Чи не єдиний в Україні штатний радник міського голови з питань безбар’єрності Іван Космина працює у місті Чортків Тернопільської області. На кошти, вкладені у доступність установ та підприємств громади, Іван, а разом із ним і міський голова Чорткова Володимир Шматько, дивляться як на інвестиції, що з часом обов’язково принесуть дивіденди їхнім власникам.

Автор: Дмитро Синяк

---

Статті про таких людей зазвичай починають словами: «Трагічний випадок поділив його життя на до і після...» або «Здавалося б, той роковий день перекреслив його долю…» Штатний радник Чортківського міського голови з питань безбар’єрності Іван Космина, який пересувається за допомогою колісного крісла вже понад чотирнадцять років, проти таких формулювань. Іван намагається переконати всіх, з ким стикається, що особи з інвалідністю – абсолютно такі ж, як усі інші. А щоб вони ще й почувалися, як усі інші, для них потрібно створити безбар’єрне середовище. Цю думку Івана Космини цілком поділяє Чортківський міський голова Володимир Шматько, який два місяці тому запропонував йому посаду у штаті міської ради. Цілком можливо, що Іван Космина – єдиний штатний спеціаліст місцевої ради з питань безбар’єрності у цілій Україні.

 

Радник міського голови з питань безбар’єрності Іван Космина

 

Депутат, автор трьох книг, мандрівник

 

Хоча той невдалий стрибок до ставка, внаслідок якого 22-річний хлопець зламав шию, справді назавжди змінив його долю, Іван Космина наголошує, що не вважає цю подію фатальною. Бо згодом у його житті було ще багато цікавого, надзвичайного і прекрасного. Наприклад, підкорення Карпат влітку позаминулого року у колясці дідового мотоцикла разом із друзями-байкерами. А ще – знайомства з багатьма чудовими людьми, політична боротьба та написання книжок. Все це при тому, що тіло Івана паралізоване на 85%: він може лише частково користуватися правою рукою. У 2010 році лікарі Київської лікарні швидкої допомоги  сказали Івановій мамі, що її син буде «рослиною, яка все життя проведе на ліжку у чотирьох стінах». Але він зумів спростувати це твердження.

«Здавалося б, що мрії про подорожі закінчуються там, де закінчується контроль над власним тілом. Але це лише здається. Мій шлях до мрії ніколи не був легким, проте саме віра в те, що я роблю, і підтримка друзів завжди були моїм двигуном»

Це Іван Космина написав нещодавно  на своїй сторінці у Facebook, над посиланням на п’яту частину свого відеощоденника «Шлях до мрії». У ньому він, власне, розповідає про свої мотомандрівки Карпатами. Крім цього відеощоденника, Іван Космина написав дві книги: автобіографічну «Світло в кінці туннелю» та художню «Живи!»

У 2015-му році, відчувши, що втілення заходів із безбар’єрності має бути сенсом його життя, чоловік успішно балотувався до Гусятинської селищної ради. До сесійної зали, яка знаходилася на третьому поверсі, Івана заносили на руках інші депутати та працівники муніципалітету. Однак він зовсім не радів цьому, адже щоразу змушений був гостріше відчувати свою обмеженість у рухах. Тому першою його депутатською ініціативою було забезпечення доступу до сесійної зали особам з інвалідністю. Проте колеги Космини поставилися до його ініціативи прохолодно, і вона так і не набрала потрібної кількості голосів. Іван не здався і подав до суду, й той зобов’язав Гусятинську селищну раду виконати вимогу позивача. Однак вона досі цього не зробила, а механізмів, які могли б її до цього змусити, немає.

Побачивши марність своїх зусиль, Іван Космина розчарувався у політиці й відмовився брати участь у місцевих виборах 2020 року. Він поринув у творчість, і намагався не згадувати про п’ять років марної, як здавалося йому, боротьби. Те, що вони такими не були, довів раптовий дзвінок голови Чортківської громади наприкінці вересня цього року.

