Учасники та учасниці презентації першого дослідження суспільної думки щодо започаткування Київської агломерації, яка відбулася 29 вересня, аргументовано, конкретними цифрами і відсотками підтвердили народну мудрість про те, що вода не тече лише під лежачий камінь.

 

З історії питання

Наприкінці 2018 року керівництво української столиці звернулося до Ради Європи із запитом про надання підтримки щодо визначення організаційно-правових засад Київської агломерації, функціонування місцевого самоврядування в субрегіоні і надання публічних послуг на визначеній території.

«Ще 15 років тому промислові зони розташовувалися в передмістях, – зауважує Київський міський голова Віталій Кличко. – Сьогодні нові столичні квартали «обійшли» їх на кільканадцять кілометрів і ми змушені діяти, щоб не зупинити розвиток. Тобто адміністративна межа Києва давно існує лише на мапі.

Навіщо жителі замістя приїздять до столиці? Тут є вдосталь роботи, сучасний сервіс, належний рівень життя. Все це створювалося, функціонує і підтримується нині не лише працею та інтелектом власне киян, а й жителів громад, розташованих довкола Києва. Тож має логіку чоловік, який запитує мене: «Я все життя пропрацював у столиці, хоча живу у Вишневому. Чому я не маю права на «Картку киянина?».

Тобто ми, як влада, просто зобов’язані спільно з очільниками Вишневого, інших громад нашого регіону знайти алгоритм вирішення питань, щоб забезпечити цьому чоловікові і десяткам тисяч таких громадян і громадянок, нашим найближчим сусідам нормальний сервіс, усі міські зручності, нормальне життя…»

За даними Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2027 року, щодня до столиці прямує майже 560 тисяч осіб – на роботу, навчання, за медичними, соціальними, адміністративними послугами тощо. Увечері всі вони залишають Київ і повертаються додому, переважна більшість – у населені пункти, розташовані у 30-60-тикілометровій зоні довкола головного міста країни.

Урбаністи називають цю тенденцію маятниковою міграцією, узвичаєним атрибутом багатьох європейських столиць та мегаполісів. Певна річ, вона має свої плюси і мінуси, тому задля упорядкування цих процесів держави нашого континенту вдаються до запровадження різних форм співпраці та демократичного врядування в таких регіонах. Бо, як стверджують фізики, рівновага не запрограмована на прискорення і розвиток.

Рада Європи підготувала і в липні 2019-го оприлюднила аналітичний матеріал – фаховий огляд «Демократичне врядування у містах-метрополіях на прикладі Київського регіону», в якому обґрунтувала чому згадане питання має національний масштаб, виходить за рамки повноважень самоврядування.

Як зазначалося в цьому документі, утворення нових ефективних територіальних управлінських форм – загальноконтинентальна тенденція, оскільки європейські уряди дедалі більше усвідомлюють важливість метрополійних територій як визначальних осередків зростання національної економіки, сталого розвитку, доброго врядування та надання послуг для своїх країн. І прикладів успішності таких «осередь прискорення» більш, ніж достатньо.

Огляд містить аналіз нинішньої ситуації з «Великим Києвом» і практичні поради, зокрема покроковий шлях до налагодження співпраці Києва та сусідніх громад на партнерських засадах. Принагідно згадаємо вислів пані Шарлотт Адан з Великої Британії, яка долучилася до підготовки фахового огляду Ради Європи: «Розпочинати створення агломерації треба не з того, чого бракує для її створення, а з того, які проблеми кожного населеного пункту ця агломерація могла б розв’язати. Ми в Лондоні знайшли порозуміння тоді, коли перевернули догори ногами піраміду довгих дискусій столиці та передмість щодо започаткування метрополії, і розпочали чергову зустріч зі слів: «Що дають сусіди Лондону?».

 

Механізм діалогу

Київ налаштувався на тісну співпрацю із сусідніми спільнотами та ініціював створення асоціації «Київська агломерація» на правах рівного партнерства ще наприкінці 2017-го. Та протягом першого року справа просувалася як мокре горить. І тоді столична влада звернулася за допомогою до Страсбурга.

