Голови військових адміністрацій населених пунктів розповіли про нагальні потреби затоплених територій. А керівник Центру дослідження росії Володимир Огризко пояснив, чому ані ООН, ані Червоний Хрест, ані ОБСЄ не поспішатимуть ці потреби закривати.

Автор: Дмитро Синяк

---

Наступного дня після підриву дамби Каховського водосховища росіянами Президент України Володимир Зеленський заявив про відсутність допомоги потерпілим з боку ООН та Червоного хреста. Згодом трохи світла на цю проблему пролив в ефірі телемарафону Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Він нагадав, що координаторка ООН в Україні Деніз Браун пообіцяла підготувати місії, готові вирушити на лівий берег Дніпра, щоб допомогти полегшити гуманітарні наслідки катастрофи на Каховській ГЕС і що Україна миттєво надала такі гарантії безпеки. А от росія – ні. Також, за словами Дмитра Кулеби, від Міжнародного комітету Червоного Хреста запиту на отримання гарантій не було. Також пан Кулеба уточнив, що Червоний Хрест працює на правому березі Дніпра, але щодо лівого берега до росії звернулася тільки ООН.

Між тим, навіть правобережні громади, села яких розташовані по течії Дніпра нижче Нової Каховки, просять про допомогу.

- У нас повністю затоплено зерновий термінал одного з агрохолдингів, що стояв на самому березі, – зазначає начальник Новокаховської міської військової адміністрації Валерій Брусенський. – Але це нічого, у порівнянні з тим, що відбувається на окупованій частині громади і у самій Новій Каховці. Проте туди росіяни не пускають жодні міжнародні структури. А їхня допомога надзвичайно потрібна. Навіть тут, на вільній від окупантів частині Херсонщини, ми відчуваємо надзвичайну потребу у комунальній техніці. Ми готові взяти будь-що, що може їздити і виконувати задачі. Ми були би надзвичайно втішені, якби структури ООН допомогли нам із цим.

 

Валерій Брусенський

 Валерій Брусенський (на першому плані ліворуч) під час візиту до звільнених сіл громади

 

- Нам теж надзвичайно потрібні екскаватори, самоскиди та навантажувачі, – додає заступник начальника Даріївської військової адміністрації Денис Гончарук. – Нам банально немає чим чистити бруд, що залишився після того, як зійшла вода. До зони лиха потрапили 9 сіл, у яких підтоплені 315 будинків. Деякі з них постраждали лише трохи, а деякі зникли під водою. Загиблих, на щастя, немає, але матеріальні втрати людей є надзвичайно великими.

 - Крім комунальної техніки, нам дуже потрібні будівельні матеріали, – розповідає начальниця Тягинської військової адміністрації Раїса Пономаренко. – У нас у селі Тягинка 99 повністю затоплених будинків, 8 підтоплено в Одрадокам’янці і 4 – у Бургунці. З міжнародних структур у нас був тільки Червоний Хрест – його співробітники привозили нам воду. Представників ООН не було.

 

Раїса Пономаренко

 

Затоплений будинок у селі Тягинка

 

Чому міжнародні організації залишаються пасивними до надання допомоги Україні, «Децентралізація» запитала у керівника Центру дослідження росії, що обіймав посаду Міністра закордонних справ України у 2007-2009 роках, Володимира Огризка.

 

Володимир Огризко

 

- Ані ООН, ані Червоний Хрест не можуть надати значущої допомоги Україні, – сказав він. – Давайте будемо реалістами – це організації, які можуть лише говорити, робити заяви тощо. Але діяти вони не здатні, у них немає для цього ані мандату, ані бажання. Це структури, які себе вичерпали, тому після переможного завершення війни з російським агресором вони повинні бути або кардинально реформовані, або списані в архів, так само як, наприклад, Ліга націй. Навіщо нам ООН, якщо вона не виконує своїх функцій? Згідно свого статуту, Організація Об’єднаних Націй насамперед повинна забезпечувати мир і безпеку у світі, запобігаючи війнам. Подивиться, скільки війн трапилося з 1945-го року! То може, слід сказати, що ця організація неефективна? Аби ухвалити будь-яке серйозне рішення, потрібно, щоб всі постійні члени Ради безпеки голосували одностайно, а крім цього ще й 4 непостійних. Такої єдності в силу ідеологічних розбіжностей у Раді безпеки ООН немає і бути не може. Тому блакитні шоломи на лінії розмежування – це ілюзія.

Але ж у випадку з підривом Новокаховської ГЕС ми маємо справу з екологічною катастрофою. Політика тут начебто ні до чого, чи не так?

