Автор: Сергій Дятленко, експерт з питань освіти Центрального офісу реформ при Мінрегіоні

Рано чи пізно карантин завершиться. Це не буде різким поверненням у докарантинне життя. Вірус ще довго так чи інакше супроводжуватиме нас. Повернення буде поступовим і до вихідної точки ми навіть не наблизимося - спочатку - за неможливості, потім - за непотрібністю.

Вихід з карантину освіти розпочнеться, за прогнозами влади, не раніше середини червня. Повномасштабно - не раніше вересня.

Органам місцевого самоврядування в будь-якому випадку потрібно готуватися до цього заздалегідь. Годі буде чекати за теперішніх умов великої допомоги від держави. Максимум - це рекомендації щодо початку роботи та заборони/дозволи на здійснення певних видів освітньої діяльності. Місцевій владі потрібно буде самостійно продумувати варіанти, за яких заклади освіти не стануть «гарячими точками» в боротьбі з коронавірусом. У громадах мають приймати рішення і нести відповідальність за них.

В нас є суттєвий бонус: можемо бачити, як виходить з карантину освіта в інших країнах та використати їх досвід. Варто уважно спостерігати. Але вже тепер потрібно подумати про:

1. Черговість відновлення навчального процесу в закладах освіти для різних груп здобувачів освіти. І тут варто керуватися не лише інтересами держави (випускники мають скласти ЗНО), а й потребами дітей та їх батьків. Зокрема в Ізраїлі першими відновили навчання для учнів з так званих «інклюзивних класів», тобто для дітей, що через стан здоров'я найбільш складно переносять відсутність соціуму. За ними до шкіл повернуться учні 1-3 класів. Далі - дошкільнята.
2. Режим роботи закладів освіти, за яким якомога зменшити можливість перетинання дітей між собою: змінність навчання, різні входи, поверхи, кабінети, розклад дзвінків тощо.
3. Наповненість класів. Можливо, доведеться розділяти переповнені класи навпіл не лише для проведення окремих уроків, а для усього навчального процесу. До речі, з 1 вересня це можна зробити цілком цивілізовано за фінансової підтримки з боку держави. Таки без підтримки ніяк?..
4. Переповнені школи. Найбільша проблема з такими школами у великих містах, хоча зустрічаються вони і в селах та містечках. Можливо, після оптимізації треба буде робити розпорошення, зберігаючи при цьому належний рівень надання освітніх послуг, до якого вже звикли учні за нових умов.
5. Порядок використання обладнання загального призначення. Насамперед це спортивні зали, навчальні майстерні, лінгафонні кабінети, фізичні та хімічні лабораторії тощо.
6. Забезпечення безпечного харчування та підвезення дітей. Тут, мабуть, варто спиратися на загальнодержавні вимоги до функціонування закладів громадського харчування та здійснення перевезень.
7. Забезпеченість засобами захисту (маски, антисептики, вода, мило). Якщо учні забували вдома щоденники, то і маски забуватимуть, а дехто не матиме можливості їх купити.

Окремим рядком варто прописати безпеку вчителів та вихователів. Після відновлення навчального процесу саме вони переберуть на себе від медиків роль найбільш уразливого, а відтак найбільш небезпечного контингенту. Захисними прозорими екранами, рукавичками, тими ж антисептиками їх мають забезпечити в повній мірі. Не так, як забезпечили спецодягом медиків. А ще - створити безпечні та комфортні умови для роботи, в тому числі - побутові.

Про ці питання варто подумати заздалегідь, щоб потім не вийшло, що в «січні несподівано настала зима і випав сніг». Не думаю, що сьогодні в Україні є півмільйона захисних екранів на обличчя…

Ця публікація підготовлена за підтримки Програми «U-LEAD з Європою». Зміст матеріалу є відповідальністю виключно його авторів та не може жодним чином сприйматися як такий, що відображає офіційну позицію Програми «U-LEAD з Європою».