Заступник голови з гуманітарних питань і соціальної політики однієї з найзаможніших ОТГ Миколаївської області – Галицинівської, 27-річний Віктор Сікаленко – керівник ГО "Клуб сталого розвитку «Південна ініціатива», переможець конкурсу проектів Агентства США з міжнародного розвитку в межах програми "Долучайся".

Народився і мешкає у селі Лимани Вітовського району. Ще в школі займався громадською діяльністю, брав участь у різноманітних проектах. Випускник Миколаївського Національного аграрного університету, має спеціальність агронома, закінчив аспірантуру. Із ним – нинішня розмова кореспондента Укрінформу.

---

- Вашу ОТГ вважають однією з найспроможніших на Миколаївщині. Не перебільшують?

- Коли в нашій громаді мова йшла про обʼєднання, багато речей були незрозумілими, тому що це зовсім новий вимір роботи і власне велика відповідальність за людей, адже кожен очікував на зміни. Йшов час якогось зламу епох. Потрібно віддати належне Валентину Бойку, директору Миколаївського Центру розвитку місцевого самоврядування, створеного за підтримки Програми «U-LEAD з Європою», адже він свого часу спілкувався з нашим головою, підтримував, проводив роз’яснювальну роботу. Галицинівська  ОТГ пройшла шлях створення та становлення і ми працюємо на розвиток. Сьогодні наша громада дійсно вважається досить заможною. Бюджет 2019 року – майже 130 мільйонів гривень. З них — 91,8 млн – власні кошти. Ми одні з небагатьох, хто платить реверс державі. ОТГ утворилася у 2017 році й нині об’єднує понад 9 тисяч людей із шести сіл. Має значний потенціал, насамперед тому, що третина населення – молоді люди віком від 16 до 35 років.

- Ваша громада і ви особисто є лідером із реалізації соціально-інфраструктурних проектів за рахунок міжнародних донорів. З чого все почалося і як вам це вдається?

- Коли я був іще школярем, моя бабуся Валентина Луценко, вчитель географії, депутат місцевої ради говорила, що Україні потрібно рухатися в бік Європи. Вона наводила приклад Польщі, яка досягла великих успіхів, хоч після Другої світової війни була біднішою. Бабуся вчила, що не потрібно чекати манни небесної від влади, а треба самим щось робити.

Отож я ще в школі долучився до громадської діяльності, був членом екологічної дружини. Ми досліджували вплив місцевих підприємств на довкілля, зокрема, порту «Ніка-тера» та Миколаївського глиноземного заводу. Тоді на базі МГЗ працював центр соціальних програм, де я пройшов курс молодих спеціалістів із проектного менеджменту.

Потім вступив до університету на факультет агротехнологій, де також займався активною громадською діяльністю, був головою студентського самоврядування. Тоді ми з товаришами почали пробувати писати проекти, які допомогли б мешканцям Миколаєва вирішувати їхні нагальні соціально-побутові проблеми.

- Пам’ятаєте свій перший проект і на що він був спрямований?

- Авжеж. Це були проекти з краєзнавства і туризму. Ми виграли перші 10 тисяч гривень, це на той час були чималі гроші.

Згодом, у 2014 році, створили громадську організацію «Клуб сталого розвитку «Південна ініціатива» і почали займатися цими питаннями вже на професійному рівні. Писали проекти, працювали з міжнародними донорами. Хотілося зробити щось для свого села. Тоді ми вперше отримали фінансування – 9,2 тисячі євро від грантодавців на ремонт Лиманівського дитсадка «Струмочок». Потім було реалізовано ще низку інших освітніх і культурних проектів. Але, головне, у нас сформувалася команда, яка знала, чого хоче.

- Як відомо, міжнародні донори не працюють без співфінансування. Як ви переконували односельців, щоб ті дали гроші для ваших проектів? Адже наші люди не звикли віддавати свої кревні на громадські заходи…

- Сам би я навряд чи справився. Але у мене з’явилися однодумці. Було з ким працювати. Наприклад, завідувачка дитсадка у Лиманах Олена Кравець. Вона горіла своєю справою, намагалася щось зробити корисного для закладу і для села. Мешканці нам повірили. Особливо після того, як побачили реальний результат у вигляді оновленого дитсадка у Лиманах.

- Написання і реалізація проектів – це ваша фішка. Скільки вам уже вдалося їх втілити у життя?

- Чесно, не рахував. Багато. Ми сьогодні розвиваємо соціальну сферу, залучаємо гранти, розбудовуємо інфраструктуру нашої ОТГ.

Зокрема, у селі Галицинове створено Молодіжний ресурсний центр на базі бібліотеки за 860 тис. грн, у селі Прибузьке відкрито першу з 5 філій Центру освіти дорослих за напрямком «ландшафтний дизайн». Вже 40 чоловік пройшло там навчання, зараз будемо набирати нову групу, вже з інших сіл.

Ми також розробили програму зі спорту, імплементація якої зможе нам подарувати сучасний спорткомплекс.

Торік створили настільну сімейну гру на зразок відомої «монополії» – «МоноГалицинівщина», щоб краще пізнавати свою громаду. Виготовили її 200 екземплярів і розповсюдили у соціальних закладах, бібліотеках, установах нашої ОТГ.

Також реалізували проект «Громадська освіта молоді як інструмент сталого розвитку Галицинівської ОТГ», розробили Стратегію розвитку сільської ради на 2018-2026 роки та інші.