 

Іван Космина напередодні чергового виїзду у гори на мотоциклі

 

 Члени байкерської родини Івана Космини

 

Іван Космина з друзями у Яремчі

 

На березі Тернопільського ставу

 

Іван Космина на полонині Стерешора у Карпатах

 

Іван Космина з друзями-байкерами, які разом із ним підкорили Карпати

 

Іван Космина став головним героєм документального фільму, який вийшов на Суспільному телебаченні

 

«Обкладинка» третьої частини відеощоденника «Шлях до мрії»

 

Обкладинка художньої книги Івана Космини «Живи!»

 

Просте байкерське щастя

 

Важлива посада

 

- Володимир Шматько попросив мене про зустріч і сказав, що готовий прислати по мене спеціальний автомобіль, який може перевозити людей на колісних кріслах, – згадує Іван Космина. – Сам факт наявності такої машини (згодом я дізнався, що соціальне таксі у Чорткові працює з 2019 року) вже багато про що свідчив. Я тоді жив у рідному селі поруч з Гусятином, й аби кудись поїхати, мені доводилося звертатися до друзів, таксистів, підприємців та монахів з найближчого монастиря, у яких були машини. Тож я був приємно здивований пропозицією міського голови, хоча й гадки не мав, що він хоче мені сказати.

Коли Володимир Шматько запропонував Іванові штатну посаду свого радника з питань безбар’єрності, той не повірив своїм вухам. Адже він не може навіть підпису на папері поставити.

- Це не буде проблемою, – запевнив його Володимир Шматько. – Ми вже проконсультувалися щодо цього з юристами. Головне покажіть результат своєї праці, а формальності ми владнаємо.

Міський голова одразу ж поставив Іванові першу задачу: промоніторити місто на предмет доступності для маломобільних груп населення. Вочевидь, бажаючи випробувати свого майбутнього радника, Володимир Шматько запропонував йому прогулятися разом по центру Чорткова. Іван Космина вказав на кілька проблем, наприклад, на неправильне пониження бордюрів у кількох місцях: людина на колісному візку так чи інак не могла їх подолати. Коли за два дні Іван Космина приїхав до Чорткова – вже на роботу, то був вражений, побачивши комунальників, які переробляли бордюри, що на них він вказав. «Якщо так піде й далі, громаду й справді можна буде істотно змінити», з радістю подумав Іван Космина.

Істотним бонусом до штатної посади стало житло: радник міського голови отримав квартиру на першому поверсі соціально-житлового комплексу «Чортків єднає», перебудованому зі старого гуртожитка. Різноманітні структури Євросоюзу та ООН виділили на це близько 2 млн євро. Комплекс було урочисто відкрито у червні цього року, у ньому 44 квартири. У п’ятьох з них проживають люди, які пересуваються на колісних кріслах.

- Мій головний принцип – не робити нічого для людей без людей, – пояснює своє рішення взяти Івана на роботу Володимир Шматько. – Якщо ми хочемо зробити нашу громаду безбар’єрною, доступною для осіб з інвалідністю, то ця робота обов’язково має відбуватися із залученням таких осіб. Наприклад, відділ ветеранської політики Чортківської міської ради очолює ветеран Олег Постоловський, і так, як виконує свою роботу він, її не зробить ніхто інший. Я знав Івана Космину ще відтоді, як він був депутатом Гусятинської селищної ради, і вважаю, що він ідеально підходить для виконання надзвичайно важливої роботи з перетворення громади на безбар’єрну. Адже з фронту вже повертаються хлопці та дівчата з інвалідністю. Не можна допустити, щоб вони почувалися непотрібними, самотніми та обмеженими в усьому.

Крім цього, на переконання Володимира Шматька, Іван Космина вже самою своєю присутністю сприяє формуванню у місцевих жителів так званої культури безбар’єрності. Йдеться на тільки про умовний пандус на вході до якогось під’їзду, йдеться також про вільний доступ людей з інвалідністю до освіти, спорту, бізнесу тощо. А головною складовою цієї культури має бути зміна ставлення інших людей до осіб з інвалідністю. Як це виглядає не практиці, Володимир Шматько не раз бачив під час свої численних подорожей по Євросоюзу – часто за кермом фури з черговим гуманітарним вантажем.