- Як недавно заявив один з керівників Організації об’єднаних націй, ООН – це не та структура, яка надає допомогу. Цим все сказано. Тобто насправді ООН перетворилася на організацію, яка живе за рахунок чималих внесків країн-членів, і при цьому 80% цих внесків йде не утримання так званої «оонівської бюрократії», тобто апарату структури. Працівники цього апарату отримують чудові зарплатні, добре почуваються і не хочуть жодних змін. Повторюю ще раз: ані ООН, ані ОБСЄ, ані Червоний Хрести не спроможні ні на що. У них немає інструментів ані для прийняття значимих рішень, ані для забезпечення їхнього виконання. Яке б рішення не ухвалила Організація Об’єднаних Націй, це анітрохи не вплине на позицію росії, яка не пускає на підтоплені території жодні міжнародні структури. Причому ми це вже бачили і в Оленівці, і в інших місцях, постраждалих від злочинів росіян. Нам треба перестати сподіватися на перелічені мною організації.

Але у випадку з Червоним Хрестом ситуація, здається, інша, адже у цій структурі немає радбезу, вона зобов'язана надавати допомогу згідно свого статуту. Чи не так?

- Червоному Хресту заважає інша проблема. Головний принцип цієї організації –рівновіддаленість. Тобто там ніколи не скажуть, хто агресор, а хто жертва. Тому прийняти значиме рішення у самому Червоному Хресті так само неможливо, як і у Радбезі ООН. Так побудована психологія чиновників: вони працюють для того, щоб утриматися у своїх кріслах, а не для того, щоб комусь допомагати. У деяких випадках так, Червоний Хрест надає якусь допомогу, у деяких, коли росія відмовляє його працівникам, залишається безпорадним.

Якщо міжнародні організації не надають підтримки Україні, якою має бути українська політика по відношенню до них?

- Треба просто намагатися, щоб такі організації перезасновували, приймали реальні статути, щоб вони об'єднували країни, які мають спільні цінності. А якщо це просто набір країн звідусіль, де є і демократи, і «тоталітарники» і рашисти, то годі й сподіватися, що цей збір до чогось домовиться. Ми повинні, щонайменше, вказувати на повну неефективність таких організацій, а після завершення війни вимагати, щоб вони були або докорінно реформовані, або розпущені. На разі у них немає можливостей забезпечувати виконання будь-яких рішень, навіть половинчастих.

Наскільки відмова від надання Україні допомоги пов’язана з проросійським керівництвом міжнародних структур?

- Симпатиків росії там вистачає, і вони говорять про нейтральність, по суті, паралізуючи організації, у яких працюють. Адже нейтральність передбачає, що не треба займати ту чи іншу позицію, не треба казати, що чорне – це чорне, а біле – це біле. І от вони роблять вигляд, що не здатні надавати допомогу Україні, що їм краще дистанціюватися від неї.

Коли минулого року генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Антоніу Гутерреш приїхав до Києва і на власні очі бачив вибух російської ракети у Києві, всі сподівалися, що ось тепер позиція ООН зміниться. Чому цього не сталося?

- Тому що голова ООН є лише спікером і не більше. Секретаріат ООН обслуговує інтереси країн, які формуються у вигляді різних документів, резолюцій, рішень тощо. Самостійної ролі ані секретаріат, ані генеральний секретар не мають. Звичайно, що до голосу такої значимої персони прислуховуються, але сам він рішення приймати не може. Він може лише намагатися виконувати рішення країн-членів.

Протягом останнього року у ЗМІ кілька разів повідомлялося про спроби виключити росію з ООН на підставі того, що вона ніколи туди не вступала. Чому ця ініціатива досі не реалізована?

- Тому що у статуті ООН немає механізму виключення країни-членів, причому не лише з Ради безпеки, але і з членів організації. Точніше для цього насамперед має бути рішення Генеральної асамблеї, яке потім повинна затвердити Рада безпеки ООН. А постійним членом Ради безпеки є росія. От вам і зачароване коло, яке неможливо розірвати. Чому так сталося? А тому що статут ООН створили, виходячи з того, що війн більше не буде, всі будуть братами і житимуть у вільному демократичному світі. Ця ілюзія, як ми бачимо, коштувала, принаймні, Україні дуже дорого.

Що треба зробити, щоб реформувати ООН та інші міжнародні структури?

- Це дуже складна робота. Вона потребуватиме серйозної дискусії в усіх країнах, але це єдина альтернатива безпорадності, яку ми сьогодні спостерігаємо. Тобто після війни, після поразки росії треба буде робити висновки. А вони можуть бути лише такими: якщо ми хочемо мати діючу систему безпеки, ми повинні переосмислити те, що було зроблено після Другої світової війни. Відмовитися від інклюзивності, від запрошення до членства в ООН усіх держав без жодної оцінки того, що ці держави собою являють. І обов'язково треба мати інструмент примусу для виконання прийнятих рішень. Якщо цього не буде зроблено, вся планета і далі сидітиме на пороховій бочці.