Майже підслухані розмови. Бувальщини від голови Присиваської ОТГ

Майже підслухані розмови. Бувальщини від голови Присиваської ОТГ

Очільник Присиваської об’єднаної громади Херсонської області Сергій Кліщевський часто досить оригінально вирішує важливі проблеми. Про це він розповів нашому кореспонденту. Кожен з цих діалогів цілком може стати кейсом для інших голів ОТГ


Автор: Дмитро Синяк 

 

«Децентралізація» продовжує цикл матеріалів про Присиваську об’єднану громаду. Перша частина – Про руїну, три «сімки» боргів та автомат Калашникова. Друга – Як Яма стала Лемурійським озером або Чому ціни на нерухомість у Присиваської ОТГ зросли у 6 разів за півроку.

Сергій Кліщевський – незвичний керівник. Він вміє бути ощадливим і разом із тим – винятково щедрим, наполегливим та разом із тим дуже терплячим, сердечним та напрочуд жорстким. Однак чимало його рішень видалися нам доволі оригінальними і тому цілком можуть бути запозичені представниками інших громад.

Більшість з цих історій ми записали з його слів, однак розповів він їх нам так яскраво і докладно, що здалося, ніби й ми самі були присутні під час цих розмов.

Дехто з наших читачів може не погодитися з висновками пана Сергія, дехто скаже, що так, як він, робити не варто. Друкуючи ці діалоги, ми хочемо показати, що можна діяти по-різному, головне, аби на благо громаді. І якщо ці історії наштовхнуть когось на вирішення тих чи інших проблем, значить, ми розповіли їх не марно.

 

Про децентралізацію

 

Часто буває, що до мене приходить якийсь фермер і починає нарікати на реформу. Каже:

- Та децентралізація – дурниця! Тепер ми бачимо, що при сільрадах краще було!

А я відповідаю:

- Знаєш, було справді краще. Але при сільрадах не українського, а радянського зразка. Тоді ніхто із селян не піклувався про те, чи є лампочки у ліхтарях, чи буде організоване підвезення дітей до школи, чи усім забезпечений ФАП, чи відремонтований клуб і чи профінансують організацію концерту. За все дбав колгосп, який розпоряджався усіма землями громади. Він ніс величезне соціальне навантаження. І я за те, щоб фермери зараз повернули свої землі і самі б пішли працювати у великі селянські кооперативні господарства, які будуть не тільки заробляти, але й дбати за інфраструктуру і розвиток села…

- Та нє, ну ви шо? Йти працювати у колгосп? Я шо, дурний?

- Ну, от, а як не дурний, то скажи, хто має дбати про громаду? Київ? Йому, ти думаєш, важливо, скільки у наших ліхтарях лампочок? Ми самі маємо піклуватися про себе. І по реформі фінансової децентралізації ми маємо на це гроші – у тому числі з твоїх податків. От тільки у мене питання: ти скільки цього року податку заплатив? А скільки землі маєш?

- Олександровичу, ви ж бачите, яка посуха! Ви ж знаєте скільки коштує вода для зрошення!

- Ну тоді й нема чого нарікати на те, що «при сільрадах було краще». Повернуться радянські сільради, клуби будуть відремонтовані, але ти будеш думати про трудодні, а не про прибутки. Скажи реформі велике дякую і, до речі, заплати податки. Завтра ж і заплати, а то почнемо прискіпливо рахувати.

- Я завтра не можу. Хіба у кінці місяця. Піде так?

 

Про спонсорство у школах

 

Я часто кажу: жодної копійки просто так нікому не дам. Хочете гроші з бюджету громади, найдіть співфінансування. Вчителі та директор одної школи кажуть мені:

- Нехай тоді спонсори дадуть гроші!

А я питаю:

- Хто такі ці спонсори? Це люди, які віддають школі свої власні гроші. Будьте і ви спонсорами школи: віддайте їй, наприклад, по 100 гривень з власної кишені.

- Як це «з власної кишені»?! У нас же не стільки грошей, скільки у… спонсорів.

- Я у вас і не прошу багато. Пожертвуйте хоча би 100 гривень.

- Та ви що! Мало того, що ми тут працюємо за копійки!