- У Євросоюзі людей з інвалідністю сприймають абсолютно спокійно, тому ніхто особливо не боїться за потреби сісти у колісне крісло, – говорить Чортківський міський голова. – Також ніхто не тицькає пальцем у того, хто пересувається на колісному кріслі чи ходить з допомогою милиць, ніхто не каже, що цих людей «покарав Бог». Адже зазвичай люди з інвалідністю живуть таким ж повноцінним життям, як і ті, хто інвалідності не має.

 

Іван Космина та Володимир Шматько коло Чортківської міської ради

 

Володимир Шматько вручає ключі від помешкання у житловому комплексі «Чортків єднає», де тепер мешкає Іван Космина, молодшому сержанту 23-ї окремої механізованої бригади Євгенові Лабуренку, який отримав поранення на Запорізькому напрямку. Червень 2024 року

 

Робота з бізнесом

 

Ще одною причиною взяти Івана Космину на роботу, було давнє бажання Володимира Шматька схилити приватний бізнес до втілення заходів з безбар’єрності на підприємствах громади. І тут його розрахунок цілком виправдав себе. Адже Іван Космина дивиться на безбар’єрність місцевої інфраструктури дуже широко. За його словами, до маломобільних груп населення, що потребують спеціальної місцевої інфраструктури, відносяться не тільки особи з інвалідністю, але також діти, літні люди, хворі й навіть жінки на підборах. Це не менше половини будь-якої громади! А коли так, витрати на переробку інфраструктури можна розглядати не як соціальну послугу, а як інвестиції, що з часом принесуть дивіденди їхнім власникам. Саме так Іван починає свої розмови з підприємцями, зустрічі з якими входять до його службових обов’язків.

- От ви уявіть сім’ю: чоловік, дружина, маленька дитина у візочку, та ще й дитина на самокаті поруч із ними, – говорить Іван Космина. – Куди вони підуть: до того супермаркету, де немає пандусу і де двері занадто вузькі, щоб проїхати через них із дитячим візочком, чи до того, де все це є? Риторичне питання, правда ж? Отже, перший супермаркет втратить прибутки, і ці втрати будуть чималими, якщо взяти до уваги кількість членів усіх маломобільних груп.

Коли ці слова звучать з вуст особи, яка веде активний спосіб життя, не зважаючи на майже повний параліч, вони набувають особливої сили. Підприємці не можуть заперечувати.

- Зрештою, я хочу, щоб усі зрозуміли: інвалідність стосується кожного, – веде далі Іван Космина. – Тобто пандус потрібен не лише мені особисто і не міському голові, він потрібен і власнику приміщення, який колись теж зістариться і, можливо, не зможе пересуватися так, як раніше. Великий бізнес, до речі, давно зрозумів важливість безбар'єрності, тому багато заправок, готелів, великих торгівельних мереж вже адаптували свої приміщення для осіб з інвалідністю. Так треба робити й іншим підприємцям, аби йти у ногу з часом і залишатися конкурентоспроможними.

Аргументи діють: у Чорткові вже з’явилося кілька пандусів в магазинах, а двірні отвори розширили до 90 см – ширини інвалідного візка. Дехто з підприємців замислюється і над глобальною перебудовою своїх приміщень, аби зробити їх доступними для людей з інвалідністю.

Івана Космину надзвичайно надихає такий успіх. Він також приємно здивований розумінням проблеми безбар’єрності з боку депутатського корпусу Чортківської міської ради. Зокрема, під час недавнього обговорення бюджету громади депутати без зволікань проголосували за виділення коштів на облаштування безбар'єрності державного стоматологічного кабінету, у якому, зокрема, будуть безкоштовно лікуватися учасники нинішньої війни.

