Міністр культури та інформаційної політики про трансформацію народних домів і бібліотек, яку мають провести громади.

Автор: Дмитро Синяк

---

Звітуючи про результати ста днів роботи в Уряді, ви назвали однією зі стратегічних цілей Міністерства культури та інформаційної політики «запуск пілотних центрів культурних послуг та креативних хабів». Розкажіть докладніше про цю ініціативу.

- Міністерство вже розробило Концепцію центрів культурних послуг, що має, так би мовити, парасольковий формат, розрахований на те, щоб в одному приміщенні були кілька закладів нашого напряму. Наприклад, концертна зала, танцювальна зала, бібліотека, гурткові приміщення тощо. За таких умов Центр культурних послуг, або ЦКП, стане місцем спілкування, зустрічей, цікавих розмов, навчання тощо. Культурні хаби мають ширший формат, розрахований переважно на міста. Однак і хаби, так само, як ЦКП, мають об’єднувати у собі багато активностей. Хаби можна порівняти з колишніми районними будинками культури, однак знак рівності між ними ставити не варто. Адже йдеться не просто про зміну вивіски. Наповнення хабу має бути набагато кращим, що дозволить жителям громад отримувати замовлені ними культурні послуги високої якості. Причому ініціювати створення ЦКП чи культурного хабу мають самі громади, адже вони управлятимуть цими хабами. А Міністерство культури та інформаційної політики надаватиме їм фінансову, консультаційну та методологічну підтримку.

Отже, скорочень ставок працівників сфери культури не передбачається? Деякі голови громад жаліються на зменшення зарплат працівників культури. З чим це пов’язано?

- Утримання Центрів культурних послуг і потенційних хабів повністю лягає на плечі громад. Міністерство культури та інформаційної політики тут, щоправда, може надавати певні субвенції, і ми зараз готуємо порядок використання коштів. Фінансування здійснюватиметься на конкурсній основі, всі області подаватимуть свої пакети документів. Згодом ми будемо аналізувати їх, вибудуємо певний рейтинг та розрахуємо квоти на кожну область. Місця у цьому рейтингу багато у чому залежатимуть від частки співфінансування, яку будуть готові забезпечити громади. Таким чином ми підтримуватимемо лише найбільш вмотивовані з них.

А якщо громади не захочуть виділяти кошти на фінансування ЦКП і хабів?

- Тоді вони мають ретельно прочитати закон, у якому чітко сказано, що коли громадам передають ті чи інші заклади культури, вони зобов’язані взяти їх на баланс. А далі вже може йти мова про реорганізацію, трансформацію та оптимізацію таких закладів. Права людини на отримання культурних послуг та сервісу не можуть бути порушені. Згідно закону, заклади культури треба або утримувати, або ліквідовувати, а ми далеко не завжди погоджуємося на ліквідацію. Перепрофілювання чи ліквідація можливі тільки тоді, коли поруч, за кілька кілометрів, є інші подібні заклади, причому у достатній кількості. За дотримання соціальних нормативів і за умови обґрунтованих підстав громада може закрити 1 чи 2 з 5-ти будинків культури, що знаходяться на її території. Але точно не всі п’ять. У великих містах є певна особливість, там заклади культури зазвичай розташовані у центрі, а не у спальних районах. У таких випадках треба стежити за тим, щоб кожен район мав власний клуб чи власну бібліотеку.

Як має виглядати на практиці реорганізація й трансформація закладів культури? Досвід яких громад з переформатування мережі закладів культури ви вважаєте зразковим?

- Можна створити на базі старих закладів культурний хаб або ЦКП, можна запровадити надання платних послуг. Таких прикладів у різних регіонах України вже чимало, причому хаби і ЦПК можуть називатися зовсім по-різному: Народний дім, Будинок культури, навіть Клуб розвитку молодіжних платформ. А щодо зразкових громад… Я хотів би відзначити успіхи Великолюблінської громади Львівської області, Городищенської громади Волинської області, Черкаської громади Донецької області, Новокаховської громади Херсонської області, Теребовлянської громади Тернопільської області. Я особисто був у Теребовлянських центрах культури та дозвілля, де є не тільки бібліотеки, а й комп’ютери, гуртки, і навіть кіноустановки. Та найголовніше, там є натхненні, професійні, молоді працівники, які люблять свою роботу.

 

 

З початку листопада у Верховній Раді знаходиться законопроєкт Міністерства культури та інформаційної політики щодо загальних засад надання населенню культурних послуг. Що конкретно має змінити цей закон? І коли його нарешті ухвалять?

