24 лютого 2024 жителька Закарпаття Ельвіра Лесишин прокинулася близько четвертої ночі, бо почалася повномасштабна війна Росії проти України. Попри те, що до кордону з ЄС було всього 5 кілометрів, жінка не вагаючись залишилася в країні — і вже вранці вирушила на роботу, бо розуміла, що саме там вона найпотрібніша.

У перші дні і місяці війни у Закарпатській обласній військовій адміністрації робота тривала цілодобово. На базі департаменту економічного та регіонального розвитку, де працювала пані Ельвіра, ОВА створила гуманітарний штаб, тож там було безліч завдань — зокрема, команда відповідала за те, щоб розмістити людей, які тисячами хлинули на захід країни, рятуючись від обстрілів.

«До нас телефонували з усієї України, щоб ми прийняли людей. Ми роздавали координати громад, а там в авральному режимі облаштовували садочки, гуртожитки і школи, де люди могли хоча б деякий час перебувати у комфортних умовах. Це були нескінченні потоки дзвінків! Я це згадую — і в мене мурашки по тілу», — пригадує Ельвіра Лесишин, начальниця управління регіонального розвитку департаменту економічного та регіонального розвитку Закарпатської ОВА.

 

Ельвіра Лесишин (третя в середині команди)

 

Закарпаття — одна із найменших областей в Україні, але їй довелося прийняти чи не найбільше охоплених розпачем і страхом людей. За неофіційною інформацією, область стала прихистком для понад 300 тисяч переселенців, а це — більше, ніж третина населення самого Закарпаття.

 

 

На таке навантаження не були розраховані ні комунальні служби, ні дороги, ні соціальні послуги. Втім, області вдалося впоратися — зокрема, завдяки міжнародним партнерам. Неля Петрус, в.о. голови Полянської сільської ради, розповідає про один із численних прикладів:

«Наша громада прийняла 20 тисяч переселенців — це на кілька тисяч більше, ніж самих жителів! Нам дуже допоміг Проєкт USAID «ГОВЕРЛА», який надав ноутбуки. Ми змогли додати у ЦНАП 6 робочих місць, тож наші ВПО змогли вчасно зареєструватися, взяти довідку і отримати допомогу від держави».

 

 

А вчителька Тетяна Потапова, яка вирвалася з окупації у Новій Каховці, що на Херсонщині, і нині живе у Довжанській громаді, змогла продовжувати навчання своїх учнів онлайн — попри відключення світла через російські удари по інфраструктурі:

«Це впливало як на комфорт повсякденного життя, так і на мої професійні обов'язки. Але після того, як громада у нашому притулку встановила потужний генератор від Проєкту, я можу працювати в будь-якій ситуації».

Нині область ще гостріше потребує джерел альтернативної енергії, готуючись до майбутньої важкої зими, а також мусить адаптовуватися і до нових економічних умов. Адже разом з людьми Закарпаття прийняло і найбільше релокованого бізнесу після Львівщини — 284 підприємства:

«Прийняти релокований бізнес — це також було завдання номер один. У перші місяці ми шукали старі заводи, ангари і земельні ділянки, аби розмістити нові підприємства. І якщо ці труднощі ми уже подали, то зараз стоять інші. До нас переїхали, наприклад, підприємства з машинобудування та металургії. Закарпаття вважається екологічно чистою територією, тож вони не були для нас притаманні. Але знаєте, що було найбільшим викликом? Ми зрозуміли, що є брак кваліфікованих кадрів, яких ми раніше не готували — ні заклади профтехосвіти, ні університети», — пригадує Ельвіра Лесишин.

 

 

Розуміючи нові реалії, те, що люди, як ніколи, є найбільшою цінністю та капіталом області, а задача Закарпаття — тримати економіку країни, посадовці всередині 2023 року взялися працювати над оновленою регіональною стратегією розвитку — разом з громадами, громадським сектором та експертами Проєкту USAID «ГОВЕРЛА».

У новому документі передусім передбачили фокус на освіту і перекваліфікацію дорослого населення, працевлаштування ВПО; навчання і грантову допомогу для бізнесу; створення ІТ-хабу для індустріальних парків; залучення інвестицій, розвиток експорту, розвиток крафтового і локального виробництва, створення якісних послуг для тих, хто живе у віддалених гірських громадах; розвиток для зеленого туризму, альтернативних джерел енергії, бізнес-середовищ у громадах тощо.

«До нас переїхав завод з Краматорська — міста на Донеччині, яке нині перебуває поруч з лінією фронту, тут виготовляють вітряні турбіни. Вони уже зараз створили індустріальний парк у Перечинській громаді. На Закарпатті уже зареєстровано 6 таких парків», — говорить пані Ельвіра.

 

 

Нині Закарпаття вважається найбезпечнішим регіоном в Україні, куди майже не долітають російські ракети. Будучи захистом для сотень тисяч людей, Закарпаття впевнено розвивається, крокуючи у європейське майбутнє, незважаючи ні на що.