місць, бо інакше їхня громада приречена у кращому випадку на стагнацію, а у гіршому – на вимирання. Та голови громад-«завгоспи» вміють створювати робочі місця, лише плодячи комунальні підприємства, які за визначенням не можуть збагатити громаду, бо проїдають її власні ресурси.

Я не став би писати цю колонку, якби не поспілкувався з головою Копичинецької громади Тернопільської області Богданом Келічавим, котрий повернувся до України з Канади спеціально, щоб взяти участь у реформі децентралізації й легко виграв вибори. Його інтерв’ю можна прочитати ТУТ.

Пан Богдан являє собою повну протилежність «ремонтникам». Він зробив усе, щоб перекласти проблеми з утримання майна громади на плечі заступників, а сам займається виключно пошуком інвестицій та тімбілдінгом. Думаю, більшість голів громад навіть не уявляють, чим має бути наповнений робочий тиждень за таких пріоритетів. Адже дні народження працівників сільської ради відбуваються нечасто, а інвесторів не знайдеш на щойно відремонтованих майданах.

Між тим, можна активно співпрацювати з діаспорою, розсилати проєктні пропозиції всім можливим і неможливим грантодавцям, відвідувати бізнес-форуми, виставки та інші заходи, де пропонувати всім зацікавленим особам можливості своєї громади. Ця робота докорінно різниться від «ремонтів» та «утримання майна в належному стані», вимагаючи від керівника доволі специфічних якостей. Наприклад, знання англійської мови. Але цей виклик для багатьох голів громад є неприйнятним. Адже у них немає часу на вивчення мови, бо «стільки всього треба відремонтувати»!

Та якщо голова громади націлиться на розвиток, то ані вивчення іноземної мови, ані співпраця з пресою не видаватимуться йому докучливими обов’язками. Бо мова, і вміння комунікувати відкривають безліч можливостей зі спілкування з інвесторами, зокрема іноземними, а преса формує імідж громади, від якого залежить лояльність до неї бізнесу.

Такий підхід вимагає від голів громад перебудови власного сприйняття своєї роботи й шляху громади.

- Побудувати басейн? Можна, але тільки коли ПДФО зросте настільки, що ми зможемо дозволити собі цей басейн утримувати. Чи потрібен нам новий фонтан? Краще б новий цех з пошиття одягу! Журналіст просить про інтерв’ю? Запланувати негайно!