Марк Буйс, мер міста Остерхаут у Південній Голландії, про війну в Україні, допомогу біженцям та гнучкість місцевого самоврядування.

 Автор: Дмитро Синяк

---

Остерхаут – невеличке містечко у нідерландській провінції Північний Брабант. У ньому 57 тис. жителів, приблизно стільки ж, скільки до війни жили у Борисполі чи Ірпені. Керує Остерхаутом бургомістр Марк Буйс. За голландськими законами, очільників міст строком на 6 років призначають король та міністр внутрішніх справ на основі подання міської ради. При цьому бургомістр не є одноосібним правителем: депутати місцевої ради за бажання можуть ініціювати його звільнення. Пана Марка цілком можна назвати професійним мером. До Остерхаута він керував ще одним голландським містом, а його загальний «мерський» стаж сягає 9 років. Роботу свою Марк Буйс обожнює: деколи він навіть сам працює на тяжкій муніципальній техніці, прибираючи міські вулиці чи виконуючи іншу роботу. Напад росії на Україну приголомшив його, як і більшість голландців, тому він охоче відгукнувся на прохання регіонального уряду прийняти українських біженців. Власне, з допомоги біженцям «Децентралізація» і почала з ним розмову.

 

«Українці – наші гості»

 

Ставлення простих голландців до українців вражає. Цілком незнайомі люди підкидали моїй дружині, яка теж зараз живе в Остерхауті, під двері конверти з грошима та присилали їй їжу. Таке ставлення до чужинців – виняток чи правило?

-  Голландці дуже гостинні, і ця якість у їхньому характері є надзвичайно важливою. Коли ми бачимо війну біля воріт Європи, ми відчуваємо її серцем. Ми думаємо: що було б, якби на Голландію напала інша країна? Тобто наш народ ставить себе на місце українців і тому хоче допомагати їм. Крім того, допомога іншим людям збільшує наші шанси допомогти самим собі, якщо раптом з Голландією трапиться якесь лихо. Якщо ми постійно не надаватимемо допомогу, то під час такого лиха можемо почуватися безсилими.

З початком війни, Міністерство розвитку громад та територій України організувало Міжнародний марафон місцевого самоврядування, в якому взяли участь представники органів місцевого самоврядування України та 35 країн світу. Тоді голова Асоціації мерів Нідерландів Маріанна Шуурманс сказала: «Моє серце з Україною. Всі мери Нідерландів об’єдналися, щоб забезпечити гідний прийом українським біженцям. По всій Голландії майорять українські прапори. Ми відкрили двері наших шкіл для українських дітей і робимо все можливе, щоб українці почувалися у нас, як удома». Мені здається, що Нідерланди вперше у своїй історії відкрили свою державу для інших. У чому причина такого безпрецедентного кроку?

 - Ні, ми вже робили так не раз. Наприклад, під час Першої світової війни Голландія була нейтральною, а сусідня Бельгія* опинилася у центрі запеклих боїв**. Тоді близько 1 мільйона бельгійських біженців втекли саме до Північного Брабанту. В інший час, після Угорської революції 1956 року, багато жителів Угорщини приїхали до Голландії, рятуючись від переслідувань. Отже, ми переживали подібні ситуації багато разів. І завжди намагалися зробити для людей, які шукали у нас порятунку, все, що від нас залежить. Ви можете побачити на наших вулицях багато арабських, африканських та азіатських чоловіків і жінок. Люди з цілого світу приїжджають сюди через війни, а також через кліматичні проблеми, які часто до цих війн і призводять. У нашому місті, зокрема, можна побачити сирійців, які приїхали до нас через війну, розпочату внаслідок диктаторської політики, а також внаслідок втручання російської армії, яка захистила цю диктатуру. Голландія – безпечна, перспективна країна. Це чудове місце для життя.

Але ж приїзд українців – це нові проблеми для вас.

