Сергій Попов, директор офісу реформ Донецької області, розповідає в ефірі Громадського радіо, як проходить децентралізація на Донбасі та що думають про блокаду ті, кого вона безпосередньо стосується.

Сергій Попов: Є національний проект Ulead, в рамках якого створюються центри розвитку місцевого самоврядування на території кожної області, їхнє завдання — допомагати органам місцевого самоврядування на шляху формування об’єднаних територіальних громад, розвивати їхню спроможність.

Ірина Ромалійська: Скільки вже є об’єднаних територіальних громад в Донецькій області?

Сергій Попов: Шість. Згідно перспективного плану — 36 громад, зараз маємо 37, бо в план наприкінці 2016 року вносилися зміни. Але ми сподіваємось, що ті території, які тимчасово непідконтрольні, стануть частиною України, і ми будемо вносити зміни до цього перспективного плану.

Лариса Денисенко: Наскільки активно йде цей процес? Які виникають проблеми, про що запитують?

Сергій Попов: Дуже часто звучать досить конкретні питання, деякі з них пов’язані з міфами, які існують навколо децентралізації. Здебільшого ставлять питання мешканці сіл, селищ, невеликих містечок, бо там інфраструктура в гіршому стані, ніж у містах обласного значення.

Мешканці великих міст проявляють меншу активність, бо в них є сталий ритм життя, вони не розуміють, що для них зміниться, тому з ними значно складніше спілкуватися про те, що це також їм потрібне, що кожне місто потребує нового підходу до розвитку.

Ми знаємо, що Донецька і Луганська область — здебільшого індустріалізовані області, міста формують бюджети навколо монопрофільних підприємств. Спроможність громади — це не тільки фінансові ресурси, це й можливість органів місцевого самоврядування реалізовувати повноваження, які їм передаються. І все це неможливо без активної участі громадськості, інакше виникатиме дисбаланс: надані широкі повноваження, але не реалізовується запит, який є в суспільстві.

Часто лунають питання: що буде зі школами, поліклініками, амбулаторіями, які знаходяться на цій території, бояться, що щось буде закриватися, не надаватимуться якісні послуги в широкому розумінні. Це питання, на які щоденно доводиться відповідати.

Лариса Денисенко: Наскільки люди там починають розуміти, що багато речей розпочинаються з них, з їхньої активності?

Сергій Попов: Люди починають розуміти свої права і можливості. Часто ми пам’ятаємо лише одну статтю Конституції: право обирати та бути обраним. Обираючи, ми так само несемо відповідальність за того, кого обрали. Якщо ми просто проголосували або не проголосували і все, ми не маємо можливості контролювати ці органи влади, якщо не проявляємо активності й не виходимо з конкретними пропозиціями.

Мені подобається, що починають діяти партисипаційні бюджети — бюджети залучення громадськості, коли мешканці населених пунктів мають право брати участь в розвитку інфраструктури, говорити, які об’єкти їм потрібні.

Сьогодні дуже активно в складі громадських рад і рухів люди виходять з ініціативами до місцевої влади покращити ті чи інші об’єкти інфраструктури, щоб стало комфортніше і зручніше мешкати в цьому населеному пункті.

Ірина Ромалійська: Але децентралізація, зокрема в Донецькій області, не проходить тихо. 6 березня до Краматорська приїхали лемки і бойки, вимагали зустрічі з Жебрівським. Вони вважають, що їм нав’язують форму децентралізації. Розкажіть про це.

Сергій Попов: В 50-ті роки минулого століття у нас було переселення мешканців західних областей, карпатських сіл на територію Донецької та Луганської області. Вийшло так, що з’явилися села, сьогодні є дві окремі сільські ради Званівська і Верхньокам’янська, в кожній з них по декілька населених пунктів. Я не можу сказати, що вони не ідентифікують себе з мешканцями України або проти людей, які там мешкають, але вони створили свою невелику громаду. У них є свої ідеї щодо розвитку цих територій, вони займаються сільським господарством.

Але згідно перспективного плану поруч з ними знаходиться місто районного значення, яке за методикою формування об’єднаної територіальної громади, мало би бути центром. Тому їм пропонувалося об’єднатися навколо цього міста.

