(…) – Не можу оминути й теми децентралізації – ще однієї реформи. Нині все більше повноважень отримує місцеве самоврядування. Ніби й добре, але… Фактично виконавча вертикаль втрачає вплив, а часом і контакт із кожним селом, бо тамтешній сільський голова – місцевий князьок. Як у вас із комунікаціями з місцевим самоврядуванням? Чуєте один одного? 

– В принципі, як голова районної адміністрації, розумію, свідомий того, що реформа децентралізації –  це коли від мене забирають певні повноваження. Але вважаю, що ця реформа, яку зініціював Президент України Петро Олексійович і підтримує активно уряд, дуже шикарна реформа. Чого? Поясню. От, наприклад, я на сьогодні, з однієї сторони є розпорядником коштів: керую відділами освіти, культури, з іншої – в мене контролюючі функції, бо згідно Конституції України голова адміністрації районної чи обласної на певній території відповідає за додержання законів, виконання підзаконних актів, рішень уряду. Тобто я і керую, і сам себе контролюю. Нелогічно. І тому правильно Президент сказав, що так не може бути. І ми готові оці повноваження розпоряджання коштами, як розвивати райони, територію і так далі віддати, і віддати тим, кого на місці оберуть люди, народ, кому найбільше довіряють. Але контролюючі функції категорично не можна віддавати, а тим більше на місцеве самоврядування. Тому реформа так і передбачає. Але чи це буде префектура, про що говориться, чи щось інше… Це вже буде інше питання.

Держава повинна мати впливи контролюючи. І це правильно, тому концепція реформи ідеальна. Говорю, як науковець. Чудово, але друге питання виникає. Звикли люди, якби не було, з усіма проблемами йти в адміністрацію.

Багато читав про децентралізацію. Ще два роки тому спеціально поїхав в Польщу подивився, як там по факту, що там діється, як вони проходили всі ці етапи, як в інших країнах Європейських проходили всі ці етапи. І коли подивитися, зрозумів, що об’єднана громада, яка немає хоча б з 20 тисяч жителів, в якій би це зоні не було: чи це буде Поліська зона, чи це буде лісостеп, чи будь де, але якщо немає 20 тисяч жителів, то ця громада буде безперспективна. Дехто мені каже, чому так? Все дуже просто: спроможність громади не вимірюється лише фінансовими можливостями. Фінансово, може, громада буде і спроможна, але ж не завжди питання лише фінансові. Такий момент, про який майже ніхто ніколи не говорить. Наприклад, громада, якщо вона спроможна, то вона повинна дбати про дітей, вона повинна мати музичну школу, спортивну школу, центр творчості. Але ми добре розуміємо, якщо в громаді є дві тисячі жителів, там музичної школи повноцінної не буде. Там не буде спортшколи повноцінної. Мені дехто каже: цій громаді ніхто не забороняє укласти угоду із кимось. Так, ніхто не забороняє, але одна справа, коли ми сьогодні в районі самі визначаємо, що в нас є музична школа, в якій є 250 дітей і для них – усі класи музичних інструментів. Оце означає, що ми – громада, ми -спроможні. Уявляєте, що ми будемо укладати угоду з кимось? Є дитинка, яка хоче займатися скрипкою. Ми неспроможні такий клас запровадити.  Поряд з нами – ще одна неспроможна громада, а у них скрипкою немає кому займатися. Давайте в Луцьк будемо їздити чи в Ковель, чи куди будемо звертатись? Ось в такій ситуації, навіть, по цій дрібній низці, громада неспроможна.

Припустимо, по Прилісному, коли створилася громада і голова громади сказав: «Значить так, ми своїх дітей будемо самі підтримувати, в нас буде і спортшкола, і музична». Ми – тільки за, але ви врахуйте, що в районі є спортивна секція в спортивній школі, де дівчатка займаються футболом. Вони об’їздили всю Україну, дехто був у Європі. Бо  там  база спеціальна: є тренер, є зал спортивний, який відповідає стандартам. У Прилісному такого залу немає. «Ми придумаємо». Та не придумаєте! Ваші дівчатка все рівно будуть їхати до нас, але добре що на сьогодні є ще район і що ми можемо утримувати таку спортивну школу. Якщо громада Маневицька буде невеличка, то вона таку спортивну школу не потягне, а надіятись, що завтра всі громади попідписують угоду на оцю одну секцію спортивну, де дівчатка будуть займатись футболом – це ризик. А може зможуть, а може й не зможуть, а може підпишуть, а може й не підпишуть. Тому коли говоримо про спроможність потрібно враховувати всі фактори, що тільки є на території тої самої громади, яка могла би  бути сформована. Але про цей момент дуже мало хто говорить.

В нас всі говорять про гроші. От давайте ми зараз створимо громаду, вона накрутить мільйони, а що там вже буде, то буде далі. Ні, ми повинні зараз про ці нюанси говорити, враховувати. От якщо  громада повноцінна, оці структури, які я називаю – територіальний центр, центр соціального обслуговування населення – це все має бути в громаді.

І ще одне, що побачив – найменший апарат управління  в об’єднаній громаді буде не менш, як 30 працівників. Суто апарату управління. Це  найменше. Але ж має бути ще й заміщення. Наприклад, бухгалтера у разі чого слід заміщати. Хто? Люди іноді хворіють, ідуть у відпуску. І відразу апарат зростає від 30 до 50 осіб. Тому коли створяться громади, як заманеться, а не за чіткими розрахунками…

Тому моя позиція є незмінною. У Маневицькому районі має бути 2 ОТГ – Маневицька і Колківська. Якщо вже на сьогодні створено Приліснинську ОТГ, то означає, що має бути 2 спроможних і додатково Приліснинська ОТГ.

– То чиновників за Вашими прогнозами буде ще більше?

– Так, в 2 рази, а то й навіть більше. Чим дрібніші громади, тим більша кількість чиновників. От створили в Зимному, в Устилузі ще десь громади і там немає такого апарату управління. Так, зараз немає, але давайте говорити про інше: кожна громада попідписувала угоди про співпрацю з районними адміністраціями. Тобто сьогодні попідписували. Добре, а завтра – 100% району це громада. З ким будуть угоди підписувати? Угод не буде, а це означає, що треба буде мати власних фахівців. Тому, виходячи з цього, моє переконання, що нам потрібно було б ввести обмеження. І тут, напевне, принцип добровільності не був би доречний. Я особисто – за децентралізацію, за формування спроможних громад. Повну версію читати ТУТ