- Зазвичай людина, яка приїжджає до Голландії на роботу, має зробити багато кроків, щоб залишитися жити тут, і це часто забирає багато часу. В українців немає часу, тому вони повинні отримати все якомога швидше. Нам було дуже важко трансформувати власну систему для цього, зробити так, щоб усі наші українські гості змогли повноцінно користуватися медичною допомогою, школами та усіма послугами. Ми попросили поліцію особливо піклуватися про цих людей, бо не хочемо, щоб з ними щось погане трапилося. Це наші гості! А сам я з початку війни віддаю українцям майже 30% свого робочого часу. Ми просто вважаємо своїм обов’язком допомагати тим, хто втратив свої домівки, прагнемо забезпечити для них нормальне життя без вибухів снарядів та ракет. Це головна причина, чому ми піклуємося про біженців. Ми допомагаємо їм якомога швидше встати на ноги і почати дбати про себе. Згодом вони мають самі вирішувати, хочуть вони залишитися в Голландії, чи поїхати деінде.

 

У мерії живуть 64 українця, у лікарні - 88

 

Яким був для вас перший день цієї війни?

– Того ранку я включив телевізійні новини. Поруч зі мною був мій дванадцятирічний син.  Ми чули жахливий шум від двигунів танків і літаків, ми бачили бомбардування мирних міст та багато жахливих речей. Війна не для дітей, подумав я тоді, і уявив, як зараз українські діти просять своїх мам і татусів захистити їх, але ті не можуть цього зробити. Я вирішив, що маю негайно діяти. На щастя, під час «коронавірусної кризи», Остерхаут разом з іншими муніципалітетами об'єдналися у так званий регіон безпеки, і наші співробітники з кризового управління навчилися дуже добре працювати разом. Тож коли почалася війна, всі в нашій організації вже знали, що робити, щоб допомогти українцям. Уряд тоді оголосив: «Треба прийняти 50 тисяч осіб з України!» Потім ця кількість зросла до 75 тисяч, до 100 тисяч. Але ми взяли всіх, кому це було потрібно.

Чого вас навчила війна як мера?

- Навчила, що муніципальна структура має бути дуже гнучкою. Адже суспільство змінюється дуже швидко, нові виклики не подібні на попередні, а треба швидко реагувати на них. Органи місцевого самоврядування завжди працюють для людей, тому, якщо світ швидко змінюється, вони мають змінюватися ще швидше, щоб не втратити свою значущість. Гнучкість – саме те, що нам потрібно втілювати у своїх візіях і планах на майбутнє.

Скільки українських біженців зараз живе в Остерхауті?

– Близько 250 осіб. Це доволі багато для такого невеличкого міста, як Остерхаут. Точної цифри я не назву, бо деякі з українців живуть у приватному секторі. Вся Голландія зараз перебуває у так званій кризі нерухомості, тобто у нас не вистачає житла навіть для власних громадян. Незважаючи на це, ми знайшли його для українських біженців і будемо знаходити ще. Коронавірус навчив нас працювати вдома, і зараз близько половини муніципального персоналу продовжують працювати віддалено. Завдяки цьому нам вдалося вивільнити чимало комунальних помешкань та офісів, до яких ми змогли поселити українців. Зокрема, у перші дні війни ми перебудували частину будинку мерії, після чого там змогли оселитися 64 українських біженці, переважно жінки та діти. У мерії, звісно ж, не було ані душових, ані кухонь, тому ми мусили побудувати їх для наших українських гостей. Ми також орендували та перебудували для них три порожніх поверхи нашої міської лікарні «Амфія». Там зараз живуть 88 осіб, і там теж ми облаштували кухні, щоб українці могли готувати для себе, як удома.

Чи збирали мешканці Остерхаута гуманітарну допомогу?