- Він визначить загальні засади надання населенню культурних послуг. У ньому ми запроваджуємо поняття «державна політика у сфері культури», «культурна послуга», «мінімальні стандарти забезпечення населення культурними послугами», «Центр культурних послуг» тощо. Ми актуалізуємо основні засади та пріоритети державної політики у сфері культури, запроваджуємо механізм моніторингу та оцінювання реалізації державної політики у сфері культури, а також визначаємо повноваження органів державної влади, спрямовані на впровадження реформи щодо забезпечення населення культурними послугами. Це буде не тільки законодавча, а й методична основа, покликана зробити все для того, щоб процес трансформації закладів культури не перетворився на процес їхньої ліквідації. Я весь час веду перемовини з народними обранцями і сподіваюся, що цей законопроєкт стане законом ще у першій половині цього року.

Розкажіть докладніше про нормативи, які визначають кількість та якість культурних послуг для населення. Чи не планує Міністерство коригувати їх?

- Ми завжди готові консультувати представників громад щодо цього. Нові комплексні нормативи вже пройшли громадські обговорення і зараз чекають на висновок Міністерства юстиції. Звіт щодо них опубліковано на нашому сайті. Старі нормативи, корективи у яких не вносилися багато років, передбачали тільки критерії доступності до інфраструктури і не враховували якісний склад самих закладів. Саме тому у великих містах заклади культури часто сконцентровано у центрі і саме тому у багатьох великих  селах може взагалі не бути, приміром, бібліотек. Ми переглянули ці нормативи, щоб зафіксувати конкретні сучасні вимоги до доступності та якості послуг і щоб більша кількість населення могла користуватися якіснішими послугами.

Як конкретно міністерство планує прищеплювати населенню, особливо у селах, інтерес до української культури? Чи є на це кошти?

- Перше, що ми плануємо, це переформатування закладів культури. Збереження старих стін нікому непотрібне. Але якщо громади закриватимуть очі на культуру, ми будемо проти. Бо ніщо так не єднає, як культура – в усіх її проявах. І стіни для неї теж потрібні. Ми готові пояснювати, показувати вдалі приклади, радити, яким чином ці стіни можна зробити живими та потрібними.

 

 

Бібліотеки та будинки культури у селах зазвичай зводилися за радянських часів, і їхньою головною метою була не просвіта населення, а пропаганда. Тому держава не рахувалася з вартістю утримання таких закладів. А тепер це важлива складова.

- Ми підтримуємо будь-яку оптимізацію, яка не шкодитиме наданню культурних послуг населенню. Якщо старий Будинок культури був зорієнтований насамперед на радянську систему прокату фільмів, то, звісно, тепер він не буде затребуваним. Однак громада може змінити цю ситуацію, надавши потрібну громаді послугу. А щодо утримання таких закладів… Наприклад, у тій ж Теребовлянській громаді у будинках культури деякі послуги надають платно. Якщо хтось, наприклад, хоче навчитися танцювати весільний танець, будь ласка, він може це зробити за гроші. Водночас так само існують і безоплатні речі: приміром, платформи для зустрічей тих чи інших вікових категорій жителів. Ось, що ми маємо на увазі під сучасними культурними послугами. Що важливо, переформатування закладів культури у Теребовлянській громаді було ініціативою жителів. Вони бачили сенс у створенні таких послуг, потребували їх.

А якщо громада не потребує цих послуг, Будинок культури весь час пустує, а на його капітальний ремонт немає коштів?

- Такий заклад можна закрити за погодженням з нашим міністерством. Однак перед тим, як дати дозвіл на ліквідацію, МКІП перевіряє, чи відповідає це соціальним нормативам і чи є у доступності подібний заклад, де люди могли б за потреби зібратися, де працювали б різні гуртки та могли б проводитися репетиції будь-які народних колективів. Ніхто не відміняв конституційне право українців отримувати культурні послуги. Потрібно зважати не тільки на спроможність громади, але й на потреби населення. Ми отримуємо багато скарг на спроби голів громад закрити місцеві клуби та бібліотеки в обхід нашого Міністерства. Отже, людям вони потрібні. А раз так, їх не можна закривати. Знищувати, ліквідовувати дуже просто, набагато складніше осучаснювати, створювати новий формат.

Але цей формат не гарантуватиме, що люди потягнуться до культури. Дуже часто Народні будинки у селах потрібні лише тим, хто у них працює. Як сформувати потребу у якісних культурних послугах?

- Задача Міністерства  культури та інформаційної політики – зберегти саму платформу, на якій громада згодом може відкрити потрібні їй курси та гуртки. Однак такі питання треба вирішувати на місцях. У Будинку культури можна проводити додаткові заняття з різних предметів, показувати фільми, влаштовувати майстер-класи. Будь-що, у чому є потреба! Та якщо цієї платформи не буде, про надання послуг вже не йтиметься. І у Польщі, і у Франції такі Будинки культури є чи не у кожному селі. Реформа децентралізації направлена на якісну, а не на формальну трансформацію закладів культури. Тобто якщо громада вирішує утримувати Народний дім, вона може залучити для його утримання кошти самих громадян, які користуватимуться платними послугами, а також кошти донорських структур.