Говорить менеджерка Програми Ради Європи «Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні» Ольга Шевчук:

«Ініціатива належала столичній владі – маю на увазі запит до нашої організації. Протягом двох років ця ідея стала спільною справою для багатьох громад Київщини, міста Києва та Програми Ради Європи «Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні».

Асоціація «Київська агломерація», що об’єднала вже 19 громад, виявилася дієвою платформою для діалогу і напрацювання спільних рішень для соціально-економічного розвитку всієї території, підвищення якості життя кожної людини. За цей час Рада Європи провела низку заходів у цьому напрямку як-от вже згаданий вище фаховий огляд, тренінг для голів громад субрегіону з розвитку лідерства та співробітництва, тематичні консультації щодо конкретних спільних інфраструктурних проектів, експертиза законопроєкту з питань агломерацій тощо.

Зазначу, що існують різні європейські моделі організації метрополій. Однак Україна має сама зробити зважений вибір форми такого утворення, найкращого саме з урахуванням українського контексту. Це питання державного інтересу з огляду на світову економічну конкуренцію, тож відповідальність за нього цілком слушно покладається не лише на столицю, громади Київського субрегіону, а й український уряд і парламент.

 

Курчат рахують восени

А тепер власне про соціологічне опитування, яке презентували 29 вересня. Небезпідставно учасники заходу називали його спільним продуктом Програми Ради Європи «Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні», громад, їхніх очільників й очільниць, фахівців і фахівчинь виконавчих комітетів місцевих рад, на території яких воно проводилося. Широкий загал зацікавлених осіб розробляв концепцію дослідження, формував запитання опитувальників.

За словами експерта Ради Європи Маркіяна Дацишина, йдеться про перше репрезентативне дослідження жителів Київського суб-регіону. Опитано 400 громадян і громадянок у Києві, 800 – у шести містах, трьох селищах міського значення та шести селах, які знаходяться в радіусі до 30 км від столиці. Ще 600 респондентів – жителі і жительки чотирьох міст і чотирьох сіл, розташованих у радіусі понад 30 км від Києва.

Уперше, сказав експерт, була сформована вибірка респондентів не з якогось одного населеного пункту, а з громад приміської зони довкола столиці, які тісно пов’язані з нею. Зокрема з’ясовувалися особливості локальної ідентичності населення цих громад, більшість з яких у передмісті виявилися не місцевими, а приїжджими.

За останні десятиліття довкола Києва виросли нові містечка з приватних котеджів, хаотичні квартали багатоповерхівок. Гірше із соціальною інфраструктурою – школами дитсадками, культурними і спортивними об’єктами. Цими питаннями не опікуються ні приватні забудовники, ні місцева влада.

Жителі й жительки таких утворень переважно працюють в столиці, проводять там своє дозвілля, навчають дітей, користуються столичною інфраструктурою, наповнюють київські вулиці десятками тисяч автівок. У замісті залишається тільки їхнє помешкання.

Тож не дивно, що з-поміж респондентів у громадах до 30 км від столиці вважають себе киянами (навіть за умови проживання поза нинішніми межами столиці) 24,1%, понад 30 км – 14%.

Вималювався загальний соціологічний «портрет» жителя Київського субрегіону. Кожного робочого дня 24,8% з 30-ти кілометрової території їздять до столиці (певна річ, за звичайних умов, не враховуючи карантин). Так роблять і 17% тих, хто живе в громадах понад 30 км.

Переважно вони добираються маршрутками – відповідно 63,1% ( до 30 км) і 57,8% (понад 30 км). А от електричкою, як це характерно для столиць Європи, – лише 14,5% (понад 30 км) та 3,4% ( до 30 км). На дорогу ( лише в один бік) найчастіше респонденти з передмістя витрачають0,5 – 1 годину(49% до 30 км), з віддалених населених пунктів (понад 30 км) – 1-1.5 год (43% респондентів). Найчастіше це незручний, травматичний спосіб пересування, що призводить до транспортного хаосу, і водночас ненадійний та неефективний для оподаткування.