- Так, вони відреагували миттєво, забезпечивши українців усім необхідним. Бо коли ви втратили дім, у вас зазвичай немає нічого, крім одягу, який ви носите. У перші дні війни ми оголосили про збір речей та одягу на нашій головній площі, і згодом чимало речей зібрали й відправили до України. Деякі наші мешканці надавали для цього власний транспорт. І це було найменше, що ми могли зробити.

 

Марк Буйс відвідує українців у їхньому тимчасовому готелі, на який перетворили частину мерії

 

Тренд – допомагати українцям

 

Скільки коштів муніципалітет Остерхаута виділяє на допомогу українцям?

- На житло для них витрачаються сотні тисяч євро, але більшу частину цих грошей держава потім має нам повернути. Тобто ми фінансуємо проект допомоги українським біженцям авансом. Кожному з них ми платимо по 260 євро матеріальної допомоги на місяць, якщо вони не мають роботи. Багато звичайних голландців також допомагають українцям грошима або працюють для них як волонтери. Хтось із них приходить прибирати коридори та лікарняні кімнати, хтось приносить одяг та різноманітні речі, хтось працює гідом чи перекладачем, доглядає за українськими дітьми чи організовує для них ті чи інші заходи. Все наше суспільство вважає, що українцям обов’язково треба допомагати. Це тренд.

Але у вас також багато біженців, наприклад, із Сирії, і вони теж приїхали до Голландії через війну…

– … і, можна сказати, теж через дії росії. Ми намагаємося дбати про всіх людей, які потребують нашої допомоги та шукають безпеки для себе і своїх дітей. Але головним є те, що біженці з усіх інших країн і з Сирії зокрема, прибули до нас не одразу, а протягом місяців і навіть років. Натомість українці приїхали у лічені тижні, і це було для нас чималим викликом. Ми повинні були надати їм допомогу у дуже короткий термін. Кожному були потрібні були гроші, щоб купувати продукти. Адже Голландія – дорога країна, і якщо у вас немає хоча б мінімальних грошей, щоб жити тут, це може стати великою проблемою. Тому ми збирали для українців багато речей: меблі, посуд, побутову техніку, іграшки, навіть комп’ютери для навчання дітей.

Вам не здається, що Нідерланди знаходяться надто далеко від України, щоб так вкладатися у допомогу її жителям?

- Ми не ділимо Європу. Ми дивимося на все, що відбувається з її мешканцями, так, ніби це відбувається з нами самими. Це відчуття відриває нас від нормального життя і змушує допомагати Україні та українцям. Скажу іще одну річ. Якщо ви допомагаєте іншим, можливо, вони допоможуть і вам тоді, коли ви потребуватимете цього. Така думка базується на християнській традиції, і з нею можна сперечатися, але у будь-якому разі саме так ми думаємо тут, у Голландії. Тому ми завжди піклуємося про тих, хто потрапив у біду, і завжди робимо все можливе, щоб вони могли якнайшвидше стати на ноги і повернутися до нормального життя. Це стосується всіх, не тільки українців. Але якщо, наприклад, голландці зазвичай можуть почекати з допомогою, то українці – ні. Адже багато з них втратили все з цією війною. Крім того, буде несправедливо, якщо я не скажу, що українці багато дають нашому суспільству. Я маю на увазі насамперед їхню працю та їхню культуру.

 

«Працелюбність – у ДНК вашого народу…»

 

Які вони – українці?

- Це дуже хороші люди. На православний Великдень вони запросили мене з дружиною на святкування у їхнє крило в нашій мерії, а також до «Амфії», і в обох місцях відбулися чудові вечірки. Я мав багато розмов з нашими українськими гостями і зрозумів, що наші культури є дуже близькими. Але повторюся, для голландців немає великої різниці, якої національності є люди, котрі приїхали до них, звідки вони і таке інше. Якщо ці люди потребують допомоги, вони мають її отримати. Крапка!

Ви часто буваєте в «Амфії»?

