Як уживаються у Мамалигівській об’єднаній громаді Чернівецької області молдовани та українці, які є там фактично національною меншиною.

---

Автор: Дмитро Синяк

 

Якщо вірити Вікіпедії, то мамалиґа (рум. mămăligă) є круто завареною кашею з кукурудзяного борошна, національною стравою гуцулів (які називають її куле́шою), молдаван та румунів. В одному буковинському селі ця страва, мабуть, була настільки популярною, що навіть дала цьому селу назву. А село дбайливо, наче тарілку з кашею, передала цю назву громаді. Так постала Мамалигівська сільська об’єднана територіальна громада Чернівецької області…

 

На околиці імперій

 

Села тут великі – по 1-2 тис. жителів. Переважно вони туляться до траси Н-10, яка одразу за Мамалигою впирається у однойменний пункт пропуску на кордоні з Молдовою. А за стрімким Прутом на півдні, вздовж якого іде Н-10, починається Румунія.

Особливість Мамалигівської ОТГ у тому, що із шести сільрад, які увійшли до її складу, лише одна – українська, а всі інші – молдавські. Створенню саме таких, етнічних громад противиться голова Закарпатської облдержадміністрації. Принаймні, в інтерв’ю «Українській правді» наприкінці березня минулого року він заявляв, що не виключає з їхнього боку загрози сепаратизму. «Хтось, наприклад, румуни об’єднаються в єдину тергромаду, а потім об’являть собі національну автономію, – зазначив у цьому інтерв’ю голова Закарпатської ОА. – За ними скажуть словаки: «А ми чим гірше?». А потім угорці або роми скажуть, що хочуть «Автономну Народну Республіку» в Закарпатті…».

 

Читати на тему: Коли українці в об’єднаній громаді – національна меншина. Інтерв’ю з головою громади

 

Заступника голови Мамалигівської ОТГ Володимира Антончука така позиція дуже дивує: яку автономію може оголосити його сільська громада? І для чого вона їй? Щоб стати згодом частиною Румунії? Жителі Мамалиги та довколишніх сіл зовсім не прагнуть цього. Так, багато з них працюють за кордоном і навіть мають румунські паспорти, але зароблені гроші незмінно привозять на Батьківщину. Дехто, заробивши, приміром, італійську пенсію, досить непогано живе на схилі літ у рідній Буковині, де все набагато дешевше, ніж в Італії. Для таких людей саме питання сепаратизму виглядає дико. Так само, як і питання про етнічні конфлікти та можливу дискримінацію українців, які у Мамалигівській ОТГ фактично є національною меншиною.

 

Заступник голови Мамалігвської ОТГ Володимир Антончук поруч із пунктом пропуску на кордоні з Молдовою

 

Коли хтось з мешканців громади чув від мене таке запитання, то починав підозріло приглядатися до мене: «Чи не є я часом російським провокатором, який хоче використати «етнічну карту» у пропагандистських цілях?» Думаю, якби не присутність Володимира Антончука, багато хто взагалі б не розмовляв зі мною на цю тему. Зрештою, усі відповіді були доволі одноманітними: «Ніколи нічого поганого між українцями та молдованами не відбувалося, усі живуть дружно, так само, як жили з давніх давен».

 

Єдине українське село Мамалигівської ОТГ - Подвірне

 

У минулому землі Мамалигівської ОТГ були прикордонням різних імперій: Римської, Османської, Австрійської, Російської… З середини XIX сторіччя до 1919 року неподалік Мамалиги був потрійний стик кордонів: Росії, Австро-Угорщини та Румунії. І з 1991-го теж потрійний, але вже інших держав: України, Молдови та Румунії. За умов, коли людські потоки різних національностей постійно перетинаються і розходяться знову, дуже важко бути нацистом чи навіть націоналістом. Мови і звичаї змішуються, мов у величезному міксері, весь час з’являються мішані шлюби й засновуються підприємства, на яких працюють як молдовани, так і українці. Етнічні конфлікти у такій ситуації – мабуть, останнє, що спадає на думку.

 

Молдавські українські діти

 

- Буна зіуа!

- Добрий день!

- Буна зіуа!

- Буна зіуа!

- Добрий день!