- А чому ви думаєте, що, приміром, фермеру працювати легше? У нього свої складності, і, до речі, ви отримуєте зарплату щомісяця, а він фактично – раз на рік. І коли має неврожай, може взагалі нічого не заробити.

- То чого ж ви хочете?

- Хочу, щоб ви самі залучали гроші до школи. А сільська рада допоможе вам, коли буде така потреба.

- Звідки ж ми залучимо кошти?

- Ви можете писати проекти і відправляти їх у міжнародні фонди, адже маєте вчителів англійської і без проблем можете перекласти будь-який текст. А ще можете взяти участь у конкурсі зі збирання скла та пластику. Минулого року, наприклад, Павлівська школа отримала 1 місце у цьому конкурсі. Діти тільки різноманітного скла зібрали на 3 тис. грн. Громада додала до цих грошей 5 тис. грн у якості премії, і на отримані гроші школа зробила чудові стенди про життя Присиваської ОТГ. Щоб діти більше любили свою громаду. Бачите, і за допомогою сміття можна змінювати свій менталітет...

- То що нам, скло збирати?

- Не обов’язково. Хочете, благодійні концерти проводьте, хочете виборюйте гранти, але таки мусите залучати гроші. Спонсори нічого просто так не дають, а бюджет громади не гумовий. Та ж сама Павлівська школа минулого року отримала трошки грошей за економію пального. Григорівська школа здала найменше з усіх скла, зате зекономила 27 тон вугілля. І теж отримала свої гроші. Отже, займіться і ви заощадженням ресурсів.

- Може, ми домовимося з магазинами, щоб віддавали нам непотрібне скло?

- Павлівська школа так і робить. Підприємці самі привозять їй скло у мішках і складають до спеціально викопаної ями біля школи. Робіть і ви так, або робіть інакше. Але тільки не спіть і не чекайте, що гроші вам прийдуть звідкись самі. Навіть премії на День вчителя і ті треба заробити!

 

Бібліотечна реформа місцевого масштабу

 

Наше щастя, що ми об’єдналися без жодного ресурсу. Якби у нас були ресурси: землі, нерухомість, якісь свердловини, усі би їх ділили, і добра з цього не було б. А так ми були практично голі, босі й нікому непотрібні. І саме тому змогли проштовхнути кілька непопулярних рішень.

Наприклад, ми, здається, одні у цілій Україні змогли скоротили нікому непотрібні колгоспні бібліотеки. У нас було 8 бібліотек на 5 сіл, 4 з них – шкільні і 4 - колгоспні. Дахи у колгоспних бібліотеках текли, на стінах поширювався грибок, а приміщення були без п’яти хвилин в аварійному стані. Але нікого із селян це не обходило, бо ніхто туди не ходив. Зате бібліотекарі отримували свої «мінімалки» і тішилися. Юля згодом ще й доплачувала їм «за важкі умови праці». Я не сперечаюся, може, десь і є активісти-бібліотекарі, які несуть культуру у села, але їх одиниці. Зараз ми ініціювали процес приєднання до нашої громади сусідніх сіл. Тамтешні жителі питають мене:

- Бібліотеки у нас залишаться?

- Якщо вони справді потрібні вам, а не тільки бібліотекарям, то так, – відповідаю. – Якщо ви відвідуєте їх, якщо бібліотеки проводять різноманітні культурні заходи, їх закривати у жодному разі не можна. Але якщо вони є тільки засобом для працевлаштування бібліотекаря, то громаді від цього тільки шкода.

От нещодавно телефонує мені голова одної із сусідніх громад і каже:

- Ти машини до комунгоспу купуєш та службового «Фіата», а я бібліотекарів годую. Підкажи, як і мені їх скоротити?

- Тобі – вже ніяк, – відповідаю. – Бо ти вже взяв їх у громаду. А я цього не робив.

Засновником бібліотечної мережі у нас була районна рада, а майно бібліотек належало колгоспу. І коли йшов процес передачі повноважень від району громаді, я майно взяв, а від бібліотекарів відмовився. Мені пригрозили з району: «Згідно Конституції, не можна скорочувати бібліотечну систему!» Я здивувався: «Як я можу скоротити те, чого не маю і ніколи не мав?!»