Пан Маркіян принагідно згадав і такий популярний та зручний нині транспорт як велосипед: так-от жоден із опитаних не згадав, що добирався до столиці таким чином. І це не дивно, бо на шляхах відсутні спеціальні вело доріжки, катма зручних паркінгів поблизу кінцевих станцій столичної підземки. Неналежна якість більшості приміських доріг, відсутність транспортних розв’язок при виїзді зі шляхів місцевого значення на центральні автостради, призводить до справжнісіньких стовпотворінь на під’їздах до Києва особливо в пікові години вранці та після закінчення робочого дня.

Вирішальна причина таких тривалих щоденних вояжів – робота для 47,9% респондентів і респонденток з громад, розташованих на відстані понад 30 км від Києва та для 38,9% – до 30 км. Тож цілком зрозуміло, що 61% з опитаних киян і киянок відчувають, що таке щоденна трудова міграція, водночас 57,6% з них вважають це явище позитивним.

78,6% опитаних погоджуються, що Київ та сусідні міста і села мають на рівних умовах домовитися про спільне фінансування розвитку соціальної інфраструктури і лише 18,8% гадають, що столиця повинна обмежувати працевлаштування іногородніх.

Найчастіше (з-поміж усіх публічних послуг) жителі субрегіону отримують у столиці (а не у своїх громадах) медичну допомогу вторинного рівня (таких 26% з поселень до 30 км і 13% з понад 30 км). Очевидно, проблема у низькій якості такої послуги за межами столиці, розв’язання якої допоки незрозуміле.

31% респондентів і респонденток вважають, що «Картку киянина» (йдеться посвідчення, що допоки передбачає окремі пільги та зручності лише для нинішніх жителів і жительок столиці переважно літнього віку) мають отримати всі, хто колись працював у Києві, незалежно від фактичного місця проживання.

Водночас, наголошує Маркіян ДАЦИШИН, ця проблема напряму пов’язана з бюджетуванням. Жителі передмістя, працюючи в Києві, ПДФО сплачують за місцем роботи, а не за місцем свого фактичного проживання. Будь-які пільги зі столичного бюджету законодавчо передбачені тільки для киян і киянок. Автори дослідження з’ясували тривожну тенденцію: повідомили, що не платять жодного податку до місцевих бюджетів 30,1 % киян і киянок, 43,8% жителів і жительок громад, розташованих на відстані до 30 км від столиці, і 42,7% – понад 30 км.

І про найцікавіше. Соціологічне опитування дало красномовну відповідь на запитання, як жителі і жительки Київського субрегіону відносяться до співробітництва громад в агломерації.

Загалом цю ідею підтримують 45,1%. З-поміж сьогоднішніх киян і киянок її прихильниками є 44,4% (14,5% – проти, 40,5% – важко сказати). Серед тих, хто живе в громадах до 30 км – 59,7%, а понад 30 км – 33,2%.

Визначальними пріоритетами такої співпраці називалися створення робочих місць, медобслуговування вторинного рівня, громадський транспорт, екологія, переробка відходів і навіть боротьба з корупцією.

Насамкінець наведемо ще одну цифру, яку озвучили під час презентації. 50%, тобто половина опитаних, вважають децентралізацію, яка вийшла на завершальний етап, потрібною реформою. Вочевидь вона не лише розширила права і фінансові можливості українського самоврядування, а й відчутно сприяє становленню на наших теренах європейської культури довіри та співпраці – визначальних аспектів на шляху до добробуту і сталого розвитку громад.

Дивитись фотогалерею заходу можна ТУТ.

Зі звітом про результати соціологічного опитування жителів і жительок Київського суб-регіону (агломерації) можна ТУТ.

Ірина Нагребецька, незалежна журналістка.
Публікацію підготовлено за сприяння Програми Ради Європи «Децентралізація і реформа місцевого самоврядування»