Так учні Мамалигівської опорної школи вітаються з директором, вчителем румунської мови та літератури Геннадієм Іоніцоєм. Він відповідає теж по-різному: то румунською, то українською, якою говорить без акценту. У його школі 366 учнів, понад 100 з яких, за бажанням їхніх батьків, навчаються румунською мовою.

 

Українська румунська школа вітає двома мовами

 

Однак кількість таких учнів з кожним роком зменшується: цього навчального року вперше за всю історію школи у ній не створили жодного румуномовного першого класу – майже ніхто з батьків-молдован не виявив такого бажання. Пан Генадій каже, що чимало батьків переконані: українська перспективніша від румунської. Також багато хто виходить з того, що рідну, румунську мову, якою спілкуються вдома, діти і так знатимуть. Тож краще вчити українську, особливо якщо дитина планує вступати до українського вишу.

 

Мамалигівські діти змалку привчаються до європейських цінностей

 

…Під час перерви в 11-Б залишається кілька дівчат та хлопців. Усі вони – молдовани, в усіх рідна – румунська, й усі обрали навчання українською мовою.

- Чому? – питаю. – Адже румунська мова відкриває вам двері до навчальних закладів Бухареста, що дадуть дипломи європейського зразка. 

- А ми румунську теж обов’язково вивчаємо, – відповідає чистою українською білявка Олександра Кордунян. – Ми всі плануємо вступати до різних вишів Чернівців, щоб бути поближче до рідних. За кордоном треба платити не тільки за навчання, але й за житло, їжу і транспорт. Все це у Євросоюзі коштує дуже дорого. Між тим, освіта в Україні не гірша, ніж у Європі, проте набагато дешевша…

- А українську мову не тяжко вивчати? – питаю я. – Вона ж геть інша від румунської. І вам, румуномовним молдованам, може і не згодитися.

Діти дивляться на мене, як на інопланетянина.

- Як це не згодиться? – питає мене Олександра. – А ми з вами зараз якою мовою розмовляємо? Ми ж громадяни України, народилися у цій країні, а значить, мусимо знати її мову!

До класу впевнено входить чорнокосе дівча й, сівши за першу парту, звично питає:

- Яка тема?

- Поліетнічні громади, – відповідаю.

Це – Думініка Ліна, активістка, відмінниця і все таке інше.

- Знаєте, у Чернівцях деякі недалекі люди поза очі часом називають нас «тупими румунами», – відразу бере бика за роги Думініка. – Але я завжди питаю таких людей: «Скільки мов ви знаєте? Тільки українську та російську? Ми теж їх знаємо. А ще знаємо румунську, англійську, французьку, італійську та іспанську. То хто з нас розумніший, як ви думаєте?»

- Французьку, італійську та іспанську? – дивуюся я.

- Так, бо ці мови разом із румунською входять до романської групи і є дуже подібними. Зазвичай ми вивчаємо їх факультативно чи самостійно.

- А звідки знаєте російську? Адже у школі ви її не вчите.

- Переважно з книжок, з інтернету та з телевізора. Дещо теж самостійно опановуємо. Наприклад, певні терміни з різних предметів я вчу одразу українською, російською, румунською та англійською. Виходить дуже цікаво та корисно. Крім цього, дехто з тутешніх жителів має родичів росіян, з фахівців, прикордонників та військових, які переїхали у наші краї за радянських часів. У нас тут багато змішаних сімей, переважно українсько-молдавських, і я думаю, що це круто. Бо саме від змішаних шлюбів народжується якнайбільше талановитих дітей.

Не маючи, що додати до цього, прощаюся.

 

11-Б-клас Мамалигівської школи. Румуномовні українці планують вступати до чернівецьких вишів

 

Скільки завдяки реформі отримала сільська школа

 

- Я би не сказав, що етнічні молдовани, особливо у румуномовних класах, налаштовані на еміграцію, – розповідає мені Геннадій Іоніцой, коли ми прямуємо сходами донизу під супровід дитячих «Буна зіуа!» та «Добрий день!» – Еміграція – непроста річ, і не треба думати, що кожен громадянин України, нехай навіть румуномовний, мріє про неї. До того ж, після стількох років у складі України, менталітет нашої спільноти сильно змінився. Нас легко впізнають по діалекту, бо у нашій мові багато українських слів. Як на мене, краще, ніж емігрувати, розбудовувати цю державу. Тим більше, що із реформою децентралізації вона виглядає дедалі перспективнішою.

