Як вплинула децентралізація на життя українців? Це питання дуже цікавило американських журналістів, які в серпні протягом тижня знайомилися з Харківщиною. Спочатку про перебіг і наслідки змін журналісти газети The Desert Sun (Палм Спрінг, штат Каліфорнія) Сем Метц і Омар Орнелас дізнавалися у високих кабінетах Харківської облради, а потім від теорії перейшли до практики й відправилися до Нововодолазької об’єднаної громади.

---

У будівлі Нововодолазької селищної ради американців зустрічають очільник об’єднаної громади Олександр Єсін та його заступниця Лілія Іващенко. Після короткого знайомства група сідає по автівках і вирушає «у поля». Перша локація маршруту – пасовища місцевої агрофірми «Світанок». Щоб не втрачати час, спілкуватися починають дорогою.

– Які зміни принесла децентралізація конкретно для вашої громади? Який ефект вона має на сільських територіях? – відразу переходить до справи Сем Метц.

– Позитивний – це якщо коротко, – каже Олександр Єсін. – А якщо більш детально, то своєчасно потрібно було починати об’єднуватися. Процес розпочався у 2015 році, але ми об’єднались у 2017 році. Два роки втратили з різних причин, не кожний сільський голова хоче віддати свої повноваження.

Нагадаємо, за Перспективним планом у Нововодолазьку ОТГ мали ввійти 11 рад. Увійшли шість. Процес об’єднання запустився після того, як у грудні 2016 року сільські голови потенційної ОТГ побували в польській ґміні, що за розмірами близька до Нововодолазької. У Польщі нововодолазька делегація побачила, як децентралізація наповнила місцевий бюджет, куди витрачаються ці кошти, як розвивається освіта, ЖКГ тощо.

 

 

– А що втрачають ті громади, які відмовилися від об’єднання? – цікавиться американський колега.

– Втрачають дуже багато і в різних напрямах. Основне – щорічна державна підтримка (відповідно до законодавства, держава протягом п’яти років надає підтримку ОТГ), – пояснює очільник Нововодолазької ОТГ. – Не об’єднані ради за три роки втратили, за нашими підрахунками, близько 8 мільйонів гривень. Також вони втрачають і на податках. Крім того, є багато інфраструктурних проектів, які розраховані на об’єднані громади.

– Тож ви вирішили піти польським шляхом децентралізації? Мабуть, є якісь відмінності? – продовжує Сем Метц.

– Відмінності, звісно, є, починаючи від того, що в нас добровільне об’єднання, а там був інший підхід – засинали вони з однією моделлю місцевого самоврядування, а прокинулися з іншою, бо закон було прийнято вночі. На одній з конференцій посол ЄС відзначив, що з усіх країн Європи тільки п’ять (Україна одна з них) на початку застосовували добровільне об’єднання, в усіх інших було примусове, – розповідає Олександр Єсін. – Екс-прем’єр-міністр України Володимир Гройсман неодноразово підкреслював, що, коли Україна починала реформу, європейські партнери не вірили, що добровільність запрацює. А зараз поляки відзначають, що на старті об’єднання та децентралізації Україна пішла швидшими темпами, ніж їх країна.

 

Свій продукт

 

Тим часом автівка з доброї асфальтованої дороги звертає на ґрунтову, далі – пасовища «Світанку», які розташовані в Новоселівському старостинському окрузі.

– Це одне з великих фермерських підприємств, що працюють на території громади. Є і менші агрогосподарства, харчова промисловість – молочна, кисломолочна, м’ясна. Є і важка промисловість – бетонний завод, також у нас виробляються абразивні диски, декор скла. Ще в нас кварцовий пісок видобувається, який експортується в 11 країн Європи. А наш олійноекстракційний завод експортує рафіновану соняшникову олію і у США, – на ходу розповідає про місцевий бізнес Олександр Єсін.

На землях агрофірми випасається понад 300 голів великої рогатої худоби. Щоб стадо не розбігалося, за ним стежать кілька вершників. Побачивши українських «ковбоїв», Омар Орнелас відразу бере в руки камеру і з посмішкою вирушає до них. Починає спілкуватися, і вони розуміють один одного навіть без перекладача.

 

 

– Харків – чудове місто, але я людина землі, мене дуже цікавить життя саме у глибинці. У Нововодолазькій громаді живуть такі ж, як і я, люди землі, тож ми і без перекладача чудово порозумілися, – зазначає згодом наш американський колега.

 

 

Поки Омар робить фоторепортаж, усі інші спілкуються із зоотехніком агрофірми Оленою Водолажченко.