Іноді я ходжу туди просто щоб поговорити з українцями, подивитися, як ці люди дають собі раду і, звісно ж, принести їм якісь подарунки. Мені сказали, що українці люблять пити багато чаю, тому ми замовили для них спеціальні вітальні пакунки із забрендованими термосами. Кожен з наших українських гостей отримав такий термос, ковдру для пікніка, купони на морозиво та квитки до нашого зоопарку, а ще – карту нашого міста, з якої можна дізнатися про туристичні маршрути та цікаві місця Остерхаута. Українці дуже дякували мені за ці подарунки, переповідали свої історії, і, слухаючи їх, я, зізнаюся, часто не міг стримати сліз.

Не могли б ви розповісти ті історії, які вразили вас найбільше?

- Я не маю права переповідати приватні трагедії. Але я можу розповісти вам про двох жінок, які живуть у маленькому селі поблизу Остерхаута зі своїми дітьми. Їм було важко зв’язатися з муніципалітетом, тому я поїхав до них сам. Ми пили чай і розмовляли одне з одним. Я сказав, що хотів би їм допомогти. Але зрештою вони самі допомогли мені, бо виявилося, що вони говорять англійською набагато краще за мене! Ці жінки згодом багато чого переклали українською для нашого муніципалітету. Отже висновок: якщо ти допомагаєш людям, то й люди допомагають тобі. Ось про що історія цих двох жінок!

Що вирізняє українців від представників інших народів?

- Ці люди набагато частіше запитують про роботу, ніж про матеріальну допомогу. Працелюбність – у ДНК українського народу. Багато українців роками працюють у Голландії, тож ми трохи знаємо їх. Але я би у будь-якому разі не хотів робити акцент на національності. Я часто кажу своїм підлеглим: «Коли ви бачите людину, питайте себе, чи вона не потребує вашої допомоги?». Тож коли приїхали українці, виявилося, що ми були готові до цього. Але національність тут ні до чого.

Чи є у вас робота для українців, які не хочуть жити на матеріальну допомогу?

- Так. Я чудово розумію, що коли голова зайнята самою лише війною, можна збожеволіти, адже зупинити війну ти все одно не можеш. У цьому випадку завжди добре щось робити, бо робота приносить певне моральне полегшення. Тому ми організували у нашому муніципалітеті ярмарок вакансій для українців. Запросили кілька HR-агентств, і наш консультант допомагав підібрати кожному бажаючому працю, яка йому найбільше підходить. Тому зараз багато українців вже успішно працюють у різноманітних приватних компаніях Остерхаута.

 

Мер бере участь у прибиранні офісу. Для голландців - відсутність зверхності у керівників і їхня максимальна демократичність - норма

 

Європейська нація

 

Чи має Остерхаут партнерські відносини з українськими містами?

– Ми шукаємо такої можливості як член VNG, товариства муніципалітетів Нідерландів, яке, грубо кажучи, виступає радником для уряду та муніципалітетів. Одним з напрямків роботи VNG є встановлення контактів між містами по всьому світу. Кілька тижнів тому до Голландії приїжджав мер Мелітополя Іван Федоров, і ми з ним говорили про можливості відбудови українських міст і сіл після війни. Я вважаю, що співпраця між містами – це чудова можливість повчитися один в одного. Муніципалітети часто зайняті наведенням ладу з травою, прибиранням вулиць тощо, але у світі є набагато важливіші речі. Коли ми бачимо інші ситуації, інші кейси, це часто відкриває перед нами нові перспективи. Що я маю на увазі у вашому випадку? Ми не можемо запропонувати багато грошей на відбудову України, проте ми маємо багато зв’язків і знань. Ми можемо працювати як посередник між голландськими інвесторами, експертами, волонтерами та українськими містами і селами. Причому ми теж матимемо користь від такої співпраці. Бо в українського народу можна повчитися відвазі, з якою він бореться із сильнішим за себе  ворогом. Іноді ми питаємо себе: «Чи могли б і ми з такою завзятістю боронити свою країну?» Відповісти на це питання непросто.

