Автор: Анастасія Чорногорська, координатор проєктів Представництва Фонду міжнародної солідарності в Україні (Solidarity Fund PL in Ukraine)

Співавтор: Мірослав Ольчак, експерт проєкту "Соціальні послуги в громадах", 
Представництво Фонду міжнародної солідарності в Україні (Solidarity Fund PL in Ukraine)

Набуття чинності нової редакції Закону України №2671 – VIII «Про соціальні послуги» є важливим кроком для покращення функціонування сфери соціальних послуг в Україні. Закон привносить багато покращень у функціонування сфери соціальних послуг, однак існує і низка ризиків, пов’язаних з відсутністю нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього закону.

Серед позитивних нововведень Закону слід відзначити такі:

• Зміна самого підходу до надання соціальних послуг. Якщо раніше закон визначав соціальні послуги як «комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати», то нова редакція передбачає «дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають» (Ст. 1 ч. 1). Таким чином, акцент у наданні послуг тепер робиться також на профілактичній складовій, що є перевагою, адже профілактика є ефективнішою ніж подолання вже наявних проблем.
• Звернутися щодо необхідності надання соціальних послуг відтепер може не лише особа, яка потребує послуг або її законних представник, а також і інші особи, в інтересах осіб, які потребують таких послуг (Ст. 19 ч. 1). Це також є важливим елементом профілактичної складової соціальної роботи. В цьому контексті слід відзначити важливу роль вчителів, які повинні співпрацювати з соціальними працівниками, визначаючи та повідомляючи про, наприклад, випадки насильства в сім’ї, складне матеріальне становище.
• Створення Реєстру отримувачів та надавачів соціальних послуг (Ст. 15), тобто автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи, призначеної для збору, реєстрації, зберігання і використання даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг, а також запровадження єдиних вимог до всіх надавачів соціальних послуг – як державних і комунальних, так і до недержавних (прибуткових та неприбуткових організацій).
• Запровадження переліку 17 базових соціальних послуг – тобто послуг, надання яких отримувачам забезпечуватиметься, зокрема, виконавчими органами органів місцевого самоврядування, в т.ч. об’єднаних територіальних громад (Ст. 1 ч. 1, Ст. 16 ч.6).
• Встановлення нової класифікації соціальних послуг, а саме – поділ на соціальну профілактику, соціальну підтримку та соціальне обслуговування (Ст. 16).
• Визначення чіткого переліку осіб, послуги яким надаються за рахунок бюджетних коштів, незалежно від рівня їхнього доходу (Ст. 28 ч. 2).
• Впровадження таких механізмів надання соціальних послуг як ведення випадку (Ст. 18) та екстрене (кризове) надання соціальних послуг (Ст. 23).

Водночас, слід зазначити ризики, які виникли із моменту набуття чинності нової редакції закону. Якщо надання соціальних послуг можна продовжувати виконувати, користуючись підзаконними актами, які доповнювали попередню редакцію, то певні новели цього закону вимагають наявності підзаконних актів, котрі ще не були розроблені урядом та Міністерством соціальної політики.

Такими нововведеннями є, зокрема, запуск Реєстру отримувачів та надавачів соціальних послуг. Однак на даний момент відсутні як сам Реєстр, так і Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру, який має бути затверджений Кабінетом Міністрів.

Не був затверджений Міністерством соціальної політики і Класифікатор соціальних послуг, що має визначати перелік соціальних послуг, які повинні надаватися населенню.

Також необхідним є затвердження державних стандартів надання базових соціальних послуг (Ст. 17). Для частини з них, таких як соціальна адаптація, соціальний супровід, посередництво (медіація), консультування, доцільно буде послуговуватися наявними стандартами. Однак нові послуги такі як екстрене (кризове) втручання потребують запровадження стандартів. Оскільки всі надавачі послуг зобов’язані надавати послуги відповідно до державних стандартів, відсутність останніх ставить під загрозу можливість надання послуги через відсутність затвердженого механізму її надання.