 

Директор Мамалигівської опорної школи Геннадій Іоніцой, вчитель румунської мови та літератури

 

Щойно постала громада й у Мамализі було створено опорну школу, як Міністерство фінансів України відібрало її за конкурсом для участі в інвестиційному проекті, що фінансувався американськими грантодавцями (загалом у цілій країні таких шкіл обрали тільки 24). Тож завдяки коштам американського Фонду прямих інвестицій Western NIS Enterprise Fund, Агенства США з Міжнародного Розвитку (USAID) та корпорації Microsoft за дуже короткий час школа змінилася. У ній капітально відремонтували майстерні для проведення уроків з трудового навчання, їдальню, а також спортзал, реконструювавши роздягальні та душові кімнати для хлопців та дівчат. У класах з’явилися нові меблі, повністю обладнали та забезпечили усім необхідним кабінети фізики, хімії та біології, а також створили сучасний комп‘ютерний клас. На це американські грантодавці виділили 2,5 млн грн.

 

Мультиборд у подвірнянській школи, без якого ані вчителі, ані діти вже не уявляють навчання

 

Цього ж року Мамалигівська школа отримала від держави 1,8 млн грн «на розвиток та забезпечення усім необхідним». А минулоріч вже Мамалигівська громада за рахунок коштів субвенції на розвиток інфраструктури виділила школі 1,5 млн грн на капітальний ремонт шкільного даху.

 

На шкільних майстернях - новенький дах

 

На цьому потік коштів не припинився. У нинішньому році Мамалигівська опорна виграла грант у 0,5 млн грн на створення інноваційного лінгафонного кабінету у рамках Програми розвитку ООН «Сталий розвиток сільських територій Чернівецької та Одеської областей». Крім цього, школа потрапила до державної програми «Будівництво футбольних полів із штучним покриттям в регіонах України». На будівництво такого футбольного поля їй дали 1,5 млн грн. Майже 8 млн грн за 3 роки, і це тільки для одної школи – про таке до реформи, коли треба було весь час клянчити копійки у районі, ніхто у Мамализі навіть не мріяв.

 

Шкільна "дошка пошани"

 

- У нас деколи з’являються чутки про те, що Румунія платитиме стипендії тим сім’ям, які віддали своїх дітей до румуномовних класів, однак досі ніхто нічого не отримував, – сміється Володимир Антончук. – Та й, як на мене, це гроші на вітер. Бо ані Україна, ані наша громада не стануть від таких стипендій більш румунськими…

 

Читати також: Як легалізувати 35 незареєстрованих працівників за рік. Досвід Мамалигівської ОТГ

 

Минулого року одна українська громадська прорумунська організація привезла до румуномовних шкіл Мамалигівської сільської ради комп’ютери та списані бібліотечні книжки часів диктатора Чаушеску. Керівництво громади тоді викликало комісію з Чернівецької ОДА, яка ретельно перевірила комп’ютери на вміст неналежного програмного забезпечення, а частину книжок не рекомендувала до використання у навчальному процесі «як такі, що не відповідають вимогам українських навчальних програм».

- Оце, мабуть, і всі «провокації», які траплялися у Мамалигівській ОТГ, – каже Володимир Антончук. – Українці та молдовани живуть у нас дружно, і ми дуже цінуємо цю дружбу. Крім того, наша громада утворилася не за етнічним, а за економічним принципом: із Мамалигою, згідно з перспективним планом, просто об’єдналися більшість довколишніх населених пунктів. І ми налаштовані саме на економічний розвиток. Коли ті чи інші іноземні політичні сили захочуть влаштовувати провокації у місцях компактного проживання національних меншин, їм буде байдуже, якою є адміністративно-територіальна структура країни. Отже, об’єднанню національний фактор аж ніяк не перешкоджає. І міста та села, які не об’єднуються саме через «етнічне питання», втрачають мільйони гривень, які могли б інвестувати у розвиток свого краю.

 

На навчання - у вишиванці