У планах на 2019 рік – створення двох філій Центрів освіти дорослих у селах Лупареве й Українка, впровадження цілої низки освітніх програм для молоді та для дорослих. А ще розробляємо “Програму Молодь Галицинівщини” на 2019 – 2020 роки, яка запустить конкурс проектів серед молодих людей.

Хочемо також придбати три санітарні автомобілі, щоб у кожному селі був свій, причому – за власні кошти, бо інших нам не дають. А ще модернізувати приміщення амбулаторій та закупити обладнання.

- Справитесь з таким обсягом роботи?

- Авжеж. Досвід є, бажання є, підтримка голови ОТГ та депутатів – є. Отож працюватимемо.

- Як так сталося, що ви з громадської організації пішли працювати в ОТГ, ще й заступником?

- Коли утворилася наша ОТГ, я пішов до голови Івана Назара знайомитися. Розповів йому про свої проекти, плани, він мене зрозумів й одразу почав підтримувати. Спочатку я працював на громадських засадах, бо закінчував аспірантуру. А тоді мене призначили заступником ОТГ з соціальних питань, молоді, спорту та культури. Хоча, якщо відверто, мені кортіло займатися економікою. Але потрібно було працювати, тож я взявся робити кадрові перестановки, вибудовувати певну політику. Мені це вдалося.

У нас створено відділ освіти, культури, молоді й спорту, є методичний кабінет, забрали на свій баланс соціальну сферу та об’єкти безпеки. Зараз займаємося медициною. На території ОТГ діє 5 амбулаторій, де працює 6 лікарів на 9 тисяч населення. За реформою медицини нам не вистачає пацієнтів для лікарів. А в сусідній Шевченківській ОТГ, навпаки, лікарів бракує. Тому сьогодні для нас актуальна тема – укладання міжмуніципального договору у сфері медицини між Галицинівською та Шевченківською ОТГ. За підтримки експертів Миколаївського ЦРМС ми провели координаційну зустріч з сусідами щодо перспектив співпраці, обговорили всі «плюси» та «мінуси», зважили всі «за» та «проти», так би мовити – «розібралися в темі». Перший крок завжди складний, але ми його зробили. Нині активно працюємо над укладанням договору! Люди заслуговують отримувати якісні послуги, а лікарі – гідну заробітну плату! Отож зараз ми виходимо на новий рівень – міжмуніципальне співробітництво з питань медичного обслуговування. Будемо співпрацювати у питаннях оснащення амбулаторій, матеріально-технічного забезпечення тощо.

- Чому ви залишаєтеся працювати в селі, попри можливості вийти на обласний чи навіть на державний рівень?

- Коли ти працюєш і бачиш віддачу людей, їхню підтримку, це тебе неймовірно стимулює і надихає, ти ловиш кайф від своєї роботи. Це головна мотивація. Свого часу хотів до Києва переїхати, де багато хто з моїх колег, друзів університетських працюють на різних посадах. Але згодом я зрозумів, що потенціал Миколаївщини – дуже великий, тут є що робити, і залишився.

-  Вас упізнають на вулиці місцеві жителі, дякують?

- Упізнають – так, але дякують рідко. По-перше, люди вже звикли, що ми працюємо, а по-друге, я не прихильник того, щоб за роботу, за яку ти отримуєш зарплату, тобі дякували. Треба відходити від цієї радянщини, коли за будь-яку послугу люди скидали капелюха перед представниками влади.

- Вам не прикро, що можете заробляти більше, а працюєте на звичайну зарплату сільського чиновника?

- Так, зарплата невелика. Але я залишаюся тут, бо мені подобається. Мій шеф, голова громади, дав мені повну волю і відповідальність за ті питання, які я курую. І я не можу підвести його й громаду.

- Плануєте балотуватися на голову ОТГ наступного року?

- Ні, не буду. Відверто кажучи, мені вже таки тісно в межах громади, я хочу працювати на рівні області, відчуваю, що можу зробити більше. Для мене ОТГ – це дитина, яка росте і розвивається. Я люблю конкуренцію, хочу її відчувати й перемагати. Вважаю, що треба ризикувати і робити щось навіть тоді, коли ти ще не впевнений. Зроби погано, але зроби. Це досвід. Не треба боятися. Тільки так можна чогось досягти.

- Ви відчуваєте підтримку з боку місцевої влади у своїх починаннях?

- У цьому якраз і проблема. Ми стараємося бути публічними, відкритими, працювати для людей. Але обласна влада нас мало підтримує, насамперед – у матеріальному плані. Вважається, що наша ОТГ досить спроможна, щоб самій вирішувати свої питання. Скажімо, коли подаємо заявки на участь у місцевих проектах, то ми їх чомусь не виграємо, хоч вони набагато якісніші, ніж в інших. Політика така, щоб підтримувати слабших. Але я вважаю, що це не правильно. Потрібна чесна мотивація – хто краще працює, той більше має. У цьому сенс. Популізм я не підтримую. Ми повинні бути реалістами.

- У чому вбачаєте свою місію на найближчий час?

- Маю передавати свій досвід. Це важливо. Їхати з Миколаївщини наразі не збираюся. Тут ще багато роботи. В душі я проектний менеджер, хоча була мрія зайнятися вирощуванням лаванди на професійному рівні. Адже моя освіта це дозволяє. Але зараз немає часу на це. У найближчі роки міняти сферу діяльності наміру не маю.