А загалом на забезпечення доступності медичних закладів тільки міста Чорткова до місцевого бюджету наступного року заклали близько 1 млн грн. Це при тому, що головний медичний заклад громади – Чортківська міська лікарня, на думку Івана Космини, майже ідеальний: у ньому всюди є і належні пандуси, і спеціальні ліфти для осіб з інвалідністю, і поручні на стінах, і спеціалізовані вбиральні.

Іван, щоправда, таки підкоригував кілька моментів, зокрема, порадив, де краще опустити дзеркала, щоб у них можна було дивитися з колісного крісла, де треба забрати тумби з-під умивальників, щоб до них можна було під’їжджати на візках тощо. За Івановими рекомендаціями також обрали крісло для душу реабілітаційного відділення, продублювали деякі оголошення шрифтом Брайля, а на першу і останню сходинку лікарняних сходів нанесли смуги жовтої фарби, аби ті, хто погано бачать, не ризикували б заблукати чи впасти.

 

Під час моніторингу Чортківської міської лікарні

 

Під час виступу перед місцевими жителями Чорткова

 

Безбар’єрність як запорука успіху громади

 

Іван Космина каже, що сума, яку Чортківська громада щороку інвестує у безбар’єрність, є набагато більшою, ніж 1 млн грн на рік. Адже цією справою у тій чи іншій мірі займаються практично всі відділи міської ради і всі комунальні структури. При муніципалітеті також створено раду з питань безбар’єрності, до якої входять головний архітектор та начальники багатьох відділів. І це правильно, бо несе дає громаді багато переваг.

- Безбар’єрність є вигідною як для конкретної громади, так і для країни в цілому, – переконаний радник міського голови. – Ті громади, які облаштують свої населені пункти так, щоб вони були максимально доступними для осіб з інвалідністю, у майбутньому перемагатимуть у конкурентній боротьбі з іншими громадами – за людей. Тобто люди з інвалідністю будуть перебиратися саме до таких громад. Там вони не будуть сидіти у чотирьох стінах на жебрацьку пенсію, а зможуть повноцінно працювати, заробляти гроші, сплачувати податки, купувати ті чи інші товари, ходити до кафе, театру і почуватимуться повноцінними.

На переконання Івана Космини, оскільки внаслідок реформи місцевого самоврядування за принципом децентралізації багато повноважень передали на місця, тепер все залежить саме від органів місцевого самоврядування. Якщо вони впроваджуватимуть безбар'єрність, їхні громади у майбутньому будуть успішнішими, ніж інші.

Ще одною перемогою Івана стало успішне лобіювання ідеї виділення не менше 3% бюджету громади на заходи із забезпечення безбар’єрності. Враховуючи, що бюджет Чортківської громади на наступний рік становить 347 млн грн, з яких 220 млн грн – власні надходження, йдеться про доволі велику суму.

Зрештою, багато що вже зроблено, зокрема, комунальний транспорт Чорткова вже давно є безбар’єрним: автобусні зупинки трошки підняті, а міські комунальні автобуси, подекуди отримані у подарунок від європейських партнерів, обладнано відкидними пандусами. Тобто коли на зупинці перебуває людина у колісному кріслі чи з ходунками, водій автобусу зобов’язаний вийти, відкинути пандус і допомогти цій людині заїхати до салону. Для цього чортківські водії проходять спеціальне навчання.

Якість цього навчання теж перевіряє Іван Космина. Він також вніс до міських автобусів кілька вдосконалень, які стосуються людей, котрі погано чують і бачать: зокрема запровадив звукові сигнали зупинок і мнемосхеми з табличками Брайля.

А ще Іван Космина підготував та надіслав від імені Чортківської міської ради кілька листів до місцевих перевізників, у яких попросив тих забезпечити таку ж безбар’єрність на інших комунальних маршрутах. Він переконаний, що рано чи пізно перевізники пристануть на його вимогу.

- Безбар’єрність – це вибір Чорткова, який хоче відповідати вимогам сьогодення, тому вона не має альтернатив, – веде далі Іван Космина. – Інша річ, що для того, аби зрозуміти це, потрібен час. Я би дуже хотів, щоб Чортків став прикладом для інших місцевих рад, адже активних людей з тими чи іншими серйозними порушеннями здоров’я, дуже багато. Треба просто дати їм можливість проявити себе і використати свій потенціал.  