А мої колеги, керівники інших громад, погодилися взяти бібіліотекарів «хоча би на 0,25 ставки», як їх просили у районі. А тепер ці бібліотекарі вимагають вже повного навантаження, тиснуть через профспілки, подають до суду, і звільнити їх вже неможливо. У мене питання: вони точно потрібні громаді? Чи галас довкола скорочення бібліотек піднімають тільки родичі бібліотекарів?

Книжки зі скорочених бібліотек ми передали до шкільних, а приміщення пристосували до інших потреб громади. З часом ми хочемо переобладнати шкільні бібліотеки таким чином, щоб вони мали окремі входи і працювали як незалежні установи, які не тільки видають книжки, але й дають можливість попрацювати на комп’ютерах, скористатися інтернетом тощо.

Скоротивши 4 ставки цілком непотрібних нам бібліотекарів, ми отримали економію близько півмільйона гривень на рік. Усі жителі громади мають зрозуміти: гроші не беруться нізвідки – їх можна або заробити, або зекономити. Громада не може одночасно відновлювати інфраструктуру села і утримувати непотрібних працівників. Тут треба зробити вибір: або гідне життя, або зайві ставки у бюджеті.

 

Про поламані двері

 

У мене принцип: послуги, які стосуються дозвілля, для громади мають бути безоплатними. Тренажери, більярд, концерти, кіно – ніхто не має платити за це жодної копійки. Я знаю, що в інших громадах на це дивляться інакше: мовляв, коли люди не платять за послугу геть нічого, вони й ставляться до неї відповідно. Не цінують, ламають усе. У мене є дієвий засіб проти вандалізму. Он, у молодіжному центрі нещодавно відірвали ручку з дверей, а самі двері – пошкодили. Я наказав негайно закрити центр. Завідувач був переконаний, що це нічого не дасть, але я наполіг. Був переконаний, що герой знайдеться за три дні, або його приведуть. Так і сталося.
Через два дні, під час однієї з нарад приходить до мого кабінету якийсь хлопчина і каже, що хоче поговорити зі мною тет-а-тет.

- А навіщо тет-а-тет? – відповідаю. – Тут вже всі все знають. Це ж ти двері зламав?

- Ну, я…

- Для чого?

- Ну… Це виглядало круто…

- І чого ти тепер прийшов?

- Бо не можу в центр вийти. Хлопці кажуть, що відкрутять мені бошку, якщо клуб їм не відкриють. Там же більярд, тенісні столи, те-се… Які ваші умови?

- Дуже прості: зламав двері – купляй нові. Встановлюй їх, а потім ще штукатур відкоси.

- Як так – нові? Оце я начудив! Може, їх ще відремонтувати можна?

- Ні, на жаль, не можна. Треба міняти.

- І скільки коштують нові?

- Близько 10 тис. грн.

- Ого! Я стільки не маю!

- Ну, тоді вибачай. Це ж не я до тебе прийшов, а ти до мене. Я тебе не гукав.

- Давайте щось рєшать. Нехай буде трохи менше!

- Трохи менше, кажеш… Ну добре. У молодіжному центрі з іншого боку є старі трухляві двері, які вже давно треба поміняти. Вартість нових – близько 7,5 тис. грн. Встановиш їх – і я відкрию центр.

- Так ви зараз відкрийте, а я потім все зроблю.

- Е ні, друже, як встановиш двері, тоді й відкрию. Правила порушувати не можна. Я думаю, ти це вже зрозумів.

Батьки того хлопця згодом до мене ходили. Казали, що то завелика сума. Але я їм відповів те ж саме, що і йому: «Не я до вас прийшов, а ви до мене. Не хочете робити – не робіть». Чудові, до речі, двері вийшли. Як ви думаєте, після цього наважиться якийсь оболтус зламати щось у Молодіжному центрі чи деінде? Якщо навіть і наважиться, мені буде навіть цікаво. У нас громада тепер велика, і так багато усього, що треба відремонтувати чи оновити!

Теги:

репортаж стаття

Область:

Херсонська область

Громади:

Присиваська територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:

Коментарі:
*Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть