Новеньке зремонтоване приміщення. Увімкнений кондиціонер. Чисті нові меблі. Тімон і Пумба, Angry Birds і Тигрик усміхаються зі стіни. За столом – 29-річний сімейний лікар Роман Дяченко. Він ризикнув стати приватним лікарем-ФОПом, набрав пацієнтів і тепер отримує фінансування від держави. Це дозволило не шукати долі за кордоном. Роман працює в місті Христинівка на Черкащині. 

 

Роман став одним з перших лікарів-ФОПів в Україні, які підписали договір з Національною службою здоров’я і змогли лікувати своїх пацієнтів за держкошт

 

***

 

– В мене малий каже: "Я буду лачом. Буду лікувати". У жінки якось живіт болів, то малий каже: "Не переживай, папа прийде, тобі живот полікує".

Взяв у мене телефон: "Альо. Да. Больнічний? Добре". Ми випали!

Кажу: "Тіма, хто звонив?". – "Больні?". – "Що хотіли?". – "Больнічний!".

Сміючись, Роман Дяченко розповідає про свого трирічного сина Тимофія. Лікар хотів би більше часу проводити з сім’єю, але час з’їдає робота. Яку він любить.

 

Роман взяв до 100 тисяч гривень кредиту, щоб оснастити й відремонтувати приміщення

 

***

 

Хлопець став одним з перших лікарів-ФОПів в Україні, які підписали договір з Національною службою здоров’я і змогли лікувати своїх пацієнтів за держкошт.

 

 "Вирішив, що медреформа в будь-якому разі вона завтра не закінчиться"

 

– Я давно думав про те, щоб нормально працювати і заробляти більше, ніж три тисячі гривень. Думав десь за кордон поїхати, де можна лікарем більше заробляти, – пояснює Роман.

Не поїхав через сімейні обставини: вдома дружина і маленький син. Тому вирішив ризикнути і відкрити приватну практику. Взяв до 100 тисяч гривень кредиту, щоб оснастити й відремонтувати приміщення.

Коли Роман ризикував, медреформа ще була у планах.Тоді, у березні 2018-го, обіцяли зміни з липня. Подумав: "Чому б не спробувати?", і підписав договір з НСЗУ.

 

 Роман приймає до 9 вечора

 

– Дружина мене повністю підтримувала, а в деяких питаннях ще й підштовхувала. Я десь сумнівався, а вона казала: "Роби, бери, запрацює – побачиш". Не казала: "Може, не вийде", "Краще не ризикуй".

Тоді був непевний час, але ризик – діло благородне, кажуть (усміхається).

Я керувався тим, що реформа стартувала, бачив, що вона набирає великі оберти. Вирішив, що в будь-якому разі вона завтра не закінчиться. І за цей час можна швидко і без перепон зробити свою практику.

На питання, чи напружував його кредит, сміється:

– Віддавати жалко. Береш чужі гроші, а віддаєш свої.

 

***

 

Пацієнти пішли жваво. Тоді в комунальному центрі первинної меддопомоги ще не було ремонтів, а Роман вже мав "свіжий" кабінет. Дав оголошення в місцевій газеті й створив сторінку в Facebook.

– Хтось знав мене, хтось йшов заради того, що графік гнучкий, умови кращі, по запису можна прийти, не треба в черзі стояти. Знаєш, що тобі на третю до лікаря, зайшов, прийняли, пішов.

А ще – прийом у вечірні години, після роботи людям зручно. Роман приймає до 9 вечора:

– В мене оснащення таке ж, як у центрі (комунальному). Нічого надзвичайного технічно. Себе пропонував як спеціаліста і свої послуги як лікаря, більше нічого.

 

 "В неділю стараюсь все-таки вдома побути, але дуже часто буває, що доводиться таки приїжджати на роботу"

 

***

 

– Нормальний лікар, нас все устраює. В будь-яке время суток, якщо щось не так, дзвоним, він нам всьо розказує, направляє, мені хорошо. Рік у нього і без претензій, – усміхається місцева мешканка Тетяна, яка прийшла до Романа за довідкою.