– На пасовищі перебуває велика рогата худоба абердино-ангуської породи. У зв’язку з тим, що таке спекотне літо й посуха, нам доводиться підгодовувати тварин і на літньому утриманні. Це м’ясна порода, і все літо тварини тут, узимку вони утримуються на території ферми на відкритих майданчиках без хлівів, просто на глибокій солом’яній підстілці, – розповідає фахівчиня.

Окрім великої рогатої худоби на фермі – понад 12 тисяч свиней. Своєю продукцією нововодолазька агрофірма торгує на внутрішньому ринку.

 

 

Проекти для громади

 

Далі група повертається в центр громади. Наступна точка відвідування – Інклюзивно-ресурсний центр. Це справжня гордість громади. На створення Центру було витрачено близько 3 мільйонів гривень. Колись тут була шкільна майстерня, а зараз – сучасне приміщення: пандуси, на кожних дверях табличка зі шрифтом Брайля, усі кабінети оснащені сучасним обладнанням.

За словами директорки ІРЦ Катерини Івасенко, наразі на обліку в Центрі перебуває 65 дітей. Є кімнати для занять і для релаксу.

– Ще наша новинка – будиночок «Хуба Буба». Граючись у ньому, діти навчаються налагоджувати контакти з оточенням. Це дуже важлива навичка для дітей, – підкреслює очільниця ІРЦ.

 

 

Потім американцям демонструють спеціалізовану автівку «соціального таксі», яке перевозить людей з інвалідністю.

– Це послуга безкоштовна для людей? – уточнює Сем Метц.

– Так, потрібно лише зателефонувати до Територіального центру надання соціальних послуг і замовити цю послугу, – пояснює Лілія Іващенко.

– А як у вас із інклюзією, Сем? – запитую колегу з Каліфорнії.

– Таких соціальних таксі в нас я не бачив, а от у школи інклюзію інтегровано вже давно. У моїй школі навчалися 4 тисячі дітей, з них близько 30 були з інвалідністю. Наприклад, зі мною у класі фізики навчався хлопчик аутист, однак він був геній у фізиці. В інших предметах, можливо, він був не такий успішний, тому в нього була інша програма, – розповідає Сем. – Наразі у США доволі дискусійне питання, коли допускаються приватні компанії для обслуговування державних шкіл. У чартерній школі, яка на державному фінансуванні, навчання безкоштовне, але дуже високий критерій відбору, і діти з обмеженими можливостями туди зазвичай не потрапляють.

 

 

Під час поїздки до Нової Водолаги американці зацікавилися Громадським бюджетом, який уже другий рік поспіль впроваджується в об’єднаній громаді. На участь у минулому конкурсі було подано 34 проекти, допущено – 32.

– Ми також вчимося, – пояснює Олександр Єсін. – Сьогодні в нас є два проекти, які, можливо, і не будуть реалізовані. Вони пов’язані з будівництвом, і щоб проектні заявки були допущені до конкурсу, люди занижували вартість будівельних матеріалів і робіт.

На цьогорічний конкурс було подано 32 проекти, пройшли відбір 28 заявок. Наразі у громаді стартувало голосування, яке триватиме до 18 вересня.

– У нас також є подібні проекти, – зазначає Сем Метц. – У 2011 році штат Каліфорнія вирішив змінити закони, які стосуються утримання в’язниць, щоб зменшити кількість ув’язнених. Наші в’язниці були заповнені на 135 %. Утримання одного ув’язненого обходилося штату у 85 тисяч доларів на рік. Коли ввели в дію новий закон, вивільнилися кошти, які використовувалися на утримання ув’язнених. Ці кошти вирішили витратити на проекти, щоб допомогти звільненим соціалізуватися, навчитися новому, і в них з’явилася можливість отримати роботу. Такі проекти писали громади. Місцеві жителі спочатку думали, що масове звільнення людей з в’язниць призведе до погіршення криміногенної обстановки, однак запроваджені проекти, навпаки, зменшили напруження. Якщо б штат зверху спускав якісь проекти, то це не було б так результативно. Громади прийшли з проектами, які були потрібні саме їм.

 

 

Також американці побували у ЦНАПі та в «реформованій» бібліотеці.

– Я з дитинства любив багато читати. Мабуть, через це і став журналістом. Поважаю людей, які люблять читати, тож хочу найактивнішому читачу вашої громади подарувати рюкзак, на ньому є назва нашого видання, – подарунок Сем передав очільниці публічної бібліотеки Тетяні М’ячиній.