Але мешканці цих населених пунктів неодноразово виходили з пропозицією створити свою об’єднану територіальну громаду. Вони скористалося правом, яке надається їм законом про формування громад, виходили з ініціативою до облдержадміністрації для отримання позитивного висновку, бо далі мають прийняти остаточне рішення, після того, як процедура, яку вони пройшли, буде перевірена щодо законності.

Ми маємо прецеденти в Івано-Франківській, Тернопільській області, де дуже багато невеликих громад по 2-2,5 тисячі мешканців.

Але, на жаль, представники облдержадміністрації посилаються на один той самий закон і одну й ту саму норму, але за подвійними стандартами. Званівська громада не може бути створена, Іллінівська громада, яка так само порушує методику, на яку вони посилаються, подаючи висновки, була утворена і там відбулися вибори.

У нас є подвійні стандарти: кому будемо давати документи від імені облдержадміністрації на можливість продовжувати формування як об’єднаної громади і вихід на вибори, а кому не будемо.

Лариса Денисенко: Чи планують подавати до суду громади, яких було позбавлено такого права?

Сергій Попов: Дійсно, це вихід, бо ці питання маємо вирішувати в рамках закону. Але мені, на жаль, невідомі прецеденти в Україні щодо такого позову, хоча вже маємо позови в суд щодо неправомірних дій ЦВК, яка не випускає на вибори громади, які, вона вважає, складаються з різних одиниць територіально-адміністративного устрою. З цього приводу позови є, сподіваємося, це буде вирішено позитивно і громади підуть на вибори.

Ірина Ромалійська: Отже, Жебрівський не вийшов, але вийшли представники облдержадміністрації, керівниця департаменту внутрішньої політики Людмила Биченко і повідомила, що об’єднатися неможливо, тому і не дають позитивний висновок. Що буде далі?

Сергій Попов: Найбільше, що обурило людей там, вона сказала, що вони сепаратисти, бо не хочуть жити за законами які є і їм не подобається влада, яка сьогодні є в області. Сумнівна заява, враховуючи, що в 2014 році ця людина займала колабораціоністську позицію, висловлювалася за підтримку Росії, вихваляла Путіна, їздила відпочивати в Крим та фотографувалася там із російськими військовими.

Ірина Ромалійська: І що з цим можна робити далі? Я так розумію, для позову потрібно отримати відмову.

Сергій Попов: Відмову не дають, посилаються на те, що є якісь помилки в документах. Є затягування. Вже втретє вони проходять цю процедуру, ніби, все добре, а потім їм починають розповідати: тут ви кому поставили неправильно, є якась орфографічна чи стилістична помилка в тексті.

Але розглядатися має не це, а конкретно процедура: чи були проведені громадські слухання, голосування депутатів, чи була позитивна згода. І далі облдержадміністрація дає висновок: дотримана чи недотримана процедура. Якщо недотримана, то в конкретних пунктах проведіть, змініть, доробіть, і після цього позитивного висновку вони приймають остаточне рішення і мають право претендувати на проведення там виборів.

Мені здається, в Донецькій області ми будемо рухатися в політичній площині і будуть прецеденти позовів у суд або в нас піде більш серйозна радикалізація, бо не перший день, можливо, місяць люди не можуть отримати позитивний висновок, ми бачимо, що починають проводитися мітинги. Ми розуміємо, що це може бути більш радикалізовано, форми протесту можуть проходити у більш жорсткій формі. Не хотілося б, щоб опускалися до таких крайнощів.

Лариса Денисенко: Якщо перейти до блокади, які є думки людей?

Сергій Попов: Це приклад, коли окремим питанням починають ділити суспільство на чорне і біле. Як ми знаємо, недавно було проведено опитування по всій країні і 72% сказали, що вони за блокаду, ніхто не пояснював, що це означає для людей.

Якщо взяти Донецьку область, за великим рахунком гучно ніхто не висловлюється, бо ніхто не може визначитися. Всі розуміють, що це велика гра, в якій вони — пішаки, не є учасниками цього процесу, і вони від цього страждають.

Порушилися ті зв’язки, які існували між територією, яка тимчасово непідконтрольна і територією України. Виникає момент, коли є прості питання, на які не дають відповіді. Але намагаються дати відповідь на дуже складне питання, в якому не хочуть розібратися.