Медицина стала сучаснішою. Старі медики по старому ладу, а цей лікар шагає у ногу з часом. Я зразу до нього записалася, а чого нє?

Інша пацієнтка поважного віку Катерина Василівна додає:

– Він дуже хороший лікар, вніматєльний. Я в поліклініці до нього ходила, а потім сюди, мені близенько, я на другій вулиці живу.

Питаємо в Романа, як пацієнти реагували на те, що приватному лікарю не треба платити за гарантований державою пакет:

– Направлення на аналізи даєш, питають: "Ну що там?" в сенсі "Скільки я маю дати?". Кажу: "Нічого. Я все за вас заплачу потім по акту виконаних робіт". Людям було дивно, – пригадує лікар. 

 

Лікар переконаний, що пацієнтів треба навчати, як діяти в тій чи іншій ситуації. На прийомі, літо 2019 року

 

***

 

Вихідні у Романа теж робочі:

– В неділю стараюсь все-таки вдома побути, але дуже часто буває, що доводиться таки приїжджати на роботу. Черга в мене є з людей, які хочуть (декларацію підписати), але місця нема.

Я недавно захворів, температура під 40 була, з 8 до 11 ранку три години на зв’язок не виходив, 50 пропущених на телефоні. Одні й по 6 разів дзвонили, для людей шок був, як це – лікар трубки не бере.

– А якщо ви хворієте? – дивуюся.

– А я не хворію, – сміється. – Оце полежав, маску вдів і на роботу. Я прививаюсь від грипу й не хворію.

 

 "Закривати все сімейному лікарю неможливо. Але в ідеалі ми маємо до 90% питань вирішувати"

 

Буває, Роману телефонують пацієнти і в неділю в 12 ночі:

– Я мушу підняти і поговорити. Буває і серед ночі. Найчастіше – помер родич, людина в шоці. Попереджаю, коли бачу, що йде до того, як поводитись в такому випадку, кому і куди телефонувати. Але все одно коли стається, в третій ночі паніка.

Лікар переконаний, що пацієнтів треба навчати, як діяти в тій чи іншій ситуації. Наприклад, що робити, коли в дитини нежить. І вже якщо базові поради не допомагають – звертатись до лікаря.

 

 Роман хотів би, щоб його пацієнт хоча б раз на рік приходив на профілактичний огляд

 

З чим звертаються пацієнти?

З усім. В основному – з гострими респіраторними хворобами, хронічними недугами і їх загостреннями: серцево-судинні захворювання, неврологічні патології:

– Шия болить, поперек стріляє… Погнуть на городах спини, подує, і починають ходити. Усі ці неускладнені питання сімейний лікар може закривати. Якщо бачу, що за 2-3 дні не проходить, скеровую до невропатолога.

Закривати все сімейному лікарю неможливо. Але в ідеалі ми маємо до 90% питань вирішувати. Якщо це вперше виявлена ситуація, необхідна консультація спеціаліста, який напише план лікування, чи додаткові обстеження, потім людина вертається до мене з рекомендаціями вузького фахівця і ми працюємо.

 

***

 

Христинівка – місто невеличке, тому Романа часто перестрівають пацієнти на вулиці, аби щось запитати:

– Кажу: "Ну, роздягайтесь", – сміється. – "Як це?". – "А мені ж оглянути вас треба!". – "А, ми поняли, прийдемо на прийом".

Роман хотів би, щоб його пацієнт хоча б раз на рік приходив на профілактичний огляд. Оглянули, здав базові аналізи, все гаразд, спокійно пішов додому.

 

Зупинка неподалік кабінету сімейного лікаря в Христинівці, Черкаська область. Літо 2019 року

 

– В нас людям треба вбивати в голову, що не треба чекати, поки вас принесуть до лікаря. Деякі кажуть: "А чо я буду відволікати!".

"Ну, дякую, – кажу. – Тепер ми два тижні будемо з вами гратися, буду вас через день дивитися. Ви мені "помогли" і собі".