Окрім цього досі не затверджений Порядок оцінювання потреб особи/сім’ї у соціальних послугах, згідно з яким приймається рішення щодо надання чи ненадання послуги особі/сім’ї. На час відсутності цього документу доцільним буде використання Акту оцінки потреб особи/сім’ї, затвердженого Міністерством соціальної політики раніше (наказ Мінсоцполітики №1005 від 13.07.2018 р.). В якості типового договору про надання соціальний послуг можна наразі послуговуватися попередньою версією договору про надання соціальних послуг (наказ Мінсоцполітики №762 від 14.07.2016 р.) та адаптувати його відповідно до вимог чинної редакції закону (вказання назви соціальних послуг, умови їх надання і вартості, відповідальності сторін, а також додання індивідуального плану згідно зі Ст. 22). Відсутня також форма акту про надання соціальних послуг, що надаються екстрено (кризового). Оскільки така форма послуг є новелою чинної редакції закону, то немає відповідного старого зразку, яким можна було би послуговуватися нині.

Прозорий і конкурентний ринок надання соціальних послуг не може виникнути доти, доки не будуть затверджені урядом Критерії діяльності надавачів соціальних послуг (Ст. 13).

Окрім зазначених вище проблем, невчасне прийняття необхідних підзаконних актів несе в собі такі ризики:

1. Ставить під загрозу захист прав громадян щодо доступу до соціальних послуг. Як було зазначено вище, відсутність низки підзаконних актів ускладнює, а подекуди і унеможливлює належне надання соціальних послуг громадянам. Тому аби уникнути ситуації коли особи, які потребують соціальних послуг, не зможуть їх своєчасно одержувати, доцільно буде використовувати наявну нормативно-правову базу. Однак найбільші ризики існують для екстреного (кризового) втручання, оскільки це новий вид соціальних послуг, та для соціальних послуг як для превентивного механізму.
2. Спричиняє можливість прийняття рішень, які суперечать законодавству, що, у свою чергу, може мати негативні фінансові наслідки для органів місцевого самоврядування та інших установ. За умов відсутності Порядку оцінювання потреб особи/сім’ї у соціальних послугах, будь-яке рішення щодо надання соціальних послуг, прийняте на основі Акту оцінки потреб особи/сім’ї може бути оскарженим. Також виникає питання, що слід робити після затвердження Порядку у випадку розбіжностей між Порядком та Актом у випадках, коли рішення було прийняте на основі Акту у зв’язку з незворотністю дії в часі нормативно-правових актів. Водночас, поки не визначені чіткі механізми оплати та компенсацій, що мають регулюватися Порядком організації соціальних послуг та Порядком надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення, тут також виникає поле для помилок та зловживань. Окрім цього, відсутність деяких підзаконних актів може ускладнювати відповідне планування бюджетних видатків на соціальні послуги в органах місцевого самоврядування.

Попри ризики та проблеми, які існують на даному етапі імплементації Закону, нова редакція є дуже прогресивною та несе низку змін, які покращать організацію сфери соціальних послуг та зроблять їх надання більш ефективним. Важливо, що послуги будуть надаватися на рівні об’єднаних територіальних громад, тобто найближче до одержувачів. Безсумнівним позитивом також є перехід від вирішення соціальних проблем шляхом «гасіння пожеж», тобто подолання складних життєвих обставин, в які особа вже потрапила, до запобігання потраплянню в такі обставини.

Однак ключовими є висока вмотивованість та правильний підхід соціальних працівників аби норми закону повною мірою виконувалися. Це вимагає інтенсивної підготовки кадрів (особливого в ОТГ, які були створені нещодавно) і обміну досвідом кращих практик та конкретних прикладів: яким чином протидіяти потраплянню у складні життєві обставини та як ефективно допомагати особам та сім’ям виходити з таких обставин.

Таким чином, для повноцінного функціонування нової редакції Закону «Про соціальні послуги» необхідним є якнайшвидше прийняття відповідних постанов Кабінету Міністрів та наказів Міністерства соціальної політики. До моменту прийняття цих постанов і наказів доцільним є використання наявних підзаконних актів, у випадках де це є можливим.

Більше про реформу сфери соціальних послуг в умовах децентралізації