Радник глави Офісу президента України Олексій Арестович зазначив, що безпрецедентна допомога Україні з боку країн ЄС свідчить про те, що її жителі визнають українців європейцями. Яка ваша позиція з цього приводу?

- Українці, звісно, є такими ж європейцями, як і голландці. Вони завжди були європейцями за своєю історією, культурою та позиціями. Ми це бачимо і відчуваємо, тому навіть не потрібно це обговорювати.

6 квітня 2015 року жителі Нідерландів на спеціальному референдумі проголосували проти Асоціації України з ЄС. Як ви голосували тоді і чи змінилася відтоді ваша думка?

- Я думаю, що якби голландці голосували зараз, вони б підтримали Україну. З часу проведення того референдуму ми почули багато хороших історій про вашу державу, і можу сказати, що зараз ми пишаємося нею. Отже, наша думка змінилася. Ми допомагаємо вашому народу і вашій країні у боротьбі за справедливість. Ми раді підтримати ваших людей. Я не знаю, що треба зробити, щоб припинити цю війну, але я вважаю, що вона не була необхідною. Дайте людям можливість поговорити одне з одним і подивитися, що спільного вони мають. Бомби та снаряди – це деструктив. Ця війна – перша на європейському континенті після 70 років миру. Я ніколи не вірив, що таке можливо в Європі: вбиті діти, масові вбивства, зруйновані міста, безліч жертв там, де ще зовсім недавно жили спокійним мирним життям. Це неймовірна, жахлива, божевільна ситуація, і я сподіваюся, що вона мине дуже скоро.

Марк Рютте заявив у Давосі, що Україна не зможе вступити до ЄС найближчими місяцями. Що ви думаєте про членство України в Європейському Союзі?

- Це має вирішувати уряд. Але моя особиста думка така: якщо українці почуваються європейцями, якщо наші ідеали є також їхніми ідеалами, то українці вже є громадянами ЄС у своєму мисленні та у своїх думках, а решта вже справа техніки. Я переконаний, що, враховуючи війну, справедливо надати українцям пільги на вступ до Євросоюзу. Інша річ, коли цей вступ може відбутися? Але я вважаю, що у будь-якому випадку до цього треба готуватися як Україні, так і ЄС. І я сподіваюся, що це буде якомога швидше.

Нідерланди передали Україні понад 200 зенітних систем Stinger, 4 Panzerhaubitze та 7 пожежних автомобілів. Чи підтримує голландський народ збільшення військової та гуманітарної допомоги Україні?

- Я думаю, що ми повинні зробити все можливе, щоб зупинити цю війну. І якщо постачання зброї може це зробити, треба її постачати. Я проти війни, і мені здається нормальним, що кожна людина повинна думати так само. Але я розумію, що захист також може бути способом зупинити війну. Тож підтримати Україну зброєю – це хороше рішення. Якщо ми не зробимо цього, не допоможемо Україні, це дуже погано закінчиться і для нас самих. Нідерланди називають однією з найбільш вільних країн світу. Але ми чудово знаємо ціну свободи.

---

* Основною мовою Бельгії є нідерландська мова. Фактично бельгійці та нідерландці є одним етносом, розділеним внаслідок вісімдесятирічної боротьби Нідерландів 1568 -1648 за власну незалежність від Іспанії. Семи провінціям вдалося вирватися з-під іноземного гніту, а ще десятьом – ні. Ці десять провінцій під назвою Південних Нідерландів у 1713 році увійшли до Австрійської імперії, а у 1831 році здобули незалежність і стали називатися Бельгією.

** Бельгію через її особливу роль у Першій та Другій світових війнах часто називають «полем битви Європи». Це робить її подібною до України, яка в обох світових війнах також була ареною багатьох запеклих боїв.