Шквал масових акцій протесту проти госпітальних округів на Вінниччині змусив чиновників відмовитися від бездумного нищення того, що ще працює.

 Головний лікар Вінницького обласного центру здоров'я Тамара Васильчук переконана: зміни потрібні. Але виважені і помірковані. Про це бесідуємо з нею.

 – Ми справді підійшли в медицині до революційної ситуації, коли «верхи не хочуть, а низи не можуть жити по-старому»? Наскільки виправданим є проведення реформи медицини саме тепер?

 – Треба визнати, медики України працюють у тій системі, яка була створена при Союзі. Вона була досконалою на той період, але сьогодні це пережиток минулого. Застаріла матеріально-технічна база, низький рівень заробітної плати, відсутність мотивації лікарів, довіри до них та відповідальності всередині самої системи – ось така наша медицина. Піраміда медичного обслуговування «поставлена з ніг на голову», коли об'єми спеціалізованої допомоги перевищують об'єми первинної.

Як наслідок, маємо високі показники загальної смертності і смертності від окремих причин, які перевищують показники для країн Євросоюзу у 2 рази. Надзвичайно високі показники смертності населення в працездатному віці, різке вираження феномена чоловічої «надсмертності», коли смертність чоловіків у середній віковій групі майже у 4 рази перевищує смертність жінок аналогічного віку.

Тривалість здорових років життя в Україні становить 51,3 року, в Європейському Союзі – 61,6. Середня тривалість життя – від 71,25 до 80,5 відповідно. Ось чому серед положень Угоди про асоціацію, яку Україна підписала з Європейським Союзом, 17 нормативно-правових актів стосуються сфери охорони здоров’я.

 – Як же буде відбуватися реформування?

 – Варіант змін, який сьогодні пропонується Міністерством охорони здоров’я, знайомий багатьом країнам світу. Реформування медичної галузі включає три напрямки: перший – перепрофілювання закладів охорони здоров’я, другий – зміна системи фінансування охорони здоров’я, третій – вдосконалення контролю якості медичних послуг. Світовий досвід свідчить, що розвиток первинної допомоги на засадах сімейної медицини є найефективнішим засобом раціонального використання коштів та підвищення результативності роботи усієї галузі охорони здоров’я. Право вибору лікаря уже сьогодні дає можливість відтіснити з ринку медичних послуг непрофесійних фахівців, а пацієнту – отримати більш кваліфіковану допомогу.

Звичайно, ми всі хочемо цих результатів вже сьогодні. Проте не існує швидкодіючого механізму впливу на показник середньої тривалості життя. За визначенням експертів ВООЗ, довгостроковий результат можливий тільки для наступного покоління (мінімум через 60 років), короткоочікуваний результат – не менше ніж через 10 років.

 – На вторинному рівні до кінця 2017 року передбачається створення госпітальних округів. Вінниччину розділили на три округи. Власне, це й змусило людей піднятися проти реформи.

 – Є чітке роз'яснення МОЗ: госпітальний округ – це функціональне об’єднання закладів охорони здоров’я, розміщених на відповідній території, яке забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги населенню такої території. До складу госпітального округу повинно входити не менше однієї багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування першого та/або другого рівня й інші заклади охорони здоров’я. Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування (ЛІЛ) 1-го  рівня має обслуговувати не менше 120 тис. осіб, 2-го рівня – не менше 200 тис. осіб. Межі  та склад госпітальних округів повинні визначатись таким чином, щоб жителі, які в них проживають, мали доступ до вторинної медичної допомоги у межах свого госпітального округу. Адміністративним  центром госпітального округу визначається населений пункт, як правило, місто з населенням понад 40 тис. осіб, в якому розміщена багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування другого рівня. Зона  обслуговування госпітального округу визначається своєчасністю доїзду до багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування, що не повинен перевищувати  60 хвилин та бути еквівалентна радіусу зони обслуговування 60 км. Є можливість перепрофілювання лікарень у заклади реабілітаційного лікування, створення хоспісних підрозділів для населення своєї території. Зуміють громади швидко домовитись між собою – буде результат. Тут, як кажуть, «хто раніше встав, той і вибирав».

 – А якщо Вінниччина — проти таких змін?

 – 18 областей подали свої проекти до МОЗ України, 13 з них направлені на погодження в центральні органи виконавчої влади, після чого їх має затвердити уряд. Залишаючись у старорежимному варіанті медичного обслуговування, ми фіксуємо ту якість медичної послуги, якою нині незадоволені і медики, і населення. Окрім цього, нинішній варіант прирікає вінничан залишитись без майбутнього медичного страхування, котре планується запроваджувати вже з січня наступного року. Тоді з лікарнями працюватиме Державний фонд медичного страхування, котрий виділятиме госпітальним округам кошти за надані медичні послуги. Якщо ж госпітальних округів не буде — лікарні фінансуватимуться тільки за кошти місцевих бюджетів. Держава не може повністю фінансувати галузь охорони здоров’я, жодного бюджету для цього не вистачить. Тому про радянського типу медицину, що дотувалась із загальної казни, можна забути.

 – Чому ж серед тих областей, котрі вже пережили перший пілотний етап реформи медицини, тільки Вінниччина піднялася на акції протесту?

 – Люди обурюються, що центри госпітальних округів у Могилеві і Тульчині були обрані неправильно, бо багатьом треба їхати від обласного центру в глибинку чи навіть на кордон із іншою країною – Молдовою. Може, у цьому і є суть проблеми...

Хоча виступати «проти» намагалися в Миколаївській області та в деяких інших. Важко сказати, що зачепило людей за живе. Можливо, хтось вміло все організував. Як би там не було, такий резонанс прогнозований. Але будь-яку патологію потрібно або видаляти, або лікувати. Тому треба усім набратись терпіння і усвідомити, що від нас залежить, що ми побудуємо.