Лікар переконаний, що треба кожному пацієнту пояснювати критерії, за якими треба звертатися до лікаря. Бо так виходить дешевше лікування пацієнту і легше лікарю.

Адже люди, які працюють, не звертаються одразу, бо "робота, городи, діти учаться і постійно нема коли":

– Я завжди аргументую копійкою. Ніколи не заставляю нікого, даю рекомендації. Кажу: "Якби ви прийшли тиждень назад, лікування було б в три рази дешевше, здоров’я більше, і ви б менше часу до мене ходили, лікування менше часу забирало б". Обіцяють наступного разу так не робити.

– І що, приходять вчасно? Чи "Добре, добре", і далі те саме? – сміюся.

– "Добре, добре" і "да-да-да", – усміхається Роман. – В нас пацієнт до останнього терпить, а потім сюди виходить на другий поверх з такими отьоками в ногах, що я за дверима чую задишку: "Робіть щось, я вже не можу".

 

 "Я завжди аргументую копійкою. Ніколи не заставляю нікого, даю рекомендації"

 

***

 

Раз-двічі на тиждень Роман Дяченко їздить на виклики до пацієнтів додому.

– В мене ж все портативне: є аптечка невідкладної допомоги, стетоскоп, електрокардіограф, тонометри…

Паралельно займається самоосвітою:

– Стараюся вчитися, підчитувати постійно щось.

Станом на 14 серпня у Романа – майже 1500 пацієнтів як у ФОПа і ще 300 – у комунальному медзакладі, де він працює "на декретному місці дружини", теж сімейної лікарки.

За своїх пацієнтів, як приватний лікар, за перші 7 місяців 2019 року Роман отримав майже півмільйона гривень.

 

 Це не чистий прибуток

 

Це не чистий прибуток. З цих коштів лікар ще оплачує аналізи своїх пацієнтів за гарантованим пакетом, закуповує розхідні матеріали, платить податки тощо.

Як в комунальному медзакладі зреагували, що їхній лікар став приватником?

– Змирилися, що я такий є, і все, – сміється Роман. – Я ж у них працюю і закриваю об’єм роботи, там хоч пацієнтів набагато менше, ніж мої 1500 тут, але я там відсиджую усі години, приймаю всіх пацієнтів, які приходять, не кажу, що ви не мій, приймати не буду.

У нас головний лікар – хороша розумна жінка, не думаю, що ми будемо сваритися. Нема до неї ніяких претензій.

Тим паче, що з Центром первинної допомоги у мене підписаний договір про черговий кабінет, про ЛКК (лікарську комісію – УП), все добре.

Коли мене немає, що буває дуже рідко, я дзвоню лікарю в Центр ПМСД, і прошу екстрених моїх прийняти. Решту переношу. Коли до мене бабуся якась не моя прийде, вийде сюди по сходинках, звичайно, я її прийму, як матиму час.

 

 "Перспективи бачу. Гідна оплата праці наразі в своєму регіоні"

 

***

 

Лікар уже не один місяць шукає напарника чи напарницю в свій кабінет. Але… ніхто не йде:

– Парадокс, ніхто не хоче робити. Спілкувався, хто працює в медичному бізнесі в Україні, кажуть, що з кадрами завжди було тяжко. Медсестру я собі не оформляв. Поки що гребусь сам.

Перспективи бачу. Гідна оплата праці наразі в своєму регіоні, не знаю за інші. Тут, Черкаська область, департамент повністю пішов назустріч: в плані видачі листків непрацездатності, виписки свідоцтв про смерть. Навіть питання не стояло, що "ви не маєте права".

Мені подобається це робити (лікувати). Я вмію. Люди слухають, а деякі й люблять, – сміється.

У серпні з декрету в комунальний заклад вийшла дружина Романа. Він сподівається, що так стане легше. Планує залишитися лише на ФОПі та знаходити більше часу на родину.

 

Роман планує залишитися лише на ФОПі та знаходити більше часу на родину