Платні послуги не надто допомагають утримувати заклади культури. У Теребовлянській громаді, наприклад, на капітальний ремонт кожного Будинку культури виділяли близько 1 млн грн. Ці кошти неможливо відбити жодними платними послугами. Та й запровадження самих послуг часто вимагає додаткових інвестицій. Щоб, приміром, здати в оренду тенісний стіл, треба спочатку його купити.

-  Модель, яку ми пропонуємо, розрахована таким чином, що громада повинна утримувати ті заклади культури, у яких бачить сенс. А якщо ці заклади недосконалі, незатребувані, їх треба вдосконалити й трансформувати. Але не знищувати. Людям потрібні не запліснявілі заклади радянського типу, а сучасні клуби, куди приємно прийти. Зверніть увагу, подібна трансформація зараз відбувається у сферах освіти й охорони здоров’я. І школи, і лікарні загалом не скорочуються, а переформатовуються під потреби місцевих жителів.

Часто у кожному з сіл громади є нікому не потрібна бібліотека, а крім цього ще кілька шкільних бібліотек. Чи є можливості для оптимізації цієї мережі?

- Звісно, у таких випадках краще об’єднати кілька бібліотек, однак не скорочувати при цьому бібліотечних працівників. Варто розуміти, що публічна бібліотека та шкільна мають різні функції, їх об’єднувати не варто. Шкільні бібліотеки – це бібліотеки сфери освіти, а не сфери культури. Ліквідація бібліотек є можливою, але вона не має бути самоціллю. Все має відбуватися точнісінько так само, як з будинками культури. Міністерство стоїть за те, що бібліотеки треба зберегти, переформатувавши їх. Власне, культурний хаб має включати бібліотеку, й цю концепцію вже реалізовано у громадах, які я назвав вище. У сучасній бібліотеці має бути інтернет, комп’ютери тощо. З місць, де можна просто взяти книжку, бібліотеки мають перетворитися на місця для спілкування, для приємного проведення часу. Там кожен відвідувач повинен мати можливість випити каву, отримати нові знання, взяти участь у конференції, подивитися фільм – активності можна перелічувати дуже довго. Прикладів створення саме таких бібліотек вже чимало, особливо у великих містах. Я бачив 13 оновлених бібліотек, які прийшли на заміну 24-м публічним та 16-ти шкільним бібліотекам у Теребовлянській громаді. І я задоволений тим, що побачив.

Це переформатування бібліотек має відбуватися коштом громади?

- Не тільки. Певні державні субвенції на це існують. Крім того, до подібних проєктів можна залучати кошти Державного фонду регіонального розвитку, кошти обласних бюджетів, а також донорські кошти. Зрештою, у кожній громаді можна знайти волонтерів, які не відмовляться допомогти в оновленні місцевих бібліотек. Європа вже пройшла цей шлях, ми не є тут піонерами. Власне, у Європі не скорочували бібліотеки, бо розуміли, що вони є чи не найкращим засобом для прищеплення людям культури. Тільки ці бібліотеки, звісно ж, повинні мати сучасний формат і сучасний книжковий фонд.

Теребовлянська громада за часів головування Сергія Поперечного виділяла на закупівлю нових книг близько 100 тис. грн на рік. Без таких інвестицій бібліотеки навряд чи відвідували б. Чи має Міністерство бюджет на оновлення бібліотечних фондів?

- Певні державні кошти на це йдуть через Український інститут книги за відповідною програмою. Але, безперечно, вони не вирішують проблему оновлення книжкового фонду бібліотек, у яких 70-80% книг видані ще за радянських часів. Тому наше Міністерство зараз фіналізує реформу кластера читання, до якого входить вирішення кількох проблем. Метою цієї реформи, по-перше, є забезпечення доступності сучасних книжок, адже вартість хорошої книги з якісною поліграфією – чимала. По-друге, трансформація, осучаснення старих бібліотек та поновлення їхніх фондів. По-третє, встановлення моди на читання.

Яким є бюджет цієї програми?

- Кошти потрібні не завжди. От, наприклад, минулого року Державна агенція з розвитку туризму без жодної копійки бюджетних коштів зробила дуже успішну програму «Мандруй Україною». Так само і ми без додаткових асигнувань запустили зараз промотування читання з хештегом «читай досягай». Просувати його нам допомагають державні діячі, лідери думок, артисти та загалом відомі люди. На це не потрібні кошти. Між тим, у соцмережах наша акція набула значної популярності.

Які книжки читає міністр культури та інформаційної політики?

- Цього тижня я маю закінчити «Радіо ніч» Юрія Андруховича та «Історію західної філософії» Бернарда Рассела. На моє глибоке переконання, читання впливає на успішну кар’єру не менше, ніж навчання.