Присутність штатного радника з питань безбар’єрності також позитивно впливає на міжнародну співпрацю громади. Адже гості з європейських міст-побратимів, які часто приїжджають до Чорткова, завжди схвально реагують на те, що громада серйозно займається проблемами осіб з інвалідністю. Ця схвальна реакція згодом втілюється у цілком реальні спільні проєкти.

 

Іван Космина перевіряє безбар’єрність комунальних автобусів

 

Іван Космина під час участі у форумі «Права людини людей з інвалідністю в Україні», який проходив у Львові на початку жовтня цього року

 

Про інвалідність, що не є наслідком «гріха»

 

Окремим напрямком Іванової роботи є зміна ставлення мешканців громади до осіб з інвалідністю.

- Ніхто, і насамперед священики, не має права казати, що хтось отримав інвалідність через гріхи – власні чи батьків, – каже Іван Космина. – Це – маячня, у Біблії нічого подібного немає! Також люди повинні виключити слово інвалід з власного переліку лайливих слів. Знаєте, як кажуть: «У мене в офісі працюють самі інваліди», маючи на увазі, що працівники не можуть нормально виконувати свою роботу? Але до чого тут інваліди? Хіба усі вони погано працюють? А буває, що коли хтось випадково випустить щось з рук, то на його адресу несеться: «Ти що, інвалід?» Тут інвалідність теж ні до чого! Так само, як ні до чого люди із синдромом Дауна в образливій фразі: «Ти що, даун?» Люди глибоко ображають цих людей, навіть не замислюючись над цим. Треба ламати ці стереотипи!

На переконання Івана Космини, людей на колісних кріслах не можна зневажливо називати «колясочниками». Не можна також казати: інвалід, сліпий чи глухий. Натомість треба говорити: особа з інвалідністю, особа з порушеннями слуху чи зору. За такого формулювання обмеження людини є чимось окремим від її особистості й на передній план виходить саме людина. Її обмеження – вторинне. Це важливо насамперед для самосприйняття цих людей. Вони мають працювати, мають бути ефективними для своєї громади і країни, займатися спортом, жити особистим життям. А для цього їм треба відчувати, що вони такі, як усі.

Іван переконаний, що коли у Чортківській громаді й далі все піде як зараз, за 5 років вона докорінно зміниться, й місцеві мешканці будуть приємно здивовані.

- Часто між датою народження та смерті людини є лишень тире і нічого більше, – каже він. – Я ж хочу залишити по собі щось важливіше. Якби мені вдалося зробити Чортківську громаду безбар’єрною в усіх відношеннях, я вважав би, що прожив життя не марно. Саме такої реалізації я прагну. Саме це дає мені натхнення жити і перемагати.

 

P.S. Заслуги Івана Космини зауважили на обласному рівні: днями він став переможцем телепремії «Гордість Тернопілля» у номінації «Громадський діяч року». За нього проголосували за допомогою СМС та онлайн найбільша кількість українців.

«Найважливішим у цій перемозі для мене було те, що я отримав можливість привернути увагу до проблеми безбар’єрності, виступивши перед сотнями людей», - прокоментував це Іван Космина «Децентралізації».

 

На переконання Івана Космини, безбар’єрність є запорукою успіху будь-якої громади

 

Співачка Надія Дорофеєва та Іван Космина. Ось що він написав під цим фото у своєму Instagram: «Я попросив Надю, яку зустрів у кулуарах концертного залу, де проходила церемонія нагородження, зробити спільне фото, аби люди з порушеннями опорно-рухового апарату зрозуміли: інвалідність – це не кінець життя. Для мене ця зустріч – результат багаторічної праці. Щоб вільно поспілкуватися з відомою співачкою, мені знадобилося 14,5 років. Я сподіваюсь, що це фото надихне інших і допоможе показати, що можливості є завжди. Не важливо, як повільно ти рухаєшся, головне – рухатися вперед»